Богдан Бенюк: Господь дав Україні випробування сусідом, і нам треба навчитися з ним співіснувати

На сайті "Главред" відбувся чат із актором театру і кіно, народним артистом України Богданом Бенюком. Спілкуючись із читачами, він розповів, на кому лежить відповідальність за втрату Криму, чи по дорозі в майбутньому Україні й Донбасу, чому виникла певна відмінність між мешканцями східних областей та рештою країни, чому присутність мови агресора є бідою для нашої країни, а також хто навчив його дітей говорити російською мовою. Крім того, Богдан Михайлович розповів, в якому стані сьогодні перебуває українське кіно, якими є головні проблеми вітчизняного театру, а також чи є правильним вивчення у школах російської класичної літератури в урізаному вигляді.

Подаємо стенограму чату з Богданом Бенюком.

Лис_Микита: Вже невдовзі – річниця початку Майдану. Зараз, через п'ять років, як ви вважаєте, чи був Майдан вартий тих жертв, зважаючи на все те, що ми маємо сьогодні? Особисто ви вийшли б на Майдан знову, знаючи, як складеться в ці п’ять років доля України?

Читайте такжеНаталя Сумська: Нехай росіяни творять своє кіно і кілька десятиліть нічого нам не пропонують, щоб кожен із народів жив своїм життямБогдан Бенюк: Все, що стається в житті кожного народу, є його історією, великою практикою, процесом становлення народу та формування всіх тих речей, які пов’язані з гордістю, честю і прагненням бути народом. Майдан, безперечно, був позитивом у нашому житті.

Коли буде знову потреба, і люди знову вийдуть на Майдан, я підтримаю цей рух у будь-якому випадку. Якщо, звісно, це не буде суперечити здоровому глузду і логіці... Я підтримував і перший, і другий майдани.

Тож мені здається, що Майдан був великим позитивом.

Smilik: Путін знову лякав свят ядерною війною, а росіянам пообіцяв рай. До чого готує хазяїн Кремля російське населення обіцянками раю? Дуже там чекають в раю особисто на нього?:)

Богдан Бенюк: Ми не можемо нікому нічого такого бажати. Всі люди на землі грішні, тож вирішувати, хто де буде після земного життя – це не наша справа. Є кому керувати цим процесом. :)

Політика, яку веде російське керівництво, особливо щодо України, нагла і зухвала. Це політика зверхності й нечесності. Тому, звісно, зараз українці негативно ставляться до росіян в цілому, хоча далеко не всі росіяни такі. Але в переважній більшості, якщо народ терпить такого лідера, значить, він на такого правителя заслуговує.

Тому у мене зараз найгірше ставлення до Росії і росіян.

MistF: Богдане Михайловичу, як гадаєте, чи по дорозі в майбутньому Донбасу і Україні, чи цю чашку вже ніколи не склеїти? Як ставитеся до ідеї, які часто висловлюється відомими і впливовими людьми, про те, що країна мусить рухатися своїм шляхом, а Донбас вже нехай іде у вільне плавання, раз того захотів?

Богдан Бенюк: Я не можу так сказати, та й взагалі, я б не ставив так питання.

Україна є державою зі своїми чітко визначеними кордонами. Ці кордони порушені. Тож треба постаратися зробити так, щоб відновити контроль над кордонами і змусити загарбника забратися з цієї території.

Інколи говорять, що Донбас якийсь не такий, інакший… Але я б так не сказав. Донбас "інакший" рівно до того часу, поки там немає українського закону.

polit_ua: З вашої точки зору, чи робить нинішня українська влада все, залежне від неї, для того, аби закінчилася війна і окуповані території знову стали українськими?

Богдан Бенюк: Принаймні, судячи з того, як нас підтримують наші зарубіжні партнери, можна зробити висновок, що ця непроста робота ведеться. Ми не повинні забувати, хто на нас напав – на нас напала одна з найсильніших країн у світі. Якби ми були з ворогом сам-на сам, без підтримки західних партнерів, по-моєму, наша доля була б іншою, не йшлося б про ведення роками бойових дій.

Тож, звісно, робота ведеться. Так, хотілося б, щоб вона йшла більш прозоро і зрозуміло для наших закордонних партнерів, які беруть безпосередню участь у врегулюванні ситуації та веденні війни Росії з Україною. А все це надзвичайно завуальовано. Санкції запроваджують проти Росії західні країни, але на диво, такі санкції не вводяться чомусь українцями. Це викликає подив. Але ми розуміємо, що торгувати цим не можна, бо рано чи пізно все це виходить боком. А не хотілося б, щоб все вилізло боком, та ще й із негативними наслідками для нас.

Нам всім потрібно очиститися і вести нормальний спосіб життя, який би був адекватним громадянству країни, любити цю країну, а не просто ходити у вишиваній сорочці й говорити: "Я є українець". Потрібні вчинки, бо кожна людина характеризується не за словами, а за її вчинками.

polit_ua: В якому статусі, по-вашому, Донбас має далі існувати у складі України? Чи повинен він мати якийсь особливий статус, чи можна його повертати на тих самих умовах, що він існував раніше?

Богдан Бенюк: Зараз мені важко дати відповідь на це запитання. Наступного тижня я поїду до Маріуполя. Тоді я точніше зможу сказати, яка ситуація на цей час, на початок жовтня й кінець листопада. Тому що ситуація постійно змінюється, і ці позиції відповідно також мають змінюватися. Спочатку я маю поїхати, подивитися і тоді матиму думку, яка відбиватиме моє ставлення станом на сьогодні.

Читайте такжеНаталя Сумська: Нехай росіяни творять своє кіно і кілька десятиліть нічого нам не пропонують, щоб кожен із народів жив своїм життямСвітлана М.В.: Богдане Михайловичу, от інколи кажуть, що мешканці Донбасу ментально відмінні від решти населення України, і на це є свої історичні причини. Чи справді це так? Наскільки, по-вашому, ці відмінності суттєві і непереборні, та яким для вас є донбаський менталітет як явище?

Богдан Бенюк: Ні, вони просто потрапили під психологічний та ідеологічний тиск нашого сусіда. От і все. Що значить "ментально відмінні"… Вони просто весь час черпали інформацію з того джерела, яке для них було доступним. А, як відомо, з якого джерела ти воду п’єш, те джерело ти й любиш. Тож потрібно передусім змінити "джерело", тоді й зміниться орієнтація душевних поривань на українські, і все стане як треба.

Михайленко Л.: У вас є свій власний рецепт, як саме українізувати Донбас або Крим? Бувають "безнадійні випадки", тобто такі, що не піддаються українізації? І що з такими робити, якщо вже вони живуть на території нашої країни? Бо у нас розмірковують, як реінтегрувати Донбас в Україну з політичної точки зору, але що робити з людьми — як реінтегрувати їхні уми, свідомість?

Богдан Бенюк: Мені зараз, слава Богу, вже за 60 років. Разом із тим, є інший житель України такого ж віку, який має абсолютно іншу думку щодо існування держави – у нього інші вподобання. Скажіть, чи варто мені витрачати час і силу, аби переконати його? Чи краще дати йому можливість залишатися з його думками і ідеями, аби він і далі жив у цій державі, не заважаючи їй існувати й розвиватися (бо, коли він порушуватиме закони існування цієї держави, до нього будуть застосовувати інші способи, аби він був нормальним громадянином)? Натомість чи не краще звернути увагу на молодь? Звернути увагу на дитячі садочки, де потрібно ввести обов’язкову українську мову. В першу чергу, треба створити режим української мови абсолютно для всіх – від директора дитячого садка до дітей і батьків цих дітей. Те саме і щодо шкіл, лікарень, всіх державних установ…

Тоді нам не потрібно буде звертати увагу на це покоління людей з іншими ідеями, бо вони з часом разом зі своїми думками й ідеями підуть на зустріч із Всевишнім, із Творцем нашим. В тому числі і я піду. А там уже будуть розбиратися, хто був правий.

Читайте такжеОльга Сумська: Українізація є необхідною, але не радикальними методамиИгорь: Кто, по-вашему, виноват в том, что Крым потерян Украиной? И, как думаете, насколько мы приблизились к тому, что потеряем Черное и Азовское моря, как потеряли Крым?

Богдан Бенюк: Звичайно, винні ми самі, українці. І винні всі: і ті, хто в 1991 році голосував за незалежність, і ті, які старалися не звертати уваги на території, що зараз виявилися окупованими чи анексованими, де йде війна… Тому до всіх, хто створював нашу незалежну державу, є велика кількість претензій. В тому числі і до мене також, і до тієї людини, яка зараз ставить це запитання.

Війна з Росією очистила наші міждержавні стосунки, дала нам орієнтир, як треба було від самого початку поводитися зі нашим сусідом. Мабуть, історія недаремно так склалася, що дала нам можливість адекватно оцінити все.

Тому вина зараз і моя в тому числі у тому, що ми маємо війну, що ми не так, як треба працювали з Кримом і Донбасом. Вина кожного громадянина України в цьому.

demchenko_d.: Наскільки великий ризик, що Закарпаття спіткає та сама доля, що і Донбас? Можна від угорців очікувати на такий "подарунок"?

Богдан Бенюк: До всього, що пов’язане з війною і територіальними претензіями наших сусідів, треба ставитися дуже обережно. Жорстка позиція України має бути невідворотною. Не потрібно боятися заявляти про свої плани. Потрібно говорити про свої плани і принципи не тільки в стосунках із сусідами, а так, щоб про наші плани і позиції знали всі світові організації. Тоді буде менше галасу і звинувачень на нашу адресу, що ми щось робимо не так.

Проте не думаю, що Закарпаття спробують анексувати. Цього не дозволить "Служба Бенюків України", тобто СБУ. СБУ повинна вести відповідну роботи і унеможливити цей процес. Думаю, що керівництву Закарпатської області треба жорсткіше працювати із тими районами, в яких є сепаратистські прояви. Тож треба заявляти про позицію України – і в плані освіти, і в плані подальшої роботи для цих людей. Потрібно людей, які вивчилися, запрошувати далі вчитися або працювати в Київ або центр України. Це потрібно обов’язково.

Я знімався якось в Угорщині у фільмі. Там величезна кількість акторів, що є родом із Закарпаття та закінчили Університет ім. Карпенка-Карого. Вони знімаються і працюють в Угорщині, стали угорцями.

Тож до цього процесу треба йти сміливіше і адаптувати людей з таких районів до спільного життя в Україні. І потрібно діяти і не боятися нічого.

Odessit: Як нам нормалізувати відносини з Угорщиною? Чи вони на замовлення Путіна навмисно так себе зухвало поводять? Приклад Болгарії показує, що відносини с болгарською діаспорою в Україні можуть бути гармонійними і взаємно корисним.

Богдан Бенюк: Це їхня справа. Кожна держава має свої власні пріоритети, має право говорити те, що вона вважає за потрібне. Україна так само строго і чітко повинна заявляти про свої пріоритети на своїй території і не звертати уваги на те, що говорять інші країни. Територія – українська, мова – українська, жителі – українці… Якщо ні, то завжди можна поїхати в іншу країну і змінити спосіб життя.

Томаззо: Як відомо, в Росії заявили, що захищатимуть православних в Україні так само, як захищають російськомовних. Як гадаєте, якими методами Москва "захищатиме" православних в Україні після Томосу, чого від неї очікувати нашій країні у зв’язку з останніми процесами, пов’язаними зі створенням Єдиної помісної церкви в Україні?

Богдан Бенюк: На жаль, путінська Росія дуже агресивно налаштована, тому Україні слід бути дуже обережною і реагувати на будь-які виклики і заяви, які лунають з їхніх уст. Не варто легко ставитися до цього. Ми маємо непростого сусіда. Господь нам дав випробування сусідом, і нам треба навчитися з ним співіснувати, але обов’язково мати свою позицію. І ця позиція має бути жорсткою щодо Росії. Іншого способу існування немає.

Томаззо: Ваша думка – як повинно бути вирішене питання з майном УПЦ МП після створення Єдиної церкви?

Богдан Бенюк: УПЦ Московського патріархату не має ніякого майна в Україні – майно мають громади. А громади треба переконувати. В першу чергу, це залежить від священиків-українців, бо в переважній більшості це ті, хто закінчував наші українські духовні академії і є українцями. Тому все буде залежати від того, як вестиметься робота з лідерами церковних громад.

Мені здається, що процес буде рухатися позитивно. Не треба боятися цих змін, які давно потрібно було здійснити. Добре, що такий час настав, і добре, що ми прориваємо цей час. Переживати такі зміни, як переживаємо ми зараз – так щастить далеко не кожному поколінню.

serzh543: Навіщо знову перед виборами витягають закон про державну мову? Чим небезпечні ці спекуляції на мовних питаннях, а також релігійних, суперечливих історичних і т.д., виключно з метою політиків попіаритися, а не справді розв’язати їх?

Читайте такжеІрена Карпа: Ворог користується вавками в голові людей — на них зручніше тиснутиБогдан Бенюк: Для мене "мовне питання" не є передвиборним питанням. Для мене "мовне питання" – це постійна боротьба. На жаль, воно і досі не вирішене. Ми, українці, повинні збагнути, що присутність мови агресора є бідою для України. Тому якомога швидше треба робити все, щоб вона зникала з нашого життя.

Odessit: Як, на Вашу думку, треба захищати українську мову в Україні?

Богдан Бенюк: Просто її ввести в повсякденне життя, починаючи з дітей. Ми втрачаємо друге покоління після того вже, як здобули незалежність. Тому треба звернути увагу на дитячі садочки, школи і виховний процес. А старше покоління просто не треба чіпати.

Rika: Як ви ставитеся до запровадження квот на україномовні пісні на радіо та телебаченні? Чому було не "квотувати" всі інакомовні, а україномовні зробити основним масивом пісень, що крутять у нас? І взагалі, чому тільки законом, примусом, з-під палиці вдалося наповнити наші ефіри українськими піснями?

Богдан Бенюк: Це дивно звучить – "квоти на українську музику" в українській державі. Це парадоксально. Але, на жаль, цю парадоксальність ми мусили прожити, пройти цей етап.

Коли я їду в машині, слухаю наші радіостанції, тож можу зрозуміти, як виконується цей закон. Мені здається, що відсоток української музики можна збільшити ще. Ми прагнемо нашу державу перетворити на справді українську, те саме потрібно зробити і з радіоефірами, і з усіма іншими речами, які пов’язані з існуванням держави. На ті ж телевізійні канали потрібно впливати більш сміливо. Демократія, яка, слава Богу, є в Україні, також має певні правила. Всі повинні знати, що, живучи в цій державі, а, тим більше, будучи її громадянином, потрібно виконувати певний обсяг обов’язків, які покладені на кожного громадянина. Дуже важливо мати певний набір законів, які всі повинні виконувати.

Адже всюди, куди б ми не приїхали за кордон, ми одразу потрапляємо в чітко визначені стосунки і відносини та розуміємо, що тут потрібно діяти так, так і так. І ми строго виконуємо правила, що існують у цій країні. Такий саме порядок слід підтримувати і в своїй країні. Порядок повинен бути один для всіх.

Читайте такжеВіктор Бронюк: Українці залишаються нацією буддистів — сидять і чекають, доки "згинуть вороженьки"Inga: Богдане Михайловичу, що ви думаєте про проект постанови, зареєстрованої у Верховній Раді, якою пропонується позбавити звань народних та заслужених артистів України низку українських та російських виконавців (Лорак, Повалій, Лободу, Козловського, Баскова, Кіркорова)? На який ефект від цього можна розраховувати? Чи стануть наші, знаючи про загрозу втратити звання, менше їздити до Росії або висловлюватися в руслі ворожої пропаганди? Чи аж настільки важливі звання для українського артиста, що реально вони дають (чи правду кажуть ті, хто вважає ці звання є пережитком радянських часів, який артисту нічого не додає і не віднімає)?

Богдан Бенюк: Те, що ці звання "нічого не додають і не віднімають" – це неправда. Вони додають. Особливо тим артистам, які працюють у державній сфері. Звання заслуженого артиста дає збільшення заробітної плати на 20%, а народного – на 40%. Тобто звання, звичайно, додають.

Ці звання отримує балерина, яка з ранку до ночі стоїть біля станка, роками працюючи для того, щоб здобути це звання, актор, який працює роками в театрі.

Інша справа, що відбулося певне нівелювання цих звань. Це справді так. Політика зробила своє брудне діло і в мистецтві. В певний час ці звання розсипалися направо і наліво, а тепер їх хочуть забрати.

Мені здається, що передусім потрібно визначитися в стосунках із нашим сусідом: чи є Росія агресором, який веде проти нас війну, тож усім потрібно вести відповідний спосіб існування. Тоді не буде претензій до жодних артистів, які їздять з України в Росію чи з Росії в Україну. Бо, якщо артист поїхав до Росії, ви ж самі розумієте, тоді для нього це звання – виключно "на папері" і не має жодного значення.

Тому суто особисто, з моральної точки зору, я не можу засуджувати таких артистів. Їдучи до Росії, вони просто роблять вчинок, який на майбутнє визначає моє ставлення до них.

Нам усім в Україні просто нарешті потрібно визначити щодо відносин із Російською Федерацією: що можна робити, чого не можна.

А сама ця постанова в даному випадку не має жодного значення. Набагато важливіше спочатку визначитися з тим, ми воюємо з Росією чи ні. Якщо у нас йде війна, все і так буде зрозуміло для кожного громадянина.

Umka: Як ставитеся до тих артистів, що за нинішніх обставин продовжують виступати в Росії, акторів, які погоджуються зніматися в російському кіно, експертів, які їздять на ефіри в Росію? Як гадаєте, чому люди погоджуються працювати, не зважаючи на війну, в країні, що напала на їх рідну землю? І як, по-вашому, слід чинити по відношенню до таких в Україні? Вони мають і тут працювати на тих самих умовах, що й люди, для яких "гастролі" в Росії зараз є неприйнятними?

Богдан Бенюк: От бачите, ми чомусь говоримо тільки про артистів, бо розуміємо, що вони їдуть в Росію на за поцілунки й чорну та червону ікру, а вони їдуть заробляти гроші. Та не тільки артисти їдуть туди, але й величезна кількість заробітчан. Навіть не дивлячись на те, що трапляються різні ситуації: і гинуть вони там, і над ними знущаються, і ставляться до них відповідно. Але люди все одно їдуть, щоб заробити грошей для своєї сім’ї, а потім привозять сюди. Я знаю таких дуже багато – вони їдуть на місяць до Росії, потім повертаються, тобто таким "вахтовим методом" працюють. Але це вимушена штука. І вона існуватиме до того часу, поки наша держава не визначиться з тим, як ми ставимося до Росії. Тільки-но цей статус буде визначений, тоді такі поїздки будуть порушенням законів України, і тоді ніхто нікуди не буде їхати.

Ftusia: Як ви гадаєте, чи може статися що нинішня мода або тренд на українське, на дещо навіть показну патріотичність пройде? Так само – чи будуть актуальними ті літературні твори або фільми, зняті про війну на Донбасі, після того, як війна скінчиться?

Богдан Бенюк: Передусім це – наша історія. Кожна людина має шлейф свого життя, і цей шлейф складається з багатьох періодів: дитинства, шкільних років і так далі, в залежності від того, скільки років людина живе не цьому світі. Так само кожен народ тягне цей шлейф перебування на цьому світі.

Війна на Донбасі, Крим, Донецьк і Луганськ – все це наша історія, і все це буде в шлейфі кожного громадянина України, це буде частинкою, яку ми постійно будемо в собі нести, передавати майбутнім поколінням – правду про існування нашого народу.

Василько: Пане Богдане, де для вас особисто проходить та межа, після якої закінчується патріот України і починається "вишиватник"?

Богдан Бенюк: Важко сказати. Ця межа може суттєво зсунутися. Знаєте, як кажуть: сусіди, що живуть поруч, весь час крадуть один в одного межу на 20 сантиметрів, і так відбувається кожної весни.

Важко дати однозначну відповідь на це запитання.

Внутрішня мораль і внутрішня віра такі речі підказує. Душу ти не обдуриш. Ти ніколи не обдуриш своє внутрішнє єство, бо совість дається один раз. І душу Господь дав тобі таку, яка, немов сито, просіює ті негативні речі, які трапляються в нашому житті. Тому робити комусь зауваження, когось повчати – це найгірше діло. Треба здійснювати вчинки, які сприятимуть утвердженню нашої держави. Тоді всі ці питання просто відійдуть на задній план і не будуть актуальними для нас.

Читайте такжеНадежда Мейхер: успех человека — это не блестки, боа и известностьSidor: Как вам кажется, почему все больше украинцев уезжает из страны, жить и работать за рубежом? Чем грозит Украине такая утечка людей?

Богдан Бенюк: Це болюче питання. Проте не знаю, якими даними володієте ви, коли говорите, що "все більше українців їде з країни".

Дійсно, багато людей виїжджає, але в основному вони їдуть на заробітки. І якщо подивитися на тих молодих людей, які беруть участь у вступній кампанії, то складається враження, що ситуація спокійна.

Але те, що у нас немає спеціалістів, все складніше знайти фахівця, який би міг робити якусь путню роботу – це правда, це факт. Вони всі їдуть за кордон, бо там вони більше отримують коштів.

Вихід – один: піднімати зарплати в Україні, зробити європейський рівень зарплат, і тоді всі українці повернуться з-за кордону, бо несмачно жити на чужині. Потрібно створювати позитивні умови тут, у нас в державі.

polit_ua: Чи вважаєте ви правильним і доцільним забороняти показ на ТБ радянських та російський фільмів? Чи є такі фільми, заборона яких вам видається невиправданою?

Богдан Бенюк: Ті фільми, які зараз потрапили під заборону за рішенням Міністерства культури і Служби безпеки України, мені здається, отримали це заслужено. Це цілком нормальна річ, тому що кожен повинен захищати власний простір у державі, який займається виховним процесом. Тому все логічно. Я підтримую всі рішення Мінкульту та СБУ з цього приводу.

Аркадий: Как бы вы оценили состояние украинского кино на сегодняшний день? Происходят ли в последнее время хоть какие-то положительные подвижки и изменения к лучшему в этой сфере?

Богдан Бенюк: Звичайно, відбуваються. Я був присутнім на багатьох фестивалях – і короткого метру, і повного метру – нових українських фільмів. З’явилися нові імена, нові режисери і актори, вони піднімають неймовірно цікаві теми. І, що найцікавіше, що теми дуже різнопланові, найрізноманітніші. Навіть коли я сидів у залі, і мені щось не подобалося, я через певний час ловив себе на тому, що треба пройти і побачити все, мати цілий розгорнутий спектр тем, які мають підніматися нашими молодими кінематографами. І вони це роблять.

Єдина біда в тому, що ми не бачимо цих фільмів. Ми не звикли ходити в кінотеатри на такі фільми. Ми відучилися ходити в кіно. А якщо показувати такі стрічки в кіно, і люди ходитимуть на такі картини, то будуть і українські сеанси, і величезна кількість фільмів, які треба буде дивитися. Є просто суперові картини! Тому – відродження українського кіна є.

Anzhelik: Чи з усім, що нині робиться в культурній галузі, ви погоджуєтеся? З чим категорично не згодні?

Богдан Бенюк: Дуже складно сказати. Культура невід’ємна від інших сфер життя в державі, в тому числі від тих негараздів, які зараз переживає наша країна. Культура теж вибудовується і стає на рейки українства. І дуже добре, що тепер є міністром Євген Нищук.

дацюк інна: У театрі Франка ви служите більше 30 років. А чому саме цей театр так вас прив’язав до себе? В які театри в країні чи за кордоном вас запрошували працювати? Дивлячись на те, скільки у вас супутніх проектів паралельно з роботою у Франка, склалося враження, що вам трохи затісно в цьому театрі, то знову ж таки чому саме він тоді?

Богдан Бенюк: Театр Франка був обраний мною у 1980 році. А обраний він був завдяки тому, що в ньому був Сергій Володимирович Данченко, на той час найкращий режисер в Україні. Велика йому дяка за те, що з його легкої руки я потрапив до театру.

Потім, коли ти працюєш у певному колективі й дивишся на інші театральні колективи, що є в державі, ти розумієш, що це за колектив, який театр, яку він сповідує репертуарну політику. У театрі Франка все це мені до душі. У цьому театрі я знайшов велику кількість речей, які принесли мені задоволення, велику кількість друзів, однодумців, зустрічей із найвідомішими режисерами. Уявити себе працюючим в іншому театрі навіть не можу. Треба любити те місце, яке дало тобі зростання, яке давало тобі великі ролі, принесло на блюдечку тобі популярність. А все це для мене зробив театр Франка.

Тим більше, напередодні столітнього ювілею театру Франка, замислююся, що я вже сорок років у цьому театрі і є складовою частиною того колективу, який в Україні відіграє велику роль у становленні духу українська. Це дуже важливо.

В які театри запрошували? Ні в які, бо я працюю в театрі Франка. Та я би нікуди і не пішов.

Віра Андрієвська: Пане Богдане, які ролі ви відмовляєтеся грати і чому? Які ваші власні вимоги до режисера і сценарію?

Богдан Бенюк: Дуже складне питання. Бо я вже є артистом у такому стані, який дає мені право обирати те, що я хочу грати. Спочатку, коли відбувається становлення молодого артиста, актори не повинні відмовлятися від ролей, а мають грати все, що не суперечить їхній моралі. Адже з часом кількість переходить у якість. Я такий період вже пройшов. І цей період дав мені право обирати те, що я хочу робити, а чого – не хочу.

Тамара, Житомир: Яку роль для себе вважаєте знаковою і чому? Яку - мрієте зіграти?

Богдан Бенюк: Я – з когорти тих акторів, які ніколи не мріяли зіграти якусь роль. Завжди знаходилися режисери, які приносили мені матеріал, дарували зустріч із чудовими творами, закохували мене в персонажів, які вони хотіли, щоб я зіграв. Таким чином, ті вистави, ті роботи, які я грав у театрі і граю досі – це заслуга не тільки моя, а, в першу чергу, тих творців, які складали докупи "лего" Богдана Бенюка, росту його творчості.

Тож я – не з когорти мрійників. Я – з когорти тих людей, які добре виконують свою роботу. Актора-ремісника люблять, якщо він уміє робити певні речі. Режисери тягнуться до таких артистів, бо з ними легко працюється: вони виконують вказівки режисера, вміють працювати і фантазувати.

Леля: Якщо не помиляюся, вистава "Швейк" йде на сцені вже близько двадцяти років. Скажіть, що, на вашу думку, визначає успіх і затребуваність вистави протягом вже кількох десятиліть?

Богдан Бенюк: Важливо те, що будь-який твір, який створений на основі любові, має право на існування до того часу, поки його дивляться, слухають, поки на нього ходять.

"Швейк" – це вистава Андрія Жолдака, яка була придумана ним і нами з Анатолієм Хостікоєвим, і існує вона вже більше двадцяти років. Буквально на днях ми грали цю виставу. Знову був аншлаг, знову театр Франка був переповнений.

Ми розуміємо, що у цій історії замішана колосальна відповідальність двох людей, які в житті мають різний ранг, різний статус, різне світосприйняття. Але диво відбувається тоді, коли вони скидають із себе всі погони, нашивки – все те, що в побуті відрізняє їх один від одного і дають якесь положення в суспільстві. І коли все це скидається, люди говорять про життя, природу, любов і стають рівними. Навіть не дивлячись на зріст. :)

Корниенко С.В.: Что, на Ваш взгляд, является главной проблемой театра в Украине?

Богдан Бенюк: Творчість. Це є найважливішим у театрі. Навіть не фінансова частина. Коли в колективі є обдарований фінансист або директор, є хороші режисери і актори, творчість приховує і компенсує всі ті негаразди, пов’язані з грошима. Виявляється, далеко не гроші є найголовнішим. Важливіше – команда, справа і мрія, яку хочуть втілити.

Коли у своїх душах ми будемо якомога довше залишатися мрійниками, тоді ми будемо живою нацією, яка мріє і хоче будувати, світлою нацією, яка ні на кого не ображається. Саме в цьому найголовніше і театру, і народу.

F793: Пане Богдане, скажіть, чи вважаєте правильним відмовлятися від російської класичної літератури і те, що її в урізаному вигляді вивчають у школі або читають в перекладі на українську? Чи не занадто це?

Богдан Бенюк: Я думаю, що російська література гідно увійшла в шкільний навчальний процес як зарубіжна література. Вона викладається в рамках цієї дисципліни.

Хто хоче читати англійську літературу в оригіналі, той вивчає англійську мову. Так само ніхто не заборонить тому, хто прагне читати російську літературу, робити це і тішитися з прекрасних зразків цієї літератури. Це справа кожного.

Але те, що в навчальному процесі повинен бути порядок, це однозначно. А ще дуже важливо, щоб у мовному процесі був порядок: українська мова – державна, а решта додається попутно.

Читайте такжеСергій Жадан: Як українізувати людину, яка Україну ненавидить, не знаю, і чи потрібно це – не певенТому я переживаю не за те, що забороняються якісь літературні твори чи вивчаються в урізаному хрестоматійному вигляді – за це переживати не треба, бо у нас є телевізор… Я не навчав своїх дітей російській мові, але їх навчив цій мові "ящик" і те, що відбувається довкола. Вони знають російську мову не гірше за росіян, які живуть в Україні і думають, що це – російська мова, а це насправді звичайний російський суржик.

Для мене еталонна російська мова – в Петербурзі: там вона гарна, цікава, красива. Навіть у Москві російська мова не та…

Тому, мені здається, ті процесі, які відбуваються зараз у нас, зокрема, у Міністерстві освіти, Міністерстві культури та в інших речах з приводу стосунків із Росією, набувають обрисів точності і принциповості. В це дуже важливо.

Odessit: Чи можливо пробачити регіоналам все те, що вони натворили в Україні? Може їм взагалі заборонити займатися політичною діяльністю років на двадцять? Це було б правильно і справедливо.

Богдан Бенюк: Ні, не можливо.

Kizil: Скажіть відверто, як ви ставитеся до ідеї обрати в президенти Володимира Зеленського або Святослава Вакарчука? Президент із шоу-бізу був би на користь країні?

Богдан Бенюк: Ви знаєте, мені дивно чути таке питання, бо від них самих я не чув про те, що вони будуть балотуватися на посаду президента. Про це говорять тільки ЗМІ, але вони ще багато прізвищ називатимуть… Як до них ставитися, якщо не зрозуміло, справді ця людина висуватиме свою кандидатуру чи ні. Коли всі кандидати на посаду президента заявлять про себе, тоді й будемо обговорювати якість того чи іншого кандидата.

polit_ua: Чи плануєте ви повернутися в ВР в якості нардепа?

Богдан Бенюк: Так, я буду брати участь у майбутніх виборах. Однозначно. А як складеться доля – побачимо.

Dinka: Який у вас найбільш яскравий приємний і неприємний спогад про радянські часи? Адже саме на цей час припало ваше дитинство і молодість... Є щось, по чому час від часу виникає ностальгія?

Богдан Бенюк: Існує чимало анекдотів з того приводу, кому коли було жити добре. Одного дідуся запитали, коли йому було жити краще – при Сталіні, при Хрущові, при Брежнєві, при Горбачові чи при Україні? Він відповів: "Та при Сталіні! Бо я тоді мав чоловічу силу".

Кожен живе своїми поняттями. Тому 50-60-і роки, коли я народився, коли проходило моє дитинство, коли я ходив до школи, коли я був із рідними людьми – це були радісні моменти. У мене немає ностальгії, але я тішуся з того, що жив саме в ті часи.

90-і роки мені принесли зовсім інші емоції. І те, і те зі мною, у моєму "шлейфі" життя. І те, що відбувається сьогодні – також.

Надія Майна

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред