Cепаратистка Штепа на свободі: погані закони, реванш чи політичний розрахунок

"Слава Україні! Я на волі!" — сказала ув'язнена, покинувши тюремні стіни. Це не звільнення з горезвісних "підвалів" ЛДНР і не свобода для Олега Сенцова й інших українців, яких незаконно тримають у російських тюрмах. З-за грат вийшла одіозна Неля Штепа, екс-мер Слов'янська.

Навесні 2014 року Штепа особисто вітала терористичну групу Ігоря Гіркіна (Стрелкова). Щоправда, свої дії вона вже тоді пояснювала бажанням зберегти людські життя, подаючи себе як переговорника з окупантом. І все її добровільне співробітництво з терористами — лише мудрий тактичний хід. Але потім "героїня" раптово зникла, аби зринути вже після звільнення Слов'янська й поновлення там української влади разом із українськими законами.

Саме законодавство країни, яку Штепа в один момент здала ворогу, дозволило арештувати її та звинуватити в зазіханні на територіальну цілісність України й створенні терористичної організації. Відповідні статті ККУ передбачають серйозні строки ув'язнення. Проте Штепа виходить з тюрми під домашній арешт. Це означає значно м'якші умови. А там і до виправдання недалеко.

Для бойовиків "ДНР" (террористическая организация. - ред.) Неля Штепа довго лишалася своєю. Вони не приховували свого ставлення до духовної посестри весь час, поки та сиділа за гратами. Ще в січні цього року представники бойовиків включили Штепу до списку тих, на кого хотіли б обміняти українських заручників. Але вона сама відмовилася йти на волю таким шляхом — принаймні, так заявила перша заступниця спікера парламенту Ірина Геращенко, коментуючи скандальне звільнення сепаратистки. Ще б знати, наскільки реальним був дев'ять місяців тому подібний обмін. Коли так, Штепа або щось знала, або справді тюрма пішла їй на користь. Тому новоспечена патріотка й не захотіла йти з тими, хто став причиною її ув'язнення.

Вихід на волю однієї з найбільш одіозних й водночас нікчемних персон найновішого інформаційного простору України тим більше став скандалом, бо за два дні до того міський суд у Чорноморську своїм рішенням звільнив з-під варти п'ятьох обвинувачених у справі про трагічні події 2 травня 2014 року в Одесі. Нагадаю: на лаві підсудних сиділи ті, хто влаштував сепаратистські провокації в місті, що здавна славилося своєю толерантністю. На совісті звільнених — десятки людських жертв, причому більшість загиблих саме ці п'ятеро, кожен зі свого боку, підбурили вписатися в проросійський шабаш. Дії ж Нелі Штепи стали причиною насильницької смерті більш, як сотні жителів керованого нею Слов'янська. Тим не менше, суд декомунізованого Іллічівська не побачив складу злочину в діях звільнених осіб, вважаючи звинувачення не доведеними. Вочевидь, Ленінський райсуд Харкова (назва району й суду сама по собі багато, про що говорить. — А.К.) має намір у перспективі зняти обвинувачення й зі Штепи.

Обурення соцмереж не має меж. Без того високий градус напруження в активній частині суспільства перейшов усі можливі верхні позначки. Вкотре заговорили про самосуд як єдину альтернативу бездіяльності слуг закону. Прокуратура рішення судів не коментує, хоча генпрокурор Юрій Луценко на своїй сторінці в Facebook обурювався неприйнятним станом справ. Будучи десять років тому головою МВС, пан Луценко нарікав на прокуратуру, яка випускає затриманих міліцією й розвалює тим самим справи. Нині прокуратура під його керівництвом звітує про регулярні затримання хабарників та анонсує гучні процеси, як от підписання підозри в корупції Олесю Довгому. Але, вочевидь, чинному генпрокурору доведеться очолити ще й Верховний Суд, аби реальних злочинців, зрадників і хабарників, судили й ізолювали від суспільства на реальні строки.

Обурення Луценка в цьому контексті є чи не єдиним сигналом, котрий свідчить про позитивні зміни. У не такому вже й далекому минулому одного слова генпрокурора вистачало, аби надовго зачинити в камері та колонії будь-кого, незгодного з владою. У тих самих кабінетах приймали й рішення про звільнення від будь-якої відповідальності наближених до Партії регіонів осіб. Тепер генпрокурор не може силою свого слова повернути Нелю Штепу в камеру — і це дуже добре. Натомість дуже погано, що для таких, як вона, в Україні не придумали дієвих законів. А найгірше — розмови про реванш проросійських сил.

Ілюстрацією цього є не лише розвалені справи Штепи й одеських провокаторів. З усіх причетних до загибелі людей на Майдані та вторгнення російських військ у Крим і на Донбас фактично сидить лише Олександр Єфремов. Проти відомої проросійськими настроями Олени Бондаренко справу навіть не думали порушувати. Вільно почуваються Ганна Герман, близька соратниця Януковича. Недоторканим лишається Віктор Медведчук. Схоже, лише Михайло Чечетов повною мірою усвідомив провину, через що наклав на себе руки. Навряд чи інші "колишні" братимуть із нього приклад.

Проте в повітрі і соцмережах гуляє ще одна версія теперішніх подій. Штепине славлення України навряд чи щире. Але її вигук — підтвердження лояльності на майбутнє. Всякий, кому прищемили хвіст, потім послабивши тиск і відпустивши, напевне відчув на собі силу закону. Отже, при першій же нагоді піде на співпрацю з тими, хто передасть умовний "привіт від влади". Насамперед мова про політичне партнерство й мобілізацію потрібного електорату. Або, навпаки, про невтручання в жодні процеси й самоусунення від роботи в державних структурах. Третього не дано.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред