Александр Скипальский

Контррозвідка відроджується, але оцініть самі. З перших днів протистояння України і Росії в Криму мною і десятками більш досвідчених за мене генералів піднімалося питання про термінове відновлення повноцінної діяльності структур військової контррозвідки. На сьогоднішній день на папері існує структура, але не існує повноцінної військової контррозвідки з усім потенціалом технічного і кадрового забезпечення для успішної боротьби зі шпигунами, зрадниками, боягузами, панікерами і т.д. Запитайте пана Наливайченка і пана Президента.

Шановний друже, сьогодні світ опинився перед руйнацією напрацьованого багатьма роками механізму міжнародних домовленостей і зобов’язань. Дуже мало є дієвих міжнародних структур, які спроможні впровадити мир і зупинити війну. Якщо порушити основні принципи діяльності ООН – це буде негативний внесок у діяльність цієї структури, що може штовхнути світ у хаос та некерованість.

Я дуже хочу вірити, що російський народ, який, до речі, за всю свою історію ніколи не був багатим і щасливим, зрозуміє, як його обдурюють ті, хто грабують, і зовсім по-іншому поведе себе. Такі можливості природно існують, і ми, українці, повинні допомагати росіянам розкрити очі на правду.
Щодо стабілізації ситуації в Україні – у нас немає іншого вибору. Але потрібні дії, і дії не тих політиків, які уникають правди і лукавлять, а дії і заяви не всім зрозумілого політика Олега Ляшка.

Погоджуюся з Вашою оцінкою На мій погляд, абсолютно недостатньо і неефективно працюють органи війського правопорядку, військової юстиції, військової прокуратури та контррозвідки. І, безумовно, це впирається в недостатньо принципову позицію РНБО і Президента.

Питання, на яке я собі до кінця не можу дати відповідь. Воно настільки поширене, що ми з колегами також збираємо відповідь по частинах, шукаємо причину, чому Росія пішла на агресію, багаторічне погіршення стосунків між народами, зробивши їх ворожими. Скоріше за все, працюють відповідні історичні закономірності. Влада людей розбещує, абсолютна влада – абсолютно розбещує. Відчувши смак слави, перемоги над чеченцями та іншими народами, Путін побачив, що стає могутнім, що йому зусюди говорять про його велич. Тобто сама ситуація почала створювати з нього новітнього Наполеона чи Петра І. Якось американці сказали, що він – «сибірський Наполеон». І він вирішив, що зможе релізувати свої утопічні наміри – відновити Росію. Він у свідомості повернувся років на 200, коли царі програвали і вигравали війни, він вирішив, що виграє війну та упокорить країни Російської імперії. Він розв’язав війну, щоб показати світові, що може справитися з історичними викликами, порушити глобальний розвиток світу. І… промахнувся.
Безумовно, його досвід фахівця спецслужб зіграв свою позитивну роль: він відновив потужність російських збройних сил та спецслужб. Він планомірно плів в Україні агентурну мережу, підкуповуючи партії і громадські організації, використовував ЗМІ для створення відповідного іміджу. Все це базувалося на двох китах: неспроможності України відбутися як повноцінний державний механізм та тому, що в Україні начебто зростає "пещерний націоналізм" (так, сьогоднішній захист Україною свого суверенітету вони вимальовують як фашизм та бандеризм). Чому відбувається підміна понять? Слово "бандерівець" сплюдроване радянською пропагандою: бійця, який вмирав за свою країну, виставлено в ролі грабіжника, бандита. І ми бачимо, що російські штампи перекладаються на наш визвольний рух.
Але Путін промахнувся. Україна за часи незалежності зрозуміла, що таке свобода, незалежність, європейський рівень. Плюс – відмінності на генетичному рівні. Я привожу у своїй відповіді не просто слова чи особисті думки, а заключення відомого хірурга Амосова, який сам, будучи громадянином України, довів, з генетичної точки зору, що українці відмінні від росіян європейським генетичним кодом, а у росіян – генетика татаро-монгольських племен. Путін не врахував цього чинника та готовності українців до захисту свого суверенітету. Він не помилився тільки в Криму, де Україна за 20 років дуже мало зробила, щоб закріпитися, та для корінного населення. Тому Україна розплатилася легкою втратою.
Але пропаганда, сприйняття «русского мира» значною частиною людей на сході не перекрили бажання українців захистити незалежність. Отже, Путін помилився у своєму виборі, бажаюччи не допустити НАТО до території Росії, бажаючи використовувати українську територію як своєрідний плацдарм віддалення. Але у ХХ ст. за новітніх систем озброєння все це – утопія. Російська економіка не в особливо гарному стані, ті ресурси, які Росія продає розвинутим країнам, дозволяли б побудувати рівень життя в Росії, як у Кувейті. Але більшість людей живе у напівзруйнованих трущобах. Почався рух всередині Росії, особливо після олімпіади в Сочі. І, щоб уникнути внутрішнього вибуху, Путін знайшов класичну формулу, яка використовується імперськими вождями – створити зовнішнього ворога. Це – велика помилка. Ми маємо розвиватися як дві дружні держави. Але їхні риторика та дії свідчать про те, що у російській поведінці і менталітеті існує підміна понять, фальш та агресія. Це свідчить про монголо-азійський підхід у політиці.

На сьогодні це непринципово. Його можна вводити, а можна – ні. З точки зору міжнародного співробітництва, це загальмує наші фінансові та економічні стосунки. З точки зору ліквідації терористів, це б прискорило процес. Але всі зусилля влади по успішній ліквідації тероризму на сході, які передбачені в умовах воєнного стану, існують і сьогодні та вимагають лише продуманих активних дій з боку влади. Таким чином, в Україні існує два погляди, і прихильники введення надзвичайного стану, на мій погляд, повинні більше тиснути на владні інституції, аби активізувати боротьбу з агресорами.

Соціальні мережі – це дуже важливий і несподіваний фактор, який змушує владу турбуватися за своє існування. Приклад – події в Москві на Болотній площі, які так налякали Путіна, що той почав робити все для обмеження впливу соцмереж на російських громадян. Спецслужбам сьогодні потрібно вчитися і самим працювати в соцмережах, і налагоджувати нормальне співробітництво для зміцнення національної безпеки з користувачами соціальних мереж, котрі можуть багато в чому допомогти спецслужбам у боротьбі з зовнішніми ризиками та агресією.

Якби одразу після загарбання Криму Росія розв’язала повномасштабну війну, Україні довелося б воювати партизанськими методами. Сьогодні завдяки широкому патріотичному прояву громадян та певних зусиль владних інститутів Україна демонструє готовність захищатися, веде фактично паритетну війну з Росією, без офіційного оголошення війни. Але ми бачимо, що Росія постачає весь військовий арсенал сепаратистам, за виключенням ядерної зброї, і не дивлячись на це, Україна не тільки зупиняє цю навалу, але й успішно з нею бореться. Безумовно, в Україні недостатньо сучасних зразків зброї, і вона вимушена діяти в умовах війни, але дуже важливим елементом є підтримка України світовою спільнотою. Наше завдання – будь-якою ціною вирішити питання колективної безпеки. Найреальнішим є визнання України союзником поза межами НАТО.

У Вашому питанні є алогізм. Якщо Україна стане союзником чи членом НАТО, то більша агресія Росії обернеться її розгромом. Не потрібно дратувати Росію погрозами, а слід відстоювати свій курс на євроатлантичне співробітництво. Оскільки ми обрали європейський курс, то він це і передбачає. Але оскільки до повноправного членства ми ще сьогодні не готові, найкраще стати союзником НАТО поза членством.

Як старий контррозвідник, я б сказав наступне. Я би розділив тих людей, хто причетний до правоохоронної системи, на дві категорії. Одна з них – та, в якої відсутній український патріотизм. І ці люди перебувають у лавах військовослужбовців і чиновників, як персони, які можуть збагачуватися і мати пільги, та оскільки так розпорядилася доля, вони опинилися в Україні. Якби вони були в іншій дерджаві, вони так само ставилися б і до іншої держави. Чому таких людей багато серед українських військових? Тому що починаючи з 1994 року, посадові особи, які відповідали за кадрову політику в Україні, всіляко зловживаючи владою, фільтрували призначення патріотичних та високопідготовлених офіцерів на ключові посади, замінюючи їх на ту категорію, яка були зручна, не ставили питання про загрози для нацбезпеки, а виключно задовільнялися отриманням чергових чинів. Назву одне прізвище – Табачник. Ви бачили, що він творив, коли був міністром освіти? Він ще за Кучми не сприймав нічого українського – лише пристосовувався до української риторики і збагачувався. А ми спостерігали і вірили в казку, що все мине і буде добре.
І друге – щодо конкретних зрадників. На жаль, ми сьогодні зустрічаємо факти наявності таких. Приємно, що особовий склад СБУ, оговтавшись після руїни Януковича і його попередників, починає підвищувати свій професіоналізм і виявляти цих злочинців. Боротьба зі зрадниками має бути безпощадною.

Я оцінюю сили терористів як реальну загрозу для нашої безпеки. Головним елементом їхньої боєспроможності є наявність шляхів сполучення з РФ. Саме існування цих військових комунікацій і є джерелом підтримки боєздатності російських найманців і сепаратистів.

Питання складне. Без грошей воювати складно, але водночас ми не повинні драматизувати. Життя показує, що не тільки бюджетні гроші захищають нашу незалежність. Сьогоднішній благодійний внесок українського народу в армію, СБУ тощо, на мій погляд, не менш визначальний, бо формує матеріальну частину наших військових, а до того ж піднімає високий дух. І ми є свідками, як і вояки, і народ засуджують недолугих чиновників, їх неросторопність і небажання своєчасно реагувати на наявні виклики.

Я би розглядав це питання не через арифметичне число, а через якісний склад. І розглядав би прийняття рішення щодо мобілізації як позитивний чинник, націлений на підвищення професіоналізму двома шляхами: залученням спеціалістів, які мають досвід за всіма напрямками, тобто людей старшого віку, які пройли війну в Іраку, Афганістані та на Балканах, а також високоякісне професійне навчання призовників у спеціальних учбових таборах. Людей доцільно залучати до ведення бойових дій тілька після підготовки, бойоіого злагодження та тренувань, що сприятиме зменшенню кількості жертв. Тобто підходити до цього питання слід розумно і висококваліфіковано. Безумовно, проведення всього цього слід жорстко контролювати. Україна – дивовижна держава: ми маємо десятки контролюючих органів, але контроль абсолютно відсутній. Спробуйте знайти справедливість у будь-якій інстанції… Тому нам потрібно терміново відроджувати механізм реального контролю, з відповідними функціями усунення проблем.

Гарне питання. Дійсно, рано чи пізно війна скінчиться. Всі війни закінчуються переговорами – це істина, відома всім. Частина бандитів буде знищена, частина – піде в підпілля, частина – створить різні угруповання на територіях, лояльних до їхньої діяльності. Я погоджуюся, що ми повинні вже сьогодні передбачити, що боротьба з наслідками трагедії на сході буде довготривалою.
Що б я порекомендував? Силовому компоненту – все ретельно документувати, що відбувалося. Знати всіх, хто зі зброєю в руках виступав проти власного народу. Створювати у спецслужбах відповідні підрозділи, які б починали працювати на перспективу. Залучати державні і громадські організації по документуванню злочинів і проти людства, і проти конкретних громадян. Є свідки, і в роботу потрібно включатися терміново. Слід вже починати роботу по збереженню доказової бази проти злочинців, щоб період протистояння зменшити в майбутньому. Мене дивує, коли затриманого заступника мера Слов’янська Самсонова, який вороже до України діяв під час перебування там терористів, було відпущено на свободу, і він продовжує перебувати там, взяв собі на озброєння людей. Якщо з таким підходом боротися з наслідками, то ми їх ніколи не подолаємо. Таких людей треба ізольовувати від суспільства, а не відпускати і надавати адміністративні повноваження.

Терміни не є визначеними. Це питання багатоскладове. Якщо говорити про певну умову – як тільки Росія припинить свою агресію і допомогу агрессорам, то ситуація вирішиться протягом одного місяця. Залишки цих недобитків будуть виловлені в лісопосадках, старих шахтах, підвалах протягом місяця.

Я погоджуюся. Належу до аналітиків, які вважають, що в разі продовження або початку повномасштабної агресії Україна не залишиться одна. Тоді може спалахнути третя світова війна. Але хочеться вірити, що в Росії достатньо розумних військових, які переконають Путіна, що після цього Росія як держава з карти світу зникне, і лишаться тільки певні анклави.

Переконаний, що введення санкцій і – головне – міжнародна реакція на дії Росії є дуже важливим стримуючим фактором агресивних апетитів Путіна. Зусилля світу будуть зміцнюватися, та й Україна набиратиметься досвіду, що ми й робимо. Тому хочеться вірити, що Росія відмовиться від подальшої ескалації і припинить кровопролиття.

Взаємозв’язок, безумовно, існує. Якщо керуватися законами логіки, то видовим аргументом є чинник нестабільності в Україні, чинник війни і чинник певної політичної кризи. Все це породжує відмінні по суті, але загальні родові прояви тих дій, що перераховані в запитанні.
Щодо спроможності я раніше говорив, додам, що наші спецслужби відроджуються, але критерії їхньої спроможності, існування певних кадрових проблем вимагають корінного підходу до їхнього переформатування з боку Президента Порошенка. На мій погляд, сьогодні питанню вдосконалення роботи наших спецслужб не приділяється достатньої уваги. Щодо рівня загрози – навіть із точки зору самих силовиків, ми мусимо бути пильними, але ці терористичні загрози потрібно нейтралізовувати специфічними методами.

Абсолютно правильне питання. Я думаю, що це відсутність достатнього досвіду з боку керівництва СБУ і бажання цього керівництва пройти між крапельками – задовільнити ситуацію, не ризикуючи власною репутацією.

Потенційні можливості в чомусь схожі. Єдине – СБУ щонайменше 15 років заколисували вічною дружбою з Росією, а ФСБ в цей час проходила вишкіл у «гарячих точках» на Кавказі і успішно впроваджувала агентурні позиції в Україні. Безумовно, президент Росії, будучи вихідцем зі спецслужб, набагато більше розуміє роль і завдання, ніж наші цивільні президенти. Але потенційні можливості багато в чому схожі, бо ми – вихідці з колишнього Радянського Союзу і маємо спільну школу спецслужб у минулому.

Безумовно, негативно. Росія завжди протягом 23 років володіла інформацією, в тому числі по СБУ, набагто більшою, ніж СБУ володіла даними по ФСБ. Після відомих подій і на Майдані, і втечі Януковича та керівництва СБУ, передислокації в Крим не тільки оперативної розвідінформації, а й зразків озброєння і техніки, це – значна втрата, яка ускладнює відновлення успішної роботи служби.

Відрізняються. Якщо в січні абсолютна більшість оперативного складу була деморалізована та дезорієнтована не тільки подіями, а й спробами виступати проти власного народу, то особовий склад нинішнього СБУ з усіма військовослужбовцями демонструє прояви високого патріотизму, самопожертви в боротьбі з російською агресією. Не можу не сказати про недостатньо принципову позицію в питаннях ліквідації контрабандних схем, діяльності "смотрящих" тощо.

Суб’єктивне питання. Оцінка також буде суб’єктивною. Я думаю, що з часом з Наливайченка буде успішний бізнесмен, а, враховуючи дружбу з олігархами, можливо, й олігарх.

Я би не перебільшував роль обмеження права людини. Я абсолютно переконаний, що високопрофесійно діючі спецслужби спроможні в рамках законодавства встановити істину серед вказаних категорій.

Я, як людина військова, розумію, що Ви в чомусь озлоблені і в чомусь дезорієнтовані. Я думаю, що Україна якраз відроджується. За бездіяльність протягом багатьох років Україна розплачується нинішніми проблемами. Але кожна країна в нашому світі мусить робити все, щоб бути спроможною захисти свій суверенітет і незалежність. Я погоджуюся, що є проблеми всередині країни, в тому числі й серед владних інституцій. Але переконаний, що ті хлопці, що пройшли полум’я війни на сході, повернувшись звідти, не захочуть жити в умовах відкатів, хабарів, фальсифікації судових, кримінальних, оперативно-розшукових і інших справ. Вірю, що злочинці у владі доживають останні місяці. Переконаний, що мирний вогонь слави України буде завжди горіти в місті Києві.

Я перебував на керівних посадах у розвідувальних структурах України і абсолютно не знімаю відповідальності з себе особисто та несу певне психологічне навантаження за трагічні події, що відбуваються, за те, що їх можна було уникнути. Водночас хочу сказати, що я не підігрував ні президенту Кучмі, ні президенту Ющенку, ні президенту Януковичу, ні керівникам СБУ, МО, а мав багато в чому відмінну позицію і бачення розвитку подій. Не буду їх перераховувати – все можете знайти в моїх статтях, виступах та інтерв’ю тощо. Єдине в чому я себе найбільше засуджую – у недостатній рішучості і принциповій боротьбі з процесом злочинного накопичення капіталу високими посадовими особами, бо саме цей процес гальмував, перешкоджав зміцнювати структури нацбезпеки, які в свою чергу боролися б з усім комплексом злочинних дій представників влади. Повністю погоджуюся в тому, що необхідно у недалекому майбутньому провести корінні реформи структур СБУ, розвідок та інших правоохоронних органів. Безумовно, на сьогодні є професіонали, яких потрібно буде залучити до инавчально-виховної роботи. І цей процес вимагатиме тривалого часу.

Дякую за серйозне запитання. В Україні, безумовно, частково сформована військово-політична еліта, і головне завдання Президента Порошенка, якщо він не бажає повторити шлях попередників – зібрати еліту в єдиний кулак, навіть у рамках аналітичних центрів, інституцій і використати могутній інтелектуально-патріотичний ресурс, а не робити поспішних і непрозорих призначень. Військові спеціалісти не самоусунулися – вони доволі часто спілкуються між собою. Це влада усунулася від них, бо прихід патріотичної еліти нанесе нищивний удар по тим схемам накопичення капіталу, які прийнято називати злочинними.

Безумовно, розумію Ваш філософський скептицизм, розумію і погоджуюся з оцінкою проблем, які Ви озвучили. Але як українець, я ніколи не погоджуся закінчити проект розбудови Української держави, бо це є віковічною мрією мільйонів українців у минулому і сьогоденні. Закінчиться війна, скоро вибори – думайте, за кого будемо голосувати. Не обирайте явних ворогів, зрадників, пристосуванців. Обирайте тих людей, яких Ви знаєте протягом багатьох років по їхніх діях, а не словах. Тоді багато що зміниться.