Екатерина Бужинская

В данный момент я хотела бы заняться материнством и уйти в декрет.

Мне нравятся фильмы о любви, и я бы хотела сыграть в мелодраме, но чтобы в конце был happy end. Вообще, когда люди выражают свои эмоции после просмотра фильма слезами, мне кажется, что режиссер все сделал правильно. Хотя это могут быть и слезы горечи, и слезы счастья.

Дуже хочу поїхати до Канади і мрію про поїздку до Сингапура.

Є така буковинська народна пісня "Сива зозуленька". Мене її навчила співати моя вчителька у школі, яка дуже любила український фольклор. І з цією піснею я перемагала на багатьох дитячих конкурсах.

В рамках благодійного туру в Європі, який мав назву "Україна — це ми", проходив концерт і у Варшаві. Концерти були безкоштовні. Основна місія туру — збір благодійних пожертв дітям, батьки яких загинули в зоні АТО. Перед концертом у Варшаві ми побачили, що організатори за лаштунками ховають гуманітарну допомогу, яка вже просрочена. Ми здивувалися, але спочатку не надали цьому значення. Потім перед концертом за дві хвилини 15 хлопців і дівчат від організаторів зі скриньками пішли до глядачів, які прийшли на мій концерт, і почали збирати гроші. Скриньку, яку привезли ми, нам заборонили виставляти, оскільки у нас начебто немає дозволу (але організатори знали, що ми збираємо кошти для дітей-сиріт). Коли ми побачили ту картину, мій чоловік підійшов до хлопця зі скринькою і попросив його припинити це нерегламентоване дійство, не узгоджене з організаторами. Оренду залу ми проплатили, концерт був мій. А незрозумілі люди почали збирати гроші… Дімітр ще раз попросив припинити, але ніхто не почув. Тоді він дав ляпаса хлопцю зі скринькою для того, щоб витверезити організаторів разом із тими, хто хотів незаконно збирати гроші, які були призначені дітям-сиротам.
Дімітр вибачився, по-людськи. Після концерту публіка була на нашому боці і разом із нами пішла на вулицю, де просто неба робили пожертви для дітей.
Зараз «Євромайдан Варшава» поливає нас брудом за те, що ми розказали правду. 29 травня вийшла дуже позитивна стаття у Польші про наш концерт, а після двох тижнів вони почали писати все навпаки. Мабуть, вони дуже злякалися, тому що почалася істерія у пресі.
Бог все бачить, правда — на нашому боці.

Я считаю, что сейчас каждый артист занимает свою определенную нишу. Показатель успешности артиста — полные залы и гонорары. В данный момент я много выступаю в Европе. Отношения у меня хорошие со всеми, приятельские.

Это — песня "Лед".

Смаки дуже різні. Але приємно те, що люди мають бажання більше слухати українське.

Я регулярно виступаю у військових шпиталях чи просто провідую наших хлопців. Півроку тому я випадково зустріла в Київському військовому шпиталі свого однокласника Сергія Козака з Чернівців, він був важко поранений, але став героєм України — врятував сімох бійців. Коли я побачила його, не втрималася і почала плакати, а хлопці, з якими він був у палаті, мене заспокоювали і казали: "Катю, не плач, все буде добре". Прийшовши додому, я не могла відійти від емоційного шоку і вперше в житті написала пісню-присвяту "Солдат України". Коли я її співаю на концертах, зал стоячи аплодує нашим загиблим героям, багато людей плаче. Дуже хочеться, щоб нарешті настав мир.

Негативно.

Вперед, Україно!

1) Про народження дітей, про власний будинок, про мир в Україні.
2) Багато вчителів: Марія Когос, Юрій Рибчинський, але найбільший учитель, наголовніший — життєвий досвід.

Я вважаю, що артист, якого слухають, на кого дивляться, повинен мати чітку політичну позицію. Дуже прикро, що серед українців є байдужі. Ми, артисти, повинні об’єднувати наших людей і своїм мистецтвом дарувати надію на вільне та гідне життя, підтримувати дух українців.

Я — не капризный артист. Что касается технических вопросов, то тема мониторов на сцене для меня важна, и я всегда, несмотря на то, что есть стейдж-менеджеры, выставляю мониторы лично. Из бытовых… Прошу перед концертом зеленый чай с медом. Все скромно.

Категорически нет.

Донести информацию до зрителя через масс-медиа. К сожалению, самый большой пиар и востребованность имеют скандалы. А положительная информация не очень интересна.

Мой рынок — не в России. Я в данный момент больше ориентирована на Европу. Я люблю Украину и надеюсь, что в скором будущем все наладится, война закончится, и концертов станет намного больше.

Зараз думаємо над цим питанням і вирішуємо, чи зробити великий сольний концерт у палаці "Україна" восени, чи продовження туру "Українці в Європі-2".

1. У Мюнхені організатори вкрали скриньку з грошима. У Варшаві хотіли зірвати концерт та відібрати кошти, які були призначені дітям-сиротам.
2. Після Мюнхену мені хотілося взяти квиток на літак і скасувати цей тур. Але я людина відповідальна: якщо сказала, що зроблю, то, не завжаючи ні на що, я доведу справу до кінця. І дітей-сиріт не кину.

Скажу чесно, підготовка до туру забрала два місяці, а сам тур — місяць. 20 днів у дорозі, 10 тисяч кілометрів бусом — дуже виснажливо. Але ми досягли своєї мети. Ми це зробили.
Вітаю мою команду з вдалим туром і дякую всім, хто нас підтримував і допомагав. Велике спасибі Софії, Будапешту, Відню, Празі, Риму, Мілану, Барселоні. Друзі, українці, діаспора, я вас люблю! Обіцяю повернутися з новою шоу-програмою.

"Золотий диск" мені вручила на сцені Львівської опери компанія "Артур мьюзік" за великий тираж та успішний продаж. Це диск "Як у нас на Україні". Крім того, було дуже приємно отримати нагороду за жертовність та любов до України від патріарха Філарета.
Пісня "Європа і Україна". Автори її — Ніколо та Лариса Вороніна (донька відомого кутюр’є). Ця пісня стала лейтмотивом нашого туру, об’єднала Україну з Європою.
21 травня я мала невелику промову в Європарламенті у Брюсселі, якої мала на меті донести, що Україна — європейська держава.
Були й кумедні випадки. У Мілані мій чоловік співав зі мною дуетом українською мовою. Коли вже концерт почався, він побачив, що його взуття залишилося в автобусі, який був далеко від зали, де проходив виступ. Він був шокований, тому що в нього були тільки пляжні капці та костюм. Почав звати на допомогу Юлію Толкачову: "Роби що хочеш — мені потрібні туфлі!!!". До виступу залишалось 10 хвилин… Юлія подбігла в залі до першого чоловіка, який зустрівся, спитала: "Який у вас розмір ноги?" Чоловік не встиг нічого розповісти, як Юля потягла його за руку за лаштунки. І там вже Дімітр йому сказав: "Друже, виручай, я не можу підвести дружину. Позич туфлі". Особливо було смішно, що у земляка були туфлі 42-го розмуру, а Дімітр носить 43-го.
Тільки на сцені я побачила, що Дімітр дуже посміхається, а коли закінчився концерт, я зрозуміла — чому. Дуже дякую нашому міланському українцю за те, що не розгубився і прийшов на допомогу.
Люди в турі дарували вишивки, квіти своїх садиб, пекли караваї з італійського борошна, але українськими руками. Навіть подарували воду зі смішною назвою "Вода патріотична, для кацапів токсична".
Дуже дякую послам, які були присутні на концерті та дали чудове інтерв’ю, а саме Миколі Балтаджи (Болгарія), Олександру Щербі (Відень), Євгену Перелигіну (Італія), Борису Зайчуку (Прага), а також послу України в Угорщині Ерно Кешкен, консулу України в Іспанії та всім асоціаціям і представникам самоврядування українців у цих країнах. І, звичайно, чудовому глядачу — за енергетику та любов до України.