Слов'янська археологія і таємниці великої духовної спільноти

Таємниці слов'янського минулого турбують не тільки наших сучасників. Вони були предметом значних наукових суперечок протягом усього XX століття. У дослідженнях брали участь учені всіх країн слов'янського і не-слов'янського світу, сперечаючись про слов'янську історичну спадщину і критикуючи опонентів.

Вчені у такий спосіб змагалися у результатах пошуків, у їхніх оцінках, найперше щодо приналежності археологічних культур власне до слов'янських чи не-слов'янських народів.

І хоча оцінки таких пошуків часто не збігалися, проте у них було одне раціональне зерно, те, яке в науці вважається беззаперечним.

У своїх висновках дослідники всіх країн світу незмінно вказували на базові терени давнього слов'янства, центральну їхню частину, постійно вказуючи на те місце, яке було для слов'ян найбільш святим і важливим.

Якщо накласти карти археологічних культур, слов'янських поховань, карти історичної гідрології, історичної топоніміки (з кінця І тис. до н.е. до кінця І тис. н.е.), то цілком очевидними стають контури такого історичного центру, який базується у Волинсько-Карпатському регіоні.

У цьому регіоні, який тягнеться від Прип'яті до Карпат, від Вісли до Дніпра, протягом І тис. до н.е. — І тис. н.е., ніколи не зникали ознаки слов'янства, не зникав живий послідовний зв'язок культур праслов'янських та давньослов'янських, які єднають історію слов'ян з нашими часами. Тут, власне, і зародилася спільність, названа слов'янством, яка постала перед світом зі своєю особливою культурою, людинолюбним баченням Всесвіту.

Вивченням давньослов'янської історії, зародженням слов'янства у Європі, питаннями археологічного та історичного трактування процесу слов'янотворення займалися низка відомих істориків, археологів, мовознавців, етнографів, філософів із різних країн Європи, серед яких: Рибаков, Сєдов, Кобичев, Артамонов, Шахматов, Петров, Шафарик, Нідерле, Фасмер, Топоров, Трубачов, Трєтьяков, Даниленко, Русанова, Баран, Лер-Славінський, Косташевський, Ловмянський, Вернер, Годловський, Щукін, Філін, Козак, Терпиловський, Брайчевський, Винокур, Сміленко, Живка, Щиманскі, Хенсі, Ляпушкін, Попович, Сухобоков, Фьодоров і багато інших.

Укладені багатьма вченими карти чітко говорять про одне — Волинсько-Карпатський регіон відігравав первинну роль у зародженні європейського слов'янства. Він став центром організації та розвитку слов'янства.

Проте каменем спотикання для більшості дослідників було і залишається питання ідентифікації тієї сили, яка розвивала процес слов'янотворення, яка давала йому внутрішні сили і світоглядне спрямування.

Відсутність розуміння природи такої сили і надалі підштовхує наукові кола до доволі спрощеного бачення процесу слов'янотворення.

Пояснення зводяться до буденних рівнів оцінки процесів слов'янотворення, які нібито визначаються примітивною матеріальною зацікавленістю ранніх слов'ян накопиченням та бажанням влади, поверхневим трактуванням процесу розширення слов'янського ареалу, як системи послідовних загарбницьких воєн. Але чи так це було? І хто такі, власне, ці загадкові ранні слов'яни?

З моменту ідентифікації наукою праслов'янських культур Європи ІІІ-І ст. до н.е., ареал слов'янського розселення на картах багатьох вчених постійно збільшується, аж до історично знакових VII-VIII ст. н.е., коли цей, ще єдиний і неподільний ареал, максимально зростає у розмірах.

Дивним лише є те, що деякі слов'янські осередки виникають на далеких, відірваних від головного ядра територіях — на Балканах, на острові Рюген-Руян, на Волхові, до того ж значно раніше, аніж туди проникає загальна хвиля "розселення" слов'ян. Але чому так? І як таке могло відбуватися взагалі?

Дивним фактом є і те, що хід слов'янізації на величезних просторах йде досить мирно. Майже відсутні сліди затяжних воєн та ознаки нищення місцевого населення.

Венеди, фракійці, балти, народи між Віслою та Одером, досить швидко (через 100-200 років) під впливом якихось дивних факторів стають слов'янами. Все вказує на те, що слов'янізація — це не результат масового переселення народів, не наслідок загарбницьких воєн, а щось інше. Але що?

Відповідь може бути дуже простою, якщо взяти до уваги, що процес слов'янізації (слов'янотворення) міг бути послідовним поширенням Європою нових життєвих цінностей, рухом нового способу життя, перебудовою місцевих громад на слов'янський лад.

Йдеться про світоглядні трансформації, залучення місцевого населення до іншого світорозуміння внаслідок впливу зовнішнього (давньослов'янського) фактору! Але чому місцеві народи захотіли стати слов'янами, до того ж добровільно, без насильства і воєн? Що спонукало їх до цього?

Пояснення дає "Велесова книга" — давньослов'янський літопис-волховник IX ст. н.е. Вона показує, що для кожного слов'янина найважливішим була споконвічна земна віра, світогляд земних Першопредків, які організували на Землі світле життя за вселенським законом.

Цей закон, переданий людству найдавнішими Праотцями, давні слов'яни дбайливо зберігали і несли з покоління в покоління. І так десятки віків.

Високі знання дозволяли слов'янським духовним Отцям мати постійний контакт із Творцем Всесвіту, зі Світлим Ірієм (керуючою силою у Всесвіті), а слов'янам — жити світлим життям, без агресії і воєн, рабства і приниження, жадібності та користолюбства, хвороб і недугів.

Найдавніші Праотці людства казали — світла людина повинна вірити у Творця-Сварога, у Світлий Ірій, у світлі сили, серед яких є душі найдавніших земних предків. Вона повинна жити у Праві, відати Праву, славити Праву (тобто бути православною).

При цьому, людина світла душею (слов'янин) є такою, яка шанує праотця Славу (Славяня, Слав-Яня), яка піклується про своє просвітління, яка займається поширенням знань законів Прави, Яви, Нави (духовного, явного і після явного світів), яка шанує земних духовних предків.

Слов'янин мав протистояти всьому темному, окультному, жорстокому, одінському і магічному, пов'язаному з насильством над світлим і праведним (яке відповідає закону Прави). Він мав розрізняти світле і темне, навіть якщо темне ховається за білими шатами (як магія, одінство, яхветизм, псевдослов'янство). Він має бути вільним від темного.

Це дає відповідь на те, чому давні слов'яни ніколи не намагалися будувати держав (союзів) на основі рабства і жорстокості. Чому вони не спокушалися несправедливим соціальним вивищенням, безглуздим матеріальним накопиченням, жадібністю і погордою.

Пріоритети слов'янських предків у матеріальному світі (у яві) — це скромність в усьому, розумна самодостатність, повага до світлих душею, увага до власного духовного зростання, потяг до захисту усього живого, відмова від матеріально надмірного, дотримання законів Творця-Сварога.

До того ж, слов'янину як людині була важлива духовна перспектива, яка у Всесвіті визначається законами Прави, Яви, Нави. Саме закон Прави давав можливість неодноразового втілення світлої людської душі у явному світі. Це необхідна для світлих душ реінкарнація (реанкернація, послідовне відродження у яві, пакибуття) — дорога до вселенської вічності душі.

Така дорога вимагала від тих, хто хотів нею йти, духовного зростання, розуміння суті слов'янства, досягнення високих ірійних рівнів, постійного самовдосконалення, піклування про духовну освіту дітей та онуків, які мають нести її наступним поколінням.

Саме тому слов'яни нікого і ніколи не завойовували, нікого не поневолювали, нахабно не переселяли, як і не прагнули винищувати паростки світлого. Вони вчили законів Творця, захищаючи одночасно світогляд земних першопредків — Першоотців-аріїв та їхнє оточення.

Вони розповсюджували світлий світогляд заради духовного братства, направляючи до сусідів особливі групи духівників, знавців Прави, Яви, Нави, тих, хто був готовий нести знання світобудови, вчити контакту з Творцем і вищими світлими силами.

Вони шукали спільну з сусідніми народами мову — мову законів Прави, Нави, Яви, законів Творця-Сварога, мову духовного взаєморозуміння, мову земних Першопредків.

Слов'яни ділилися вищими духовними знаннями з усіма світлими народами, навіть якщо ті, тимчасово (під впливом окультизму та магії), втрачали зв'язок з Правою і Творцем-Сварогом. Просвітлення допомагало сусідам перемагати вплив темних сил і ставати на шлях духовного очищення, зростання, шлях духовної вічності.

Духовна праця слов'янських посланців, Старотців-Рахманів і волхвів, поступово змінювала розуміння світобудови у багатьох народів Європи. Надалі таке знання ставало рідним і близьким слов'янському оточенню, особливо тим, хто йшов шляхом просвітлення.

Духовні Отці слов'янства вкладали у свою діяльність душу, любов і вміння спілкуватися зі світлими силами. Вони навертали до себе цілительством, лікуванням недугів, знаннями духовної гігієни, умінням ліквідувати підступні впливи окультизму і чорної магії.

Люди вірили духовним Отцям і йшли за ними. Вони бажали більше знати про свої витоки і бути ближчими до знань Першоотців людства, до розуміння вселенської ролі людини. Вони хотіли заслужити посвячення у слов'яни.

Діяльність слов'янських духівників у той час мала регулярний характер і грунтувался на системі духовних центрів, які вони створювали у різних регіонах Європи. Каркасом усієї системи стала створена в III-VIII ст. н.е. система духовних центрів: рахманських і волхвівських осередків.

Головним центром у цій системі була скромна Пересопниця на Волині, яка діяла разом із духовною столицею слов'ян — Соуренжом (Суренжем). Навколо Пересопниці та інших центрів Європи у V-VIII століттях н.е. виникло близько трьох сотень волхвівських осередків!

Поселенці у таких осередках власне і були тими загадковими духівниками (росами) про яких йшла мова раніше. Саме вони невеликими групами з'являлись у середовищі венедів, балтів, фракійців та інших народів, створюючи умови для процесу просвітництва і слов'янотворення. Побудована ними система духовних установ і була тією загадковою силою, яка сколихнула Європу у V-VIII ст. швидким зростанням слов'янського ареалу.

Вище представлено низку карт, які подані у працях відомих радянських вчених (Рибакова, Сєдова та інших), а також у численних роботах науковців інших країн світу.

Окрім того, для зручності читання, на цих картах кольором виділено простір слов'янського ареалу чи зон слов'янського впливу (блакитним, жовтим або синім).

Червоним овалом показана центральна частина Волинсько-Карпатського регіону, святі місця, де концентрація духівників (росів) була найвищою (Роксолань, Росколань).

Останні дві карти (середина—кінець І тис. н.е.) відображають часи, коли слов'янство досягло своїх максимальних меж, але ще не почало ділитися на частини (князівства та країни) під пресом ідеологічних ударів адептів окультизму і магії, ворогів законів Творця.

Повернення частини європейських народів у стан непросвітленості стало можливим внаслідок активної боротьби зовнішніх та внутрішніх сил, спочатку на кордонах слов'янського світу, а далі й у його середині, проти центрів Рахмано-волхвівської системи.

Це йшло від сил, вороже налаштованих до слов'янського світогляду: Візантії, Хазарії, франко-германців, вікінгів, яхів-ягів, варягів та інших, особливо у період VIII-XIII ст.

Висновки, які можна зробити з представленого матеріалу, наступні:

1. Слов'янотворення — це процес духовного просвітлення, навчання, пізнання світлих законів Прави, Яви, Нави, світлих обрядів, давніми європейськими народами, які втратили це знання у наслідок агресивого проникнення у Європу 3-І тис. до н. е. адептів чорної магії, носіїв єгипетського і одінського, а далі, у 1 тис. н.е., і яхівського окультизму.

2. Просвітлення носило мирний характер і здійснювалося носіями знань Прави, Старотцями-Рахманами, волхвами, священиками і духівниками (росами) у вигляді постійного навчання народів знанням вселенського закону, методам цілительства, духовної допомоги, світлим духовним обрядам, вшануванню Світлого Ірію та його ієрархії.

3. Проведенням процесу європейського просвітництва займалася рахмано-волхвівська система духовних центрів та осередків, яка володіла розгалуженою структурою та власною системою підготовки духовних кадрів.

Нині ми занадто мало знаємо про великих слов'янських предків, які своїми зусиллями творили найбільшу духовну спільність Європи, яка звалась слов'янською.

Як наслідок, поняття слов'янин сьогодні втратило свій первісний духовний зміст і перестало відображати стан світлої людини, яка пройшла шлях просвітлення і посвяти, яка знає закони Прави, Яви, Нави, рішуче відкидає окультність і магію, та бореться за світлість своєї душі, прагнучи служити Творцю-Сварогу і Світлому Ірію.

Виходячи з цього, через руйнування рахмано-волхвівської системи, нині слов'янства, як духовної спільноти влаштованої на законі Прави, понад триста років вже не існує. Втратила силу і система духовного просвітлення, яку намагались берегти слов'янські народи.

То, чи потрібне нам сьогодні осягнення духовної величі слов'янських предків? Чи готові ми прийняти естафету заповітів Предків?

Відповідь залишається за нами!

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред