Чи зупинять агресію Путіна "культурні санкції" проти Росії

Виступ лідера російської рок-групи "Машина времени" Андрія Макаревича на звільнених територіях Донбасу відбувся одночасно із процесом складення списку російських митців, котрим збираються заборонити в'їзд в нашу країну. Зрозуміло, Макаревич до цього списку не потрапить. Але коли дивитися ширше – на що зможе вплинути дозвіл або заборона російським артистам виступати в Україні?

Можна зрозуміти спробу послабити країну-агресора економічно. При цьому варто нагадати: Україна давно закликала Захід тиснути на Росію санкціями, а сама не поспішала вводити належні обмеження зі свого боку. Але тепер ніби все стає на свої місця. Влада очухалася, Верховна Рада пропозицію Кабміну про санкції відносно РФ ухвалила. Але, виявляється, не менш, а навіть часом більш важливо перекривати інформаційні та культурні потоки з сусідньої держави. Показово, що саме розширення "культурних санкцій" час від часу провокувало дискусії.

Коса очищення завжди находила на камінь закону, логіки, навіть економіки. Громадськість вимагає зачистити український телевізійний ефір від російських мілітарних і поліцейських серіалів – але у відповідь отримує посилання на укладені раніше контракти. Згідно яких цей продукт має повне право демонструватися в Україні. Активісти хочуть вказати на двері книжкам, виданим у Росії та завезеним в українські книгарні – але натикаються на логічні доводи: не всяка книга, видана в Росії, автоматично наповнена антиукраїнським змістом. Або вимагають активісти блокування російських пропагандистських каналів – а у відповідь дістають звинувачення в замаху на базові принципи свободи слова. Бо люди мають право отримувати вільний доступ до інформації.

Чергового свого піку дискусія досягла, коли після заборони для прокату в Україні російських фільмів "Піддубний" і "Біла гвардія" влада заговорила про персональні санкції для тих російських журналістів та діячів культури, котрі мають і публічно висловлюють антиукраїнські погляди. Попередньо йшлося про список із 511 осіб. Минулої п'ятниці міністр культури Євген Нищук уточнив: поки що буде не п'ять сотень ворогів, а лише 14, список яких зараз узгоджується з МЗС та МВС. Але попри відсутність конкретики сам факт подібних санкцій здибив російську культурну спільноту та навіть владу.

У російській Держдумі зазвучали заклики завдати удару у відповідь та скласти аналогічний "чорний список" з українських артистів. Палкий прихильник політики Путіна, актор та режисер Нікіта Михалков заявив про своє бажання бути внесеним в наш "чорний список", не полінувавшись вкотре порівняти українські реалії зі "звичайним фашизмом". Уже звучали заклики не пускати Андрія Макаревича назад у Росію. У відповідь пан Нищук в прямому ефірі телеканалу "Дождь" нагадав: українські артисти вже давно під неоголошеними російськими санкціями. Бо кіноактору з України, задіяному в фільмі чи серіалі, призначених для російського ринку, але зроблених українськими силами, завжди виділялася роль другого плану чи взагалі – масовка.

Проте наміри влади не пускати в Україну вороже налаштованих російських артистів неоднозначно сприйнялися в середовищі артистів українських. Все спростилося до формули "забороняють артиста", котра швидко перетекла в іншу – "забороняють творчість". Принаймні, з цих позицій оцінює наміри влади Володимир Зеленський. Хоча й обмовляється при цьому: свої гастролі в Росії без гучних заяв у нинішній ситуації просто не розглядає. Інакшої думки Святослав Вакарчук. Він переконаний, що обирати артиста повинен глядач. І якщо в нас люди зараз патріотично налаштовані, то на концерт можна просто не купити квитки. Тобто, головні санкції вводитиме громадянське суспільство, народ України.

Є російські діячі культури й шоу-бізнесу, котрі вголос підтримують агресію Путіна. Негативно ставляться до процесів, котрі відбуваються в Україні. Але при цьому сильно ображаються, коли їм рекомендують сюди не їхати. Значить, Валерії, Олегові Газманову та Михайлові Задорнову дуже кортить гастролювати в країні, яку вони на дух не переносять. Актор Олексій Чадов, який багато знімався в Україні, сьогодні не вітається з Русланою, Вакарчуком та Кличком і закликає їх "прозріти", вважаючи українців "зрадниками" та не пояснюючи, в чому суть зради. Отже, тими, хто відмовляється пускати в нашу країну її ворогів, рухають саме питання етики й моралі. Це - досягнення. Такого раніше не було. Значить, є смисл говорити про загострення відчуття власної гідності.

Але, разом із тим, виникає питання: а яка практична користь від заборони гастролей, заразом – продажу книжок, кінопрокату чи музики, крім відчуття глибокого морального задоволення? Наприклад, артист, котрий скасує свої гастролі, потрапивши під "культурні санкції", не поміняє свою позицію. Не стане в один ряд із Макаревичем, аби тільки пустили до Києва чи Харкова. Так само російські артисти не зберуть свій "культурний Майдан" на Красній площі в Москві, вимагаючи від Путіна припинити агресію. "Культурні санкції" не перетворять їх на агітбригади, котрі почнуть переконувати російський народ у тому, що Путін неправий, і його треба зупинити всім миром. Таким чином, не пускати сюди тих, хто підтримує політику агресора – справді питання самоповаги. Та аж ніяк не ефективна боротьба за мир.

Та водночас запальні дискусії про необхідність саме "культурних санкцій" і визначення оптимального застосування їх доводять: попри прогнози скептиків, інтерес до культури в громадян лишився досить великим. Навіть під час великих потрясінь.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред