Новий кордон на Донбасі: яку перспективу вибере Україна – корейську чи фінську

Нинішній тиждень відзначився низкою заяв про українські політичні та геополітичні перспективи. Всі без винятку мали чималий резонанс і стали темою для експертних оцінок, коментарів, дебатів у телевізійних форматах. Порад та рекомендацій більше, аніж досить.

Отже, голова Європейської ради Херман вам Ромпей пропонує Україні водночас і зближення є ЄС, і подумати над федералізацією, і встановити "правильні стосунки з Росією". Верховний представник ЄС Фредеріка Могеріні нібито рекомендує надати буремному Донбасу статус автономії, хоча сама вона наполягає – її слова з несвіжого інтерв'ю або неправильно зрозуміли, або свідомо перебрехали.

Угорщина ратифікувала Угоду про асоціацію України з ЄС, але прем'єр Віктор Орбан уточнив – наша країна повинна стати такою собі буферною зоною між Росією та Європою. Канцлер Німеччини Ангела Меркель стурбована наміром української влади провести референдум щодо вступу в НАТО. Нарешті, Володимир Путін у телефонній розмові з Петром Порошенком нібито заявив: або відмова від ЄС і НАТО, або – війна. Хоча факт висування подібних ультиматумів у Президента України вже спростували.

Як підсумок можна згадати заяву президента Чехії Мілоша Земана: мовляв, найкращий варіант для України – "фінляндизація". Тобто, нейтральний статус, узгодження зовнішньої політики з сильнішим сусідом, підпорядкування йому в питаннях політики внутрішньої. І хоча чеські урядовці негайно засудили цю думку, назвавши такий варіант для України неприйнятним, саме озвучення теми вкотре підштовхує як нашу владу, так і самих українців визначитися, нарешті, з політичними, економічними, соціальними й культурними пріоритетами держави. Зокрема, домовитися між собою, бажано – відкрито й публічно, що нам заважає сформувати на Заході одностайну думку стосовно українського вибору. І прийняти її як даність.

Складність у тому, що Україні доводиться слухати всіх. І з усіма рахуватися. Як наслідок – від усіх залежати.

Через те виникає враження: варто погодитися на всі можливі нейтралітети, тобто, на "фінський" варіант, визнати себе повноцінною буферною зоною – і все розсмокчеться. Тим більше, що згадана "фінляндизація" – це політичний і навіть геополітичний прецедент. Адже в 1939-1940-хх роках Радянський Союз здійснив військову агресію проти сусідньої Фінляндії. Почалося все з провокації на кордоні. Далі Червона Армія перейшла в наступ для захисту мирного населення від тиранії "буржуїв", наштовхнулися на шалений опір фінів, котрі не бажали бути "звільненими", зазнала значних втрат при чисельній перевазі. Тим не менш, радянсько-фінська війна звершилася поразкою Фінляндії та територіальними втратами. При цьому СРСР так і не оголосив тоді війни. Нічого не нагадує?

Отже, Росія вже більше 70-ти років має в своєму складі регіони, відвойовані у Фінляндії. При цьому сама Фінляндія вважається нині однією з найуспішніших та найкомфортніших для життя країн на карті світу. Хоча ніхто не давав гарантій, що Росія, хоч радянська, хоч путінська, колись не повторить вторгнення.

Цілком імовірно, що під "фінляндизацією" України мається на увазі саме це – закріпити відторгнення частини території офіційно, аби зберегти ціле. Між іншим, у згаданій вище телефонній розмові між Порошенком та Путіним останній нібито вимагав від України визнання сепаратистських "республік" у пакеті з відмовою від ЄС та НАТО.

А тим часом політика чинної влади щодо окупованих територій стає більш зрозумілою як без путінських ультиматумів, так у без нав'язливих порад стурбованого Заходу. Блокування всіх соціальних виплат із бюджету та евакуація інтелекту зі зруйнованих війною територій – лише початок. Конкретніші кроки вже зробила "Укрзалізниця", заявивши: Україна припиняє рух пасажирських поїздів у "сепаратистський край". Показовою слід вважати фразу начальника правового департаменту "УЗ" Олега Титова: "Будемо возити людей до так званого кордону".

Це означає: насправді кордон не умовний. Він існує де-факто. Це даність, з якою треба, пересиливши себе, змиритися. Так само, як із тим, що Україна реально має новий державний кордон. Щоправда, жодної держави між нами та Росією нема. Бо "ДНР" (террористическая организация. - ред.) та ЛНР – ось справжні буферні зони, котрі несуть смерть мирним жителям ы українським воїнам по той бік уже кілька місяців, як не умовного кордону.

Значить, все йде не до "фінляндизації", а до "кореїзації" України. Рано чи пізно, на короткий час чи надовго, наша країна змушена буде розділитися за принципом, уже реалізованим у колись єдиній та неподільній Кореї.

Північна та Південна, депресивна й тоталітарна проти динамічної та розвиненої. Занепала й наїжачена проти успішної та перспективної. Обидві країни називаються Кореями. Але зміст інакший. І спільний кордон – порохова діжа.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред