Победить российскую попсу. Может ли Минкульт заказывать музыку на радио?

Кириленко хочет забить прайм украинской  музыкой

Соціальні мережі щодня скаржаться: Революція Гідності перемогла, Росію визнано державою-агресором, а в маршрутках як крутили російську попсу, так і крутять. Навіть на Західній Україні. Проблему можна ще вирішити, якщо забрати у водіїв носії цієї псевдомузики. Тобто, конфіскувати диски й флешки з записами Кіркорова, Лепса та Ваєнги. Але ж весь цей ворожий бездуховний непотріб транслюють законно зареєстровані FM-станції! Радіо слухають не лише в маршрутках і приватних авто, воно фоном лунає скрізь, де ступає нога української людини. Інакший музичний контент мало хто в Україні пропонує своїм слухачам.

Вирішити будь-яку проблему в українських реаліях завжди намагаються радикально. Проте наша радикальність має два втілення.

Перший — руйнівний: все заборонити. Наприклад, вимикати радіо в салонах автомобілів, маршруток і тролейбусів із трамваями. Заодно — на базарах, у торгівельних центрах, маркетах, кафе, барах тощо. Слухати радіо буде приватною, інтимною справою кожного. Діапазон звучання обмежений приватним помешканням.

Другий — творчий: негайно поміняти чуже на своє, красиве та корисне. Саме такий спосіб боротьби із засиллям російської попси обрав віце-прем'єр — міністр культури України В'ячеслав Кириленко. Це видно з його недавньої заяви. Пан Кириленко вважає, що вже склалися обставини, які дозволяють збільшити квоту українського продукту у радіоефірі до 75% всього об'єму мовлення. Й окремо наголосив: "Пісні українських авторів та виконавців мають з'являтися тоді, коли їх почує найбільше слухачів — у прайм-таймі, а не тільки пізно вночі, як це часто має місце зараз".

Критикам очільника Мінкульту варто знати: пан міністр мислить досить реалістично. Тому пропонує впровадити цю квоту не завтра чи бодай до 205-річчя з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Він розуміє, в якому стані українська популярна музика. Тож передбачив утілення своїх корисних та патріотичних ініціатив у кілька етапів. На скільки часу те розтягнеться, не сказано. Та навряд чи пан Кириленко чекатиме більше року. Ну справді, подорожчання залізничних квитків теж відбувається поетапно — щоквартально. Значить, кількість актуальних українських авторів і виконавців, яких найбільше слухачів може почути в кращий ефірний час, повинна, згідно з рознарядками Міністерства культури, стрімко збільшитись у четвертому кварталі поточного року.

Згадані вище соціальні мережі відреагували на патріотичну й гуманітарною ініціативу В'ячеслава Кириленка вбивчою точністю математики: "Кожна година звучання пересічної FM-cтанції - це 14 пісень. Що означає, 3 пісні щогодини буде від RHCP, U2 та Linkin Park, решта - 11 пісень у кожній годині пісні українських виконавців. Але НЕМАЄ такої кількості артистів для цієї квоти!" Говорячи про якісну українську музику, люди, котрі в матеріалі, згадують передусім "Океан Ельзи" та "Бумбокс" (до речі, в останніх є хіти російською, їх як трактувати?), й визнають — актуальної української музики нині більше, аніж майже 2 роки тому. Але все одно не достатньо, аби скористатися щедрою пропозицією Мінкульту й дозволити радіостанціям виконувати згадану міністром квоту. Заповнивши собою три чверті цілодобового ефіру.

Створення, виконання та поширення музики поєднує в собі творчі та бізнесові зусилля. Музиканти, як і письменники, художники, артисти, кінематографісти створюють культурний продукт, котрий можна й треба продавати. Отже, як і будь-який інший товар, культурну продукцію варто розглядати в загальному контексті заміщення імпорту. Це означає: або ми починаємо нарощувати виробництво, наприклад, власних шампунів — або не миємо голови взагалі. Причому підходи тут повинні бути винятково ринковими: створювати не продукт за рознарядками, вказівками чи іншими "хотілками", а формувати ринок, котрий буде здатним до саморегуляції та конкуренції через збільшення кількості його гравців.

Для прикладу варто згадати сцену Майдану. На ній регулярно виступали українські музиканти, з групами та соло. Іноді її надавали іноземцям — згадайте виступ "Ляпіса Трубецкого". Але саме там за відсутності жодних квот української музики, причому — наживо, звучало не 75%, а ледь не 90%. Проте згодом кількість виступів зменшилася, а тоді — звелася до нуля. І сталося це не в зв'язку з тим, що почався відлік трагічних смертей й шоу-бізнес навіть у мінімальних проявах став недоречним. Кількість колективів, готових пропонувати слухачам якісну конкуренту музику, вичерпалася. При тому, що з відповідальністю за свої слова можна сказати: на сцені Майдану виступили не майже всі українські музиканти, хто хотів і кого пустили — а просто й коротко: майже всі, хто активно й постійно працює.

Їх кількості та різноманітних пропозицій вистачило на місяць. Припустімо, є якась частина музикантів, про яких незаслужено забули чи вони просто, як кажуть, не піаряться. Давайте також будемо говорити тут не лише про рок чи танцювальну музику, а й традиційну, значною мірою консервативну естраду, представлену Іво Бобулом, Лілією Сендулесою, Оксаною Білозір чи Віталієм та Світланою Білоножками. Не кажучи про лідера концертних зборів із райцентрів Західної України Степана Гігу чи незаслужено забутого тріо Мареничів. Але навіть такий принцип толерантності й практика поєднання сучасного драйвового року та старих українських пісень про головне в ефірі однієї FM-станції все одно не заповнить три чверті ефірного часу. Хоч би яким щедрим був очільник Мінкульту. А станція у нас, слава Богу, не одна…

Мусимо визнати: популярна культура, котра в інших країнах сприяє формуванню ідентичності, в Україні не розвивалася так, як треба. Бо для того не було ринку. Тож одним махом, одним чиновницьким наказом та на вимогами дотримуватися квот кількість не лише якісної, а просто — музики збільшити неможливо.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять