Захист братів по крові, або Як Росія втрачає росіян

На початку тижня спікер російської Ради Федерації Валентина Матвієнко завела стару пісню про головне — утиски росіян за межами РФ. Згадала пані Матвієнко і свою малу Батьківщину — Україну. З її слів, наша держава та країни Балтії є лідерами з утисків прав росіян на їхню мову та культуру. Пообіцявши при цьому захищати російськомовних людей, де в вони не були.

Обіцянка, точніше — погроза теж не нова. Росія вустами голови свого МЗС Сергія Лаврова та представника РФ в ООН Віталія Чуркіна досі вперто заперечує присутність російських військ на українських територіях. При цьому визнають: у Криму, як і на Донбасі, російська мова під загрозою, російськомовних дискримінують, а факт володіння російською автоматично робить людину етнічним росіянином. Тож маємо справу з дискримінацією російського народу.

Захист братів по крові можливий не лише у військовий спосіб. Етнічним росіянам треба дати можливість стати росіянами де-факто. Так вони краще відчуватимуть захищеність, адже на них буде поширюватися дія конституції РФ. Тому свого часу депутат — комуніст Вадим Соловйов вніс у Держдуму закон про спрощення отримання громадянства РФ для жителів окремих районів Донецької та Луганської областей. Необхідність прийняття закону він аргументував тим, що громадяни сходу України є росіянами з народження. Власне, за російським громадянством дуже трусилися ті жителі Донбасу, котрі виходили на проросійські мітинги під триколорами, проганяли українську армію й дружно підтримували ораторів, які зверталися з трибун по допомогу особисто до Путіна. Російський паспорт, як і російський рубль, два роки тому були межею бажань та наріжним каменем сепаратистів.

З рублями вийшло простіше. З паспортами — проблема. За кілька днів після виступу Валентини Матвієнко Конституційний комітет Державної Думи РФ рекомендував відхилити "проект Соловйова". Отже, спрощення отримання російських паспортів біженцям ыз Донецької та Луганської областей відкладається на невизначений строк.

Дотепер у Росії діє спеціальна програма з переселення співвітчизників, тобто — етнічних росіян, котрі через історичні непорозуміння жили до війни за межами батьківщини. За даними глави профільного комітету Володимира Пілігіна, зараз в Росії залишаються 1 мільйон 11 тисяч українців з Донбасу, з яких 150 тисяч беруть у цій програмі участь. Але є 861 тисяча "донбаських українців", які звернулися по російське громадянство поза програмою. Простий математичний підрахунок покаже: всі біженці хочуть отримати російські паспорти, проте жоден із мільйона наших колишніх співгромадян тепер їх не отримає.

Це погано в'яжеться як із наведеною вище заявою Матвієнко, так і з риторикою Дмитра Медведєва: у своїй телеграмі з нагоди започаткованого ним же Дня російської мови прем'єр закликав піклуватися про долю російської мови за межами Росії. Якщо додати сюди відхилення "закону Соловйова", складемо пазл і отримаємо цікаву картинку.

Ми побачимо, що Росія не хоче реально захищати тих, кого вважає росіянами через володіння ними російською мовою від народження. Відмова автоматично надавати громадянство РФ всякому, хто цього зажадає, на перший погляд не є особливим явищем. Так само не отримують громадянство чохом біженці, від напливу яких останні роки стогнуть країни ЄС. Непросто отримати паспорт громадянина США, Канади. Та й в Україні нема спрощеної процедури. Про це, між іншим, вже третій рік обурено говорять наші соцмережі. Мовляв, як так: є воїни АТО, котрі захищають українську державність і не можуть стати громадянами держави, за яку кладуть здоров'я, сили та голови. Так само не можуть дістати українське громадянство окремі учасники Революції Гідності, які приїхали підтримати нас із Росії, а тепер не можуть повернутися через реальну небезпеку для життя. Навряд чи є десь країна, в якій іноземцю громадянство дають за першою вимогою. Справді, Російська Федерація в цьому питанні поводиться так само, як інші країни.

Різниця — в тому, що Британія не називає урочисто й пафосно англійцями всіх, хто розмовляє англійською. Франція навіть вустами Марін Ле Пен не заявляє про намір захищати всіх франкофонів, хоч би де вони не жили. Перші особи Іспанії чи будь-якої з держав Латинської Америки не обіцяють рятувати іспаномовних американців, котрих у південних штатах чимало. І навпаки: держдепу США байдуже, що англійська мова є найпоширенішою в світі, американська влада не розробляє плани військового вторгнення туди, де чується англійська. Росія ж, як бачимо, дбає про етнічних росіян і просто російськомовних доти, доки погрозу не втілено в життя, силова "захисна" акція не почалася, хаос не посіяно.

Навіть громадяни Росії не можуть бути певними, що їхня держава їх береже. За красивими словами про захист співвітчизників, хоч би де вони жили, не стоїть нічого. Тому правий український журналіст Павло Казарін, коли радить Валентині Матвієнко та іншим, для кого "росіянин" і "російська мова" — тотожні поняття, забути про це. Адже українські росіяни більше не потребують російської опіки. Російська мова звучить у радіопереговорах української армії, але це аж ніяк не означає, що такого українського солдата треба захищати, бо він дискримінований. Є підозра, що Росія поволі втрачає росіян як націю. Бо світ, у якому вільно ходять десятки споріднених мов, тримається передусім на споріднених цінностях. Без них країна зануриться в хаос, і не треба ніякої війни.

Андрій Кокотюха

фото: mediaport.ua

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред