На сайті "Главред" відбувся чат із беззмінним ведучим програми "Караоке на Майдані", продюсером і шоуменом Ігорем Кондратюком. Спілкуючись із читачами, він повідомив дві головні новини – хорошу і погану. Перша полягає в тому, що 17 січня 2019 року "Караоке" – програма-рекордсмен за кількістю років в телеефірі – святкуватиме своє 20-річчя. А от сумна новина для шанувальників "гри для тих, хто любить спів": ювілейний випуск передачі стане останнім, програму закривають. Хоча сам Кондратюк говорить, що, коли "Караоке" тільки-но створювалося, ніхто й не сподівався, що цей проект проіснує стільки часу. І додає: "Це вже передача минулого тисячоліття, навіть не століття".
Під час чату Ігор Кондратюк розповів, які хабарі йому пропонували за участь та перемогу в "Караоке на Майдані" учасники, чи втомився він два десятки роки поспіль вести одну програму, згадав часи, коли за одну передачу йому платили всього 12 гривень, назвав найуспішніших з його точки зору виконавців, які свого часу грали і перемагали в "Караоке", а також відповів на важливе питання – а що ж далі.
Крім того, продюсер пояснив феномен Олега Винника і його шалену популярність, завдяки чому пісня "Плакала" гурту Kazka стала всесвітньо відомою, розказав, чому вважає Нікіту Міхалкова "кон’юнктурщиком" і чому не розуміє Леся Подерев’янського "при всій геніальності" цього письменника.
Про користь квот на українську музику та останню розмову за вином із Андрієм Кузьменком (Скрябіним), про користь "зірок-одноденок" та ненависть до "ра**истів", про українських артистів-"колаборантів" та співаків, що "вляпалися" в політику – про це та багато іншого читайте в стенограмі чату з Ігорем Кондратюком.
Simka: Якщо порівнювати "Караоке на Майдані", яке було в вашому уявленні, коли ви тільки задумували його створити, і "Караоке на Майдані", яке воно існує сьогодні, то наскільки дійсне відповідає тому, що вимріяли ви? Ваш задум реалізувався на всі 100%, чи й досі залишаються якісь речі, що б ви хотіли додати, видозмінити абощо?
Ігор Кондратюк: Ми з Андрієм Козловим, як автори, не могли навіть подумати, що "Караоке на Майдані" буде існувати так довго. Тому свій задум ми реалізували на всі 1000%! Ми думали, що така передача, нехай не "одноднєвка", але всього на пару років, і все.
З точки зору телебачення, "Караоке на Майдані" відбувається в не дуже красивій, гламурній зйомці. Як я жартую: це – передача минулого тисячоліття, навіть не століття.
Ми й гадки не мали, що вона так надовго затримається. А вона затрималася. Тому що давала головне, що потрібно телеканалу (навіть не глядачеві) – показники і рейтинги.
Отже, наш задум реалізувався на тисячу чи навіть мільйон відсотків.
Игорь: Расскажите, как родилась идея создать "Караоке"? Может она приснилась, как таблицы периодичных элементов Менделееву?
Ігор Кондратюк: Ні, не наснилася. Ми за годину за пляшкою вина з Андрієм Козловим у присутності нашого друга-рекламщика з Києва все придумали. Це було в Москві, на кухні у Козлова. А далі ми зробили передачу, де рекламували радіомікрофони караоке, а далі ця ідея здалася геніальною тим каналам, які її купили.
Larysa: Ігоре Васильовичу, як гадаєте, що спонукає людей, які не мають ані слуху, ані голосу, "ощасливлювати" своїм "талантом" усіх глядачів, виходячи до камер в тому ж "Караоке" або різного штибу талант-шоу?:) Скажу, як глядач, буває, що стає аж ніяково за таких людей, аж замружуєшся, бо хочеться, щоб ця "хвилина позору" для такої людини якомога швидше закінчилася. Чи складно вам казати таким людям прямо, що їм ліпше присвятити себе чомусь іншому, не музиці, не співу?
Ігор Кондратюк: У "Караоке на Майдані", як і в будь-якому талант-шоу, ви іноді можете побачити фріків. Так само і глядачі "Х-фактору" бували збентежені: "Як можна приходити на "Х-фактор", не маючи голосу?!".
Річ у тім, що така передача, як "Караоке", є чистим соціальним експериментом, це вибірка з людей, які прийшли на зйомку. А з тих людей, що приходять на "Караоке на Майдані", переважна більшість – це слухачі; менше людей готові аплодувати, голосувати грошима, тобто нести відповідальність і брати участь у виборі; ще менше тих, хто вважає, що вони вміють співати.
Якщо людина не вміє співати, але цього не відчуває, вона в результаті й показує вам те, що ви називаєте "ощасливила своїм талантом".
І – ні, мені нескладно говорити таким людям, що їм ліпше присвятити себе чомусь іншому, а не співу. Ви неодноразово могли це чути від мене в "Х-факторі" та дуже багато разів у "Караоке на Майдані".
Але, на мій погляд, ідею про те, що таких людей не потрібно брати в "Караоке", я вважаю неправильною. Передусім я іноді помиляюся і думаю, коли йду в першому турі по колу й співаю пісню, що людина співає краще, ніж вона потім демонструє в другому турі. Адже є багато людей – співаків і співачок, які можуть дуже непогано співати, і ви ніколи не повірите, що в них є якісь проблеми зі слухом, доки вони виконують пісню, яку гарно вивчили. А як тільки їм доводиться заспівати пісню з незапланованого репертуару, вони одразу ж розкриваються "у всій своїй красі": виявляється, що людина абсолютно не має слуху і зовсім не володіє своїм голосом. Але з іншого боку, це – не "глухар" і не безталанна людина.
У "Караоке", власне, ви бачили всіх тих, хто туди приходив, з усіма їхніми перевагами і недоліками. Хоча я намагався обрати тих, хто класно співає.
west-e: Який період становлення і життя телепроекту "Караоке на Майдані" був найскладнішим, і чому, через які випробування чи проблеми?
Ігор Кондратюк: Таких періодів було три.
Перший період – початковий, коли ми протягом трьох місяців знімали передачу за власний кошт, і вона виходила на телеканалі "Інтер". Тоді в 1999 році за одну передачу на "Інтері" платили 10 гривень плюс ПДВ, тобто 12 гривень. Звичайно, за це в принципі нічого не можна було зняти. І ми, я і ще двоє моїх колег-продюсерів, які тоді працювали і зараз працюють у рекламі, вирішитися скластися і спробувати підтримати цей проект. І так ми вкладалися в січні, лютому, березні й квітні, і у квітні знайшовся спонсор, який був готовий давати рекламу на каналі в передачі "Караоке на Майдані". Цим спонсором було пиво. І з травня 1999 року ми зрозуміли, що можемо ще й заробляти гроші, створюючи програму.
Це був доволі складний період, бо на той момент у мене було доволі мало коштів, які я міг вкладати в себе ж.
Другий складний період був, коли я пішов із "Інтера". Я всього двічі змінював канали, і обидва рази мені вдалося пройти "безшовно", тобто в цю неділю я на "Інтері", а в наступну – я вже на "Плюсах". Мені здається, такого нікому не вдавалося робити на телебаченні. Але мені пощастило.
Це був складний період, тому що я мусив вирішити, чи потрібно мені остаточно розривати стосунки з "Інтером", виходячи з тих "вводних", які мені надходили від цього каналу. Я вирішив піти на зміну. Це було складно, але, тим не менше, я це зробив.
Третій складний період припав на останні три-чотири роки. Я розумію, що передача старіє. Я розумію, що я повинен щось зробити, щоб вона продавалася так само добре і надалі. Але раніше ми цього нічого не робили, бо просто були не в змозі цього робити. Не тому що ми творчі імпотенти, а тому що, що б ви не змінювали в "Караоке на Майдані", це все одно буде "Караоке на Майдані". Це як у футболі – що б ви не змінювали у футболі, це все одно буде футбол: нюанси і зміни правил, які відбувалися за всі роки існування футболу, знають лише знавці футбольних правил.
Як ви розумієте, третій період і досі триває. Станом на сьогодні я не маю контракту на продовження існування програми після відзначення її 20-річчя. Я не вважаю це проблемою – вважаю це випробовуванням. А, можливо, це є знак про те, що треба закінчувати.
Жора: На вашу думку, в чому полягає рецепт довголіття вашого дітища – "Караоке"?
Ігор Кондратюк: Рецепт довголіття в ефірах полягає в тому, що мені як продюсеру вдавалося 20 років підписувати контракти з каналами. Це – головний рецепт, як би смішно це не звучало.
Інший рецепт: "Караоке на Майдані" – це народна гра, народна програма, в якій люди приходять без кастингів та грошей та просто неба бавляться й визначають найкращого співака. Це, власне, є відповіддю на запитання про те, чому люди і досі продовжують проходити у величезній кількості й брати участь у "Караоке на Майдані". Людям це подобаються, і вони знають, що є шанс якимось чином "зафігурувати".
Але, з точки зору бізнесу, повторюся, рецепт полягає в тому, що мені вдавалося укладати контракти. Без погроз каналам і продюсерам. :) Все вирішувалося по-любовно, і всі вважали, що така програма має право на існування.
Поль: Ігоре, розкажіть, а чи бувало так, що власники телеканалів, на яких виходила ваша програма, або редактори цих каналів намагалися вас змусити щось змінити в "Караоке на Майдані"?
Ігор Кондратюк: В "Караоке на Майдані" неможливо змінити щось без мого та Андрія Козлова дозволу: це – наша авторська програма. Я категорично забороняв втручатися адміністративними способами в передачу. Я приймаю будь-які підказки і поради, тому що я – нормальна людина і знаю, що гарні зміни йдуть на користь. Але втручатися і диктувати щось мені неможливо, така в мене натура.
Валентина Корнієнко: Скажіть відверто, а бувало так, що вам якісь, умовно кажучи, "багаті дяді" намагалися нав’язати своїх протеже, аби засвітити їх у телевізорі та дати їм путівку на сцену? Пропонували хабарі за розкрутку новачків завдяки вашим програмам?
Ігор Кондратюк: Бувало. Але це їм нічого не давало.
Якби ви мені сказали, що ви – олігарх, і у вас є дівчинка або хлопчик, який уміє гарно співати, то я би вам відповів: "Окей, приводьте цю дівчинку або хлопчика". Але те, що ви – олігарх, мені було б абсолютно "до лампади". "Караоке на Майдані" – це чесна гра, в якій ніколи ведучий ніколи не впливав на результат. Навіть іноді й хотілося вплинути, але це було неможливо. Я міг вплинути тільки словами, поляризацією думок. Але все це іноді спрацьовувало навпаки: когось погноблю, і саме той перемагає.
Хабарі пропонували. В перші два роки існування "Караоке на Майдані" бувало всяке: то дівчатка пропонували якийсь гарний і незабутній відпочинок, то якийсь чоловік із Одеської області пропонував мені два вагони свіжих яблук за те, що його доця візьме участь у "Караоке на Майдані". Бувало, що пускалися "во всє тяжкіє", але не дуже сильно...
Взагалі, хабарництво – це така річ: якщо ви розумієте, що людина не бере хабарі, то ви їй їх і не понесете. А змусити мене взяти щось в обмін на щось – це просто нереально.
Що стосується "розкрутки" новачків... Кожен продюсер знає, що періодично з'являються люди, які кажуть: "У мене є гроші, які я готовий вкласти у співака. Розкрутіть". Так от, в рамках "Караоке на Майдані" "розкрутити" неможливо. Можна зробити людину переможцем, але що це їй дасть? Нічого, бо далі треба працювати.
Взагалі, люди зрозуміли, що треба застосувати іншу тактику задля перемоги в "Караоке на Майдані": приводити друзів, причому друзів із грошима, і тоді це може дати результат. Але може і не дати. Тому що ті, хто прийде "проти вас" співати, вони також будуть із друзями й грошима.
Ігор, Дніпро: Чи часто протягом останніх років люди на "Караоке" виявляють бажання заспівати пісні Лорак, Повалій, Лободи – ті, які у нас прославилися своєю любов’ю до Росії? І як ви чините в такому випадку, не заперечуєте?
Ігор Кондратюк: З 2014 року ми заборонили співати пісні Лорак, Повалій і Лободи в передачах. Пару разів вони проскакували, але там були безвихідні ситуації. Що стосується пісень Повалій і Лободи, то це на самому початку була "палка о двух концах", тому що, наприклад, пісня Лободи "40 градусов" – її написав Діма Монатік, і, якби ця пісня пролунала в "Караоке", Монатік би отримав роялті. Тобто українські автори їхніх пісень у разі виконання цих творів у передачі отримали б роялті.
Але останнім часом їх не виконують взагалі, ми заборонили. Але це не означає, що я виходжу з табличкою "Забороняю співати". Ні. Я просто не раджу виконувати пісні цих співачок, і редактор не радить. І за три роки люди вже зрозуміли, що цього співати ми не будемо. Народ трошки сам почав розуміти, що цього робити не варто, тому що це просто неетично.
Здебільшого це стосується саме пісень Лорак, Повалій і Лободи. А хто там у нас ще з таких? Іван Дорн? Його пісні якщо виконали пару разів за всю історію "Караоке на Майдані", то добре. Його складно співати. "Время и стекло" ми не співаємо – знаю, що вони іноді бувають у Росії. Сердючку ми не співаємо давно, але з інших причин (це агентство Нікітіна; мене не влаштовує роялті, яке потрібно платити за виконання пісні, тому ми не співаємо Сердючку, "НеАнгелів", Іру Білик того періоду, коли вона працювала з Нікітіним тощо – я просто не можу собі дозволити витрачати такі кошти на одну пісню).
Отже, пісні тих артистів, які їздять виступати в Росію, ми не співаємо. Макса Барських ми співаємо. Це – єдиний співак, чиї пісні ми співаємо, навіть попри те, що він бува там на церемоніях нагородження, навіть тур у нього якийсь там був. Думаю, що це неправильно.
Але не можна закрити весь репертуар. Якщо без пісень Лорак, Лободи і Повалій ми обійдемося, то щодо Макса Барських є слабина, бо не так багато молодих українських співаків, чиї пісні так шалено співають.
Жанна: Помните ли вы всех победителей передачи? Что вы знаете об их дальнейшей судьбе?
Ігор Кондратюк: Я пам'ятав усіх переможців до 2005 року. Я міг згадати, брала так чи інша людина участь чи ні, іноді пригадував, і що вона співала. Але після третього "Шансу" у мене планка впала, і я перестав запам'ятовувати деталі. Хіба що Бурда зміг би запам'ятовувати все це... Хоча у Бурди пам'ять на людей, обличчя не дуже хороша, а у мене на людей – хороша. Я можу вам сказати, що я вас десь бачив; а якщо подумати, то людина згадує, що 15 років тому приходила на "Караоке" – таке траплялось.
Лена: Скажите, в чем секрет популярности "Караоке"?
Ігор Кондратюк: Секрет популярності в тому, що на "Караоке" досі приходять люди, щоб узяти участь у передачі. Це перший секрет.
Другий – канали купували цю передачу, і вона продовжувала існувати в українському телеефірі.
Третій – цю передачу я робив із любов'ю і бажанням зробити ваше життя вранці в неділю цікавішим і веселішим.
Елена: Как попасть на съемки передачи?
Ігор Кондратюк: На зйомки можна потрапити востаннє в цьому році, а, може, і взагалі в історії "Караоке", в цю неділю, 16 грудня, на ВДНГ, коли ми зніматимемо дві програми. Приходьте – будемо раді бачити. Там уже вже дуже красива "Зимова країна" і будуть цікаві передачі.
Костянтин: Чи не втомилися ви вже 20 років вести "Караоке на Майдані"?
Ігор Кондратюк: Ні, не втомився. Іноді я лише втомлююся просинатися в погану погоду вранці і знати, що треба їхати на зйомку, а погода неважняцька – таке мене трохи бісить. Але вести програму не втомився. Я ж виходжу до публіки, яка прийшла заради мене і хоче мене бачити – як можна від цього втомитися? Спитайте артиста, чи втомлюється він виходити в зали, де на них чекає аншлаг. Ніколи в житті! Він для цього живе. Ми не для того створювали "Караоке", щоб ведучого на прив'язі туди тягнути.
Кира: Читала, что вы запустили флешмоб к 20-летию "Караоке". Расскажите о нем подробнее, пожалуйста.
Ігор Кондратюк: Так, це правда. Флешмоб полягає в наступному. Якщо ви за 20 років існування "Караоке" колись до нас заходили і маєте про це фотку, навіть ще не цифрову, а звичайну, скануйте її та викладіть її в Інстаграмі з хештегом #20роківКараокеНаМайдані і #МоєКараокеНаМайдані. Цей флешмоб покликаний нагадати, що ми святкуємо ювілей. Крім того, Інстаграм і Фейсбук максимум десять років існують в Україні, а "Караоке" – 20 років. Якщо у вас 15 років тому був друг, який фотографував вас на звичайний фотоапарат під час зйомок програми – мені буде дуже цікаво подивитися. Бо це буде або ваша точка зору, точка зору з натовпу, точка зору вашого друга.
На жаль, поки що викладають тільки останні зйомки, коли все вже фотографувалося цифровими фотоапаратами та камерами й телефонами. А я хотів би супер-архівних фото.
Нещодавно ми знайшли переможницю першої передачі. Не було ніяких її контактів. А Фейсбук її знайшов – Даша Михайленко (прізвище чоловіка). Тож було б дуже цікаво, аби також виклали свої фотки ті, хто перемагав у перших передачах. Цікаво взагалі, де і як ці люди живуть, чи вони в Україні. Коли "Караоке" тільки з'явилося, були нереальні історії про те, як людина просиналася знаменитою після перемоги в проекті.
Світлана: Ігоре, розкажіть якісь смішні випадки зі знімань "Караоке".
Ігор Кондратюк: Навіть не буду починати. Весь період існування "Караоке на Майдані" – це весела і цікава історія, яку ви могли бачити щонеділі на "Інтері", "1+1" та СТБ. Смішного було чимало, але один супер-смішний випадок згадати не можу.
Kim: Чи можливе відродження "Шансу", який був тісно пов’язаний із "Караоке"?
Ігор Кондратюк: Станом на сьогодні це неможливо. Зараз поки що не бачу такої можливості. Спочатку мені взагалі здалося це безглуздим – робити цю програму без Андрія Кузьменка. Зараз я розумію, що це може бути без Андрія, якщо ми пам'яті Андрія присвятимо всі ці "Шанси". Але поки що – ні. Про це переговори не ведуться.
Алексей: Случалось ли вам попадать в неловкие ситуации на съемках?
Ігор Кондратюк: Пару разів було. Бувало, що приходили люди і до зйомок мені щось казали таке, аби мене принизити чи переконати в тому, що ми займаємося маячнею. Мені було незручно якісь десять хвилин.
Але, в цілому, за 20 років у мене не було ситуацій, які можна було б назвати провокативними або такими, що могли призвести до якихось сутичок чи бійки, ніякі речі ні в кого не зникали. "Караоке на Майдані" – це зона культури, яку нав'язував я.
Николай: Как вы обычно реагируете на пародии на вас и шоу, в которых вы принимали участие?
Ігор Кондратюк: На жаль, таких пародій було дуже мало. Реагую я прекрасно. Мене неможливо образити пародією, не знаю жодної такої. Щоб мене образити, треба бути абсолютно упередженим і по-злому щодо мене налаштованим. І таких людей я не заслужив за роки роботи в "Караоке".
Чіпка: Кого з артистів, що стали відомим широкому загалу вперше саме завдяки Караоке, ви особисто вважаєте "перлами", вашими справжніми знахідками-скарбами? Ким пишаєтеся, бо певним чином доклали руку до їх артистичної кар’єри?
Ігор Кондратюк: З тих, хто виступав у "Караоке на Майдані", мені здається, найкрутішим музикантом у всіх відношеннях, до речі, рекордсменом з кількості перемог у талант-шоу, є Павло Табаков. Він брав участь у "Караоке", "Шансі", а потім – у "Голосі".
Дуже крута вокалістка – Наталка Валевська. Як би ви не ставилися до її творчості та взагалі до Наташі як до артистки...
Мені подобається творчість гурту "АнтиТіла". Тополя теж колись переміг у "Караоке" та був у "Шансі". Також багато пісень співачки Alyosha мені подобаються. Не можу сказати, що всі, але багато. Так само, як і у Валевської. Це на любителя...
Можу також пишатися гуртом "Авіатор", двоє з учасників якого були переможцями "Караоке" – Ігор Воєвуцький та Діма Тодорюк. Андрій Сторож програв у "Караоке на Майдані". Але ці хлопці змогли про себе заявити в українському шоу-бізнесі.
Крутою переможницею "Караоке на Майдані" була тоді школярка Надія Дорофєєва ("Время и Стекло"). Вона – дуже сильна і потужна дівчина.
Не можу згадати всіх, ким пишаюся. Але всі, хто залишився на сцені – молодці. Це означає, що "Караоке на Майдані" не було випадковим епізодом у їхньому житті.
Аніка: Поділіться вашим найяскравішим спогадом про Кузьму? Що зараз найчастіше згадуєте про Скрябіна?
Ігор Кондратюк: Найяскравішим спогадом я не можу поділитися, тому що не маю якогось одного вау-спогаду.
Проте один спогад сидіть у моїй голові – це одна з наших із Андрієм останніх розмов. Ми були в курортному місті, сиділи на балконі, пили вино і розмовляли про майбутнє. Він тоді сказав: "Вийду на пенсію, буду писати книжки. Сидітиму на цьому балконі і питиму вино. А ти що робитимеш на пенсії?". Я кажу: "Навіть не знаю". Андрій тоді відповів: "Ну, от будеш сидіти поруч і пити вино, а я писатиму".
Мені це запам'яталося. А потім через півроку Андрій загинув...
Все, що було пов'язано зі Скрябіним у "Шансі", було яскравим – усе це ви бачили в передачах, бо режисери повинні були залишати все найяскравіше. Там є що згадати, якщо просто переглянути проект.
Олег: Коли ви вирішили, що прийшов час закривати "Караоке..."?
Ігор Кондратюк: Вирішив насправді не зовсім я – в першу чергу, вирішив канал СТБ, який ухвалив рішення відмовитися від "Караоке" в результаті переформатування. У мене, як продюсера телепередачі "Караоке на Майдані", до цієї передачі багато запитань. Ми трошки затрималися в телевізійному ефірі. Вона не сучасна по картинці. Але "Караоке" – набагато краща подія, аніж передача. Коли я приїжджав у Кам'янець-Подільський торік, знімав там дві передачі, прийшла площа, декілька тисяч людей. Мені багато хто казав тоді, що у них жоден музичний фестиваль біля фортеці не зібрав таку кількість людей жодного разу. Я, як автор цієї гри, розумію, що така подія має право на існування. В Україні після мене придумали ще одну гру – "Розсміши коміка". Ми придумали не шахи, а простішу гру, але завжди з будь-якої кількості людей можна вибрати найкращого співака по принципу "Караоке". Тож як подія, івент, вона працює досі. Також вона досі працює як соціально спрямовані і відкрита програма, яка представляє щире телебачення. Тобто ця передача не про потойбічні сили, не про склоки, не про складності життя, не про розведених батьків – це оптимістична передача.
Але як телепродюсер я розумію, що показники моєї програми зараз набагато нижчі, ніж вони були 5-10 років тому.
Тож вирішив закрити програму канал, а я підкоряюся цьому. Я зробив кілька спроб вийти на інші загальнонаціональні канали, але у мене не вийшло. Чесно кажучи, я розумію, чому зараз може не вийти – не тому що постарів я чи передача, а тому що є показники комерційної аудиторії, в якій "Караоке на Майдані" зараз не є лідером.
До речі, ми тут згадували про Винника: категорія жінки 35+ досі є у "Караоке", і в цьому мало хто може зі мною конкурувати. Але по такій аудиторії не продається реклама.
Отже, питання про закриття "Караоке" на СТБ вирішене остаточно. Можливо, програма буде існувати в онлайні, збережеться як подія.
Нина: Расскажите о самом смешном, что проходило с вами за период вашей творческой деятельности.
Ігор Кондратюк: Не розкажу. Мені треба дуже довго напружувати мізки.
Найсмішнішим є те, що ми з "Караоке" проіснували вже 20 років. Смішно, що всі ці роки я легко, без погроз, без бід домовлявся з продюсерами каналів купувати програму. Це смішно не в сенсі "ржачно", а це – позитив.
Ирина: Какие професиональные, творческие цели вы ставите перед собой на следующий год?
Ігор Кондратюк: Якщо "Караоке на Майдані" остаточно закриється, то я ставлю перед собою задачу все-таки існувати в телевізійному просторі. Ми сколотили занадто багато капіталу, аби просто так його віддати на відкуп Зеленському і компанії.
Катерина: Интересовались ли другие страны покупкой прав на "Караоке на Майдане"?
Ігор Кондратюк: До війни "Караоке на Майдані" також ще йшло в Росії один сезон. Називалася програма "Караоке на Арбате". Вона була в тому ж форматі, що ви зараз бачите на каналі СТБ. Програму вів я двома мовами одну й ту саму передачу в різних країнах.
Точно купував Казахстан. Торік ми якісь кошти отримали навіть від Мексики, яка купила право потім купити роялті. Але поки що не знайшли спонсорів.
Sonita: Чи є у вас задумки якихось нових телепроектів, які б ви хотіли запустити замість/після чи паралельно з "Караоке"?
Ігор Кондратюк: Наразі думки є, але передачі нема. Немає значення, які в тебе думки – має значення те, що ти робиш.
Лиза: А как можно попасть к вам на съемки?
Ігор Кондратюк: Ха-ха. На зйомку! Станом на сьогодні залишалася лише одна зйомка. І відбудеться вона 16 грудня, в неділю, на ВДНГ. Почнемо о 9.30, а закінчимо близько другої. Вхід вільний. Знімаємо фінальну програму року, де переможець отримає автомобіль. А також знімаємо передачу, присвячену 20-річчю "Караоке", де будуть співати відомі вам артисти, які колись грали і перемагали в "Караоке".
Натали Иванюк: Помните ли вы хотя бы имя женщины, которая написала текст песни, ставшей "гимном" "Караоке на Майдане"? Будет ли она поощрена (поздравлена) как-то с юбилеем программы?
Ігор Кондратюк: Не зрозумів. Я співаю пісню "Караоке на Майдані" – гра для тих, хто любить спів...", тому що цю пісню написав я. Тому навіть не розумію, про що йде мова. Може, є якийсь гімн, який ми колись озвучували? Колись в "Караоке" була рубрика – виконуємо пісні, які ви написали на музику початкової пісні.
Уточніть, про що йдеться. Не про початкову пісню точно, бо я сам її писав.
Кристина: Не думали ли вы о закрытии "Караоке"?
Ігор Кондратюк: Думали. Воно закривається 20 січня 2019 року. Може, завтра раптом якийсь канал мені запропонуємо контракт. Але поки що ми завершуємо виходити на телеканалі СТБ.
Кирилл: Расскажите о самых известных выпускниках.
Ігор Кондратюк: Читайте вище. Можу сказати, хто буде 16 грудня на зйомці: Alyosha, Тарас Тополя, Kadnay, Павло Табаков, Наталка Валевська, Маша Собко, Міла Нітіч, Яна Соломко, Адам Горбатюк (соліст ансамблю "Ватра", зараз пішов у політику, а ще він був добровольцем, який з перших днів пішов в АТО), Олександр Скічко тощо.
Геннадій: Скажіть, будь ласка, чи виникали труднощі з організацією знімань за кордоном? Які?
Ігор Кондратюк: Труднощі завжди виникають у таких випадках. Бо там потрібно орендувати техніку, добиватися дозволу на зйомку. Коли ми знімали в Іспанії, у нас там був партнер і агент – Віра Павлівна Новосьолова, вона з Києва свого часу переїхала під Барселону. Труднощі були, але вони не були непереборними.
Дарья: Сколько людей делает вашу передачу? Много или мало?
Ігор Кондратюк: Коли ми виїжджаємо в інше місто робити передачу, їде 26 осіб.
Колян: Расскажете, где проходили съемки "Караоке" в целом?
Ігор Кондратюк: "Караоке на Майдані" є рекордсменом України з кількості населених пунктів, де ми зняли повні передачі. Зараз у Книзі рекордів України фігурує за цим показником програма "Ревізор" – вони стверджують, що зняли передачу у 80 населених пунктах. Але вони знімали не повні програми. В "Ревізорі" в одному випуску йдеться про два різних заклади і різних містах.
А передача, яка повністю знімається на одному місці – тільки "Караоке". Знімали ми у 82 населених пунктах. І ще є безліч міст, де "Караоке" було без зйомки.
Василенко Ольга: Як вам здається, українські пісенні талант-шоу – це, в першу чергу, шоу чи майданчик для пошуку нових "зірок"? І чому так небагатьом із тих, хто став фіналістом чи переможцем талант-шоу, вдалося залишитися на плаву, на сцені? Здебільшого вони стають "зірками-одноденками", які чомусь не можуть будувати кар’єру далі.
Ігор Кондратюк: Почнемо з останнього. "Зірки-одноденки" – це ніша, яку хтось повинен заповнювати. Повірте мені, якби у вас досі "зірками номер один" були Тая Повалій і Саша Пономарьов, вам було б тупо скучно жити. "Зірки-одноденки" мають право на існування. Є й "пісні-одноденки", ви їх знаєте: це пісні, які хтось запалює, а потім іде кудись у небуття. Але ці пісні продовжують існувати.
Тож "зірки-одноденки" не є чимось грубим, це – нормальна ніша. В спектрі українського шоу-бізнесу, як і будь-якого іншого, є таке "сузір'я" як "зірки-одноденки".
Що стосується талант-шоу... Я пройшов свою еволюцію в цьому. Коли ми виробляли "Шанс", я думав, що задача переможця – потім довго і плідно існувати та співати. Тепер у мене зовсім інша думка: талант-шоу – це просто одна з можливостей заявити про себе. Це – свого роду трамплін, іноді дуже потужний (якщо передача рейтингова типу перших сезонів "Х-фактору", "Голосу" чи "Шансу"). Колись перемоги в "Шансі" було достатньо, щоб потім два роки про тебе говорили, тебе знали, й не треба було ніяких зусиль докладати і ще щось про себе казати. "Шанс" був передачею, в якій про людину розповідали історію. Тоді піарщикам не потрібно було займатися тим, що створювати нові історії.
Тож саме так я ставлюся до талант-шоу. Я вважаю, що талант-шоу – це така оптимістична програма, яка виконує роль "соціального лікаря". Адже, подивившись талант-шоу, ви розумієте, що в Україні таланти не переводяться – "Вау, талант! Такі молодці! Такі круті!". А потім, коли ви цих "крутих" не помічаєте на небосхилі, ну, це нормально.
Василенко Ольга: Ігоре Васильовичу, ще в продовження попереднього питання. Ваша професійна думка: чому не склалося успішної кар’єри на сцені у Кривошапка, в якого під час "Х-фактору" була просто шалена популярність?
Ігор Кондратюк: Мені здається, що у Саші Кривошапка немає стержня, який міг би привести його до успіхів. У нього був талант. У нього була своя специфічна харизма, на любителя – як і всіх артистів. Але Саша – досить "розболтаний" і не цілеспрямований хлопець. Це його і погубило, саме тому він і не скористався тією шаленою популярністю, яка тоді в нього була. Хоча та популярність була трошки скандальною, але не смертельно скандальною, щоб відштовхнути прихильників. От і все.
Це як у футболі: у тебе може бути талант, але талант – це всього 5% успіху, а все решта – це робота. Та Саша на роботу "забив". Таке в мене враження. Йому стало більше подобатися фігурувати в плітках та на тусовках, ніж працювати на сцені до сьомого поту.
Тамара, Житомир: Кажуть, що молодим виконавцям участь у талант-шоу не тільки дає шанс показати себе, засвітитися, але й психологічно калічить, бо, поки триває шоу, вони відомі, до них прикута увага, вони працюють, співають, а коли шоу закінчується, одразу закінчується і ця казка, яку створював телеканал, часто закінчується і увага до них. Чи правда це так? І ваша порада тим, хто планує брати участь в таких шоу, аби мінімізувати такі можливі негативні наслідки для психіки?
Ігор Кондратюк: Є така історія. Треба це усвідомлювати. І зараз це легко, бо вже було безліч талант-шоу. Повірте, на "Караоке на Майдані" теж багато людей плакали, отримуючи яйця, програючи. Воно того не варте, тепер ми з впевненістю можемо це сказати, дивлячись з висоти 20 років. Але, в будь-якому разі, для людини це є поразкою, яка її бентежить. Але передусім такі поразки є корисними. Крім того, передивившись велику кількість талант-шоу, просто потрібно правильно себе налаштовувати. Участь у талант-шоу не є хрестом на твоїй кар'єрі, якщо раптом тебе не взяли на кастингу, якщо тобі судді сказали "ні", аби ти не пройшов "сліпі випробування", або тебе не почув Кондратюк у "Караоке на Майдані". Треба себе налаштовувати, що це – робота над собою, без якої нічого не буде.
"Караоке на Майдані", "Х-фактор", "Шанс", "Голос", "Україна має талант" – усе це шоу, куди треба піти для того, щоб а) продемонструвати себе, б) почути оцінку про себе, в) якомога краще виступити. Перейматися цим безглуздо. Це не повинно ламати людину. Якщо це ламає людину, а, як правило, це молода людина або дитина, значить, біля неї немає тих, хто може підтримати і підказати правильні думки, просто розтлумачити, що талант-шоу є лише можливістю, а не "альфа і омега" шоу-бізнесу.
Так не тільки в українських талант-шоу. Так – всюди у світі. В усьому світі найкасовіші співаки – це не ті, які перемагали в талант-шоу.
Назаренко В.: Два питання щодо "Євробачення". Перше. Скажіть, кого б ви хотіли бачити представниками України на "Євробаченні" в найближчі роки і чому? Друге. Цікава ваша думка: чому був настільки великий розрив в оцінках глядачів і журі, коли цього року виступав Меловін на "Євробаченні"?
Ігор Кондратюк: Я думаю, що з Меловіном судді помилилися. Вони виходили з якихось своїх критеріїв та недооцінили його.
Факт залишається фактом, і про це я ще тоді написав у Фейсбуці: найбільший розрив між оцінками журі і глядачів був у двох учасників – у Меловіна та виконавця зі Швеції. Але шведа, навпаки, журі переоцінило, а глядачі його опустили. А Меловіна глядачі підняли на шосте місце - це вау.
Так, я не можу сказати, що це була перемога, бо у нас були справді перемоги. Але серед хлопців хто виступив краще? Ніхто. Саша Пономарьов був нижче за кількістю балів, O.Torvald ми й так знаємо, "Гринджоли" ми теж знаємо. Все, більше хлопців від України не було. Данилко виступав у ролі травесті, в образі Верки Сердючки з зіркою на голові.
Отже, з наших чоловіків Мел виступив найкраще. І я радий за нього. Бажаю йому далі бути плідним і високо оціненим.
Кого я хотів би бачити на "Євробаченні"? Я – прихильник того, що потрібно працювати настирливо і постійно. В цьому сенсі я був би не проти, аби поїхали від України або Tayanna, або Kadnay. Вони протягом двох останніх відборів показують, що вони – цікаві, їхні виступи мають резонанс. Судячи з усього, Tayanna матиме більше шансів – якось наші дівчата виступають краще. Колектив Діми Кадная теж дуже сильний і цікавий. Я би поставив на них.
Але! Ми ще не знаємо їхніх пісень. Ми не знаємо, хто що запропонує. Зараз, може, Kazka напише "Плакала-2" – і буде капєц усім, і саме вони у підсумку поїдуть на "Євробачення".
Ніхто не зможе противитися глядачам. А глядачі, які будуть дивитися відбір на "Євробачення", вважайте, на 80% вже віддали голоси за Kazka.
Крім того, Юра Нікітін нікого, крім Данилка, на "Євробачення" не возив, а дуже хоче повезти...
Тоня: Пане Ігоре, а кого б ви назвали співаком 2018 року, співачкою 2018 року та гуртом 2018 року і чому? З українських, звісно…
Ігорь Кондратюк: Співак 2018 року – це, мабуть, Макс Барських. Не Винник. Мені більше подобається молодь. :) Хоча Винник співає крутіше, ніж Барських, у нього є вокал, на відміну від Макса. Зате у Макса є якісь прості мелодії, які мені чимось видаються магічними. Я добре знаю, як вони впливають на публіку.
Співачка 2018 року... Навіть не знаю. Точно не Настя Каменських, як визнав M1 Music Awards-2018. Ставлюся з повагою до Олі Поляковою, але теж – ні. Мабуть, співачкою року для мене є Джамала, хоча вона цього року заспівала небагато нових пісень – у неї зараз інші турботи, турботи мами. А так, навіть не знаю. Можливо, я б ще назвав Юлію Саніну. Мені подобається її вокал, і я нічого не можу з собою зробити.
Гурт 2018 року – це гурт "Без обмежень". Це не беззаперечний лідер. Якби мене запитали про те, хто продемонстрував найбільший прогрес цього року в радійних ефірах, то це гурт "Без обмежень". вони лунають на всіх радіостанціях. Хоча це – не мій гурт.
Нехай також буде і Kazka – якою б дивною мені не видавалася творчість цього гурту, але цього року вони зуміли всім показати дуже жирнючу і смачнющу дулю. Вони заслужили називатися гуртом року. Хто не згоден, нехай спробує написати таку ж пісню, як "Плакала", яка наробила стільки хайпу в усіх країнах.
gf_43: Як ви ставитеся до запровадження квот на українську музику в теле- і радіоефірах? Які зауваження маєте до цієї ідеї, хотіли б щось змінити в ній?
Ігор Кондратюк: Прекрасно ставлюся. Зараз скажу – чому.
Це абсолютно неприпустима історія, коли наш радіопростір, наших радіо-олігархів віддали співакам з інших країн. Це – маячня. Це собі можуть дозволити лише дві країни – США і Великобританія, бо вони і так у цих просторах домінують.
Квоти – це абсолютно правильне, як на мене, рішення. Мене це завжди бісило, коли, наприклад, їдеш Одеською областю від Одеси до Рені та чуєш 25 румунських радіостанцій, бо їдеш уздовж Дунаю, але не чуєш жодної української радіостанції, окрім радіо "Ера". Це маячня! Або їдеш по українському Криму і слухаєш радіо "Вести" від Красноперекопська до Ялти. Чухня! Хто їм дав дозвіл?! Який злочинець дав дозвіл на трансляцію радіо "Вести" по всьому Криму? От тепер ми і маємо із Кримом те, що маємо.
Коротше кажучи, я абсолютно точно за, бо, якщо вам не подобається українська музика, слухайте іншу в інтернеті. Але ефірні радіостанції, які існують з дозволу українських регуляторних органів, які існують за рахунок українських рекламодавців, не повинні мені рекламувати Філю Кіркорова і Колю Баскова – у них є країна, нехай там і гуляють.
Тетяна: Чи вважаєте ви мудрою ініціативу про квоти на нашу музику? Чому було не зробити українську музику основним наповненням ефірів, квотувати якраз музику виробництва інших країн, особливо обмеживши російський продукт, встановивши межі на кшталт "не більше (наприклад) 3% ефіру"?
Ігор Кондратюк: Цю ініціативу можна було б назвати "мудрою", якби вона була започаткована в 1992 році. Тоді б ми сказали: "Який мудрий Кравчук!". А зараз вона, скоріше, називається рятівною, ініціативою останньої надії.
Я не погоджуюся з тим, що, коли ми закриємося, у нас впаде якість музики – ні. Кордони відкриті: зайдіть у YouTube – і ви зможете відключити себе від української музики. Але не може такого бути, щоб українська музика не лунала для українського глядача-слухача, щоб потім не збирати концертні зали і не отримувати гроші, за яку можна було б далі розвивати українську музику. Це нонсенс! Це маячня і нонсенс: крутити тут російську музику, аби потім наші виконавці їздили по різним "пермям" і "братскам", щоб заробити гроші собі на творчість.
Я скажу – чому. Тому що за цей час настільки все було упущено, що зараз ввели квоти 35% української музики. Але член Нацради Косинський виклав статистику, яка свідчить про те, що загалом по Україні квота зараз – не менше 50%. І до цього ніхто не примушує. Просто всі зрозуміли, що якось не комільфо ставити в ефірі Лєпса чи навіть нейтральну Иру Дубцову. Росіяни з нами воюють і нас убивають, а ми будемо слухати, як вони красиво співають?
Ви пишете, що треба відквотувати навпаки, зарубіжну музику... Я думаю, що згодом ми до цього дійдемо. Ще два роки Росія буде лити на нас лайно, тоді взагалі заборонять російську музику. Адже вже чотири області України заборонили російський культурний продукт на своїх територіях – мають повне право.
Хочете слухати Круга – зайдіть на його сайт, в інтернеті все знайдете. А ефір має бути українським.
Наприклад, коли їдеш по Хорватії, заїжджаєш на заправки – там звучить тільки хорватська музика. Вона абсолютно специфічна: у мене таке враження, що там усі чоловіки співають однаковим голосом, з балканськими мотивами... Ну, той що? Їх – небагато, і вони вважають, що передусім слід підтримувати своє. Так працює бізнес. Хто прийде на хорватського співака у Спліті, якщо його пісень не чують? Це зрозуміло всім, крім проросійських дурників в українських коридорах влади.
Петро Демиденко: Що в Україні визначає успішність артиста – талант чи гроші продюсера? Чи можна, вкладаючи солідні гроші з посередності зліпити "зірку"?
Ігор Кондратюк: Можна. І є такі приклади.
Питання тільки в тому, що ця "зірка", скоріше за все, буде "зіркою-одноденкою" або "зіркою одного-двох хітів".
Хоча зовсім безталанну й глуху людину не просунеш. Адже зараз "фанера" сприймається не так, як вона сприймалася на початку 90-х – за "фанеру" можуть і електрику виключити у палаці, коли ти виступаєш. Тому зовсім безталанну – ні.
Як показує мій досвід, в Україні настільки багато талантів, що немає сенсу вкладати гроші в бездарність. Це мають бути якісь особисті сексуально-еротичні історії або випадок "я – доця папи, а у папи є гроші".
Такі випадки є, ви їх прекрасно знаєте. Але що це їм дало? Вони збирали палаци в Україні, знімали дорогущі кліпи – це для них було "тусе". З точки зору витрат, це, як для мене попити чай, так для них – зняти два кліпи у Алана Бадоєва.
Zevs: Хто в Україні формує рамки "формату" на радіо та телебаченні, наскільки зараз актуальна для виконавців ця проблема (коли не хочуть крутити їхню музику, бо "не формат")? Чи стають зараз ці рамки більш широкими чи розмитими? Ваші думки…
Ігор Кондратюк: "Не формату" зараз жити набагато краще, ніж 10-20 років тому. Будь-який "не формат" може знайти свою нішу. Абсолютний "не формат" – група "Гриби", яка, в принципі, є попсою, але в якомусь дурному викладенні, на один рік стали кумирами багатьох. А їх пісня "Между нами тает лед" була визнана найкращою піснею України за версією Yuna. Це дивно, але, тим не менше, це відбулося. Так вирішили експерти, і їх було багато.
Тому до "формату" я ставлюся дуже спокійно. Для декого і Тімберлейк є "не форматом". Це питання смаку.
А якщо говорити про ротації на музичних каналах, то, клянуся вам, навряд чи люди вперше побачили кліп на пісню "Плакала" тої ж Kazka саме на М1. Переконаний, що вперше цю пісню і цей кліп люди почули на YouTube.
Якщо ж йдеться про "не формат", яким цікавиться всього 200 людей, то це – не "не формат", а просто люди екстрагують якусь творчість. Таке навіть важко назвати "не форматом".
І – так, справді, рамки стають більш розмитими і широкими.
MistF: За вашими спостереженнями, наскільки готовий український слухач відмовитися від російської музики? Чи він, радше, відмовиться від звичної радіостанції та піде шукати улюбленого російського виконавця в інтернет?
Ігор Кондратюк: Український слухач уже відмовився від російської музики. Переконаний на 100%, роблю такий висновок, виходячи з того, що я чую на радіо.
Ми відмовилися від російської музики і не стали від цього біднішими ні на один цент духовного багатства, я впевнений.
Авесалом: Як ви ставитеся до ідеї обрати в президенти Вакарчука? А Зеленського? Вважаєте це доречним? Ви б проголосували за когось із ним у другом турі?
Ігор Кондратюк: Ні, не проголосував би ні за Володю, ні за Славу з банальної причини. Володя і Слава – круті в своєму бізнесі: Слава – в шоу-бізнесі та гурті "Океан Ельзи", а Володя – в проекті "Квартал 95". Взагалі, Зеленський – це найпродуктивніший телевізійний продюсер усіх часів і народів на теренах України. Але у них обох абсолютно немає ніякого політичного досвіду. Не вміючи загрібати, можна проколоти ноги граблями. Це – елементарні речі, і вони це розуміють.
Коли наводяться якісь аналогії – Вацлава Гавела чи Рональда Рейгана, то це абсолютно відмінні історії. Гавел був багаторічним дисидентом, який мав свої політичні погляди. Він був трибуном ідеї, які існували після зникнення комунізму в Чехословаччині. А Рейган до президентства залишив акторство і дуже багато років пропрацював у політиці. Якщо Зеленський хоча б чотири роки пропахає у парламенті, покаже, що він є політиком абсолютно іншої формації, я за нього проголосую. Правильно сказав Олександр Ткаченко: Зеленський у певному сенсі набагато крутіший за всіх, хто зараз у політиці, тому що якість його роботи просто вражає. Це не означає, що я є фанатом "Кварталу 95" і їхнього гумору. Але він справді працює, працює і працює. Навіть дивуюся, як у нього вистачає часу. Але все це – абсолютно інша царина.
Те саме стосується і Вакарчука. Він – прекрасний каналізатор громадських думок. Його слово, сказане у Twitter, важить набагато більше, ніж слово 75% депутатів, за яке вони заплатять і запостять собі в постах у Фейсбуці. До речі, Вакарчук вже колись вляпався в політику і з неї ганебно втік, бо це був шок для нього.
А просто йти в політику, аби там протирати свої дорогі штанці, що Володі, що Славіку на хрін не потрібно. Їм потрібно щось робити, щось змінювати. А вони змінювати сьогодні поки що абсолютно не в змозі. Я не знаю, хто, наприклад, у Зеленського буде другою людиною, хто буде його прем'єр-міністром і так далі.
Якщо ви скажете, що все це просто, то – ні, це зовсім не просто. Після Революції Гідності ми чекали на нову генерацію політиків, а їх нема. Точніше – вони є, але їх дуже мало, і вони з таким трудом через усе це старе проломлюються, що вони іноді просто відмовляються, кажучи "та ну його в пень!".
serzh543: Хто диктує тенденції на музичному ринку України? Чи не виходить так, що український слухач повинен "вживати" те, що йому нав’язують ті, хто у нас "розкручує" виконавців та визначає "форматність" в ефірах?
Ігор Кондратюк: В принципі, музичні тенденції в Україні нав'язують музичні продюсери. Всі, кого ви знаєте: Нікітін, Квінта тощо. Я маю на увазі тих, хто пише музику і продюсує виконавців. Вони здатні нав'язувати це, бо у них є артисти, які виконують певний репертуар. Якщо говорити про "нав'язування" в нормальному сенсі цього слова.
А з точки зору диктату... Якщо чийсь кліп не подобається на каналах М1 і М2, то він з'явиться на Music Box. А якщо він не з'явиться і там, то через соціальні мережі він може "вірусно" так зайти, що М1 потім сам проситиме його собі в ротацію.
Зараз усе настільки диверсифіковано, що про музичні смаки навіть не можна говорити. Взагалі, музині смаки диктують Британія і США. Наші намагаються слухати і вчитися. Але диктату я не бачу взагалі.
Тобто, якщо ваш кліп не взяли на М1, то плюньте на М1 і розкрутіться без нього. Зараз взагалі нема питань.
Та ж Kazka – вони виступали на "Х-факторі", але не думаю, що цей проект дав їм шалену популярність. У них просто "вистрілила" пісня. Кажуть, що це була зовсім випадкова історія. Вперше я почув їхню пісню "Плакала", коли їхав у машині і слухав радіо. І пісня мене чимось зачепила. Це феномен пісні.
polit_ua: Як відомо, з’явився проект постанови, яким хочуть позбавити звань народних та заслужених артистів України Лорак, Повалій, Лободу, Кіркорова з Басковим. Як ви його оцінюєте? Наскільки зараз важливі ці звання в Україні? Чи стане це пересторогою для інших наших артистів, щоб не надто захоплюватися виступами в РФ?
Ігор Кондратюк: Це три взагалі різних питання, які ніяк між собою не пов'язані.
Звання "заслужених" і "народних" не потрібні взагалі. Ці звання є пережитком радянського методу ведення культури. Зараз при капіталізмі (хоч і "дикому" на початку) талант артиста оцінюється тільки однією річчю – гривнею і доларом. Більше нічим. Дуже дивно бачити народним артистом України помпезного розфарбованого і дивного Кіркорова. За що він народний артист України? Це маячня!
І це маячня по відношенню до всіх, кого перерахували. Ці звання не потрібні.
Чи можливо позбавити цих звань? Тиждень тому розмовляв із Женею Рибчинським, який був одним із ініціаторів подання. З'ясовується, що ці звання неможливо відібрати, саме з юридичної точки зору. Щоб позбавити людей цих звань, потрібно змінити декілька нормоутворюючих актів, законів спочатку. Я би радив комусь, наприклад, Паші Зіброву, який щось говорив на "Прямому" про те, що хоче позбавити себе звання, розпочати цей процес. Це не так просто зробити, як виявляється.
Закон не має зворотної сили. Порошенко не може позбавити звання Зіброва, бо те звання йому дав інший президент – Кравчук або Кучма.
Тобто це просто неможливо зробити, це наче спробувати повернути час у зворотному напрямку.
Тому просто потрібно забути про ці звання. Але я допускаю, що такі звання можуть даватися народним колективам, наприклад, Ансамблю ім. Вірського, театральним діячам – для них це, мабуть, більш важливо. Хоча, знову-таки, на покійного вже нині Ступку свого часу ходили не тому, що він був народним артистом та лауреат різних премій, а тому що він – Богдан Ступка, він умів грати.
Колись з цього приводу прекрасно висловився Жванецький. Це було давно, ще за радянських часів. Коли його спитали – чи хочете ви бути народним артистом, він сказав: "Знаєте, мені байдуже". А потім сказав, що якось сидів і думав: "А почему Ширвиндт – народный артист, а я – нет? Я только вчера в десятый раз собрал полный зал Олимпийского". Тобто якщо ми працюємо в одній царині й на одному полі, то чому одні – заслужені, а інші – ні. Це єдиний момент, який провокує людей бути заслуженими і народними артистами.
Фігня це все! Особливо це стосується перерахованих естрадників, попсовиків та навіть рокерів. Хоча рокери у нас відмовилися від звань, на щастя. Згадайте, як хотіли зробити "заслуженим" Скрипку, до нього через пару днів дійшло, що це якийсь моветон для рокера, і відмовився.
Акторам за звання теж не мають доплачувати. ЇМ мають доплачувати за те, що на їхні вистави регулярно ходять люди. Повинна бути банальна професійна градація: є актор першого розряду, другого і так далі. Я розумію, що тоді всередині вони між собою жахливо перескандалять між собою, але це їхні проблеми, нехай вирішує режисер.
Виступи в РФ – це взагалі окреме питання, жодним чином не пов'язані зі званнями. Воно пов'язане виключно з етикою кожної окремої людини і її вихованістю та мізками. З перерахованих людей я точно можу назвати пару людей, в яких мізків немає – їм нема чим про це думати. У них там гроші, для них гроші – це все. А якщо "гроші – це все", то нехай краще до скону живуть у Росії.
Юлія_381: Ігоре Васильовичу, як експерт, що знається на тонкощах і законах музичного ринку, поясніть, з чим пов’язаний шалений успіх пісні "Плакала" гурту "Казка"? Завдяки чому вони потрапили до світового чарту? І ще – що ви думаєте про переспівування цієї пісні в Росії в перекладі на російську маловідомими виконавцями (а це відбувається масово – можна глянути на ютюбі, скільки російськомовних версій)?
Ігор Кондратюк: Те, що пісню "Плакала" перекладають на російську, може, навіть на евенкійську і бурятську, є ще одним свідченням справжньої популярності цієї пісні. А перекладають тому, що 90% слів просто не розуміють. Чому ми перекладали пісню "Синий иней", а не співаємо "One way ticket"? Тому що нам так цікавіше співпереживати пісні.
Феномен пісні полягає в тому, що вона "порвала" слухачів. Це називається феноменом – його пояснити неможливо. Так само неможливо пояснити феномен популярності Джоконди. Хоча, звісно, можна сказати, що піарщики за стільки століть попрацювали над Джокондою...
Або так само неможливо пояснити красу Моніки Белуччі – красива, і все. Пояснити неможливо.
Пісня "Плакала" особисто у мене з першого ж прослуховування викликала інтерес. Я зупинився, одразу поцікавився, що це за пісня. А до того я знав тільки ти, що Kazka співає "Ой, мамо, на свята...". Тому нехай перекладають, і байдуже, хто саме – росіяни, англійці, турки. Пісня справді "вистрілила".
Dara: У нас довго дискутують з приводу того, як реінтегрувати Донбас в Україну з політичної точки зору. А що потрібно робити з людьми – як реінтегрувати їхні уми, свідомість? Що тут в силах зробити люди від мистецтва, культурні діячі? Чи можливо взагалі певну частину населення навчити (або змусити) більше любити українське, особливо більш старших людей зі сходу країни, для яких, що б там не казали, російська залишатиметься основною мовою спілкування, класика російської та зарубіжної літератури більш цікавою, які дивитимуться з більшим задоволенням старі радянські фільми?
Ігор Кондратюк: Я є прихильником дуже простої історії, яка насправді є найскладнішою – провести таку реінтеграцію насильно. З банальної причини: Донбас є українською територією, а бандитизму на окремо взятій ділянці української території, тим більше, пов'язаного з агресією Росії, просто не повинно існувати. А що думають ті люди, які там живуть, мені абсолютно байдуже, навіть плювати на це. Якщо хтось із них не може реінтегруватися в український простір, свідомість, то немає жодних моральних підстав утримувати цих людей в Україні – "чемодан, вокзал, Ростов". Ця прекрасна фраза, до речі, працює і для тих українців, які "не хочуть жити в цьому українському срачі" і виїжджають у США. Чомусь у нас не переймаються з приводу того, що робити з людьми, які виїжджають у Штати. Чому ми тоді переймаємося тими людьми, які тупо не "в'їхали", в якій саме країні вони опинилися в 1991 році? Причини полягають у тому, що там просто немає корінного народу Донбасу. Тож – або живи собі мовчки і слухай у навушниках Філіпа Кіркорова, плач і уміляйся та приймай українські правила, або "до свіданія".
Тому реінтеграція Донбасу буде жорсткою. Але вона буде. Тому що те, що відбувається, є надзвичайно грубим порушенням міжнародного права. Це агресія, на яку світ, що зараз все "жує соплі", але зрештою буде змушений відреагувати. Бо інакше це шлях в нікуди, це шлях до того, що завтра Корсика буде незалежним островом...
Владимир: На заре Революции вы заявляли, что лично возьмете автомат в руки и поедете убивать сепаратистов (граждан Украины). Отчего же вы не в окопах? Или вы только языком, или просто погарячились, или приняли сторону сепаров? Отчего вы разжигали ненависть, а теперь мило улыбаетесь, не на фронте?
Ігор Кондратюк: Той пост, про який ви зараз говорите, написав не я. Як ми тепер розуміємо, його написали "ольгінські тролі". Той пост був елементом гібридної війни Росії проти нас. Я намагався достукатися до всіх сайтів, які це розмістили. Тоді хтось із них прибирав, хтось залишав.
Тож я не збирався "брати до рук автомат и вбивати сепаратистів". Я міг би, але я про це не заявив, тому що у нас є армія, яка повинна це робити. Я був би повинен із автоматом в руках захищати Україну – це мій громадський обов'язок, і я від нього не відмовляюся.
Але ненависть розпалює Росія. Донбас був абсолютно нормальним регіоном, і я це відчував на собі багато разів, коли бував там. Так було доти, доки "з-за порєбріка" не з'явилися гебешні сволочі. Ось і вся історія.
Я готовий розпалювати ненависть тільки до ра**истів, до окупантів українського Криму і Донбасу.
Тож можете забути цей пост, бо його написав не я – його написала якась скотина з ФСБ, користуючись моїм постом, який був трішки на схожу тему. Але додалися перебріхування.
Smilik: Чим можна пояснити феномен популярності Олега Винника?:) Це протягом останніх пари років він почав активно світитися на телеекранах, а до того його не було в телевізорі, але на його концертах були аншлаги… Що це за явище в українській музиці?)
Ігор Кондратюк: Пояснити легко: він подобається жінкам, і у нього елементарно легкі пісні, в яких пару слів можна повторювати, навіть не маючи голосу.
Олег Винник, як і пісня "Плакала", зайшов у голови слухачів і слухачок ще до того, як він з'явився на екранах і став масовим явищем (сидіти в журі талант-шоу, давати інтерв'ю тощо). Це також феномен.
Я стверджую, що популярність пісні "Червона рута" – це також феномен. Навіть не знаю, що було б, якби "Червону руту" заспівали саме зараз. "Ти признайся мені, звідки в тебе ті чари..." – може, лише ці кілька слів, і все, працює.
Що за явище в українській музиці – Олег Винник? Як ви бачите, це справжнє явище. У день концерту Олега Винника о шостій вечора все вимерло перед Палацом спорту – там нікого не було, жодної черги, бо його прихильниці за годину до початку вже чемно сиділи на місцях і чекали. Найвихованіша публіка! А ви кажете "в чому феномен". :) Феномен у тому, що він подобається. І кожен артист прагне мати феномен Олега Винника.
Петрович: Що ви думаєте про радянську естраду? Чи погоджуєтеся ви з тим, що раніше співаками ставали справді талановиті і самобутні люди, а не так, як зараз?
Ігор Кондратюк: Фігня! Було багато класних і цікавих артистів, які співали іноді дуже непогані пісні. Але феномену радянської естради немає. Це просто була естрада країни Радянський Союз. Через 53 роки поговоримо про феномен української музики, естради та поп-культури. Але щодо радянської естради, то я не бачу там феномену взагалі. Це був просто певний період життя, який зачепив багатьох людей, і зараз це пісні їхньої молодості. А музика – це завжди дуже ностальгійна річ.
Винник у тому числі популярний тому, що пісні прості, як двері. І це каже про те, що таке колись також було. І колись було якісно, піднесено і так далі. Я не применшую таланту Олега, але й перебільшувати немає сенсу. Він – молодець, крутий.
Інколи говорять, що Винник зайняв нішу, що спорожніла після того, як сюди припинили їздити російські виконавці. Але я стверджую, що коли з'явилися перші пісні Винника, Стас Міхайлов ще фігурував у нашому просторі, бо це було точно до 2014 року. Тому Винник абсолютно точно "вигриз" своє місце.
Але я взагалі не розумію пісні "Вовчиця", але це чомусь стало мемом. Пісні Винника, які у мене в "Караоке на Майдані" люди почали просити співати, а я ще навіть і не знав, що таке існує – "Счастье" и "Вовчиця". Потім я подивився кліп "Вовчиця" і зрозумів, що це абсолютно не моє. Але з часом це стало мемом. Як Притула каже "багіня", так і жінок-дівчат називають "вовчицями". Придумати мем – це треба вміти, це коштує мільйонів доларів, як у випадку "Always Coca-Cola". Моє "цілую-люблю", як показує досвід, теж припало людям до душі. :)
Vopros: З початком війни стало модним серед українських артистів створювати пісні про неї, серед українських режисерів - знімати кіно на цю тему. І для певної аудиторії це стало маркером: якщо є така пісня або фільм, то "свій", якщо ні – тут уже виникають запитання… Отже, питання: наскільки часто митці просто піаряться на цій темі, записуючи пісні на злобу дня, а не від душі, бо це "модно" або просто, щоб бути в тренді?
Ігор Кондратюк: Питання кон'юнктури було завжди. Є такий Нікіта Міхалков і його родина. Так от, всі уже дійшли до висновку, що це дуже кон'юнктурна сім'я: папа написав гімн Радянського Союзу, цей створював байопіки про прекрасне радянське життя... Все це кон'юнктурно, хоча, безперечно, вони – талановиті.
Кон'юнктурщиків зараз в українській музиці та кіно багато. Багато режисерів перед тим, як подавати ідею на пітчинг у Держкіно, думають: "А що би зараз добре зайшло?". Не тому що він знає, як показати драму Богдана Хмельницького чи Івана Мазепи або іншого історичного персонажа, а просто подає історію про Мазепу, бо це може людям "зайти". Таке є, і таке завжди буде.
А коли артисти виступають за того чи іншого кандидата в президенти? Не тільки тому що їм платять за це гроші... А це також кон'юнктура. Хоча іноді це буває позиція, але рідко.
Аліна К.: Міністр культури Нищук якось вступився за лайку та еротику на театральній сцені, в літературі тощо – мовляв, їх використання інколи доцільне. А як до цього ставитеся ви? Може, краще, щоб публіка піднімалася до рівня мистецтва, а не воно опускалося до її рівня?
Ігор Кондратюк: До лайки я ставлюся дуже погано. І навіть не через те, що пишете ви: "щоб публіка піднімалася до рівня мистецтва, а не воно опускалося до її рівня". Це дуже дискусійна тема в мистецтві, і дискутують з цього приводу давним-давно. Еротику я сприймаю нормально, а лайку не сприймаю. Але, вибачте, слово "f*ck" ви багато разів чули в американських фільмах, навіть якщо вони були дубльовані. Мені це категорично не подобається. Я можу піти з вистави чи фільму, де вживається нецензурна лексика частіше, ніж один раз.
Нічого проти еротики не маю. Але слід розрізняти еротику і порнографію. Еротика може бути в мистецтві. Лайка – ні. Це все дискусійні питання – мовляв, якщо ж*па є, то чому про неї не говорити?
Погоджуюся, що не треба до цього опускатися. Є багато синонімів, якими можна замінити матюки. Того ж Леся Подерев'янського при всьому його таланті і геніальності я не розумію. Мені це не подобається.
qwerty123: Як на українських виконавцях позначилося те, що в Україну припинився потік російських гастролерів-артистів?
Ігор Кондратюк: Дуже класно. На концертах наших виконавців тепер аншлаги в Палаці спорту і в палаці "Україна". І я радий, що зникла конкуренція. У даному випадку відсутність конкуренції мене не бентежить. Тому що ця конкуренція раніше була штучно спрямована в бік Росії, і Україна віддавала росіянам більше можливостей для виступів, тому що у них просто більше грошей. Наприклад, орендувати палац "Україна" для росіянина це просто плювок, бо наступного дня він поїде в Мінводи і десять таких оренд відпрацює. А нам це було дорожче. Бо у нас просто менше нетто грошової ваги в шоу-бізнеси.
Тож я до цього ставлюся позитивно. До того ж, зараз кожен російський артист-гастролер є гастролером країни-агресора. Я був би згоден пускати Макаревича та Ахеджакову, крім яких ніхто в Росії активно й не виступає проти дій Кремля. Там так побудована система, що краще промовчати, ніж виступити проти. Бо велика підтримка театральних діячів – саме державна. Тобто якщо ти відмовляєшся від державної політики, ти стаєш ізгоєм.
Lucius: Поділіться, будь ласка, вашим баченням того, як слід карати українських виконавців, що їздять в Росію з виступами або за "самоварами" чи "грамофонами"? Чи потрібно взагалі карати? Чи це особиста справа кожного? Бо варіантів обговорювалося дуже багато (і спеціальне титрування таких співаків, і зобов’язання для них платити спеціальний податок з заробленого в РФ, і позбавлення звань тощо, тощо), який шлях вам видається більш дієвим?
Ігор Кондратюк: Українських виконавців, які виступають у Росії, мені здається, потрібно називати колаборантами. Якби ви були колаборантом у Другій світовій війні, це б означало для вас, як мінімум, ув'язнення і обмеження у громадянських правах. Інакше кажучи, всі ті, хто їздить до Росії, не повинен мати права голосувати й бути обраним. І ці люди мають розуміти, що будь-який їхній приїзд у країну може закінчитися для них трагічно, тому що з'явиться хтось, хто щойно приїхав з "передка", і кому захочеться дати їм по пиці. І я не буду бачити нічого поганого в тому, що ця людина дасть такому гастролеру по пиці, тому що це буде просто боротьба з рашизмом.
Спеціальний податок – це нонсенс. Ніхто в Україні і Росії не може відслідкувати доходи українських гастролерів там із концертів. Навіть якщо продаються квитки, то не відомо, на яких підставах вони продаються. Як правило, є передоплата, якщо артист крутий і точно збере зал, а потім може бути спонсорська підтримка абощо. Тобто це повна маячня, яку Кириленко колись сказав в ефірі. Я був на тому ефірі і заперечив йому, сказавши: "Ви ніколи не були в шоу-бізнесі і не знаєте, як це працює".
Zoi: Як, за вашими спостереженнями, за роки незалежності України змінилися музичні смаки українців?
Ігор Кондратюк: Це питання на три години лекції, яку до того треба скласти, а питання дослідити.
Проте однозначно можу сказати, що музичні смаки змінилися на користь того, що ми стали більше слухати української музики.
danylo_kruk: Ігоре, дуже цікаво почути ваші думки… От коли Донбас повернеться під контроль України, як вам здається, чи потрібно на тих територіях швидко і оперативно проводити ті ж процеси українізації, декомунізації, квотування в музиці і т.д., як на решті території країни, чи краще не дратувати тамтешніх людей? І ще – кого з українських співаків на Донбас після повернення слід було би відправляти з концертами в першу чергу когось типу Ореста Лютого (Антіна Мухарського) чи когось типу Олега Винника, чи якийсь "Лісапетний батальйон"?
Ігор Кондратюк: Так, безумовно. Донбас – це територія України. Головна проблема всіх цих "мінських бодяг" полягає в тому, що там мають відбутися вибори за українськими законами. Тобто та кількість лайно-партій, які там є, повинні мати осередки. Зараз це абсолютно нереально.
Тому має бути проведена і українізація, і декомунізація... Леніна з центру Донецька нехай куплять Колєсніков або Ахмєтов і поставлять собі на дачі.
Кого зі співаків..? Коли Донбас повернеться під контроль України, кожен український співак від самого нещасного і до Олега Винника зможе туди поїхати легко і спокійно. І "Лісапєтний батальйон" – так само.
На Донбасі ніколи не було проблем, доки туди не прийшли росіяни. Проблем не було із жодним українським виконавцем. Я вів там передачі українською мовою, і мене виправляли, якщо я починав говорити русизми. Мені постійно говорили: "Розмовляйте українською – ми вас розуміємо".
А вся нинішня історія зараз тримається виключно на злочинних медійних ресурсах Росії, які на Донбасі у вільному доступі.
Dafna: Зараз чимало артистів їздять з виступами в прифронтові міста, звільнені міста або й на передову до бійців. Як ви ставитеся до таких концертів? Що вони дають? Чи вважаєте ви доцільним якимсь чином мотивувати співаків, щоб їх туди їхало якомога більше?
Ігор Кондратюк: Ставлюся прекрасно. Бо це – моральна підтримка наших бійців, яким важко, тому що вони ведуть позиційну війну. Армія – це така структура, яка хоче стріляти, звільняти і проводити активні дії. Такі концерти дають їм змогу зрозуміти, що вони не покинуті самі в окопах і казармах. І ті люди, яких наші бійці слухають по радіо, їх також підтримують. Це – прекрасна історія.
Alex_62: Що ви думаєте про політичні кульбіти Анастасії Приходько? Чи є користь від співаків в політиці, по-вашому? Адже вона – не перша.
Ігор Кондратюк: Я не розумію, чому вона пішла в політику, хоча вона мала на це повне право як громадянка України. Лише з часом буде відомо, чи був це саме "політичний кульбіт".
Користь від співаків у політиці є, якщо ці співаки стають політиками, а не продовжують бути співаками, як довгий час була Білозір – пішла в політику, але продовжувала давати концерти. Тая Повалій взагалі вляпалася в політику, тому що їй тодішня партія влади зробила пропозицію, від якої вона не змогла відмовитися.
Мавка: Чи є серед українських пісень, що з’явилися протягом, скажімо, останнього десятиліття, такі, які, з вашої точки зору, стануть класикою, які співатиме не одне покоління, які стануть легендарними?
Ігор Кондратюк: Звісно! Будь ласка – уже стали класикою пісні Кузьми Скрябіна. Після того, як Андрія не стало, ми зрозуміли, що такого шару пісень ніхто не пише. Можна по-різному ставитися до їх глибини і цікавості, але такої музики ніхто не робить.
Класикою стануть багато пісень Вкарчука. Однозначно класикою вже стане пісня "Плакала" гурту Kazka (ми про неї сьогодні весь час говоримо). Пісня "Знаєш", яку співав Козловський і яку написав на слова Франка Яшин, на мій погляд, також є класикою – це міцно зроблений хіт. "Де би я" Сергія Бабкіна – ця пісня мені дуже подобається. Так само і "Там, де ми є" Тараса Тополі. "Місяць по небу ходить" Наталії Могилевської.
Їх багато!
Альона: Чому раніше український артист мав засвітитися в Росії, а тільки після того ставав популярним у себе на батьківщині? І чи вдалося зламати таку закономірність за останній час?
Ігор Кондратюк: Це неправда. Для мене це не так. Я навіть не можу навести прикладів українських артистів, які спочатку стали популярними в Росії, а потім приїхали сюди. Я таких не знаю. Той же Дорн був спочатку в дуеті з Аньою Добриднєвою.
Чому ви сприймати виконавців тільки після їхньої слави в Росії – це ваша особиста справа. Очевидно, для вас російська сцена значила більше. Для мене вона не важить нічого, тоді – важила. Але, в першу чергу, для мене завжди мали значення талант і творчість людини.
Аня: Расскажите, пожалуйста, почему Дмитриченко, один из самых сильных победителей "Караоке" и "Шанса", не остался в шоу-бизнесе?
Ігор Кондратюк: Це спитайте у Пєті. Трошки знаю дотичні історії, але не буду це обговорювати. Кожен має право, маючи непересічний і крутий талант, не піти в шоу-бізнес. Зараз у Пєті з його дружиною приватний дитячий садочок, і вони отримують від цієї роботи величезне задоволення.
До речі, цієї неділі, 16 грудня, ми будемо знімати "Караоке на Майдані", ювілейну програму, і там Пєтя буде. Він сказав: "Спасибі, що не забули". Але як я можу про нього забути, якщо він – один із найхаризматичніших переможців "Караоке" і "Шансу".
Alex: Что вы можете сказать о таком "чуде земли иудейской", как всезнай-с-Одессы Анатолий Вассерман? Не пора ли его проучить?
Ігор Кондратюк: Я не буду його "проучивать". Якщо ви думаєте, що я повинен дати йому по голові, зустрівши на вулиці, то – ні. По-моєму, Анатолій Вассерман просто "тронулся мозгами". Таке буває...
Иван: Расскажите, пожалуйста, какую книгу вы читали в последний раз, и что посоветуете прочитать каждому украинцу?
Ігор Кондратюк: Буквально позавчора закінчив другий том фантастики, що для мене абсолютно після школи не притаманно. Це книга китайського фантаста Лю Цісіна. Він написав трилогію: "Задача трех тел", "Темный лес" та "Вечная жизнь смерти".
Чому я почав читати цю книжку? Якось я читав новини і побачив, що Amazon за один мільярд доларів купив у цього, вибачте, чувака права на екранізацію. Мені стало цікаво. З цього можна зробити десять сезонів крутої якісної фантастики.
Ігор Гурський: Чи плануєте ви повернення до суддівського складу "Х-Фактора"? Вас дуже не вистачає на "Х-Факторі".
Ігор Кондратюк: Дякую, мені про це часто кажуть. Але це – ваш стереотип. Якби я не сидів у першому складі журі, ви б розуміли, що там і без мене класно. Це просто звичка.
Я повертатися не планую. Планувати повернути ти чи інших суддів можуть лише продюсери. Якби мені запропонували в наступному сезоні стати членом журі, я би ще дуже подумав. Ми всі еволюціонуємо. До того ж, це не моя гра – я там є "запрошеною зіркою", членом журі. Я вже в "Х-факторі" відсидів нормально.
Костя: Почему вы ушли с "Х-фактора"? Следите ли вы за новыми сезонами и выпусками?
Ігор Кондратюк: Слідкую трошки поверхнево. Дивлюся, хто приходить, як себе поводять судді.
Я пішов з "Х-фактора", бо продюсери висловили думку про те, що потрібно змінити все журі. Але у них були сумніви, чи треба міняти мене. І вони зраділи, коли я сказав: "Нема питань – змінюйте. Бо Якщо ви змінюєте членів журі, то треба міняти всіх. Вам потрібен абсолютно новий погляд на те, що відбувається, а мій погляд буде трошки авторитарно давити тих, кого ви покличете". Уявіть, якби сидів я, Діма Шуров і Настя Каменських – їм би було важливо, що я скажу, принаймні перші два сезони. Це було б неправильно. От я і пішов.
Татьяна: Что вы думаете о судьях "Х-фактора"?
Ігор Кондратюк: Прекрасні судді. Про їхні недоліки і переваги як суддів можна говорити дуже довго. Це чотири відомі в українському шоу-бізнесі фігури, у яких є своя думка про все, що відбувається на сцені. Я думаю, що серед суддів "Х-фактору" не вистачає музичних критиків і продюсерів. Мені здається, що СТБ вчинив не зовсім правильно, коли посадив у журі чотирьох "зірок". А "Х-фактор", як мені здається, завжди був відмінний від "Голосу" тим, що суддями були різні експерти, які з різних боків могли оцінити таланти людей. Мені здавалося, що це важливо. Продюсери так не вважають...
Коля: Игорь, а кто вы по образованию?
Ігор Кондратюк: Я – фізик, оптика твердого тіла (викладач фізики). Закінчив Університет Шевченка фізичний факультет у 1984 році.
Микола: Чи не думали ви про зміну професійної діяльності? Наприклад, за освітою.
Ігор Кондратюк: Ні. Я не буду повертатися в науку, бо це буде моветоном. Хіба що я буду швейцаром Академії наук і буду відкривати двері академікам. Я вже дуже відстав від науки. Мені легше піти в іншу науку – "соціологія телебачення" чи "маркетинг телебачення", ніж в молекулярну біологію і генетику, чи навіть фізику.
Антон: А не хотіли б ви стати викладачем в якомусь столичному ВНЗ після того, як підете з телебачення? Я вважаю, ви б дуже добре впоралися з цим завданням, до того ж, ви є кандидатом біологічних наук.
Ігор Кондратюк: Ні, не хотів би. А науку я вже давно забув, звісно, не настільки, що в мене тепер вітер у голові з точки зору біології і фізики, але майже. Та кількість інформації, яку я сприйняв за останні 20 років існування "Караоке", просто не залишає мені шансів повернутися в науку. Наука – це дуже швидкоплинний і енергійний процес. Якщо ти вискочив із цієї річки на п'ять років, то навряд чи ти повернешся. Хіба що на адміністративні посади, яких я ніколи в житті не прагнув, бо вони мені не цікаві.
Галина: З ким з українського шоу-бізу ви підтримуєте дружні стосунки?
Ігор Кондратюк: Я – людина, яка особливо ні з ким не дружить. У мене приятельські стосунки майже з усіма, окрім пари персонажів, але абсолютно дружніх, напевно, нема. Я ні з ким не жарю шашлики, не їжджу в баню і їжджу на відпочинок, як Міша Осинський із Поляковою родинами.
Дружу я з родинами двох фізиків.
Олексій: Чим ви захоплюєтеся в звичайному житті, та чи є у вас взагалі вільний час, який ви можете витратити на себе?
Ігор Кондратюк: Вільного часу в мене вдосталь. Мені зараз 56 років. В такому віці, не залежно від того, наскільки ви є трудоголіком, у вас завжди є можливість мати вільний час, бо з досвідом приходить розуміння, як усе можна робити менш енергозатратно. Тим більше, зараз у мене залишилося тільки "Караоке на Майдані", а діти виросли.
Я люблю дивитися футбол. Взимку люблю кататися на лижах, але цього року пропущу. Люблю подорожувати, їздити кудись машиною по світу. Я не є великим фанатом читання, але все одно намагаюся читати, бо мізки мають працювати.
Наталия: Правда ли, что певице, которая не имеет больших финансовых ресурсов или связей с людьми из шоу-бизнеса, невозможно пробиться на большую сцену? Или все-таки есть шансы? Может, подскажете, с чего начать?
Ігор Кондратюк: Почніть із запису пари пісень. Якщо ви пишете самі, то це для вас взагалі буде круто. Якщо у вас є автори, нехай вам напишуть пару пісень. Потім запишіть ці пісні на студії, хоча можна і в будь-якому комп'ютері. А потім викладіть в інтернет – побачите реакцію. Якщо реакція буде позитивна, значить, сміливо можете ходити по продюсерах. Вам віддадуть належне, бо продюсери зацікавлені знайти того, на кому можна заробити гроші. Якщо ви така, то вас знайдуть після цих двох пісень.
Света: А сколько вы вместе с женой лет? Как вы сохраняете брак долгим и счастливым?
Ігор Кондратюк: Це дуже довга розмова. Ми живемо уже більше 23 років. Шлюб вдається зберігати, бо ми любимо один одного і терпимо один одного в різних випадках, які інколи бувають у людей, не залежно від вихованості, темпераменту. Ми – люди, ми еволюціонуємо.
Треба просто любити дружину, якою б дивною вона не здавалася зі своїми ідеями. Те саме стосується і мене. Ті, хто живуть саме так, довго зберігають свій шлюб.
Дякую всім за запитання. Нагадую, що 17 січня 2019 року, після всіх свят, відзначаємо 20-річчя "Караоке на Майдані".
Надія Майна
Фото В’ячеслава Ратинського
Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред
Читать Главред в Telegram
Читать Главред в Viber
