Истории волонтера. Надраги, шваблики и бицигли из зоны АТО

— Файні у тя надраги, Василь!

— Што сь ся упулив? — молодой солдат в ободранных штанах шутку явно принял.

— Еще раз скажите, а то не расслышала, — я с трудом сдерживала улыбку.

— Ви розмовляєте українською?

— Звісно.

— Чому не чуєте?

— Вуха, напевно, позакладало, — я уже не могла сдержаться и смеялась во весь голос.— Дніпропетровськ вітає Закарпаття, хлопці!

— А!!! Вона чує!!! Василь, і фіглі чує, це дуже файно. А на даху для біціглів кріплення?

О, Боже. Біціглі. Не помню... Ну да, на крыше машины у меня же для велика лыжа!

— Да, люблю біціглі, справжнє свято їхати і милуватися природою.

— А на Говерлі були?

— Була. Но дуже давно.

— Може, замість шпиталю в Карпати?

— Розвертаємось? А як же ваші кінцівки в гіпсі? Або ми підемо на милицях на Говерлу? Може після одужання? Я ще сім'ю і друзів привезу.

— Сім'я і друзі — це цікавіше. Везіть нас лікуватися, через тиждень домовимось. Шваблики є?

— Сірники? — сигареты в руках и отсутствие спичек выдали мне правильный перевод

— Да. Палити хочу. Цімбор, допоможи! — мы вытащили его с заднего сиденья, подали костыли и он закурил.

Почему-то часто обращала внимание, что многие молча курят, пристально вглядываясь в небо, как будто разыскивая там кого-то или желания молча говоря. И этот закарпатский сельский парень тоже что-то в нашем небе усмотрел.

— Нравится?

— Nagyon.

— Это он "очень" по-венгерски сказал.

— Да я уже понимаю. По глазам, наверное.)

Долго провожала их взглядом, видела, как тяжело даются шаги на костылях, как они хотят казаться сильными и здоровыми. И кажутся ими. В своих рваных штанах, в испарине, в беспомощности детской. Может быть, встретимся когда-нибудь на Говерле, обнимемся и я обязательно спрошу:

— А помните Днепропетровск?

— Звичайно! Місто з яскравими зірками в небі, майже такими, як у моєму селі. А може і кращими...

P.S. Волонтер Анна Теряник из Днепропетровска практически с самого начала войны на Донбассе развозила раненых бойцов по госпиталям. За это время попутчиками Ани и ее друзей стали более тысячи человек, увидевших войну в лицо, а она записывала их разговоры в пути.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред