Ірина Пухняк: наслідки війни є незворотними для психіки дитини

У День захисту дітей на сайті "Главред" відбувся чат із психологом, соціальним працівником, керівником проектів для дітей та молоді з кризових родин "Карітасу України", організатором "Кубку Карітасу з вуличного футболу" Іриною Пухняк. Спілкуючись із читачами, вона розповіла, наскільки актуальною для України є проблема "дітей вулиці", чому діти опиняються там, чи меншає їхня кількість із роками, яким чином їм можна допомогти соціалізуватися, яких психологічних травм зазнають діти, що на власні очі бачили війну, чи "відпускає" їх війна з часом, а також чому дітей не можна позбавляти батьків.

Подаємо стенограму чату з Іриною Пухняк.

sonya_sonya:Насколько мне известно, "Каритас" получает финансирование преимущественно из Европы, насколько украинский бизнес и госструктуры охотно поддерживают ваши проекты? В частности проекты для детей?

Ірина Пухняк: Так, наше фінансування йде переважно з Європи. Всі великі проекти фінансують європейські донори. Український бізнес також підтримує соціальні проекти, особливо ті, що стосуються дітей, у даному разі — "Кубок Карітасу". Наш чемпіонат підтримують Міністерство молоді і спорту, НСК "Олімпійський" та Київська міська адміністрація.

Maryna2017:Чому вас зацікавило робити саме футбольний турнір, адже є багато інших видів спорту, які були б цікаві дітям? Чи беруть участь у турнірі діти з обмеженими можливостями? Які заходи ви б хотіли впровадити ще на постійний основі і чому?

Ірина Пухняк: Футбол зацікавив не мене, а дітей. Адже це той вид спорту, яким діти займаються щодня в себе у дворах і на доступних для них майданчиках. Оскільки ми працюємо з дітьми, які більшість свого часу проводять на вулиці, то саме цей вид спорту у них є в пріоритеті. Оскільки це вуличний футбол, то і дівчата залюбки беруть участь, адже це можливість проявити себе.

У турнірі не беруть участь діти з обмеженими можливостями, адже проект більше орієнтований на тих, хто проводить більшість свого часу на вулиці, дітей, які не мають належного догляду дома, позбавлені уваги батьків.

Також планується запровадити такий захід як фото-майстерність дітей, адже у наших центрах чимало дітей займаються фотографією. Вони вивчають цей вид діяльності. Тож згодом можна було б проводити фотовиставки.

qwerty1:Стежу за діяльністю "Карітасу", складається враження, що ви, по суті, берете на себе функцію Мінсоцу — допомагаєте старим, переселенцям, дітям. Чи співпрацюєте ви з державними органами? Сприяють вони вашій роботі чи, можливо, навпаки заважають?

Ірина Пухняк: Державні органи не заважають нам працювати, але й не дуже допомагають. До нас звертаються люди, які опинилися в складних життєвих обставинах, а оскільки це переважно сім'ї, то відповідно й їхні діти потрапляють під нашу опіку. А оскільки "Карітас України" має дуже багато напрямів по роботі з дітьми, то виникають різного роду проекти, пов'язані з дітьми та їхньою участю.

Місія "Карітасу України" — допомагати всім людям, які опинилися в складних життєвих обставинах. Наші фахівці працюють з підопічними на виявлення їхніх ресурсів та допомагають людям комплексно вирішувати проблеми.

olga_olga:Простите за личный вопрос: а у вас есть дети? Ваша работа вам помогает в общении с детьми? Или, наоборот, ваши дети помогают в профессии?

Ірина Пухняк: Так, у мене є діти. У мене дві чудові донечки. Знаю точно, що вони мені не заважають у моїй роботі, адже завдяки їм я краще розумію інших дітей.

d12_:Ирина, "Кубок" — прекрасная инициатива! Хотели бы только уточнить, в каких городах работает проект? Как, к примеру, принять участие в чемпионате? Наши дети тоже играют в футбол. :)

Ірина Пухняк: Осередки "Карітасу України" є більш, аніж у 20 містах та в 17 областях. В даному чемпіонаті "Кубок Карітасу" беруть участь 12 команд із різних міст, в тому числі з Луганської та Донецької областей. Якщо ви хочете долучитися до турніру, можете писати нам напряму́ і контактувати безпосередньо зі мною. Якщо у вашому місті не проходить турнір, то ми скеруємо вас у найближче місто.

Sidor:Насколько актуальна для нашей страны проблема использования труда детей, эксплуатации детей?

Ірина Пухняк: В даному питанні я не компетентна. Більше про це можуть розказати люди, які працюють у проекти по протидії торгівлі людьми.

Natalie:Як, на вашу думку, варто чинити з такими батьками, як от не так давно була історія, коли мати залишила маленьких дітей самих більш, аніж на тиждень, і пішла розважатися? І такі історії повторювалися... Адже, з одного боку, довірити дитину такій легковажній матері складно, а з іншого — позбавити дитину батьків теж не є розумним? Як тут обрати менше із зол, коли йдеться про маленьку людину...

Ірина Пухняк: На превеликий жаль, такі історії у нас в Україні трапляються. Якщо дорослі можуть подбати про себе, не залежно від того, в яких вони є обставинах, то діти повністю залежать від дорослих. Але в жодному разі не можна дітей позбавляти батьків, бо які б не були батьки, вони все одно потрібні дітям.

Проте ми самі також маємо пам'ятати про свою соціальну відповідальність і знати, хто живе поряд із нами — які сім'ї, які діти, і не соромитися підійти і запитати, чим я можу допомогти.

Підопічні "Карітасу України" — це переважно одинокі матері, багатодітні сім'ї, кризові родини. Трапляється і таке, що у батьків низький батьківський потенціал, тоді вони не знають, що робити з їхніми дітками, і до кого можна звернутися по допомогу. Наші психологи, наші соціальні працівники та педагоги працюють не тільки з дітьми, а й з батьками — намагаємося підвищити їхній батьківський потенціал таким чином, щоб подібних історій було менше.

Але, звісно, безвідповідальне батьківство карається законом — і в нас, і по всьому світі. Кожен із нас має про це пам'ятати. Ми народжуємо дітей не державі, не сусідам, а собі і для себе.

Wrangler:Насколько целесообразной вы считаете идею отправить на Донбасс уже сейчас в открытые города и села социальную миссию, состоящую из священников, психологов и психотерапевтов, врачей и волонтеров? И что будет, если этого не сделать?

Ірина Пухняк: Дуже важливо дати людям зрозуміти, що вони не лишилися самі, що є люди, які можуть розділити їхнє горе. Соціальна місія "Карітасу України" — це соціальна та психологічна підтримка людей. І наші фахівці вже їздять та допомагають людям із прифронтових територій, а також відвідують школи у "буферній зоні" і працюють із дітьми на зниження тривожності та агресії. Якщо ми туди не будемо їздити, то через деякий час ми отримаємо велику кількість скалічених душ зневірених дітей, які потім виростуть і весь комплекс своїх теперішніх проблем перенесуть у свої сім'ї. У нас народиться велика кількість дітей у таких сім'ях, які не будуть довіряти один одному, які не зможуть вірити в себе, у свої власні сили.

Marichka:Поділіться, будь ласка, вашою думкою та оцінкою: наскільки повноцінну особистість виховує нинішня школа? Які б підходи ви змінили у школі (і в тому, що стосується навчального процесу, і в тому, що стосується стосунків із однолітками та дорослими/вчителями)?

Ірина Пухняк: Не можна судити про всі школи одразу. Напевно, в деяких існують випадки, де вчителі не завжди рахуються з думкою дітей і не завжди її поважають. Але в основному, спілкуючись і з вчителями, і з дітьми, я спостерігаю позитивне ставлення вчителів до дітей. В окремих випадках вчителі є наставниками дітей. Хочеться вірити в людей, які працюють з дітьми щиро і віддано та сприяють особистісному росту дитини.

Rika:Пані Ірино, чи не могли б ви пояснити, звідки беруться соціопати? Це є наслідком якихось дитячих психологічних травм чи чогось іншого? І як взагалі у житті з такою людиною можна вибудовувати стосунки?

Ірина Пухняк: Кожна дитина, яка виростає, отримує певне уявлення про сім'ю в суспільстві. Якщо дитина росте в сім'ї, де коїться насилля, то вона буде або протидіяти насиллю і шукати у всьому справедливості, або буде закриватися в собі і не довіряти нікому. Глибокі психологічні травми у майбутніх соціопатів походять із дитинства. Неможливо точно передбачити, чи буде дитина соціопатом. Але якщо вже це трапилося, і ви спостерігаєте в дітях подібні прояви соціопатії, треба негайно звертатися до фахівця, який зможе допомогти дитині адаптуватися і сприймати людей навколо себе такими, якими вони є, довіряти та бути відкритими.

Nina27:За Вашими спостереженнями, як психолога, як нинішня війна впливає на дітей? Які страхи або психологічні травми з'являються у дітей та підлітків, яким довелося бачити війну на власні очі? Чи багато часу йде на реабілітацію після пережитого, чи війна вже "не відпускає" остаточно?

Ірина Пухняк: Найголовніше для дітей — щоб дорослі були відкритими та відвертими, називали речі своїми іменами, в жодному разі не обманювали дітей, адже діти сприймають усе буквально. Діти, які бачили війну, сповнені трагічних переживань, адже вони втратили свій рідний дім, те, що вони люблять, у багатьох випадках — навіть рідних. Травми, з якими приходять діти до наших психологів, неможливо подолати за кілька днів, за місяць чи навіть за рік. На все це потрібен час. Дати дитині правильно зрозуміти, що відбувається, чому це сталося. Звісно, наслідки війни є незворотними для психіки дитини, адже висока тривожність, високий рівень агресії можна знизити завдяки правильним підходам фахівців до подолання проблеми. Наші психологи протягом усього періоду війни працюють саме з такими дітками, допомагають їм побудувати довірливі стосунки зі своїми ровесниками, повірити в себе, у свої можливості та виражати свої емоції у конструктивний спосіб. Адже використовуються такі чудові інструменти, як арт-терапія, різні проективні методики, які допомагають глибше зрозуміти дитину та її почуття, створити дружнє середовище та можливості реалізувати себе.

Dusia:З яких причин найчастіше діти опиняються на вулиці сьогодні? І чи багато насправді в Україні "дітей вулиці"? Суб'єктивне враження, але, здається, що протягом останніх років таких дітей у нас поменшало. Чи це хибне враження? Які тенденції?

Ірина Пухняк: Поняття "діти вулиці" з'явилося дуже давно. Спочатку це були ті діти та підлітки, які живуть на вулиці і не мають власного житла. На даний момент відсоток таких дітей і підлітків в Україні зменшився в рази, але з'явилася нова хвиля дітей, які більшість свого часу проводять на вулиці. Причини цього — різні: це може бути і домашнє насилля, і байдуже ставлення батьків, і відсутність інтересу до навчального процесу в школі, і різного роду залежності батьків. Наші соціальні педагоги та працівники проекту "Мобільна робота з молоддю" виходять на вулицю до таких груп і допомагають знайти альтернативу проводженню часу на вулиці. Дуже шкода, що в нашій країні нема розвитку соціальних центрів, де б підлітки могли проводити свій вільний час і не перебувати на вулиці.

Dusia:Україна — начебто цивілізована країна. Поясніть, від кого і чому сьогодні найчастіше доводиться захищати дітей у нашій державі?

Ірина Пухняк: Від батьків. Деколи наша висока зайнятість є причиною того, що наші діти або йдуть на вулицю, або в деструктивний спосіб звертають на себе увагу (маю на увазі і кримінальні порушення, і раннє вживання алкоголю, наркотиків, і ранні статеві стосунки). Це все є результатом того, що ми недостатньо розмовляємо зі своїми дітьми, недостатньо вчасно можемо відреагувати на зміни в їхній поведінці та пояснити всі ризики, а деколи наше ідеальне уявлення про дітей створює у дітей ілюзію вседозволеності, що дозволяє їм робити все, що заманеться.

Petro:Ірина, розкажіть чому саме футбол — чим "Кубок Карітасу" різниться від інших спортивних змагань?

Ірина Пухняк: "Кубок Карітасу" різниться від інших футбольних змагань тим, що в ньому беруть участь діти — і хлопці, і дівчата — з кризових родин наших осередків "Карітасу України". Це єдиний спосіб заявити про себе такими, якими вони є.

Valentyna:У нас якось звично говорити про сиріт, котрі живуть в дитячих будинках, але, наскільки мені відомо, є таке поняття як "соціальне сирітство" — коли діти, по суті, є сиротами за живих батьків. Чи реалізовує ваш фонд якісь програми, спрямовані саме на таких дітей?

Ірина Пухняк: Так, у 5 містах України (Києві, Хмельницькому, Львові, Тернополі та Дніпрі) є проект "Мобільна робота з молоддю", до якого відносяться діти віком від 12 років. На жаль, проблема "соціального сирітства" актуальна сьогодні. Як вже згадувалося раніше, батьки мають дбати про своїх дітей, а не тільки про благополуччя, адже дітям не важливо, хто їхні батьки за статусом, для них вони мають бути порадниками, друзями та найближчими у світі людьми. Якщо ми будемо уважніше ставитися до своїх дітей, є шанси зменшити кількість "соціальних сиріт".

Lika:З якими дітьми ви зазвичай працюєте? За яким принципом обираєте дітей для своїх програм?

Ірина Пухняк: У наші програми потрапляють усі діти з вразливих сімей (це і сім'ї, які опинилися у складних життєвих обставинах, і багатодітні сім'ї, і діти, вимушено переселені зі сходу України, і діти та підлітки, як більшість часу проводять на вулиці). До нас може звернутися будь-хто, хто опинився в кризі і не знає, як її подолати.

strozhuk_k.:Ірино, сучасні батьки через свою зайнятість часто просто не справляються з вихованням дітей. Ви кваліфікований спеціаліст, що б ви порадили батькам — як їм краще знаходити спільну мову з дітьми? Як уникати конфліктів?

Ірина Пухняк: Кожен період розвитку дитини супроводжується віковими кризами. Найсерйозніша вікова криза — це підлітковий період, коли наші діти починають фізично дозрівати, але психологічно залишаються дітьми, коли вони самостійно не можуть впоратися зі своїми емоціями, коли вони вважають себе дорослими, а ми їх вважаємо дітьми, тоді у дитини виникає особистісний конфлікт, де вона хоче проявити себе як дорослий своїми вчинками і словами. Тоді ми, як батьки, маємо максимально розмовляти зі своїми дітьми про те, що ми їх розуміємо, що ми поділяємо їхні погляди, що ми поважаємо їхні дії, тоді діти отримують визнання і перестають конфліктувати з батьками. Батькам потрібно лише набратися терпіння і пережити цей період, адже він складний для всіх. Можливо, декому з батьків варто більше дослухатися до своїх дітей, бути уважнішими до них, тоді діти будуть ближчими до вас.

Окрім того, батьки часто потурають примхам дітей і швидко задовольняють їхні потреби, не розібравшись, чи справді це потрібно дитині. Таким чином, ми часто відкуповуємося якимись речами від своїх дітей, а можна просто поставити питання: "що ти з цим робитимеш потім", або "для чого тобі це потрібно, поясни". Також вирішуючи конфлікти з дітьми, можна наводити вдалі приклади зі свого життя, як ви справляєтеся з конфліктами або в їхньому віці справлялися з подібними ситуаціями. Любіть своїх дітей, говоріть їм про це та будьте щирими.

Cfyz:Кто вам платит деньги и за что?

Ірина Пухняк: Всі проекти, які є в "Карітасі України", фінансують іноземні донори. У кожному проекті працюють фахівці, які надають допомогу людям, за що й отримують заробітні плати.

Надія Майна

Фото В'ячеслава Ратинського

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред