— А я йому кажу, шо за лопата? А він мені каже, шо то кішку ховати.
— Яку ще кішку? У нього ж собака.
— Собака у Іллі.
— Якого? З плоскими вухами?
— Ну да. Борець він, чи шось таке. Вуха по краю зламані.
— Ви це про що?
— У нас на позиції кішка померла, Микола ховав її три дні поспіль.
— Придурки.
— Так під обстрілом її зарити хіба що під ногами можна було.
— А чого вона померла?
— Інфаркт напевно.
— Ви шо, кардіологію визивали, хлопці? Який інфаркт?
— Вона злякалася і все. Лежить собі і не дихає. Міна як гахнула, мене контузило, а кішка до праотців полетіла.
— І чим це все закінчилося?
— Жалобною вечерею.
— Бовдури. Хай Бог милує.
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: Истории бойцов АТО. Крутой чувак в черных очках и с автоматом
— Я з нею жив, а вона сєпаром виявилася.
— І шо? Вбив?
— Ні. Пішов.
— А вона?
— Залишилася. Дітей тепер виховує так, шо батько фашист.
— О це так пощастило! А ти раніше не знав про її погляди?
— Уваги не звертав.
— Іди вішайся. Бачиш яка гілляка?
— Так в мене почуття.
— Зашморга нема? Я тобі дам!
— Сам іди.
— Я останній раз нагадую. Досить мені сльози лити. Скажу, що ти аватар, підеш траншеї десь рити. Я вже не можу слухати одне й теж!
— Та ти ж сам спитав.
— !!!!!!!!!
— Все, все, нехай...
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: Истории бойцов АТО. Один развод, две брака и высокие отношения с женой
В мене зріст малий. Навіть для дівчини, а я хлопець. 160. Як мем отой з'явився в Інтернеті, так мене Карлом стали в коледжі звати. Я з парашютом раз сто стрибав, на гімнастику ходив, сонце крутив, в футбол тільки не грав. Захист мене зносив. А все інше — нема питань! Карл. Самі вони Карли. Правда є в мене одне дівочкове хоббі. Не буду казати. І потом. На войну мене взяли аж в десант, а це тобі вже по-справжньому не жарт. Сам не очікував, який позивний собі візьму. Здогадаєтеся? Отож. Аж виріс в ту хвилину. Нехай і в своїх очах.
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: Истории бойцов АТО. Почему старый солдат разучился улыбаться
— Чуєш? У відпустку поїдеш?
— Ні.
— Шо так?
— Та мамка вважає, що я АЕС охороняю.
— Звідти додому не відпускають?
— Я брехати тільки по телефону можу, а в очі ні. Схиблю.
— Так до дівчини їдь.
— Вона заміж вийшла.
— Справи... Не дочекалася?
— Та вона навіть не знала про мої почуття.
— У вас як не кішка здохне, так любов.
— Давайте свою відпустку. До хлопців поїду.
— Не чую про дякую. Чи вуха позакладало.
— Дякую!!!
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:Истории бойцов АТО. Почему "танкист" семью позорил
Як діти. Шо там мій. Тиша в них, чи криють. Слухавку три дні не бере. На завданні синок. Ще почекаю...
P.S. Волонтер Анна Теряникиз Днепра практически с самого начала войны на Донбассе развозила раненых бойцов по госпиталям. За это время попутчиками Ани и ее друзей стали более тысячи человек, увидевших войну в лицо, а она записывала их разговоры в пути.
Так родились сборники рассказов "Наши. Путевые заметки 2.0" и "Попутчики. Книга о жизни, мечты и любви в сложные времена". Ищите их в Днепре: "Книгарня Є", книжный магазин-кафе "Черная ящерица" и книжный магазин по улице Василия Чапленко (бывшая Фрунзе). В Киеве — "Книгарня Є". В Сети — Lira.dp.ua и BizLit.com.ua.
А если хотите помочь Анне в эвакуации украинских военных из зоны АТО или других вопросах, обращайтесь на ее страницу в Facebook.
Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред
Читать Главред в Telegram
Главред в Google News
