Амністія чи викуп: що допоможе "заручникам" з Майдану

Закон про амністію не має жодного стосунку до реального звільнення учасників протестних акцій...

Ухвалений 29 січня під шаленим тиском Віктора Януковича документ, який уже охрестили "законом Мірошниченка" на честь автора, представника президента у ВР, не має жодного стосунку до реального звільнення учасників протестних акцій.

По-перше, це чи не єдиний за всю історію незалежної України закон із обмеженим терміном придатності. Він передбачає, що в'язні не лише в Києві, а й по всій країні будуть звільнені, якщо бунтівний Київ зруйнує барикади на вулиці Грушевського, які вже називають Першим Українським Фронтом. Крім того, від повсталих вимагається залишити не лише приміщення столичної мерії, а й захоплені адміністративні будівлі в областях.

При цьому регіонали Дмитро Шпенов і Віталій Журавський, автори іншого "закону про амністію", називають "закон Мірошниченка" компромісним. Адже представник президента дозволяє залишити на Майдані Незалежності та інших площах українських міст наметові містечка, аби не позбавляти громадян права на мирний протест. Тоді як його колеги категорично вимагали від повстанців повної самозачистки. Що можна розуміти так: згортайте протести – випустимо ваших.

Фокус у тому, що "закон Мірошниченка" передбачає: якщо його вимоги не будуть виконані протягом 15 днів, він автоматично втратить чинність. Так заявив заступник голови президентської адміністрації, юрист Андрій Портнов. Фаховий правник мимоволі чи свідомо визнав: насправді про жодну амністію не йдеться. Відбувається банальний торг, мета якого – обміняти людей на будівлі та площі. Якщо ж протягом двох тижнів повсталі не здадуть своїх бастіонів, укріпрайонів та блокпостів, люди залишаться в тюрмах. Ну, а переговори, в яких першим пунктом стоїть звільнення в'язнів, доведеться починати з нуля. І я навіть не знаю, що потім робити із "законом Мірошниченка": прострочений товар доведеться якось утилізовувати, й напевне – через голосування в парламенті.

Помітне небажання чинної влади просто відпустити людей, поновити статус-кво, яке існувало хоча б до 19 січня нинішнього року, та зайти в нормальний і цивілізований переговорний процес. З огляду на очевидний формат торгів "люди проти будинків", слова  про те, що сотні в'язнів – це заручники влади, вже звучать не припущенням, а даністю. Підтвердження цьому – те, як відбуваються так звані суди. Схоплених на мітингу, біля мітингу чи, якщо говорити про Київ, просто в районі бойових дій на Грушевського, судять вже за добу. Без жодного слідства, просто штампуючи вироки, немов на конвеєрі.
Тут заодно відзначається демонстративне об'єднання міліціонерів з криміналітетом. Громадських активістів судять, не задумуючись над тим, винні вони чи ні, а просто карають, про що постійно й публічно говорять численні експерти.

Натомість справжні кримінальники, котрі громлять вітрини магазинів,  підпалюють машини, вриваються в будинки та молотять людей бейсбольними битами, покарання уникають.

Отже, на виході маємо не злочинців, а полонених. Котрі відразу перетворюються на заручників. Між іншим, "закон Мірошниченка" ще до його прийняття не лише опозиційні політики, а й люди на Майдані обізвали "законом про заручників". Хоча його автор разом із однопартійцями-регіоналами визначає своє дітище, як закон про амністію, застосовувати цей юридичний термін в даному випадку не варто. Адже це виглядатиме юридичним казусом.

Аби зрозуміти це, треба згадати первинне, енциклопедичне значення цього слова. Отже, "амністія" – це захід, метою якого є часткове або повне звільнення злочинців від покарання. Ключове слово тут – "злочинці". Коли ми чуємо його, то відразу уявляємо вбивць, крадіїв, бандитів, грабіжників. Сотні ж громадян, запаковані в автозак й оперативно засуджені лише через те, що мали при собі будівельну каску, марлеву пов'язку, майданівську жовто-блакитну символіку, від їхніх курток пахло димом або вони просто проходили повз мітинг, кримінальними злочинцями не є. Навіть якщо їхні дії підпадають під скандальний, прийнятий з численними порушеннями "закон Колесніченка-Олійника", все одно, злочинні дії та суспільна загроза від цих людей під великим сумнівом.

Якщо бути на мітингу – не злочин, то й звільнення засудженого без слідства мітингаря - не амністія. Не годиться сюди й термін "помилування", адже він теж передбачає, що влада милосердним рішенням позбавляє злочинця відповідальності. Правда, процедура помилування в даному контексті виглядає, все ж таки, доречніше. Адже терорист, який захопив заручників для обміну, цілком вважає себе вільним у праві як вистрелити полоненому в голову, так і передумати стріляти, бо він нині добрий, тому бідолаху милує.

Отже, громадяни, котрі теоретично могли би підпасти під дію "закону Мірошниченка", не можуть бути амністованими. Бо не скоювали жодних злочинів, окрім того, що прийшли висловити свою громадянську позицію й просто не згодні з репресіями влади. Їх можна просто випустити на волю, без всяких додаткових обговорень. Фактично, це можна трактувати, як помилування.

Проте цього влада робити не збирається. Так само, як повстанці не мають наміру під тиском звільняти зайняті будівлі. До речі, документ, котрий скасовує диктаторські "закони Колесніченка-Олійника", досі не підписаний головою держави. Значить, не факт, що в разі виконання вимог та звільнення приміщень заручники справді вийдуть на волю. Ось додатковий фактор, котрий стримує Майдан та змушує не довіряти обіцянкам владі.

Як не прикро це прозвучить, але амністія за "законом Мірошниченка" неможлива. Що ж лишається? Те саме, заради чого беруться заручники. Влада хоче почути пропозицію викупу. І обміняти полонених на гроші український народ не зможе. Викуп за нас здатні заплатити інші, потужніші геополітичні гравці. Без усяких амністій, помилувань, анексій і контрибуцій.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять