За тиждень, що минув від початку конфлікту в Мукачевому, стало зрозуміло одне: "Правий сектор" (або – ті, хто виступає від його імені) беруть на себе забагато. Так, Україна як держава ніколи за майже чверть століття свого існування не була ще такою слабкою на всіх фронтах – від політичного до ідеологічного. Але переважна більшість громадян не хоче, аби їх захищали озброєні "правосєкі".
Яскравий приклад тому — нова поліція, або, як їх відразу нарекли, київські копи. Українці, навіть якщо вони не живуть у столиці, покладають на цих молодих людей величезні надії. Так, є ризик вкотре розчаруватися. Звісно, не все в порядку й довкола "копів". Реальна вулиця не схожа на тренувальні центри, повна несподіванок, є школою життя для патрульних, дає їм потрібну практику щодня й даватиме надалі. Проте сам факт їхньої появи довів очевидне: українці, як громадяни всіх без винятку держав, хочуть довіряти своїм правоохоронним органам. І готові делегувати захист себе та своїх прав силовикам, котрих можна покликати на допомогу криком чи по телефону. Й знати: допомогу отримаєш. Довіра до правоохоронців означає довіру до державних інституцій.
Так, існує правова колізія: поруч працюють нові "копи" та старі "менти". Останніх український народ ненавидить так люто, що соціологи визначили рекордно низький рівень нашої довіри до міліції, яка нас ніби береже. Українській міліції довіряє 1 % населення України.Дані дворічної давнини, зібрані ще до Майдану. Та навряд чи ставлення громадян за той час сильно помінялося.
На таких настроях здобув свою, без перебільшення, стрімку популярність "Правий сектор" під час Революції Гідності. Радикальних налаштованих бійців люди підтримали в їх праведній борні з "ментами", "беркутами", "ригами", "тітушками", "мо**алями" та іншими воїнами темряви, ворогами України. Натомість у Росії словосполученням "Правий сектор" уже лякають дітей: там – "нацисти", "фашисти" й "бандерівці", хоча право виступати носіями ідеології та портретів Степана Бандери давно застовпили за собою "свободівці". Та не треба спеціально пояснювати: "Свободу" українці не бояться, не боялися ніколи й напевне боятися не будуть. Із "Правим сектором", теж ніби націоналістами, ситуація дещо інакша.
Політична історія "Свободи" — це нормальний приклад злетів та падінь у ліберально-демократичній державі. Два десятки років ця сила голосно кричала на мітингах під партійними прапорами, та до парламенту проскочила лише на двадцять першому році свого існування. Дивина: націоналістів пронесли на своїх не кремезних плечах ліберали. З надією, що "свободівці" почнуть бити "регіоналів" і комуністів, що й сталося. Саме такі повноваження українці делегували "Свободі", не більше. Парламентські вибори минулого року довели: в свідомості українського електорату Тягнибок зробив свою справу — Тягнибок повинен піти.
Хай звучатиме дивно в світлі останніх подій, але все ж громадяни не хочуть і навряд чи будуть делегувати "Правому сектору" ті ж повноваження, що мала "Свобода". Люди, критикуючи владу в цілому, все ж мають значно більшу надію на демократичну коаліцію. Та її спроможність впоратися з реваншистами тими парламентськими методами, які в Україні діють.
Але помилкою буде сказати, що "правосєкам" народ нічого не довіряє. Саме на платформі ПС почали формуватися перші добровольчі батальйони. Саме вони прийняли перший бій, давали відсіч добре озброєній ворожій армії, потрапляли в оточення, на жаль — гинули. "Правий сектор" на фронті дав Україні багато героїв. Іменами фронтовиків, живих та полеглих, країна може й має пишатися.
На фоні цього Олександр Музичко, він же — Сашко Білий, для українців героєм не став. Так, нещодавно на рідній Рівненщині йому поставили пам'ятник.Проте він загинув у сутичці з міліцією уже після перемоги Майдану й втечі Януковича. Якби пан Музичко ходив із автоматом на чиновників до або під час революції, це б лише віталося оплесками. В тій ситуації народ справді неофіційно делегував націонал-радикалам подібні повноваження. Після Майдану українцям не дуже до вподоби, коли озброєні люди вільно ходять вулицями міст та наставляють автоматні дула на злодійкуватих чиновників не іменем закону, а іменем революції. І то — в кращому разі.
Поки бійці "Правого сектору" на передовій — з ними охоче фотографуються навіть діти. Та варто людям, котрі наполягають на своєму праві вільно носити зброю, бо це бойовий трофей, з'явитися далеко від лінії фронту, батьки здебільшого намагаються забрати дітей подалі. Й самі тікають. Краще й безпечніше фотографуватися з новими копами.
Подібна ситуація напружує вже не лише Україну, а навіть Європу. Авторитетна "Deutsche Welle" занепокоєна: через вільне пересування озброєних груп по Україні є ризик перетворення держави в одну велику "ЛДНР".Та й самі українці, отримуючи щодня нові порції новин про безчинства бойовиків на окупованій території, дедалі менше розуміють, чим автомат, наведений на тебе бійцем ПС, кращий за дуло, наведене проросійським терористом. Тим часом уже помітні тенденції: "Правий сектор" готовий перебрати на себе функцію держави, наводити порядки в тилу, і головне: мають одних із Путіним ворогів — лібералів.
На Донбасі минулого року відбулися події, дуже схожі на пролетарську революцію 1917 року. Лідер переможного пролетаріату Володимир Ленін закликав не боятися людину з рушницею. Мовляв, вона захищає народні інтереси. Але майже столітня історія пролетарських революцій показала: людина зі зброєю в руках легко підміняє собою закон і порядок. Ось чому у "Правого сектора" є всі шанси лишитися героями, поки вони на фронті — і нема таких шансів, якщо вони махають зброєю в тилу.
Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред
Читать Главред в Telegram
Читать Главред в Viber
