Михайло Гончар: проблема Криму й Донбасу — це надовго

"Низька ціна нафту — необхідна, але недостатня умова для більшої зговірливості Росії по Криму й Донбасу", — переконаний експерт з енергетичних питань.

Михайло Гончар

На сайті "Главред" відбувся чат, присвячений підсумкам 2015 року у сфері енергетики, з президентом Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайлом Гончаром. Спілкуючись із читачами, він розповів, наскільки зменшилася залежність України від російського газу, чи здатна вона сама себе забезпечувати енергоресурсами, чому і доки зростатимуть комунальні тарифи, чи досягли світові ціни на нафту свого дна, по яких країнах, окрім РФ, вдарить падіння цін на нафту, а також які найбільші проблеми в українській енергетиці існують сьогодні.

Подаємо стенограму чату з Михайлом Гончаром.

Прапор Валерий:Скажіть, будь ласка, повернення у власність держави обленерго зможе поліпшити ситуацію з тарифами для населення і промислових споживачів? Наскільки є реалістичною можливість отримувати газ із Туркменістану, і щоб без посередництва комерційних структур?

Михайло Гончар: Автоматично не зможе. Це лише частина проблеми. Від зміни форми власника обленерго тарифи для споживачів автоматично не зміняться. Корінна проблема — це проблема браку інвестиційних ресурсів для модернізації розподільчих мереж. У держави вільних інвестиційних коштів нема. Але якби навіть і були, то все одно це обернулося б підвищенням тарифів, бо інвестиції потрібно повертати. Тому потрібно забути про перспективу низьких тарифів для споживачів доти, доки не буде створено конкурентний ринок. У країнах Центральної Європи, які займалися реформою галузі протягом минулого десятиліття, тільки протягом останніх трьох років у споживачів з'явилася реальна можливість вибирати собі постачальника, і постачальники в конкурентних умовах працюють в алгоритмі зниження, а не підвищення тарифів. Тому що вони боряться за споживача. Ми тільки на початку шляху, який поляки і словаки долали десять років тому.

Щодо Туркменістану. Реальної можливості такої нема з огляду на те, що Росія не готова забезпечити транзит центральноазійського газу своєю територією, а незалежного від Росії маршруту досі не створено, бо Росія цьому протидіє.

Sidor:В начале декабря Порошенко заявил, что за этот год Украине удалось решить проблему энергетической зависимости от России. Не слишком ли оптимистичен наш гарант?

Михайло Гончар: Наш гарант, як людина з потужним медійним досвідом, дає відповіді в пропагандистському стилі. Але в тому, що стосується газового сектору, він має рацію. Проблема газової залежності від Росії диверсифікована через реверсні постачання газу з Європи, але паралельно виникла проблема вугільної залежності, яка не була притаманна Україні взагалі.

Sidor:Охотно ли на сегодняшний день иностранцы инвестируют в украинский энергетический сектор?

Михайло Гончар: Неохоче. Як і в будь-який інший, оскільки в країну, яка перебуває під зовнішньою агресією, інвестори бігти не будуть. Швидше, навпаки. Тому про масштабні інвестиції в український енергетичний сектор за цих обставин та умов його недореформованості годі й казати. Це не виключає окремих точкових невеликих проектів тими інвесторами, які вже мають досвід в Україні, і які можуть дозволити собі деякі ризики з розрахунку на дивіденди в майбутньому.

Михайло Гончар

Zinaida_F.:На тлі загального зубожіння українців останні рахунки за тепло виглядають як знущання з людей. Скажіть, чи продовжуватимуть і надалі рости тарифи на тепло та гарячу воду? До чого готуватися?

Михайло Гончар: Так, продовжуватимуть. І так буде доти, доки не буде створено конкурентне середовище на ринку енергетики і комунальних послуг. Окрім того, потрібно враховувати інфляційний чинник, який теж підвищуючим чином впливатиме на тарифи.

Vopros:Какие самые большие проблемы в украинской энергетике вы бы выделили из существующих на сегодняшний день? Наблюдаются ли тенденции к их решению?

Михайло Гончар: Проблемою №1 (і не тільки для енергетики) вважаю високий рівень офшоризації. Через офшорні схеми, які притаманні для основних українських енергетичних активів, кінцеві бенефіціари виводять грошові потоки за кордон. І ці гроші працюють в економіках інших країн, а не в українській. Тому потрібна деофшоризація економіки в цілому та енергетики не в останню чергу. Потрібна повна і прозора інвентаризація видобувних активів із визначенням їх кінцевих вигодоотримувачів, і у поєднанні з деофшоризацією запровадження прозорих і конкурентних моделей функціонування енергетичних ринків. На додаток до вище переліченого і вже прийнятого цього року закону про ринок газу необхідно якнайшвидше прийняти закон про ринок електроенергії та закон про національного регулятора, а також удосконалити чинне антимонопольне законодавство. І ось цей чотириєдиний законодавчий пакет і має стати основою реформи енергосектору у відповідності з європейським взірцем.

Тенденції з вирішення цих питань є, але практичних результатів — не так багато.

Mykola:За яких умов і коли РФ може залишити у спокої Донбас і повернути Крим? І, до речі, чи заспокоїться Донбас, якщо звідти підуть російські військові та спецслужби, чи завдяки сепаратистам регіон ще довго буде неспокійним?

Михайло Гончар: Проблема Криму й Донбасу, навіть за умови звільнення їх Росією, це надовго. Ментальні проблеми не вирішуються швидко. Суто соціально-економічні підходи, які багато хто вважає визначальними, тут не спрацюють. В мізках мешканців Криму та Донбасу ще довго зберігатиметься "вата", навіть коли відключать кнопки центральних російських каналів.

Окрім того, не слід забувати, що Крим населяють не тільки російськомовні мешканці — там мешкає і корінний народ Криму — кримські татари, для яких нема іншої землі, окрім кримської.

Mykola:Пане Михайле, скільки за вашим прогнозом, ще триватиме війна на Донбасі, чи піде Росія на черговий виток ескалації і масштабних боїв? Що її (чи правильніше сказати — Кремль, Путіна) може до цього підштовхнути?

Михайло Гончар: 2016 рік не стане роком завершення війни на Донбасі. За логікою ведення "гібридної" війни, зараз триває так звана інтрафаза, коли ставка робиться не на збройну ескалацію, а на підрив України зсередини через відповідних агентів впливу й провокування політичної та економічної кризи в країні, що має призвести до колапсу. У разі успіху інтрафази Кремль буде готовий перейти до наступної фази — "миротворчої" — задля "порятунку братнього українського народу". Але гадаю, що, як і у випадку з проектом "Новоросія", на Кремль чекає фіаско.

Pavlo:Чи залишається і досі питання газу політичним, чи зі зміною влади змінилися й підходи до цієї теми?

Михайло Гончар: Лишаються політичними і лишатимуться, поки не запрацює конкурентний газовий ринок. Підходи змінюються, тому що, наприклад, прийнято закон про ринок газу відповідно до Третього енергопакету. Але попереду досить складний період його імплементації. Окрім того, існує серйозний опір з боку олігархічних угруповань, які намагаються, враховуючи зміни в законодавстві, мімікрувати під ці зміни з тим, щоб зберегти свій існуючий статус-кво. Оскільки природа влади, на жаль, змін не зазнала — вона лишається олігархічною, то і відповідно зміни ідуть дуже кволо і непевно.

Prokop:Какие страны могут пойти на торговые отношения с так называемыми ДНР и ЛНР? Как известно, Захарченко заявил, что они будут пытаться налаживать поставки угля в страны Европы и Ближнего Востока, дабы не зацикливаться на одном партнере — Украине. И тут же второй вопрос — как бы вы прокомментировали, в целом, необходимость Украины покупать уголь у боевиков?

Михайло Гончар: Такі ж самі псевдодержави, як і вони самі: Південна Осетія, Абхазія, Придністров'я. Ну, можливо, ще й Нікарагуа чи Венесуела. Але навряд чи вони потребуватимуть вугілля з Донбабве чи Луганди.

Закупівля вугілля у бандформувань обумовлена тим, що з обох боків лінії фронту знаходиться один і той же суб'єкт української теплової енергетики — ахметівський ДПЕК, частина генерації якого працює на антрацитових та пісних марках вугілля, видобуток яких знаходиться на окупованій території. ДПЕК хоче отримувати прибутки і там, і там. По суті, чинна влада Ахметову це дозволяє, не наполягаючи на необхідності переходу на інші марки вугілля через відповідну заміну обладнання на електростанціях. Тому і виникла, і зберігається поки що ця антрацитова залежність, необхідність подолання швидкого подолання якої очевидна.

Михайло Гончар

Prokop:Как думаете, когда станут возможные нормальные равноправные партнерские экономические отношения Украины и России?

Михайло Гончар: Після того, як в Росії відбудеться процес, аналогічний тому, який союзники після Другої світової війни провели в Німеччині, і він отримав свою назву як процес денацифікації. Для Росії це можна було б назвати деімперіалізацією, внаслідок чого Росія стала би ставитися до України і не тільки, як до рівноправних партнерів, таких же, як і вона, суб'єктів міжнародних відносин. Поки що нічого подібного не уявляється можливим. Навпаки, йдуть протилежні процеси імперіалізації не тільки російського істеблішменту, а й суспільства. "Кримнаш" — підтвердження тому.

Prokop:Антимонопольный комитет Украины предъявил претензии к "Газпрому". Российская компания якобы злоупотребила своим положением на территории Украины и стала монополистом по транзиту газа, за что может быть оштрафована более чем на 3 миллиарда долларов. Вопросы: 1) реально ли взыскать с "Газпрома" этот штраф? 2) есть ли тут взаимосвязь с тем, что приблизительно столько же Киев должен вернуть Москве в счет погашения долга по еврооблигациям?

Михайло Гончар: 1) За нинішніх обставин це нереально.

2) Взаємозв'язок є.

3) Очевидно, що обидві сторони очікують на рішення Стокгольмського арбітражу. Не виключено, що воно може мати місце в 2016 році. Як не виключений і варіант, що процес розгляду може затягтися до кінця терміну дії контрактів між "Нафтогазом" і "Газпромом", що буде у 2019 році.

polit_ua:У першому півріччі 2016 року мають бути зняті санкції (обмеження на експорт нафти) проти Ірану. Як це вплине на стан речей на світовому ринку нафти, та які наслідки це матиме для Росії? Чи вдарить це ще по якихось країнах, окрім РФ?

Михайло Гончар: Санкції ще не знято, але вплив уже є, в тому числі й від "іранського фактору". Безперечно, вихід Ірану, навіть із незначними обсягами нафти зі сховищ, понижуючим чином впливатиме на ціни на нафту на світовому ринку. Очевидно, що наслідки це матиме негативні для Росії, з точки зору зменшення надходжень від експорту енергетичних ресурсів. Б'є це не тільки по Росії, а, в принципі, по будь-якій іншій країні-експортерові нафти. Найбільш відчутно це позначається на Венесуелі та Еквадорі, які мають високу собівартість видобутку нафти. Меншою мірою — на Саудівській Аравії, країнах Перської затоки, бо вони мають серйозні "подушки" у вигляді нафтових фондів, створених за "жирних" часів, які дозволяють їм проходити період низьких цін на нафту із меншими економічними та соціальними потрясіннями.

Valeriy:Цього року "Газпром" залучив 7 мільярдів доларів запозичень, хоча планував лише 90 мільярдів рублів. З чим пов'язане залізання російського "Газпрому" в борги, і чим все це може скінчитися, якщо тенденція зберігатиметься?

Михайло Гончар: Залізання "Газпромом" у борги пов'язане з тим, що доходи "Газпрому" скорочуються внаслідок падіння цін на нафту і газ, а витрати "Газпрому", роздуті до космічних масштабів, зазнають доволі символічного скорочення. Внаслідок цього дефіцит коштів поповнюється за рахунок запозичень, але перспектива їх отримання стає дедалі більш примарною за обставин західних санкцій проти Росії.

Valeriy:Ваш прогноз: світові ціни на нафту вже досягли свого дна чи продовжать падіння? Іза якої ціни на нафту Росія стане більш зговірливою щодо Криму й Донбасу?

Михайло Гончар: Ціни продовжать падати. Це не означає, що не буде сплесків вгору — вони будуть. "Цінове дно" найбільш радикальні прогнози позначають у 16 доларів за барель нафти Brent. Навряд чи це буде у 2016 році, але навіть якщо це трапиться через кілька років, це підтверджує зайвий раз те, що світовий нафтовий ринок вступив у довгий період низьких і волатильних цін на нафту, який може тривати близько 10-12 років (подібно до того, як попередні періоди високих—низьких—високих цін тривали по 12-14 років, починаючи з 1973 року).

Щодо зговірливості Росії по Криму й Донбасу, то низька ціна нафту — необхідна, але недостатня умова. Мають бути створені деякі інші умови, коли для Росії найкращим виходом зі становища буде повернення Україні окупованих територій, демілітаризація регіону Чорного моря та відновлення територіальної цілісності Грузії і Молдови з відповідним виведенням контингентів своїх військіз Південної Осетії, Абхазії та Придністров'я.

Vopros:Как вы полагаете, РФ будет мстить нам за энергетическую блокаду Крыма, чего нам от нее можно ожидать, каких ответных шагов?

Михайло Гончар: Якщо вести мову про енергетичну зброю, яку Росія не раз застосовувала проти України в минулому (газові кризи 2006, 2009 років), то вона ефективна за умови високих цін на газ та низької температури. Як бачимо, ні того, ні іншого зараз нема. Окрім того, Україна мінімізувала газову залежність від поставок із Росії, тому можливі подальші дії Росії можуть бути хіба що в вугільному секторі (це вже теж випробувано через припинення постачання антрациту до України), а також шляхом завдання шкоди ОЕС України через кібератаки на важливі об'єкти енергосистеми в намаганні спровокувати блекаут за обставин, коли пануватимуть низькі температури й різко зросте попит на електроенергію.

Михайло Гончар

Zoyi:Глядя на действия нынешнего правительства, каково ваше впечатление, оно способствует и помогает развиваться национальной добыче газа или же по-прежнему оставляет желать лучшего? Спасибо за ответ...

Михайло Гончар: Дії уряду вказують на те, що для нього пріоритет №1 — за будь-яку ціну наповнити бюджет сьогодні. А що буде завтра — будемо вирішувати завтра. Цим пояснюється здирницький підхід до національного газовидобутку. Якщо такий підхід домінуватиме й надалі, то зрештою ми залишимося з падаючим газовидобутком і з ненаповненим бюджетом. Пріоритетом має бути створення стимулюючої моделі для газовидобутку через зниження ставки рентної плати. Коли буде ресурсний потік, і коли він зростатиме, тоді зростатимуть і надходження до бюджету. Через здирницький підхід вони зростати ніколи не будуть.

Tarass:Чи залишатимуться цього року і в наступні роки енергетичні питання, питання ціни й знижок на газ суттєвим важелем впливу й тиску з боку Росії на Україну?

Михайло Гончар: Вони вже не є такими, але ментально частина українського політичного істеблішменту та олігархату інерційно продовжує перебувати в лещатах хибних уявлень про необхідність російського газу в українському енергобалансі як своєрідну даність. Детальніше дивіться в нашому аналізі.

Tomas:Чи були цьогоріч успішними спроби України диверсифікувати енергопостачання? Повна відмова від російського газу протягом десяти років — це реальна перспектива чи поки що важкоздійснені мрії? Заздалегідь дякую за відповіді!

Михайло Гончар: Детально — в нашому аналізі (Див. посилання вище Ред.). Повна відмова від російського газу протягом 10 років — це дійсно реальна перспектива, але якщо над нею працювати. Якби відповідне завдення було поставлена 10 років тому — 2005-го, після Помаранчевої революції, й не було гонитви за дешевим російським газом, а десятки мільярдів доларів, сплачені "Газпрому", були б інвестовані в розширення національного газовидобутку, то Україна на сьогодні або не імпортувала газ взагалі, або обходилася мінімумом імпорту в обсязі кількох мільярдів кубічних метрів на рік. Показовим прикладом тут є сусідня Румунія, яка з наступного року має намір відмовитися від імпорту російського газу взагалі.

Cfyz: Дайте экспертную оценку, сколько зарабатывает Яценюк на откатах от олигархов по завышенным коммунальным тарифам на газ и тепло? И такую же оценку на Кличко — от ахметовского "Киевэнерго"?

Михайло Гончар: Не знаю, не рахував. Очевидно, що подібна "бухгалтерія" відома лише вузькому колу "користувачів", які погодили між собою відповідні норми відкатів. Але суть тут не в прізвищах — суть у клептократичній системі, яка важко піддається змінам. І будь-який інший яценюк, кличко, порошенкою, потрапивши на владний олімп, буде в ролі свіжого огірка, що в потрапив у банку з солоними огірками (за влучним висловом Саакашвілі). Вони приречені стати солоними огірками, а солоні не стануть свіжими. А ахметови, фірташі та інші їм подібні будуть лише додавати розсолу. Вихід зі становища — дивіться попередні відповіді, зокрема, про деофшоризацію.

Tomas:Наскільки сьогодні Україна здатна забезпечити себе газом самостійно? Й наскільки ми досі лишаємося залежними від російського газу?

Михайло Гончар: Протягом останніх 10 років Україна щорічно видобувала 20-21 мільярд кубічних метрів газу на рік. Споживання газу коливалося від 76,4 мільярда кубічних метрів у 2005 році до 42,6 мільярда кубічних метрів у 2014 році, за підсумками цього року воно буде становити близько 35 мільярдів кубічних метрів. Отже, 10 років тому газ власного видобутку забезпечував наші потреби лише на 27%, то за підсумками цього року цей показник становитиме приблизно 55%. Решта газу забезпечується за імпортом. Але якщо 2005 року цей імпорт був стовідсотково з Росії, то цього року він становитиме лише третину усього обсягу імпорту. Дві третини імпорту забезпечуються реверсними поставками з Європи. Цьогоріч російський газ в загальному обсязі українського споживання навряд чи становитиме вище 20%.

Михайло Гончар

Tomas:Пане Гончар, поясніть, будь ласка, "за" та "проти" участі України в Енергетичному союзі ЄС.

Михайло Гончар: Україна мала би бути залученою до процесу створення Енергетичного союзу ЄС, оскільки вона, як і Молдова, є членом Енергетичного співтовариства, створеного тим же ЄС, та має Угоду про асоціацію, ст. 274 якої вказує на необхідність подібної кооперації України та ЄС. Однак ми не стали учасниками цього процесу, оскільки ЄС бачить Енергетичний союз виключно як структуру, яка не виходить за рамки ЄС. Хоча, наприклад, віце-президент Європейської комісії з питань Енергетичного союзу позитивно ставиться до участі країн-членів Енергетичного співтовариства в Енергетичному союзі ЄС. Однак його позиція тут не є визначальною.

Окрім того, дедалі більше ідея Енергетичного союзу, запропонована Польщею, вихолощується, бюрократизовується та навіть підривається. Зокрема, німецькою підтримкою проекту "Північний потік-2", який протирічить за своєю суттю наріжному принципу енергетичної безпеки ЄС — диверсифікація шляхів, джерел та постачальників. Якщо подібні проекти будуть мати підтримку або, як мінімум, неспротив Європейської комісії, то це означає, що Енергетичний союз ЄС помер, не народившись. Відповідно такий енергетичний союз Україні не потрібен, і не тільки Україні, а й низці інших країн, у тому числі членів ЄС — Словаччині, Польщі, країнам Балтії. Тоді нам потрібно думати про свій регіональний центрально-східноєвропейський енергетичний альянс.

Anatoliy:Наскільки сьогодні здатна Росія самотужки забезпечити Крим електроенергією, наскільки вона буде здатна в перспективі? Наскільки вдалим і ефективним буде спорудження енергомоста через Керченську протоку?

Михайло Гончар: Сьогодні Росія не здатна, оскільки південь Росії — енергодефіцитний регіон, і передавальна інфраструктура Кубані не призначена для передачі значних обсягів електроенергії будь-куди, тим більше, до Криму. В перспективі буде здатна, але навряд чи раніше 2019 року, коли в промислову експлуатацію буде введено четвертий енергоблок АЕС у місті Волгодонську, що дозволить подолати енергодефіцит півдня Росії з урахуванням потреб Криму. Енергоміст через Керченську протоку, в тому вигляді, як він є, більше скидається на "відкатоміст", головна мета спорудження якого була роздерибанити відповідні кошти, виділені для цього. Він прокладений з порушенням інженерних норм.

Anatoliy:Як би ви оцінили ефект від енергетичної блокади Криму? Чи дійсно це сприяє поверненню півострова до складу України? І чи завдаємо ми собі економічних збитків чи іншої шкоди, здійснюючи такі заходи, як то зменшення потужності виробництва електроенергії на теплоелектростанціях? Дякую.

Михайло Гончар: Ефект позитивний. Я би називав енергоблокаду іншим терміном — електрошокова терапія Кремля від рецидиву агресивності на сході України. Але цей крок має вписуватися в певну загальну стратегію і тактику дій щодо повернення Криму. Це має бути компонентом системних і послідовних дій. А от із цим якраз у влади проблеми.

Larisa:Чому ціна на нафту в світі падає, а на бензин в Україні постійно росте?

Михайло Гончар: Тому що Міністерство фінансів заклопотане наповненням бюджету, тому підвищує акцизи на пальне, які потім мережі АЗС перекладають на споживача. Плюс — інфляція.

vfvf999:Многие не платят коммуналку в ДНР. Как нам потом будут пересчитывать эти долги? А также будут ли те, кто платит оккупантам, платить по второму кругу еще и Украине? Почему никто нам не объясняет, как нам тут жить?

Михайло Гончар: Я так розумію, що багато хто не платить комуналку на окупованих територіях, розуміють, що ці гроші йдуть не стільки на вирішення житлово-комунальних проблем, скільки на фінансування бандугруповань. Тому, напевно, це адекватний підхід. Як буде потім із цією заборгованістю? Зараз сказати складно. Гадаю, що може бути якесь спеціальне рішення з цього приводу після деокупації території. Ймовірно, що в цьому контексті логічним було б розпочати все "з чистого аркушу", себто оплачувати поточні рахунки і закрити попередню заборгованість. Ніхто не пояснює, як жити, тому що в уряді і Верховній Раді більше зайняті клановими розборками, аніж вирішенням суспільно-значущих питань.

vfvf999:Живу в Донецке. Как я понимаю, 31 декабря заканчивается контракт с Россией на поставку электроэнергии. Нам теперь свет отключат?

Михайло Гончар: Контракт із Росією на постачання електроенергії стосується Криму, а не окупованих на сході територій.

Михайло Гончар

Berg:Кажуть, що історія нічогоне вчить. На Вашу думку, чи може історія "енергетичних відносин" між країнами, корпораціями, впливовими особистостями допомогти в розумінні та розв'язанні енергетичних конфліктів і протиріч? Дякую.

Михайло Гончар: Допомогти може, але, Ви правильно зазначили, що історія нічого не вчить.

Alex63x:Какая себестоимость электроэнергии в Украине в этом году? И почему национальная комиссия (государственная) устанавливает тарифы за энергию для частных  облэнерго?

Михайло Гончар: Собівартість електроенергії в Україні різна для різних видів генерації. НКРЕ встановлює тарифи для всіх суб'єктів ринку, тому що ми не маємо повністю лібералізованого конкурентного ринку. І так буде ще доволі довго. Така практика зберігається і в низці країн ЄС.

Pangelina:Росія — це 2 % населення Землі і 20% земної суходолу. З огляду на прогнози про боротьбу за ресурси у недалекому майбутньому, чи можливий "перерозподіл" цієї території?

Михайло Гончар: Так, можливий. І, перш за все, з боку густонаселених країн з браком вільної території, які межують з незаселеними і багатими на ресурси територіями Росії.

Pangelina:Яким ви бачите розвиток відносин між Туреччиною та Росією? Чи опублікують вони ті факти співпраці з ІДІЛ, про які казала кожна із сторін?

Михайло Гончар: Розвиток відносин між цими країнами відбуватиметься шляхом їх згортання та ескалації напруженості, поки Росія буде присутня в Сирії та підтримуватиме Робітничу партію Курдистану, що веде боротьбу з центральним урядом Туреччини на сході країни й намагається сепарувати турецький Курдистан. Факт співпраці з ІДІЛ, ймовірно, будуть опубліковані, але зрозуміло, що спростувати чи довести їх обґрунтованість буде доволі важко кожній зі сторін.

Михайло Гончар

Pangelina:2014 рокув однівіз західних компаній, здається, Pratt & Whitney, сказали, що вони вирішили проблеми холодного термоядерного синтезу і пообіцяли у серпні 2015 року працюючий прототип. Це був фейк?

Михайло Гончар: Швидше, так, це був фейк. Протягом останніх років 40 було чимало заяв про те, що ось-ось буде вирішено питання гарячого чи холодного термоядерного синтезу — хура й досі там.

Cfyz:Є держава Україна, є всі інститути держави, є центр "Стратегія XXI", а в держави нема ніякої стратегії. Нащо ви тоді потрібні — експерти, оглядачі, фахівці та інші. Що ви робили, коли основна стратегія Яценюка в енергетиці через нечесні тарифи перекачати гроші олігархам у вигляді субсидій, а потім отримати свою частку? Якщо можна, дайте експертну оцінку, скільки Яценюк на цьому заробляє?

Михайло Гончар: Центр "Стратегія ХХІ" є не державним мозковим центром. Державні інституції мають свої мозкові центри, але їх послуги так само не затребувані державою, як і наші. Ми робимо свою роботу, виходячи з того, що існують національні інтереси, і безвідносно до того, потрібні наші напрацювання чи не потрібні державним інституціям. Звичайно, нам хотілося б, щоб вони були потрібні, але це питання — не до нас, а до здатності державних органів використовувати ці напрацювання. На жаль, в олігархічній і корумпованій системі влади потреба в аналітичних і стратегічних напрацюваннях незалежних центрів відсутня. В той же час недержавні суб'єкти, в тому числі й закордоном, цікавляться нашими напрацюваннями, наприклад, низка робіт Центру "Стратегія ХХІ" включені до спеціалізованої бібліотеки НАТО з проблематики енергетичної безпеки та "гібридної" війни.

Михайло Гончар

Фото Олександра Синиці

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять