Інтеграція в Росію: марення ЛНР чи план Путіна

Києву пропонують мир на умовах Кремля, або війну до переможного кінця, теж нав'язану Путіним.

Остання заява лідера так званої "Луганської народної республіки" Ігоря Плотницького, не містить, на перший погляд, нічого нового. "Курс на інтеграцію з Росією зберігається. Під юрисдикцію України ми не підемо. Ми не для того проводили референдум. У нас одна дорога – на Схід", – сказав він на "підсумковій" прес-конференції.

Показово, що українські інформаційні служби дізналися цю "сенсаційну" новину завдяки російському пропагандистському агентству "РИА Новости". Заодно там вкотре нагадали росіянам – жителі Донбасу повстали через незгоду з "державним переворотом" у Києві. Головною – якщо взагалі не єдиною! – метою котрого було позбавити російську мову в Україні статусу регіональної. Після чого Донеччина й Луганщина втратили законну можливість говорити російською.

Отже, риторика пропагандистів – те єдине, що залишається стабільним у РФ. Попри стрімкі зміни як на самому Донбасі, українсько-російських стосунках на всіх рівнях, від політичного до побутового, так і системну кризу всередині самої Росії. Причому фундамент цієї риторики міцно стоїть на дзеркальному повторенні, точніше – свідомому, навіть брутальному мавпуванні практик Майдану та ідей Революції Гідності.

З огляду на це прес-конференцію "таваріща" Плотницького варто назвати підсумковою без лапок. Найперше – тому, що ані він, ані його колега з так званої ДНР "таваріщ" Захарченко за весь короткий час своєї сепаратистської кар'єри жодного дня не були самостійними фігурами. Вони говорять те, що скажуть їм російські куратори. А російські куратори, своєю чергою, виконують накази особисто Володимира Путіна. Хай і передані формально через кілька голів естафетою.

Виправдовуючи появу ЛНР та ДНР чи захоплення Криму, Путін не раз і не два згадував для прикладу прецедент Косово. Наділяючи жителів Донбасу тими самими правами, котрими самі себе наділили свого часу косовари. Хоча косівські албанці можуть довести, що їхній етнос відрізняється від сербського. Баски провели роздільну лінію між собою та іспанцями. Ірландці та шотландці – не британці. Історії цих народів сягають корінням углиб століть. Тоді як люди, котрі як керують самопроголошеними "республіками", так і населяють їх – або етнічні росіяни, або – етнічні українці з антиукраїнськими поглядами. Й то не всі. Тим не менше, ЛНР та ДНР далі порівнюють себе з Косово, як не прямо, так натяками.

Звідси – всі формальні ознаки дій, завдяки яким Україна 2014-го прогриміла на весь світ і стала прикладом для всіх борців за свободу, незалежність та права людини, котрі лежать в основі європейських цінностей. Згадайте: навесні у Луганську та Донецьку були свої барикади, запалені шини та громадяни з прапорами. Київ кричав: "Україна – це Європа!". Той же Луганськ, тоді – хором, зараз – вустами свого лідера Ігоря Плотницького заявляє: "Донбас – це Росія".

По наш бік фронту говорять про території, тимчасово контрольовані окупантами. По той бік – про звільнення від "бандерівської окупації" та боротьбу за права громадян розмовляти російською мовою.

Діяльність українських волонтерів стала найефективнішим рухом за всю новітню історію України. Зокрема, волонтери везуть на фронт дитячі листи й малюнки з подяками українським солдатам. Мало, хто звернув увагу: в ЛНР за наказом так званого керівництва діти віднедавна теж повинні писати подібні листи "ополченцям". А самі бойовики ображаються, коли їх називають терористами. Бо, хоч як покрути, воюють на своїй землі та за свою землю.

Ведучий програми "Хоробрі серця" на каналі "1+1", відомий режисер та актор Ахтем Сеїтаблаєв розказав вашому автору: за кілька місяців, що виходив проект, активно спілкувався з представниками "тієї сторони". І був щиро здивований, спілкуючись із ідейними сепаратистами. Не просто готовими, а й здатними обґрунтувати, чому Луганська та Донецьк – докорінно російська територія.

Те ж саме розповідає харківський журналіст Роман Черемський, котрий провів 135 днів у полоні ЛНР і тепер повернувся додому після обміну бранцями: "Вони всі затяті у своїх переконаннях, бойовий дух дуже високий. Вони переконані у своїй перемозі. Скажуть наступати – будуть іти до Львова. За всі чотири з половиною місяці я не побачив навіть натяку на якусь деморалізацію". Чого там – навіть київські колеги, котрі не мали змоги поспілкуватися з жителями "молодих республік", уже доходять висновку: "Ті, хто молиться на Росію, готові терпіти економічні труднощі. Аби піти в світле майбутнє зі своїм чудовим Путіним. Адже українці так само готові витерпіти багато, аби відірватися від Росії".

Насправді маємо шахівницю, де один суперник – досвідчений гравець, а інший – дилетант. Проте він має чітку й просту, як двері, установку: аби виграти, треба просто повторювати ходи противника. Бажано – буквально, дзеркально. Що й робиться зараз на окупованих територіях.

Один нюанс: з Києвом грає не Плотницький, а Путін. Самі по собі "лідери" ДНР та ЛНР не мають значення ані для російського президента, ані для, без перебільшення, сотень тисяч щирих та переконаних фанатів чи то Росії, чи то "Новоросії". Російська влада від самого початку окупації заявила й потім не раз підтверджувала – інтегрувати в себе "народні республіки" не збирається ані зараз, ані пізніше. В такому разі, для чого Путін дозволяє своїм маріонеткам обіцяти російську інтеграцію?

Відповідь: аби довести росіянам та своїм прихильникам на окупованому Донбасі абсурдність українських прагнень інтегруватися в ЄС і НАТО. Нічого іншого, крім згаданих вище повторів ходів противника. А Києву подібні безпідставні заяви мають довести повну відсутність перспектив будь-яких переговорних процесів. Або мир – на його умовах. Або – війна до переможного кінця, теж нав'язана.

 

 

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять