Грибовицьке звалище. Останнє "сміттєве" попередження для всієї країни

Подзвін Грибовицького звалища звучить по нас усіх.

1 червня Львів був у жалобі. На Ратуші приспустили штандарт міста. Влада міста закликала утриматися від проведення розважальних заходів. Ховали рятувальників, котрі загинули при виконанні своїх обов'язків. Їх спіткала найжахливіша та найогидніша смерть: трьох чоловіків завалило тоннами смердючого сміття. Ще одну людину — пожежника — досі шукають. Здається, гірше — лише захлинутися у вигрібній ямі.

Помилкою буде вважати початком трагедії день 28 травня, коли на Грибовецькому сміттєзвалищі поблизу Львова спалахнула пожежа. Її гасили дві доби й нібито побороли, але, як буває у фільмах катастроф, раптом стався зсув, почався обвал, загинули люди, проблему не вирішено. Висота сміттєвої гори — до 65 метрів, хоч альпінізмом тут ніхто не ризикував займатися. Площа — понад 30 га. Тут зберігали близько півмільйона тонн кислих гудронів, відходів Львівського дослідного маслозаводу.

Ключове слово тут — "зберігали": в Україні, яка кров'ю виборола право інтегруватися в Європу і щодня проливає кров у боротьбі за незалежність, досі зберігають, а не утилізують сміття. Не лише у Львові. Між іншим, це так вважається, що Грибовецьке звалище має спеціалізоване призначення. Бо туди везли й викидали сміття з усіх околиць, тут — найбільший накопичувач сміття в радіусі щонайменше 30 кілометрів, включно з містом Лева. Але в нашій країні не треба спеціально облаштовувати звалища: вони виникають стихійно. Причому маємо на позір таке "асорті" з відходів, аж здригаєшся від розуміння, з чого складається наша життєдіяльність.

Щодня в новинах — сюжети про погіршення екологічної ситуації через засмічення річок, лісів, природних заповідників. Днями, наприклад, показали, як тонни побутових відходів поглинають озеро Синевир, давши коментар туриста з Польщі: тут, мовляв, дуже гарно, лиш дуже брудно. "Брудно" у подібних випадках — це не мокра земля після дощу, погано витертий стіл у кафе чи загалом невідповідні санітарні умови в готелях. Навпаки, з побутовим сервісом у нас ніби все поволі прогресує. Біда з побутовими відходами: вони скрізь.

Свалка в Грибовичах

Звалище виникає на рівному місці дуже просто. Варто комусь викинути на узбіччі сміття в розірваному пакеті, і його не приберуть, вже до ранку та виросте маленька гірка. Людей, котрі живуть поруч, влаштовує можливість винести відходи своєї життєдіяльності подалі від власної оселі, і водночас — не дуже далеко ходити. Так людина влаштована. Що далі буде зі сміттям, майже нікого не обходить. До речі, правильний підхід: цивілізований світ давно навчився турбуватися про власне сміття, це — частина державної політики, а Швеція взагалі через брак власного починає купувати чуже. Звісно, є нюанси, скажімо — вимоги до "товару", але Україна все одно може стати монополістом у експорті сміття за кордон. Адже в нас, навіть викинувши, його все одно не викидають.

Взяти хоча б згаданий Синевир чи іншу карпатську територію, яка називається природним заповідником. Закон забороняє облаштовувати в таким місцях сміттєві полігони. Тому люди викидають його, куди бачать. Гаразд, нехай полігон зроблять із огляду на екологічну ситуацію. Але зміниться небагато: тонни сміття відтоді складуватимуть в одному місці. Що не виключає подальшого засмічення території — народ все одно робить під себе.

У державі Україна не працює багато інституційних засад. Серед них — знайома й тиражована аксіома: "Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять". Насправді в ситуації з нашою країною треба поки діяти навпаки: спершу навчитися давати раду сміттю, тобто — прибирати, а вже потім давати громадянам стимул не смітити. Все одно будуть, та це не означає, що не треба прибирати.

Виходимо на головну проблему: Грибовицьке звалище — не ексклюзив. Це як атомні станції. Їх ніби багато, та рвонув чомусь Чорнобиль. Аварія на ЧАЕС не стала запобіжником від інших подібних трагедій, проте енергетики почали чухатися й посилювати контроль, безпеку, збільшувати кількість профілактичних робіт тощо. Проте атомних станцій Україні потрібно в рази менше, аніж підприємств із утилізації та переробки сміття. Гори, навіть гірські масиви з відходів можете знайти вже під Києвом, кожне місто має свій полігон, і кожен такий полігон має півстолітню історію, перевантажений, застарілий, екологічно небезпечний, міна уповільненої дії.

Сьогодні вже не досить зібрати сміття з контейнерів та вивалити його на купу десь подалі від людських очей. Хоча б тому, що звалища ніде не влаштовують на зовсім безлюдних територіях. Включно з відстійниками для відходів хімічної промисловості. Вже не перший десяток років у населених пунктах, що знаходяться в радіусі таких звалищ, стрімкими темпами розвиваються онкологічні хвороби. Рак стає ледь не вродженим — принаймні, якщо вірити не раз цитованим журналістами місцевим жителям.

У американському серіалі "Клан Сопрано" бізнес мафіозної імперії будується на монопольному праві вивозити й утилізувати сміття на певній території. За доступ до відходів ведуть мафіозні війни зі стрільбою та підірваними автівками. Мафіозі хочуть сісти на величезні грошові потоки, котрі на боротьбу зі сміттям виділяє муніципалітет. Не те, щоб державні, але — так, бюджетні, казенні кошти. Суми на спалення сміття не згоряють, це захищені витрати, навпаки — регулярно збільшуються.

Напевне таку ситуацію не вигадали сценаристи. Дати раду власному сміттю — питання, котре, без жодних перебільшень, має належати до питань національної безпеки. Інакше твою країну власне сміття поглине швидше, аніж армія держави-агресора. Подзвін Грибовицького звалища звучить по нас усіх.

фото: Facebook ДержНС у Львівськиій області

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять