Роспівробітництво в Україні, або Чому припинення партнерства з агресором досі під запитанням

"Буду ставити перед своїми колегами питання, а що у нас тут, в Україні, робить Росспівробітництво та афілійовані з ним організації. Чому ми не повинні їх просто закрити законом або іншими рішеннями? Це питання до Міністерства закордонних справ", — оголосив голова Меджісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Такою була реакція народного депутата України на вирок, винесений в Ільмі Умерову в окупованому Криму. Дійство вже засудили європейські дипломати, Європейський Союз заявив про порушення в цій ситуації як прав людини, так і норм міжнародного права. Ясно, що Російська Федерація на подібне не зважала й не зважатиме надалі. Однак не ясно, чому в Україні держава-агресор водночас для багатьох державників є також рівним партнером.

Хто забув — згадайте його публічні виступи на сцені Майдану в дні Революції Гідності. Також пригадайте: він був одним із небагатьох, кого справді слухали. "Триголову опозицію" згодом освистували, їхні фрази розтягували на цитати для знущальних фотожаб. А коли ситуація з критичної перейшла в трагічну, Кличка, Яценюка й Тягнибока розлючені повстанці готові були гнати геть копняками. Натомість Рефат Чубаров справив враження одного з небагатьох справжніх, не ситуативних і кон'юнктурних патріотів України. І поставлене ним вище запитання — чергове тому підтвердження.

Даруйте за тавтологію, але голова Меджлісу намагається зрозуміти, чому питання закриття будь-якої співпраці з Росією досі лишається під питанням. З паном Чубаровим погоджуються окремі нардепи. Бажаючих припинити всі зносини з Російською Федерацією хоча б на час війни на Донбасі й спробувати поновити їх лише після деокупації Криму настільки мало, що сил і ресурсів не вистачає навіть на те, аби підготувати потрібні законопроекти й винести їх на голосування в парламенті. А Міністерство закордонних справ, до якого апелює голова Меджлісу, досі веде мало кому зрозумілі дипломатичні ігри.

Згадане паном Чубаровим "Росспівробітництво" відоме як офіційна структура під назвою Російське федеральне агентство у справах СНД. Ще в листопаді минулого року Європарламент визнав його одним із інструментів, який Кремль використовує для підриву демократичних цінностей та внесення розколу в об'єднану Європу.

Попри це, наприкінці серпня цього року "Росспівробітництво" організувало поїздку до РФ групи молодих київських художників. А перед тим на територію держави-агресора виїхало кілька десятків українських школярів — переможців олімпіади з російської мови. Заборонити подібні вояжі українське Міносвіти не має підстав. Так само, як не має приводів заборонити олімпіади з російської мови. Бо російську вчать по всьому світі незалежно від подій в Україні та анексії Криму. Русисти в Європі існували навіть тоді, коли в СРСР за часів Сталіна відбувалися масові вбивства й депортації народів, а за часів Брежнєва незгодних із політикою комуністичної партії саджали в табори та психушки.

Москва щонайменше два століття, ще з часів самодержавства, вкладала в просування й популяризацію всього російського за її кордонами кошти, співмірні з нинішніми бюджетами голлівудських блокбастерів. Співробітництво попри резолюції Європарламенту — слово мирне. Ознака гібридної війни в тому, що спроба заборонити його не лише буде визначене як печерна русофобія. Кремль заявить про порушення прав людини, а спроба не заборонити, а нехай обмежити російський вплив матиме ті самі наслідки, що і з нещодавно ухваленим законом про освіту.

Тим не менше, Рефат Чубаров питання порушив й вимагатиме відповіді. У кримських татар Росія нахабно забрала батьківщину вже вдруге за неповні сто років. Тож позиція щодо держави-агресора як пана Чубарова, так і його старшого побратима, духовного лідера кримських татар Мустафи Джемілева, додаткових пояснень не потребує. Але окрім частини території російська агресія забрала в Україні понад десять тисяч людських життів і зруйнувала економіку цілого регіону, принесла горе ледь не в кожну українську родину. Проте як 2014-го року, так і тепер, на четвертому році війни, кримськотатарські лідери лишаються чи не єдиними послідовними противниками будь-якої співпраці з Росією. Зокрема, щодо закриття "Росспівробітництва".

Можна заперечити й для прикладу послати скептиків у Facebook. Там звучать палкі заклики перерізати "пуповину", перекрити кордони, не слухати й не дивитися російське, закривати культурні центри й позбавити громадянства Віктора Медведчука. Але жоден із дописів не має реального впливу чи бодай якоїсь ваги. Коли минулого літа приміщення, в якому розмістилося російське Федеральне агентство у справах СНД, невідомі закидали димовими шашками, акцію оцінили як хуліганську, хоч наслідків вона, здається, не мала. Навесні цього року активісти "Національного корпусу "Азов" взяли на себе відповідальність за зрив так званого "тотального диктанту", заблокувавши ту саму будівлю. Все це громадські ініціативи, котрі, хочемо ми того чи ні, мають усі ознаки порушення закону й підпадають під статті ККУ.

Та якщо буде політична воля й Рефата Чубарова послухають і почують, правопорушників у нас стане трохи менше. Варто лише МЗС України офіційно погодитися з позицією Євросоюзу щодо "Роспівробітництва". Після чого бути послідовними й на практиці довести: Україна засуджує вирок Умерову, і у відповідь просить Федеральне агентство у справах СНД залишити приміщення. Бо так буде правильно.

Фото: Facebook Игоря Мирошниченко

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред