На сайті "Главред" відбувся чат із відомим українським письменником Василем Шклярем. Спілкуючись із читачами, він розповів, якою бачить подальшу долю України та ймовірність відновлення її у торішніх кордонах, якою була і є роль добровольців у боротьбі українців за незалежність та цілісність власної держави, чому Донбас не зможе стати українським, які враження залишилися від поїздки на схід країни до бійців батальйону "Азов", а також як Майдан та війна на Донбасі змінили українців. Окрім того, письменник розповів, чи планує описати українське воєнне сьогодення у майбутніх творах, чи є серед сучасних українців герої такого масштабу, як він описував у своїх романах, а також чи впливає на працю письменника зміна влад у країні.
Подаємо стенограму чату з Василем Шклярем.
nat_:Що ви думаєте про таке явищев житті української держави і народу, як добровольці? До цих подій складно було навіть уявити, що у нас насправді так багато патріотичних людей, готових заради країни жертвувати життям, здоров'ям, комфортом... А скільки небайдужих людей виявилося тут,утилу, які готові продати останнє, аби забезпечити наших військових необхідним! А ще, як гадаєте, чому поряд із цим героїзмом, відвагою, самопожертвою лишається "в верхах" так багато людей, котрі просто наживаються на війні, думають тільки про сьогоднішній день – як набити кишені й утриматися якомога довше при владі?
Василь Шкляр: У боротьбі за українську державу на передньому краї завжди були добровольці, люди, котрі воювали насамперед за ідею. Так було в українсько-російській війні 1917-20-х років, так було у 1940-50-х роках, коли воювала УПА. І тоді, як і тепер, наші вояки мали підтримку насамперед від населення. Звичайні громадяни тоді, як і нині, забезпечували своїх оборонців харчами, одягом, зброєю. На вищому командному рівні і тоді були авантюрники, котрі у війні шукали зиску. Сьогодні це явище просто вражає. За законами воєнного часу, багато хто заслужив собі вищу міру покарання. Наша біда в тому, що вони не отримують не лише по заслузі, а й адекватної оцінки їхньої діяльності. Підло користуються сум'яттям, яке охопило суспільство у час війни, і патронатом владної верхівки.
journ_:Якщо дозволите, поставлю Вам кілька запитань не про літературу, а про журналістику, бо ж Ви маєте відповідний досвід, працювали й на війні, у "гарячих точках". 1) Наскільки, по-вашому, об'єктивно українські ЗМІ подають інформацію про події на Донбасі? Чи не творять вони, як і російські медіа, власні міфи про цю війну? 2) Ви бачили війну на сході України на власні очі, тож можете розказати, наскільки побачене в житті й почуте від бійців відрізняється від картинки, сформованої Інтернетом, телебаченням, пресою? У чому основна різниця? 3) І трошки про письменницьку працю... Сьогодні багато говорять про відповідальність журналіста, який подає інформацію про події на Донбасі, українських воїнів тощо, а чи існує поняття "письменницької відповідальності"? У чому воно полягає особисто для вас? Дякую за відповіді.
Василь Шкляр: Сьогоднішні ЗМІ принаймні намагаються об'єктивно висвітлювати події на сході. Міфи? Без них не обходиться жодна війна. Перевага сьогоднішніх ЗМІ у тому, що багато подій ми спостерігаємо он-лайн. Але є, звичайно, і своє осібне військове життя, якого ніхто не побачить ззовні. На сході я бачив благенько, по-літньому одягнутих хлопців на холоді. Їм бракує сучасної техніки і озброєння. Вони самотужки по копійці збирають гроші на путню снайперську гвинтівку. Вони в напрузі чекають завершення "замирення". Але я не чув від них жодного слова нарікання. Це ті мовчазні бійці, які мало говорять. У них тільки очі горять. Декотрих із них я знаю давно. Це ті юнаки, котрі підходили до мене у Кривому Розі ще п'ять років тому і просили показати, де вмерти за Україну. Потім я їх зустрів на Майдані. Власне, там більшість хлопців, які пройшли випробування Майданом. Тут я, здається, відповів і на запитання про відповідальність письменника. Коли після прочитання "Чорного Ворона" тебе запитують, де вмерти за Україну, то Ви можете мене зрозуміти.
Smilik:Один із коментарів у вас на Фейсбуку: "В мене ці книги не викликають бажання жити... А от давити вату – так!". Як ви, як автор, ставитеся до такого впливу ваших романів на людей?
Василь Шкляр: Враження цього читача, скоріше за все, виняток. Для мене воно несподіване. Якщо не брати до уваги, "давити вату".
Tatiana_:Василю Миколайовичу, чи хотіли б ви, аби діти в рамках обов'язкової шкільної програми вивчали ваші твори? Дехто з ваших колег вважає, що така "примусовість" тільки відбиває в дитини інтерес до конкретного твору, автору. Як думаєте ви?
Василь Шкляр: Ніколи над цим не замислювався. Знаю, що деякі вчителі і без шкільної програми включають до читання мої книжки. Одна вчителька сказала мені, що "Марусю" вони читають усім класом по десять хвилин на кожному уроці. Я взагалі вважаю, що викладачам літератури треба дати більше волі у виборі художніх творів для позакласного читання.
Petro:За вашими спостереженнями, що в свідомості українців змінив цей рік, Майдан, війна, втрата Криму? Інколи говорять, що Майдан змінив усе, мовляв, ми стали якісно новими, а чи ви з цим погоджуєтеся, коли бачите а) пересічних українців, б)політиків?
Василь Шкляр: Минулий рік усе-таки змінив українців, хоч не настільки, як би нам того хотілося. Треба було зазнати багато жертв, щоб утричі збільшилося прихильників НАТО. Щоб закортіло в Європу. Щоб вивчити гасло-вітання "Слава Україні!". Але вибори показали, що загалом суспільство змінюється дуже повільно. Звісно, старі "нові" обличчя вправно скористалися природним прагненням людей до миру і витягли з електорату все, що їм було потрібно. Голосування ж на півдні і сході показало, що там досі переважають проросійські настрої. Вони навчилися тільки фарбувати в синьо-жовті кольори мости і паркани. Мізки залишаються у переважній більшості синьо-білі. Тож про нову якість "сірої маси" годі й казати. У той час, коли хай навіть десятки тисяч патріотів виходять на вулицю, ці обивателі п'ють у своїх норах горілку і скаржаться, що "нет на них Сталина". Але не впадаймо у відчай. Історію ніколи не рухала "сіра більшість". Поступ – це привілей кращих із кращих.
Petro:Ви не раз у романах описували справжніх героїв, мужніх видатних українців, воїнів...Скажіть, а чи бачите ви серед сучасних політичних або громадських діячів таких героїв, які мають шанс увійти в історію своєю мужністю та готовністю до самопожертви заради України?
Василь Шкляр: Раніше мене часто запитували, чи бачу я серед наших сучасників таких людей, як Чорний Ворон. Я відповідав, що – ні, але такі люди ось-ось з'являться. Так і сталося, я їх побачив уже на Майдані. Говорити про політичних чи громадських діячів набагато складніше. Буває, сподобається тобі якийсь діяч, а через деякий час виявляється, що він чийсь... проект. Жах, правда ж? Ми живемо в епоху людей-проектів. Подивіться на телевізійні ток-шоу, у яких беруть участь наші польові командири. Прикро про це говорити, але з їхньої риторики одразу видно, котрий уже пішов у політики, а котрий – ні. У цей важкий час для України ми, на жаль, повинні бути готовими до ще багатьох розчарувань. Тому якщо я навіть бачу нині взірцевих героїв, то мушу почекати з остаточними висновками. Наша історія показує, що ламалися і найміцніші.
Pilgrim:Вам довелося спілкуватися тільки з бійцями "Азову" чи і з іншими батальйонами? Яке враження від "Азову"?
Василь Шкляр: Їдучи на схід, я планував відвідати "Азов", "Айдар" і "Правий сектор", але ті 200 примірників "Марусі" і "Чорного Ворона" (принагідно подякую видавництву "Клуб сімейного дозвілля", котре передало для бійців сто примірників книжок) розлетілися уже в "Азові", і далі я не міг їхати з порожніми руками. Тому згодом виправлю цю помилку.
А яке може бути враження від "Азову"? Тут майже всі хлопці з вищою освітою. Рідко кому за 30. Вони вже пройшли найтяжчі випробування, у тому числі й в іловайському "казані".
Я краще розповім вам про Сіроманця (змінюю навіть його позивний-псевдо, далі ви зрозумієте – чому). Сіроманець воює уже півроку. Вдома він сказав, що працює на будівництві. Вечорами дзвонить мати і просить його тепло зодягатися, бо на будові швидко застудиться. Сіроманець її заспокоює, каже, що тепло зодягнутий і не голодний. Схвильована матуся каже, що, незважаючи на тяжку працю, нехай він все-таки її не лишає і не їде додому. Бо йому прийшла вже третя повістка з військомату.
Pilgrim:Як гадаєте, як увійде в історію "Правий сектор"? Чи надихає вас ПС загалом, чи окремі його воїни як письменника?
Василь Шкляр: "Правий сектор" уже став легендою. Не дарма під його "бренд" маскується чимало самозванців. Я вже казав, що ця сила несе в собі психологію переможців. Звичайно, як для письменника, мені цікаві насамперед його особистості. Я мав честь спілкуватися із Сашком Білим, я знаю Дмитра Яроша, давно знаю Ігоря Мазура (Тополю), керівника "Правого сектору" в Рівному Романа Коваля. Це люди, яким я вірю.
Pilgrim:Чи не розчарував вас вибір українців, зроблений 26 жовтня? Що ви думаєте про новий склад Верховної Ради, які очікування маєте? У Раді ще ніколи не було стільки військових – як вони можуть змінити український парламент?
Василь Шкляр: Про розчарування вибором сходу я вже сказав. Але зрозуміло, що новий парламент, попри всі його старі болячки, буде більш українським. Присутність військових (військовими вони стали сьогодні) мусить стати гарантом унеможливлення національних зрад. Особливу надію я покладаю на хлопців, котрі до ВР пішли самовисуванцями. Дехто скептично ставиться до нової іпостасі козака Гаврилюка. Але його народна мудрість "кусай поменше – надовше хватить" переконує мене в тому, що з нього був би кращий міністр економіки чи фінансів за тих мудрогелів, котрі мислять "високими категоріями". Після приходу цієї влади один "експерт" із таких хлопців, як Михайло Гаврилюк, сказав, що тепер у першу чергу треба чекати різкого падіння гривні і космічного підвищення цін на ліки. Бо якщо "риги" вміли тягти гроші з промисловості, бізнесу, то "помаранчеві" (так їх умовно і називатимемо) навчилися заробляти швидкі гроші лише на коливаннях курсу долара та "аптеках".
alex_sm:Как-то девятилетнюю паузу в творчестве, после которой появился романа "Ключ", который нашел и отклик, и признание, Вы объяснили "резкой сменой эпох". Сейчас эпоха даже не меняется, а трещит по швам, ломается – захват Крыма, вторжение россиян на Донбасс... Как нынешняя "смена эпох" отражается на Вас, творчестве, отношении к жизни?
Василь Шкляр: Нинішня ситуація в Україні впливає на мене так, як і на Вас, як на більшість адекватних громадян. Я не борзописець, у своїй роботі мав тривалі, кількалітні паузи, знаю, що вже невдовзі з'являться романи і художні фільми про Майдан, про теперішню війну. Це – не моє. Ми сьогодні повинні на документальному рівні скрупульозно зафіксувати все, що відбувається. Парадокс, але у ХХІ сторіччі на наших очах безвісти пропадають люди, з'являються безіменні могили. Коли ми маємо цю драму перед очима, спостерігаємо за нею по телебаченню, у прямому ефірі, то, мені здається, гріх на цю тему вмикати творчу фантазію. І на Майдані, і на війні дійсність перевершила будь-який літературний драматизм. На початку 1920-х років один із повстанців проти російської комуни сказав, що минуть роки – і про їхній подвиг напишуть золотими літерами. Так і тут. Небесна Сотня, наші герої, заслуговують на твори, писані золотими літерами. Але тому настане свій час.
Cfyz:Є така ідея:в багатьох державах пам'ять воїнів вшановують тим, що на їхню честь будують храм, а там їхні імена вписують золотом. Наші патріоти з часів Майдану, які загинули, теж заслуговують такої шани. Візьміться за цю справу, ви – людина,яка має шляхетність,ви це зможете зробити, народ вам допоможе.
Василь Шкляр: Дякую за довіру. Я вже висловлював деякі міркування на цю тему, зокрема, про зведення тріумфальної арки на Грушевського. У багатьох людей є цікаві задуми і проекти. Де зможу, долучуся до цієї справи.
Ftusia:Як вам працювалося над "Марусею", чи складно цей твір народжувався? Що давалося найскладніше?
Василь Шкляр: Якщо над "Чорним Вороном" я працював 13 років, то "Маруся" забрала лише п'ять. Бо я вже був глибоко у повстанській темі, у тій епосі. Найскладнішим для мене був сам образ Марусі. Важко було збагнути, як це дитина, 16-річна гімназистка, тримала під своєю волею тисячне військо козаків. Я збагнув. Думаю, що мій читач – також.
Ftusia:Наскільки пов'язані з реальними подіями описане вами у "ЧорномуВороні"?
Василь Шкляр: Я вже відповідав на це запитання неодноразово. "Чорний Ворон" написаний на міцній документальній основі. За кожною його подією стоїть історичний факт.
s_67:Ви розповіли про отаманшуМарусю – жінку, що повела за собою велике українське військо.Скільки в описаній вами постатіМарусі справжнього (історичних фактів), скільки – вигаданого вами для виразності образу?
Василь Шкляр: Письменникові іноді важко відрізнити вигадку від факту. Іноді творча фантазія чи уява є більш реалістичною, ніж документ. Інтуїція часом творить дива.
s_67:Увашій "Марусі" є такі слова:"Стережися, сину, мо**аля, коли у тебе похорон, і коли мо**аль оголошує замирення".Цей висновок ви зробили з огляду на всю історію російсько-українських стосунків, чи спостерігаючи за сьогоденням?
Василь Шкляр: Роман був написаний ще до цієї війни. Історія повторюється іноді з такою точністю, що мороз по шкірі. Там, де Осип Станімір (кажу для тих, хто вже читав роман) зупинив на Інститутській денікінців – точнісінько на тому місці - виросла наша перша велика барикада. На вулиці Олександрівській (тепер – Грушевського) було підбито автомобіль нашого генерала Кравса, котрий їхав на перемовини з "білим" генералом Бредовим, точнісінько на тому місці, де виросла наша друга велика барикада...
polit_ua:Поділіться, будь ласка, вашим баченням того, як далі складеться ситуація в Україні, ви вірите у її перемогу, у збереженні держави в кордонах, які були ще на початку цього року? Чи надовго ця війна?
Василь Шкляр: Ця війна надовго. Власне, російсько-українська війна ніколи й не припинялася упродовж століть, тільки набирала різних форм. Нині вона перейшла у гарячу фазу збройного конфлікту. Конфлікт може бути заморожений, але війна триватиме ще довго. Звичайно, я вірю, як і всі свідомі українці, у нашу перемогу. Щодо кордонів, то у мене тут думка непопулярна. Я ще в 1990-х роках казав, що якщо ми не "колонізуємо" Крим і Донбас на культурному рівні, то матимемо від них величезну загрозу. У цьому контексті можна поміркувати над питанням, чому Фінляндія свого часу відмовилася від Карелії, чому литовці не захотіли взяти собі в подарунок Калінінградську область... Таких прикладів історія дає нам багато. Тож про відновлення наших кордонів, про повернення Криму, даруйте за песимізм, говорити сьогодні не доводиться. Все, що вам обіцяють політики, то є брехня. Від лукавого.
Arkadij: Вы были из тех, кто много времени проводил на Майдане, но не рвался к микрофонам... Не могли бы Вы рассказать, что сейчас, спустя почти год, Вы чаще всего вспоминаете о тех событиях, что до сих пор пытаетесь осмыслить и какие выводы о власти, украинцах, политиках сделали для себя? Благодарю за ответ.
Василь Шкляр: Почасти я відповів на це запитання. Влада змінилася, але не змінилася її природа.
Dinka:Як вам, як письменнику, працюється зараз, після зміни антиукраїнської влади на нову, проте в період війни?
Василь Шкляр: На мене не впливає будь-яка влада. Коли я писав, скажімо, роман "Маруся", то всім відповідав, що я живу у 1919 році. Тоді на мене більше впливав Симон Петлюра, ніж будь-який сучасний політик.
Dinka:Неоригінальне питання, проте дуже кортить почути про ваші плани щодо творчості: над чим зараз працюєте, коли чекати нових творів, про що вони будуть?
Василь Шкляр: Працюю, але ще не намалювалося нічого такого, про що б я говорив з упевненістю. Дозвольте мені забобонно помовчати.
Cfyz:Україна як держава не має ідеології. Якось існує, щось робить. Зараз за мету взято шлях до Євросоюзу, але без чітких дороговказів, що ми повинні мати у кінці шляху,і коли це станеться. Від політиків я цього не чекаю –вони не здатні на цю роботу. Все, нащо вони здатні, то це заробити для себе грошей у той час,коли вони при владі. Може,творча інтелігенція візьметься за цю справу – розробити ідеологію для держави Україна і цю ідею донести до широкого загалу населення,а потімвимагати від політиків її виконання. Бо,вибачте, Конституцію так сплюндрували, що про неї вже і згадувати якось неприємно.Основний законне став законом та взірцем для законодавців. Як їм у цьому допомогти? Ви зможете.
Василь Шкляр: Розробляти ідеологію – це не справа творчої інтелігенції. Так, вона може доносити до широкого загалу ті чи ті ідеї, але формулювати ідеологію – прерогатива політиків.
Pangelina:Наші артисти позиціонують себе як аполітичних осіб. Мовляв, їхні виступи десь уРосії чи у тому ж окупованому Криму нічого не означають. Як це можна розцінювати – непатріотичність, продажність, моральну деградацію чи повну відсутність моралі? В той же час досить точно висловився Кікабідзе:"Якщо я поїду туди (вРосію) співати, то я не зможу дивитися онукам в очі". Це після введенняРосією танків до Грузії.
Василь Шкляр: Артисти, про яких ви кажете, не самодостатні. Вони весь час наймалися на підтанцьовки до провладних політиків. А на перший погук самі бігли до того ж парламенту, показуючи, що для них є набагато важливіші вартості за їхню "творчість". Зрештою, всі вони залишилися у фарватері російської "попси".
Mitia:Станут ли когда-нибудь Донбасс и Крым украинскими? Не только в плане того, что вернутся в подчинение центральной украинской власти, но и в идейном плане. Станут ли люди там по-настоящему украинскими, по-вашему?
Василь Шкляр: Ні, тому що в умовах демократії українізувати (маю на увазі не лише мову) територію з іншою ментальністю неможливо. Щодо Криму, то я плекаю більшу сподіванку на татар, ніж на українців.
Mitia:Как вы считаете, если бы сейчас по каким-то причинам россиянам нужно было бы переизбрать президента, но Путин по каким-то причинам не мог бы баллотироваться и вообще влиять на процессы в стране, то каким бы был новый российский лидер, учитывая имперские настроения в обществе? Где гарантия, что нашими соседями не стал бы руководить еще более амбициозный человек, преследующий цель восстановления то ли империи, то ли СССР?
Василь Шкляр: Путін не є лідером нації. Він лише є тим рефлектором, який відображає настрої російського суспільства. Ще вчора ми захоплювалися їхніми опозиціонерами – Навальним чи Ходорковським, а сьогодні ці діячі заявляють, що Крим – їхній. Завтра вони те саме скажуть про Донбас і про будь-який наш край, куди ступить чобіт російського окупанта. Це у них у крові. Тому не чекаймо ніяких змін у Росії. Плекаймо власну потугу, яка гідно протистоятиме московській окупації.
Inga:Чи правильним ви вважаєте рішення влади по припиненню фінансування територій, що знаходяться під контролем сепаратистів? Наскільки воно справедливе по відношенню до тих українців, які там і досі лишаються, не маючи змоги переїхати, і які досі вважають себе громадянами України? Чи не відштовхне це ще більше Донбас від України?
Василь Шкляр: Донбасові нема вже куди далі відштовхуватися. Політика щодо опіки Донбасу мусить бути ще жорсткішою.
Фото Владислава Мусієнка
Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред
Читать Главред в Telegram
Читать Главред в Viber
