На сайті "Главред" відбувся чат із політологом Володимиром Цибульком. Спілкуючись із читачами, він розповів, як змінилися цілі Путіна щодо України за роки війни, яких несподіванок від нього варто чекати нашій державі, яким чином Росія принизила провідні світові країни, напавши на Україну, чому українці почуваються у своїй країні найбільш культурно упослідженими, яка ймовірність дострокових парламентських виборів сьогодні, чим скінчиться нинішня "прем'єріада", а також коли, в який момент, російське керівництво може передати засуджену в РФ льотчицю Надію Савченко.
Подаємо стенограму чату з Володимиром Цибульком.
liga_:В газеті Bild йдеться, що згідно із записами засідання Міжвідомчої комісії з надання гуманітарної підтримки потерпілим територіям південно-східних районів Донецької та Луганської областей України в Держдумі РФ від 23 жовтня 2015 року, уряд Росії взяв під своє управління всю діяльність окупованих регіонів. Як ця інформація, яка тепер очевидною має стати для Заходу, вплине на подальший мінський процес? Взагалі, які в нього перспективи?
Володимир Цибулько: Рішення Держдуми від 23 жовтня 2015 року щодо окупованих районів Донеччини і Луганщини — це лише елемент одного зі сценаріїв. У практиці російської влади останніх років ніколи не робиться ставка на один сценарій. Вони формують сценарій у розвитку, в динаміці, з можливістю швидкого перетікання від одного сценарію до іншого, в першу чергу, керуючись піарною доцільністю. Зрозуміло, що стан соціально-економічного розвитку більшості регіонів Росії аж надто провальний порівняно з українськими регіонами. Телевізійний образ, пропагандистська лексика і реальний стан речей — це категорії занадто далекі одна від одної. По суті, якби економіка Росії дозволяла розвивати окуповані території, то з Криму вже була б сформована своєрідна "історія успіху" за російськими мірками. Натомість ми спостерігаємо історію поразки. Єдине, в чому має успіхи російська окупаційна влада, то це в рівні "зачмиреності" кримського населення, що дорівнює рівню "зачмиреності" населення Донецької і Луганської областей. Перевага Криму хіба в тому, що там менше стріляють.
Alim:1. Як ви вважаєте, чи є у США та Європи "втома від України"? 2. Якщо ситуація на Донбасі буде врегульована, то чи лишатиметься для Заходу Крим принциповим питанням, через яке він буде зберігати санкції проти РФ?
Володимир Цибулько: 1. І у США, і особливо серед європейського істеблішменту є розуміння України як ключового чинника безпеки майбутнього, адже Україна і Туреччина стали передовими країнами, що стримують цивілізаційну навалу, здатну підірвати безпеку і єдність Європи. В Європі та США є розбіжність між оцінками і світоглядом політичного класу та оцінками і світоглядом обивателя в оцінці місії та ролі України у збереженні безпеки. За чверть століття Україна здійснила два великі подвиги: спочатку відмовилася від ядерної зброї, а тепер ще й боронить європейські цінності від навали авторитарної орди. Якщо політичний клас Європи не зможе донести до обивателів місце й роль України у збереженні європейських цінностей, йому доведеться у подальшому пояснювати причини мобілізації цього населення до національних військ з метою оборони своїх країн. 6 квітня відбудеться референдум у Голландії, і ми побачимо, наскільки політичний клас у цій країні здатен доносити загрозу цивілізаційним цінностям до свого виборця.
2. Незалежно від врегулювання ситуації на Донбасі, питання Криму і територіальної цілісності України для світового співтовариства залишиться ключовим. Адже той ляпас, який дозволила собі нанести Росія, не може бути забутий ніколи. Для Британії та США як гарантів територіальної цілісності нашої держави, доки не буде відновлена територіальна цілісність України (або Україна в межах конституційних кордонів), доти існуватиме пляма на їхній репутації як гарантів і ключових гравців світової безпеки. Вдаривши по Україні, Росія принизила, в першу чергу, підписантів Будапештського меморандуму. Такі приниження не пробачаються — за такі приниження розраховуються в подальшому кілька поколінь населення агресора. Німеччина ще й досі розраховується за злочини гітлерівців…
semen_senia:Чем вызвана последняя чрезмерная активность и амбициозность Тимошенко? Насколько ее позиция сейчас критична и важна при формировании коалиции? Период затишья и выжидания Тимошенко закончился?
Володимир Цибулько: Враження таке, що політтехнологи Тимошенко мислять категоріям спортивних тренерів: то вони наганяють своєму спортсменові або ж клієнтові пік спортивної форми, то дають організмові відпочити. Тимошенко — це такий політичний організм, який пробує бути на піку спортивної форми весь час, не враховуючи того, яку оскомину своєю медіа-активністю вона здатна набивати в суспільстві. Активізація і зміна "тюнінгу" пані Тимошенко за останні місяці власне і прораховується під те, що пік її спортивної форми мав би збігтися з піком соціальних невдоволень у суспільстві. І тут вона, молода і красива, приходить вкотре врятувати нещасний народ.
Зрозуміло було, що минулого року виходом із коаліції РПЛ обскакала Тимошенко приблизно так, як радянські пропагандисти пояснювали введення радянських військ в Афганістан: "Якби на годину спізнилися, там би вже були американські війська". Якби Ляшко торік трошки запізнився, то першою б із коаліції вискочила Тимошенко. Тому й — нинішні торги щодо входження в коаліцію. А, зрозуміло, що серед 18 вимог Тимошенко більшість б'ють по домовленостях української влади з МВФ, що позбавляє Україну будь-якого фінансового маневру на етапі виходу з кризи. Оскільки перші ознаки виходу з кризи все ж таки почали проглядатися всупереч всьому, починається боротьба за активи зростання. Оскільки активи занепаду всі міцно приклеєні до імені Арсенія Яценюка. Те, що дії Тимошенко синхронізуються з інтересами Кремля, вже навіть ніхто не приховує. Тому нинішня активність Тимошенко дуже нагадує активність дівки перед заміжжям: дуже короткий термін зберігання — якщо трошки прострочити, засидиться дівка навічно в одиначках. "Засидиться" і " в одиначках" не стосується пенітенціарної історії самої Тимошенко.
ostap_g.:Навіщо було звільнювати Сакварелідзе, якщо вже сьогодні Порошенко шукає шляхів, аби поновити його на посаді?
Володимир Цибулько: Наскільки резонансна вся історія Сакварелідзе, настільки вона політизована — аж надто вже проглядається в цьому якась особистісна помста. Перед звільненням Сакварелідзе через консервативне угруповання ГПУ взагалі звучала комічна теза про необхідність допитати посла США Пайєтта щодо коштів обіцяного Америкою гранту на реформу прокуратури. Комусь дуже кортіло отримати американський грант, не реформуючи прокуратуру. Звільнення ж Сакварелідзе взагалі виглядає комічно, адже це звільнення відправляє його з прокурорської служби транзитом у політику, прямо в надра політпроекту Саакашвілі, у створенні якого не так багато зацікавлених сьогодні, як здається самому Саакашвілі. Чи повернеться Сакварелідзе назад у ГПУ, залежатиме від того, чи дозволить його гарячий кавказький темперамент бути невибагливим у своїх висловах. Адже можна договоритися до того, що навіть воля президента не допоможе йому повернутися в лави ГПУ "своїм", а не якимось чужорідним тілом. ГПУ треба реформувати, це знають усі. Але успіх реформи мітингами не забезпечиш.
ostap_g.:Чи стала для вас несподіванкою перемога Вілкула у Кривому Розі? У чому були помилки "Самопомочі", що все обернулося так?
Володимир Цибулько: Для мене перемога Вілкула була зрозуміла з моменту висування кандидатом на посаду міського голови людини із псевдонімом Семен Семенченко. Фактично висунення заздалегідь непрохідного кандидата гарантувало перемогу Вілкулу. Чи це була воля і гра самого керівництва партії "Самопоміч"? Чи одного з поважніших донорів партії? Очевидно, висунення Семенченка передбачає більш далекоглядний сценарій із припиненням прямої конфронтації між групами впливу на Дніпропетровщині, тобто поділ сфер впливу. А це дуже звична модель для українських фінансово-промислових груп, принаймні співіснування, а не конфронтація, все одно корисніший сценарій, аніж взаємне спалювання ресурсів і репутацій.
Inga:Пане Володимире, чи вважаєте ви правильним повністю забороняти російський медіа-продукт в українському ефірі, принаймні на час війни (про що йдеться в петиції діячів культури), або ввести квоти, як пропонує міністр культури?
Володимир Цибулько: Я багато років боровся за встановлення своєрідних фільтрів щодо будь-якого російського культурного продукту. А на українському ринку російський продукт дуже часто більше пропагандистський, аніж культурний. В кращі часи російські продюсери та промоутери вивозили з України півмільярда доларів у вигляді гонорарів, роялті та інших нарахувань. Якби ми щороку вливали ці кошти у виробництво українського продукту (навіть не всі, а половину), ми були б конкурентоздатними не тільки на пострадянському просторі, а й, принаймні, у Туреччині, Єгипті і Центральній Європі. Адже близько половини російських кліпів знімалося в Україні. Близько 200 серій телепродукту на рік знімалося в Україні, що більше, аніж знімалося в Україні за радянських часів, але на кошти російські. Тому в багатьох російських серіалах ми бачимо доглянуті українські вулички, але чомусь заліплені російською рекламою. Ну, і зовсім принизлива ситуація з тим, що українські підрядники забезпечили українським акторам хіба що другорядні ролі. Тому така заборона відкриває шлях до іншої моделі взаємопроникнення культурного продукту — дзеркальної: скільки російського продукту з'явиться у нас, стільки ж українського продукту має з'явитися в Росії. Ну, і найважливіше — мовний режим. Адже українці почуваються в Україні найбільш культурно упослідженими. На FM-станціях тільки 5% україномовної музики. Там більше звучить російськомовної музики з України, аніж україномовної, і це принизливо. Зрозуміло, що адміністративні важелі — це короткотерміновий інструмент, але необхідний. Тому зараз необхідно сформувати умови для присутності україномовного продукту згідно з пропорціями українців серед населення країни.
Pangelina:Що, на вашу думку, означають слова Сакварелідзе про неузгодження з Порошенком Шокіним звільнення Сакварелідзе?
Володимир Цибулько: Те, що Сакварелідзе живе у своєму світі і надто рахується з українськими реаліями. Це корисно в досягненні власних цілей, але у нас є ще суспільні цілі. Думаю, що в будь-якому разі Сакварелідзе апелює до президента в надії, що його реформаторський запал все ж таки потрібен країні, і країна сповна цей запал використає.
Pangelina:Коаліційна угода виконана, здається, лише на третину. Більшість законопроектів уряду не голосується. Багато законопроектів спікером не виносяться на голосування. Чи не здається вам, що все це робиться, аби потім, після усунення Яценюка, показати "прогресивність" Гройсмана (і таким чином, БПП) якраз за рахунок подальшого виконання угоди, швидкого прийняття законів і т.д.?
Володимир Цибулько: Про те, що коаліційна угода перетворюється на формальність, експертне середовище почало сигналити вже через шість місяців після створення коаліції, коли рівень виконання угоди сягнув 17% замість очікуваних 50%. Адже більшість положень були розраховані на перший рік дії угоди. Через рік рівень виконання, за різними оцінками, складав від 40% до 47%, а це значить, що український політичний клас пробував вийти за межі звичаєвого права і трайбалізму, але так і не зміг, так і завис між правовою державою і трайбалізмом. Сама угода досить якісна, але її варто тепер перетворити на план дій, з чіткими термінами виконання і санкціями проти осіб чи політсил, які провалюють цей план дій.
Kondor:Як змінилися амбіції і цілі Путіна щодо України від початку війни? Чи коригуються якось вони?
Володимир Цибулько: Враження таке, що Путін скаче від сценарію до сценарію, перетворивши своє життя на ланцюг незавершених сценаріїв. Він звів комплекс конфліктів із цивілізованим світом до своєї оригінальної моделі. Він створює напруження, а цивілізований світ повинен це напруження "розпружувати", витрачаючи ресурси, а іноді й життя людей. Путін дивиться на своїх громадян як на витратний ресурс — такого не може дозволити собі жоден цивілізований політик, і Путін це добре знає, тому сподівається на те, що сценарії створення напруги в Європі в 70-х роках минулого століття через усіляких Іллічів Раміресів Санчесів можливо реалізувати і сьогодні, тобто залякати Європу настільки, що вона відмовиться від України, ба навіть більше — віддасть пострадянський простір Путіну заради власного спокою. Але "что-то пошло не так" — путінське середовище настільки законсервувалося у своєму світогляді, що не помітило, що світ уже давно не живе в 70-х роках ХХ століття, а живе у "-надцятих" роках ХХІ століття, і це вже навіть не постіндустріальне, а інформаційне суспільство. А путінська кліка і далі діє за сценаріями російського царату ХІХ століття, хіба що вдосконаленого КГБістськими практиками.
Цілі Путіна щодо України змінюються залежно від тиску цивілізованих країн на самого Путіна. Зрозуміло, що питання "Новоросії" вже не стоїть, але бажання всучити токсичне тіло ЛуганДонії в здоровий український організм все ще залишається його ціллю на найближчий період. Адже тільки цей сценарій здатний буде відволікти увагу України від Криму. Через кілька місяців ми побачимо зміну риторики Путіна і по відношенню до Криму. Не виключено, що його пропагандисти найближчим часом заговорять про якесь міфічне спільне управління окупованим Кримом і Росією, і Україною одночасно. Фінансових резервів у Путіна лишається хіба що на півроку. Тому чекаймо несподіванок з боку Путіна щодо України, таких самих, як було нібито несподіване виведення частини російської техніки з Сирії.
Kondor:Як вам здається, чи стануть бойові дії на Донбасі, як застерігає розвідка, з приходом тепла і сприятливої погоди, більш активними і масштабними? Чи Путін триматиме себе в руках?
Володимир Цибулько: Перед будь-якою новою угодою завжди з'являється етап загострення протистояння. Мінськ-2 працює більше проти Росії, аніж проти України. Тому, напевно, виникне Мінськ-3. Тільки українській стороні треба не забувати у разі Мінська-3 ще й про Крим.
MistF:Наскільки сьогодні велика ймовірність того, що будуть дострокові парламентські вибори?
Володимир Цибулько: Швидше за все, парламентські вибори, якщо й відбудуться, то наступного року. Адже жодна з впливових політсил на сьогодні не сконцентрувала необхідні фінансові резерви для такого результату, який би забезпечив на його основі формування Кабінету міністрів, а нові коаліціади будуть ще тяжчими за нинішні. Тому погроза позачерговими виборами є лише елементом політтехнології в ході перемовин.
MistF:Пане Цибулько, з чим Порошенко поїде до США та з чим, з якими результатами повернеться?
Володимир Цибулько: Порошенко відбув до США на форум з ядерної безпеки. В України є свій переговорний символічний козир — відмова від третього за чисельністю ядерного потенціалу в світі. Тому майданчик конференції дуже варто використати для нагадування світові про Будапештський меморандум і зобов'язання країн щодо гарантії територіальної цілісності України. Вже самим своїм візитом до США Порошенко здобув своєрідну перемогу: туди не поїхав Путін, і навіть відсутня російська делегація. Але своєю присутністю Порошенко нагадає цивілізованому світові про дотримання взятих зобов'язань щодо України. А консультації в ході форуму ще посилять українські позиції у двосторонніх відносинах. Там передбачається багато двосторонніх зустрічей з лідерами країн, то вже саме за це візит варто вважати успішним.
Mikhail:Чим, по-вашому, зрештою закінчиться ця "безжалостна і бєспощадна" прем'єріада? Коли і хто стане новим головою уряду? І що, на ваш погляд, дає Яценюку привід так впевнено і вперто триматися за своє крісло, коли ледь не спецоперації розробляються, щоб його посунути?
Володимир Цибулько: Коли дивишся на всю цю пристрасну колотнечу, починаєш шукати безпристрасного результату. А результат у тому, що фінансово-промислові групи не можуть жити в умовах конкуренції, вони звикли до монополій. Тому постійно переслідує відчуття, що як тільки монопольні права частини гравців будуть закріплені хоча б на найближчий рік, одразу ж вся колотнеча припиниться.
slava_tur:Зачем президент Украины создает себе негативный образ? Я — о выполнении им предвыборных обещаний, липецкой фабрике, Шокине—Севруке, Гонтаревой—гривне и т.д., Ведь, в отличие от "папередника", в Ростове его не ждут.
Володимир Цибулько: Між фізичною особою Петром Порошенком і колективним Петром Порошенком (як інститутом президентства) існує велика прірва. Колективний Порошенко — це точно не власник липецької фабрики, а, швидше, власник конфіскованого Севморзаводу, тобто колективний Порошенко — це сума інтересів всіх гравців з орбіти президента. А він персонально зі своїми інтересами у цьому пулі — явно не найбільший гравець. Научимося відокремлювати персональні інтереси політиків від колективних інтересів їхніх команд. Звичайно, в символічному сенсі розраховується за це завжди той, хто персоналізує команду. Але з персональних рейтингів користає не лише він сам. Очевидно, що до такої колективної відповідальності наш політичний клас ще не звик, за що дуже часто розраховується та особистість, яка є публічним уособленням команди, але тіньові гравці особливих втрат не несуть.
Константин Романчук:У вітчизняній політиці вже тривалий час існує таке дивне явище як іменні партії та блоки. Звідки це взялося, і коли зійде нанівець? Як ви оцінюєте нещодавній випад московського телеведучого Солов'йова на адресу української журналістки Олесі Яхно?
Володимир Цибулько: Українські політпроекти — це, швидше, продовження трайбалізму, аніж єдність довкола ідеології. Тому так важлива роль вождя, вожака, дуче. Що ж до хамства московських пропагандистів, то я цього наївся до початку московської агресії і припинив будь-які контакти з навіженими підніжками московської пропагандистської машини. Я не радив і не раджу українським експертам мати будь-які контакти з московськими медіа. Це до добра не доведе. Адже в будь-якому разі бажання українців донести правду про Україну в кінцевому результаті через шахрайство московських продюсерів обертається злом проти самої України. Грати в сценаріях окупанта принизливо і контрпродуктивно.
Pangelina:За великої поваги до Савченко через її рішення про заборону її обміну на спецназівців і мужню поведінку, на вашу думку, нащо справу Савченко підняли на світовий рівень? І чому "світові лідери" звертаються з проханням до Росії, аби та її звільнила замість того, щоб вжити дієвих заходів? Кажуть, що то українці живуть за правилом "моя хата скраю", але, видається, Захід нас у цьому перевершив.
Володимир Цибулько: Вся історія Надії Савченко обросла як міфологією, так і цинічною експлуатацією її боротьби в якихось приватних політичних цілях. Зрозуміло на сьогодні, що Савченко є мега-зіркою політичної партії "Батьківщина", і що Юлія Тимошенко поки що в очах світової спільноти — її бліда тінь. Один із московських політичних експертів висловився як завжди цинічно, але підозріло технологічно. Кому із українських політиків Путіним буде передано Савченко як мега-зірку, той і є агентурою Кремля в Україні. Не виключено, що можна будувати сценарій і від зворотного. Путін може передати Савченко Україні тоді, коли її поява досить дошкульно вдарить по українській владі. Тепер з огляду на цей сценарій зрозуміла і гра Юлії Тимошенко щодо входження і не входження в коаліцію з висуванням нереальних вимог, котрі виконати українські владі неможливо, особливо щодо угод з МВФ. Чинник Надії Савченко — це, в першу чергу, моральний чинник, оскільки українська політика — справа аморальна, тож до її поки що незатьмареного образу певний час тягнутимуться найбільш цинічні потенційні експлуататори цього образу, аж до моменту перетворення її на такого собі невиразного статиста.
Yury Ostapenko:Українські студенти є однією з найбільш соціально незахищених категорій. Як ви вважаєте, що необхідно зробити для покращення соціального захисту?
Володимир Цибулько: Зменшити кількість студентів. Жартую:)
Треба все ж таки стратифіковано підходити до соціальних потреб студентства. Є талановиті вихідці з бідних родин, яких треба всіляко підтримувати, а є гультіпаки з багатих родин, які не потребують бюджетних копійок. Тут дуже важлива роль студентського самоврядування: гуртожитки, стипендії, профспілкова допомога — це все має бути прерогативою студентського самоврядування. Адже не буде студента — не буде й університету. Згідно з новим законодавством, роль студентського самоврядування є надзвичайно важливою в житті університетів. Тому треба, з одного боку, спиратися на студентське самоврядування, а з іншого — бути активним у пошуку міжнародних коштів, адже з Україною готові працювати багато західних фондів. Уже зараз сотні студентів з України навчаються в Європі й США завдяки грантам. Тому через громадську активність можна знайти доступ до міжнародних коштів. Краще якби це був доступ до фондів, які сприяють науковим дослідженням. Це забезпечило б не тільки соціальну компоненту, а ще й професійну перспективу. Треба чітко пов'язати ці два поняття: рівень соціального забезпечення прямо пропорційний до рівня професійної майстерності.
Вертепна Ангеліна:Наразі широкого розголосу набула ситуація щодо можливих проявів корупції в НПУ імені М.П. Драгоманова. Першими активну діяльність, направлену на виявлення фактів корупції та їх подолання, розпочав студентській актив вишу. Зокрема, звернувся до Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції зі зверненням щодо проведення перевірки вишу стосовно можливого вчинення корупційних дій керівництвом навчального закладу та вжиття відповідних заходів реагування. Комітетом прийнято відповідне рішення звернутися до голови Служби безпеки України Грицака, генерального прокурора України Шокіна та міністра освіти і науки України Квіта про проведення перевірки питань, викладених у зверненні. Чи підтримуєте ви дії студентів? На вашу думку, чи будуть перевірки правоохоронних органів об'єктивними?
Володимир Цибулько: Чи будуть результати перевірок об'єктивними? Наскільки можна спостерігати діяльність МОН з відкритих джерел, не вдаючись до інсайдерської інформації, міністерство сьогодні є досить ефективним органом управління галуззю. За короткий час поталанило не тільки позбутися рецидивів табачниківщини, а й привнести в управління сучасні форми і методи. Найважливіше — це публічність діяльності. Саме керуючись мотивами публічності, варто було б на період дії перевірок в університеті відсторонити керівництво університету від управління, домагатися публічних звітів від керівників університетів на кожне зі звинувачень, а також оприлюднення планів модернізації університету, приведення його до сучасних стандартів. Мені відомо, що однією з вимог студентського ультиматуму є імплементація закону про вищу освіту в діяльність університету. Іншою вимогою є люстрація. Якщо, знаючи про вимоги патріотичних студентів, керівництво призначає на кафедри викладачів, пов'язаних із сепаратистським управлінням окупованих територій, то про яку люстрацію може йтися? Ректор грубо витер ноги об студентське самоврядування, за що студенти йому не пробачать до кінця його перебування на посаді. Якщо МОН не прийме швидкі кадрові рішення, наступними діями невдоволених викладачів і студентів буде виплескування конфлікту далеко за межі університету і переведення його в політичну складову.
Prentemps:Пане Володимире, дуже хвилює питання стосовно ситуації навколо НПУ Драгоманова. Чому до цього часу міністр освіти Сергій Квіт не приймає рішення про звільнення ректора НПУ Драгоманова Андрущенка, адже є наочна інформація у ЗМІ стосовно корупційних дій цієї особи? Яка, на Вашу думку, має бути реакція профільного міністра?
Володимир Цибулько: Ваше запитання настільки інформативне, що мені лише доведеться його розширити і доповнити. Чи не викликом здоровому глузду є нещодавні призначення на кафедру філософії екс-нардепа від Партії регіонів Віталія Заблоцького, чий син є заступником міністра освіти ДНР? Адже освітня галузь, на відміну від культури, завжди була ідеологізованою галуззю. Рівень відповідальності керівника в галузі освіти завжди супроводжується ідеологічною компонентою. Нинішнє керівництво університету Драгоманова заходилося не лише консервувати екс-комуністичну викладацьку спільноту, яка не здатна сприйняти сучасні цінності, а ще й почала доповнювати сепаратистською компонентою. Зараз я говорю про цінності, але якщо зачепити господарське адміністрування в університеті, то воно відповідає рівню кримінального управління хіба 90-х років минулого століття. Оскільки реформи в освіті відбуваються надзвичайно динамічно, то й клан, який загнав авторитетний університет ім. Драгоманова в розряд примітивних провінційних університетів не просто має бути відсторонений найближчим часом, а, наскільки мені відомо, мова вже зайшла і про реакцію комітету ВРУ з питань запобігання корупції та організованої злочинності. Вже навіть на період проведення міністерських перевірок варто було б відсторонити керівництво університету від управління і ввести найближчим часом пряме міністерське управління вишем. Як відомо, студентське самоврядування університету сформувало страйком і погрожує керівництву університетським майданом. Лишається чекати на реакцію викладацького складу університету. Відомо, що багаторічний негативний відбір не залишив місця в колективі яскравим самодостатнім вченим. Тож ультиматум, висунутий викладацькій "сірятині", навряд чи буде сприйнятий. Але в університеті ще достатньо патріотичних викладачів. Тож питання лише в тому, що стане тим тригером, що запустить протест викладацького колективу. Наскільки мені відомо, студенти зі своїм страйкомом готові будуть підкоритися викладацькому страйкому заради подолання залаштункових криміналізованих явищ в університеті. Логічно, що міністерство вже на період введення міністерських перевірок мало б відсторонити керівництво університету задля нормальної роботи і запобігання перешкоджань у роботі цих комісій.
Yury Ostapenko:Яка ваша думка про міністра освіти і науки України Сергія Квіта як освітянина, професіонала та політика?
Володимир Цибулько: Міністр Квіт зробив українську освіту чинником міжнародного життя, не тільки освіту, а й науку. МОН під керівництвом Квіта євроінтегрувалося набагато швидше від інших відомств. Вже зараз українські вчені через програму "Горизонт 2020" мають такий же доступ до дослідницьких фондів, як і європейські вчені, попри те, що Україна не є членом ЄС. Міністр, який легко і гідно спілкується з колегами міністрами в Європі, з ректорами найвидатніших університетів світу, привніс в українську освіту і науку відчуття самоповаги, попри те, що галузь недофінансовується, українські педагоги і вчені мають почуття гідності та самодостатності. Якщо не дати зупинити реформи, через два-три роки в освітню галузь прийдуть ще й достатні кошти, адже за період управління галуззю Сергієм Мироновичем Україна почала займати своє досить вигідне місце в світовому розподілі праці ще й у галузі освіти та науки. Чого тільки варта динаміка зростання ІТ-сектора. Тут варто було б докласти максимальні зусилля, адже національна спеціалізація в недалекому майбутньому зробить нас ключовим гравцем світової ІТ-індустрії.
Фото Владислава Мусієнка
Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред
Читать Главред в Telegram
Читать Главред в Facebook
