Мирослав Гай: Донбас – це лише інструмент в руках Путіна для досягнення головної мети в Україні

На сайті "Главред" відбувся чат із заступником голови Ради резервістів, молодшим лейтенантом, волонтером, головою благодійного фонду "Мир і Ко" Мирославом Гаєм. Спілкуючись із читачами, він розповів, чому "Мінськ" є фікцією і затягуванням часу, що зміниться після остаточного ухвалення "закону про реінтеграцію Донбасу", яких цілей щодо України зараз прагне досягнути Москва, яке нове озброєння та військові технології випробувала Росія на сході України, що таке російські приватні військові компанії та хто в них служить, чи зменшить знищення ПВК "Вагнер" у Сирії кількість охочих росіян подаватися в найманці, а також чому американські "Джавеліни" можна вважати першою ластівкою для України.

Подаємо стенограму чату з Мирославом Гаєм.

danylo_kruk:Періодично можна почути про те, що Росія використовує війну на Донбасі в тому числі як майданчик для випробувань своїх розробок нового озброєння та військових технологій. Наскільки це відповідає дійсності за вашою інформацією? І якщо це так, то що саме випробовують на Донбасі росіяни?

Мирослав Гай: Це відповідає дійсності. В першу чергу, росіяни змогли відпрацювати нові засоби організації ведення бою. Вони все намагаються перейти до моделі мережево-центричної війни, коли всі сили та засоби об'єднані в єдиний "кулак". Наразі так воюють американці: у них паралельно працюють різні види розвідки, командування знаходиться постійно на зв'язку з різними підрозділами, для цього потрібен потужний комп'ютерний ресурс тощо.

Росія непогано змогла випробувати свої безпілотні системи "Орлан", які можуть на собі нести велику кількість корисного навантаження, і не просто коригувати артилерію, а виводити рівень управління вогнем на новий якісний рівень, коли ви в реальному часі можете спостерігати, як відпрацьовує ваша артилерія, мати одразу зв'язок з усіма командирами батарей, працювати швидко та влучно. Плюс РФ змогла випробувати РЕБи та РЕРи – засоби радіоелектронної боротьби та розвідки. Також РФ випробовує нові види боєприпасів або старі калібри, але модифікованого зразка. Крім того, РФ ще з 2014-2015 років засилала на Донбас молодих офіцерів із різних родів військ, які могли тут проходити тренування та відпрацьовувати свою майстерність по реальних об'єктах. Зокрема, РФ змогла відпрацювати нові види логістики, бо ХХІ століття основним засобом перекидання техніки і боєприпасів в РФ була залізниця – так склалося історично і через відсутність достатньої кількості хороших доріг. За останні роки РФ змогла відпрацювати методи перевезення техніки автомобільним вантажним транспортом, коли техніка перевозиться фурами, які їдуть, зупиняючись тільки для дозаправки, вахтовим методом міняючи водіїв. Тобто Росія провадила комплексні тренування на Донбасі та випробування для особового складу, техніки, радіоелектронних засобів, ведення війни.

danylo_kruk:Яких саме видів техніки та озброєння найбільше не вистачає українській армії сьогодні? З чим і досі лишаються найбільші проблеми?

Мирослав Гай: У нас багато проблем. Дуже важлива проблема – оновлення парку транспорту для медичної евакуації. Але, слава Богу, потроху парки бойової техніки поповнюються бойовими зразками. Це, зокрема, нові БТРи. Зараз активно ремонтуються та модернізуються старі зразки танків, які є в Україні у великій кількості, питання тільки в тому, щоб поставити їх до строю. Також ми потребуємо свого власного патронного заводу та сучасних інструментів ведення війни. Проте снайперські комплекси та контрбатарейні радари ми вже отримуємо завдяки нашим іноземним друзям. Є певні питання з комплектуючими до старої радянської техніки, тому що багато чого ми закуповували в Росії. Але зараз ця проблема вирішується.

Rugaru: На телевидении высокопоставленный военный заявил, что американские ПТРК – достаточная защита от полномасштабной агрессии РФ, а есть ли гарантии, что Россия использует только танки, а не, например, Ракетные войска стратегического назначения?

Мирослав Гай: На жаль, будь-яке озброєння не є запорукою того, що не буде агресії, через те, що РФ зараз широко використовує немілітарні методи ведення війни за Доктриною Герасимова. І ті комплекси, що ми отримуємо – це тільки перший крок до переоснащення новим озброєнням української армії. Наразі вже анонсовано, що ми отримаємо не тільки протитанкові комплекси "Джавелін", а й інші види летальної зброї. "Джавеліни" просто стали "першою ластівкою". Проте головним фактором стримування російської агресії буде не військова техніка, а люди, що нею користуються, та реформи в оборонному секторі, які будуть проведені.

Wrangler:Вопросы относительно миротворцев на Донбассе… Какие минусы этой идеи вы видите? К каким не очень приятным последствиям введения миротворцев нам следует быть готовыми, но об этом не говорят?

Мирослав Гай: Мінусом введення миротворців може бути неготовність українського суспільства до примирення з колаборантами і можливого приведення в український політикум ще більшої кількості проросійських сил. Адже, згідно з Мінськими угодами, після того, як контроль над кордонами отримає українська сторона, ми будемо змушені проводити вибори на вже підконтрольній нам території, в які однозначно втрутиться РФ через афільованих з нею проросійських олігархів.

І друге питання – ми повинні будемо провести амністію, до якої потрапить велика кількість ворогів українського народу. Все це дуже непопулярні рішення в суспільстві, до яких, я не певен, що воно готове. Плюс після повернення контролю над територіями нам потрібно буде їх відновлювати, що потягне просто шалені ресурси, навіть за наявності допомоги міжнародної спільноти.

Wrangler: Как думаете, воспримет ли местное население оккупированных территорий появление миротворцев? И насколько их мнение следует учитывать и будет учитываться при принятии такого решения?

Мирослав Гай: Місцеве населення Донбасу, як показала практика, готове сприймати навіть інопланетян, аби тільки запанував мир. Вони сприймуть будь-кого, хто забезпечить їм мир, дасть робоче місце і нормальну зарплатню й пенсію.

Tomas: За что сейчас на вас взъелись россияне? На какой больной мозоль вы им наступили?

Мирослав Гай: За останній час у мене було декілька публікацій щодо втрат Російської Федерації у Сирії. Свої здогадки та висновки я робив на основі відкритих джерел та приватної інформації, що зміг отримати. Я сам не розраховував, що мої повідомлення про смерть контрактників у Сирії викличуть такий резонанс та протидію російських спецслужб, що відповідають за інформаційний простір. Роблю припущення, що повідомлення про масову смерть росіян у Сирії – це не тільки правда, а ще й не вся жахлива правда, про яку ми дізналися. І Росія дуже не хоче, щоб ці питання виносилися у публічне поле.

Rikoshet:Как вы оцениваете деятельность волонтеров в политике, в правительстве? Бирюков, Тука, Рычкова и т.д. – они сумели стать "правильными" и эффективными политиками, лучше знающими, как и чем помочь армии, или лучше бы оставались волонтерить?

Мирослав Гай: Оцінку діяльності тих чи інших персон, політиків потрібно робити, не виходячи з їхнього фаху, професії, освіти, а виходячи з того кейсу вчинків та зроблених справ позитиву та негативу, який вони несуть своєю діяльністю державним інтересам та репутації. Багато політиків США за професією не були політиками. У них навіть декілька президентів та губернаторів були акторами, і це ніяк не говорило про їхню ефективність. Наприклад, до Георгія Борисовича Туки я ставлюся з великою повагою. І взагалі, вітаю, коли громадянське суспільство не стоїть осторонь, а активно долучається до політичного життя, йде навіть у бюрократію, виконавчу владу. Через те, що, щоб змінити систему, треба змінити кадри, а, як виявилося на четвертий рік, цих кадрів в Україні дуже мало. Тож громадянське суспільство – це один із способів влити "нову кров" і реформувати систему. Але дуже погано, коли під виглядом тих чи інших соціальних шаблонів у політику приходять шахраї та авантюристи. Та, на жаль, дати їм оцінку може тільки або прокурор у разі наявності вини, або виборці на виборах, що буде оцінкою діяльності того чи іншого політика.

Rikoshet:Как бы вы на сегодня оценили волонтерское движение для помощи армии в Украине – нужно ли оно, если в МО заверяют, что военнослужащие сейчас обеспечены всем и очень хорошо? Приобретение каких вещей сегодня лежит на плечах волонтеров?

Мирослав Гай: Військовослужбовці забезпечені зараз усім, що необхідно, тільки тому, що їх – мало. Якщо доукомплектувати бригади хоча б до вимог військових статутів, то, боюся, виявиться, що наше забезпечення ще має великі проріхи. Та діяльність волонтерів, які за ці чотири роки не припинили своєї роботи, все ж таки змінилася. Дійсно, військовослужбовець зараз критично не потребує нової форми чи харчів. Проте більшість волонтерських організацій знайшли себе в роботі над системними змінами оборонного сектору. Багато хто перекваліфікувався на більш складні та технічно ємкі завдання. Наприклад, наш благодійний фонд забезпечує комп'ютерною технікою підрозділи Збройних сил та спеціального призначення. Ми працюємо в інформаційному секторі. Крім того, беремо участь у просуванні реформ та допомозі внесення змін до чинного законодавства в оборонному секторі. Ми змогли забезпечити перехід декількох штабів Сил спеціальних операцій на інші способи планування та управління завдяки наданню їм потрібної техніки.

Більшість із нас уже не можна назвати просто волонтерами – ми стали частиною чогось більшого. Це ціла система благодійних та громадських організацій, які щодня продовжують працювати за різними напрямками: хтось займається евакуацією, хтось, як ми, працює в сфері інформації та переоснащення новим обладнанням, хтось продовжує займатися реабілітацією і навчанням – як бойовим, так і цивільним, а хтось працює над реформами безпосередньо в Міністерстві оборони, Генштабі тощо.

Треба закарбувати кожному українцю в своїй голові, особливо важливо це зробити високопосадовим військовослужбовцям, що високий рівень діяльності громадянського суспільства, сам факт його існування, є головною запорукою національної безпеки держави.

Такої ж думки дотримуються військові аналітики країн НАТО. Вони вважають, що розвинуте громадянське суспільство є неодмінною частиною державної безпеки через ускладнення, проведення війни невійськові методами.

Viktor: Порошенко подписал "закон о реинтеграции Донбасса"… Что, по-вашему, принципиально изменится теперь по сути, а не на словах – в действиях украинской армии, в поведении украинского политического руководства, в переговорах "нормандской четверки", в поведении России, в отношении Запада к происходящему и т.д.?

Мирослав Гай: Найголовніше, що для нас зміниться – це те, що ми на законодавчому рівні дали визначення Російській Федерації та її діям. Все це стає базисом для подання позовів у міжнародні суди і Міжнародного трибуналу, а згодом і для отримання мільярдних репарацій. Крім того, цей закон підкріплює унеможливлення руху України у зворотному векторі від Європи до Росії. Відповідно до цього закону, ми також зможемо побудувати інструментарій для інших засобів тиску на Російську Федерацію. Тепер можна буде не просто дорікати непатріотичним підприємцям за торгівлю з Росією і казати, що вони торгують із ворогом, а посилатися на чинне законодавство. Також цей закон ускладнює для Росії можливість воювати в Україні невійськовими методами. Люди, які вестимуть діяльність на користь Росії, фактично працюватимуть на ворога. Закон стає підґрунтям для розробки інструментів та засобів повернення окупованих територій всіма можливими методами. У військових будуть більше розв'язані руки, особливо в плануванні та організації активних заходів, що забезпечить ліпшу безпеку для особового складу та мирного населення. Ну, і для світу ми нарешті закріплюємо на папері статус окупованих територій Росією. Усе це створює підґрунтя для тиску на Росію і на міжнародній арені.

Viktor:Как изменятся действия и риторика Москвы в отношении Украины после выборов в РФ и Чемпионата мира по футболу? Когда Путину уже не надо будет поддерживать свой образ "главного миротворца", Россия может прибегнуть к эскалации боевых действий или расширению зоны боевых действий?

Мирослав Гай: Може. Але це буде залежати від того, чи вдасться світовій спільноті, зокрема, американцям, більш потужними санкціями урізати апетити Кремля та зробити ескалацію занадто дорогою А нові санкцій – не за горами... Про це вже заявлено в Міністерстві фінансів США.

Весь світ уже зрозумів, що таке "режим Путіна", після його дій в Україні, Сирії, втручання в політичні процеси інших країн, організації терактів та цілих шпигунських мереж на території інших держав. Тому зараз стоїть питання не просто виходу Росії з України чи Сирії, а, взагалі, щодо повного демонтажу путінського режиму. Яка реакція на ці дії буде у кремлівського карлика – не відомо. На відкриту війну з країнами НАТО він неспроможний.

Viktor:Что, на ваш взгляд, является слабым местом украинской армии? Что не позволяет ей быстро и с минимальными потерями успешно заканчивать военные операции?

Мирослав Гай: Радянський бюрократичний апарат. Дуже довгий період прийняття рішень та планування. Ті операції, які у нас планують на рівні полковників і генералів, у країнах НАТО розробляє середній та молодший командний склад. Нам потрібна більше делегація повноважень молодшій і середній ланці офіцерів. Нам потрібно міняти принципи та підходи на інші, не радянські.

Prokop: Украинские политики любят спекулировать на теме вступления Украины в НАТО, президент заговорил о референдуме по этому вопросу. А нужен ли сейчас Украине такой референдум? Что на практике он даст, чем поможет стране в этом процессе? Да и вообще, светит ли Украине перспектива членства в НАТО в обозримом будущем?

Мирослав Гай: Україна буде в НАТО, все до цього йде. І причина – не тільки наше бажання та життєва необхідність. Три місяці тому я був у Брюсселі, в штаб-квартирі НАТО, розмовляв із їхнім фахівцями з політичного та військового офісів Альянсу і чітко зрозумів, що ми потрібні НАТО не менше, ніж Альянс потрібен нам. На сьогодні безпечна Україна відіграє дуже важливу роль для безпеки в цілому регіоні. В НАТО є розуміння цього, і вони планомірно працюють у напрямку допомоги Україні в реформах та в напрямку активної співпраці з нашою державою.

Референдум потрібен. Це – не забаганка президента. Це – спосіб узаконити і унеможливити відхилення від шляху України до Північно-Атлантичного альянсу. Міф про те, що окуповані території є стабільною гарантією не вступу, розповсюджує РФ. Є механізми... Зараз головне – донести якомога більшій кількості українських громадян ідеї та принципи НАТО.

Prokop:Какой сценарий относительно Донбасса сегодня наиболее выгоден и симпатичен Кремлю, как бы он хотел "вырулить" из этой истории с Донбассом? Или он пока не стремится "выруливать"?

Мирослав Гай: Донбас – це інструмент для Росії. Це – спосіб створення соціально-політичної нестабільності в Україні, дестабілізації ситуації всередині країни. Найцікавіший для РФ варіант – це розхитування України невійськовими і військовими методами, приведення в Україні до влади проросійських сил, хай навіть під видом патріотичних, та кардинального розвороту України в бік політичного союзу з РФ із подальшим позбавлення її незалежності. Головна мета РФ – залишити Україну під контролем Росії. Все інше – методи.

polit_ua:До чого зараз зводиться служба в резерві? І, друге, як би ви оцінили зібраність, дух, вмотивованість, готовність діяти армії сьогодні?

Мирослав Гай: Служба в резерві – це, можливо, буде потужний інструмент для покращення обороноздатності країни при менших фінансових витратах. Сама ідея служби в резерві полягає в тому, щоб країна мала на випадок війни чи надзвичайних ситуацій сотні тисяч чоловіків із досвідом бойових дій чи військовою освітою, які протягом 22 годин зможуть прибути до своїх підрозділів та розпочати виконувати функції військовослужбовців. Такі люди високо мотивовані, зголошуються на службу в резерві добровільно, і вони проходитимуть перенавчання та бойове злагодження щороку, і при цьому вони будуть закріплені за конкретними частинами на конкретних посадах, маючи конкретних командирів, знаючи життя та завдання свого підрозділу. Вони матимуть записану за собою зброю, засоби захисту, бойову техніку, що чекатимуть їх в разі потреби. Фактично зараз ми працюємо над удосконаленням системи служби в резерві та змінами до чинного законодавства. Для того, щоб зробити службу в резерві популярною, престижною та навіть бажаною.

Щодо другого запитання, то я вважаю, що морально-психологічне забезпечення в армії, бойовий дух грають велику роль. Та бажано, щоб ми провели такі реформи, які б перетворили армію на справжню інституцію, інструмент, який працював би ефективно, незалежно від психологічного стану в суспільстві, пропаганди тощо. Зараз ми до цього йдемо.

polit_ua: Матіос повідомив, що в середньому в зоні бойових дій на Донбасі щотижня вчиняли самогубство два-три військовослужбовця. Прокоментуйте, будь ласка, ці цифри і поділіться власними припущеннями, чому наші військовослужбовці обирають такий шлях?

Мирослав Гай: Пан військовий прокурор слушно зазначив, що ведення статистики самогубств серед учасників бойових дій не відноситься до компетенції Військової прокуратури. Проте не було жодної країни, яка б вела довготривалі бойові дії і не мала проблем із, так званим, посттравматичним синдромом. Ця проблема є у США, в Європі, дуже гостро вона стоїть у Росії. На жаль, Україну теж не оминуло це лихо, бо ми маємо вже чотири роки "окопної війни", яка вважається найскладнішою для морально-психологічного стану особового складу. Якби ці дані відповідали дійсності, волонтерські організації, комітети солдатських матерів та військові психологи вже б давно винесли їх назовні. Тому хотілося б знати, що саме мав пан Матіос на увазі, дані за який період, стосуються вони і мирного життя військовослужбовців у тилу чи тільки фронтової зони. Його повідомлення занадто не конкретне і потребує більш глобального аналізу.

Ingrid:Мирослав, что вы считаете наибольшим достижением и наибольшим разочарованием Революции Достоинства? Сейчас, когда проходят различные акции, приуроченные к четвертой годовщине Майдана, скажите, стоили ли те жертвы того, что есть сегодня?

Мирослав Гай: Найбільшим досягненням Революції Гідності є те, що Україна досі вільна та незалежна держава. І маю можливість давати вам цю відповідь українською мовою. Бо завданням Януковича і Путіна, програмою мінімум була побудова в Україні авторитарного ладу, що б забезпечило збереження нашої країни в полі геополітичного впливу РФ із подальшим демонтуванням її державності. Крім того, Революція Гідності сколихнула дивовижне зростання громадянського суспільства. Колосальні жертви та втрати, яких ми зазнали в лютому 2014 року, сколихнули в нації щось глибинне, ґрунтовне, внутрішнє відчуття єдності, самоідентифікації. Це дуже важливо. Незалежність, яка не виборена кров'ю, не ціниться людьми і рано чи пізно ними втрачається.

Terenko_S.:Не секрет, що ви буваєте на зустрічах із начальником ГШ Муженком… Ваші враження: наскільки військова верхівка налаштована, по-перше, якомога швидше завершити війну, по-друге, наскільки вона готова чути таких мислячих бійців із досвідом ведення бойових дій, як ви?

Мирослав Гай: Ви перебільшуєте мій досвід ведення бойових дій. Я не дозволяю собі робити порад начальнику Генерального Штабу, це не в моїй компетенції. Віктор Миколайович – людина дуже ґрунтовна і фахова, хороший солдат, як зазначив один із іноземних військових представників. І те, що він запрошує на такі зустрічі волонтерів, блогерів чи офіцерів молодшого складу, а в моїй ситуації – членів Ради резерву, побічно говорить про те, що – дослухається.

Щодо налаштування офіцерів ГШ на завершення бойових дій – командування чудово розуміє всі ризики, можливі та неможливі аспекти, різні варіанти розвитку подій, в яких ми можемо опинитися. На жаль, на мою думку, наша армія не в змозі відвоювати Донбас та Крим без міжнародної підтримки та великої кількості жертв як серед наших військових, так і серед мирного населення. Військові завжди готові виконати свій обов'язок та наказ, та вони намагаються діяти в межах логіки, здорового глузду та правильних оцінок сил та засобів, ризиків і співвідношення кінцевого результату до можливих втрат. Всі варіанти прораховуються формулами, цифрами, нормативними документами. Це дуже складна робота. І вона, на щастя чи на жаль, залежить не стільки від наших бажань, скільки від наших можливостей – військових, політичних, дипломатичних, економічних, психологічних.

Terenko_S.: Недавно майор ізраїльської армії Віктор Верцнер, який допомагав ЗСУ, висловився з приводу того, що побачив в українській армії, причому він не був голослівним і навів конкретні приклади та замальовки. Зокрема, він вважає, що генерали, з якими йому доводилося спілкуватися, були "професійно непридатні, а часто й тупі", "ставлення до солдат принизливе, часто знущальне", що в армії купа показухи і корупції і т.д. Скажіть відверто і об'єктивно, які з його зауважень (чи звинувачень) ви вважаєте цілком обґрунтованими? І чи бачите ви перспективи подолання цих "хвороб" та "вад"?

Мирослав Гай: Коли ви наводите слова конкретної людини, а в нашому випадку Віктора Верцнера, бажано конкретизувати і другу сторону. Пан Верцнер спілкувався з конкретними генералами чи генералом, у якого є ім'я, посада. І доки я не почую, про кого саме він це говорив, мені нічого відповісти на це запитання. Ми маємо тих генералів, яких маємо, і серед них є Герой України Михайло Забродський – молодий, розумний, який зараз призначений командувачем АТО, з досвідом участі у міжнародних миротворчих операціях. Немає поганих генералів, політиків, сантехніків – є конкретні люди, про яких можна висловити суб'єктивну оцінку. Бо, не дивлячись на таку різку критику пана Верцнера, це не він воює із третьою армією світу, і не він чотири роки стримує російського агресора, який завіз на Донбас танків більше, ніж у Німеччини та країн Балтики разом. Поки що Київ – український, і саме Україна є форпостом західної цивілізації та буфером між країнами НАТО та РФ.

demchenko_d.:Зараз все частіше починають говорити про те, що Україна вже знаходиться під зовнішнім управлінням… Чи бачите ви ознаки цього?

Мирослав Гай: Україна знаходиться у складній ситуації. Безпека в Україні є запорукою безпеки в регіоні. Це розуміють країни НАТО. Наша дестабілізація несе загрози Євросоюзу. А війна в Україні є першим прикладом війни в Європі у ХХІ столітті. Для цивілізації, яка вже запускає приватні ракети на Марс, така ситуація неприпустима. Відповідно для того, щоб ми були безпечною країною, нам потрібно провести реформи у політичному, економічному, оборонному секторах. Досвід свідчить, що самостійно ми на такі реформи неспроможні в короткій перспективі. А часу для очікування ніхто не має. Тому Україні зараз допомагають інтегруватися в глобальний світ, парадигму, яку ми називаємо "західна цивілізація". Вважайте, що ми виграли в лотерею. РФ протистоїть цій інтеграції настільки, що навіть розпочала війну на Донбасі. Відповідно не варто казати, що ми просто знаходимося під зовнішнім управлінням, а варто сказати, що на Україну впливають різними методами дві протиборчі сторони – Росія та Захід. А от яку сторону і цивілізаційну модель оберемо ми – вирішувати нам. І я думаю, що ви, автор питання, цей вибір уже зробили, щоб ви не казали. Адже пишете ви з комп'ютера чи смартфона через інтернет і українською мовою.

demchenko_d.:Як прийняття закону "про деокупацію Донбасу" вплине на мінський процес? Чи не перекреслює цей закон цей процес?

Мирослав Гай: Мінські домовленості – це велика фікція, і це всі розуміють. Деякі фігуранти мінського процесу не існує в жодному чинному законодавстві, яке б було визнано міжнародною спільнотою. відповідно будь-які папірці, які були підписані, підписані особами, які не мають жодних повноважень. Якщо ми розуміємо, що це фікція, але всі роблять вигляд, що це не є так, то потрібно з'ясувати для себе – яку мету переслідують Мінські домовленості в першу чергу, і чи досягають вони цієї мети. Як на мене, "Мінськ" – це спосіб для затягування часу, який кожна зі сторін витрачає по-своєму, і досягнення відносного зменшення вогню. З цими двома завданнями наразі Мінські домовленості впоралися.

polit_ua:Як гадаєте, до кого суспільство ставиться більш суворо і вимогливо – до волонтерів, що допомагають армії, чи до міністерства або інших державних структур? Бо інколи складається враження, що від волонтерів вимагають звіту ледь не за кожну копійчину, проте не запитують у міністерства, де розчиняються тисячі і мільйони зарубіжної допомоги та нарахувань з держбюджету... Наскільки це справедливо?

Мирослав Гай: Як свідчить статистика, волонтери та армія користуються найбільшою підтримкою в суспільстві. А ми знаємо, що найчастіше найжорсткіші вимоги ми висуваємо до тих, кому ми довіряємо і кого любимо. А головне – що волонтери персоналізовані, а Міністерство – то машина. І з волонтерами є способи зворотного зв'язку, а з Міністерством – ні. Тому нам здається, що до волонтерів висувають більш жорсткі вимоги щодо контролю. Та нічого, вимагайте звітів – усе правильно. А активні представники громадянського суспільства, якими є, зокрема, й волонтери, будуть "гнобити" Міністерство. То разом здолаємо ту "скалу".

Wrangler: Как вам кажется, насколько мощный военный потенциал Россия сосредоточила в Крыму за этот год? И что будет с этим оружием, базами и т.д., если Россию заставят уйти из Крыма? Кстати, какими вы видите перспективы того, что это случится в ближайшие годы?

Мирослав Гай: Росія зосередила потужний військовий потенціал у Криму, і це відзначають міжнародні спостерігачі. Зокрема, вона перегнала до Криму ядерну зброю та батарею ПВО С-400, збільшила кількість особового складу, передислокувала авіацію. Якщо Росію таки змусять вивести своїх військових із Криму, то в технічному плані в цьому не буде багато складнощів – як завели, так і виведуть. Питання тільки в тому, що Росія перетворює Крим на гігантську військову базу. Зараз у Криму відбувається засолення колись родючих земель, що робить півострів непридатним для життя. Тож, боюся, що всі ці процесу не на роки, а на десятки років.

Nemo: Демонстрирует ли власть реальное стремление как можно скорее закончить войну, причем не просто закончить, а победить в ней? Кто в Украине заинтересован в продолжении войны?

Мирослав Гай: У продовженні війни не зацікавлений ніхто – всі зацікавлені перемогти в ній. Для себе треба остаточно з'ясувати, що сучасні війни – це багатошарові явища, які на 80% складаються з немілітарних способів ведення війни. Сучасна війна, окрім військових дій, включає в себе політичну, дипломатичну, економічну, інформаційну, ідеологічну війну, війну спецслужб, наукову війну. Все це можна побачити в діях Росії щодо України. Все це – дуже дороге задоволення. Тому всі сторони зацікавлені не в затягуванні війни, а в якомога швидшій перемозі в ній, із максимальною користю для себе.

Katt:Порошенко сказал, что Украина будет подавать в международный суд ООН иск против России из-за ее военных преступлений на территории нашей стране. Что вы думаете об этом, какими видите перспективы такого обращения в суд?

Мирослав Гай: Робота щодо подання позовів у міжнародні суди, зокрема, в Суд ООН, Україною вже ведеться. Зараз збирається та формується гігантська доказова база злочинів РФ. До такої роботи залучені не тільки працівники Мін'юсту, а й сторонні громадські організації, фахівці з розвідки у відкритих джерелах, громадські активісти, правозахисники. Зокрема, разом з Мін'юстом роботу веде громадська організація "Стоп-терор", яку очолює колишній мешканець Луганська Семен Кабакаєв. Робота ведеться дійсно потужна, і вона обов'язково дасть свої результати.

dim-dim: Все носятся с идеей миротворцев, обсуждается даже, что Украина должна пойти на уступки России, чтобы только этих миротворцев ввели на Донбасс, говорится так, будто миротворцы – это панацея… Как вы считаете, приблизит ли введение миротворческой миссии на Донбасс возвращение мира в регион и нормальной жизни? Или это будет тот же растянутый замороженный конфликт, просто под присмотром ооновских "голубых касок"?

Мирослав Гай: Миротворці на Донбасі – це не панацея. Просто треба розуміти, що вся світова спільнота зараз шукає шляхи вирішення цієї проблеми – першої війни на європейському континенті в ХХІ сторіччі. І всі шукають такий метод, щоб розпочалося ще більшої війни. І щоб він був законний, у межах міжнародного права. На жаль, таких механізмів не дуже багато. Тому маємо те, що маємо. Не певен, що миротворці туди зайдуть, бо це буде можливо лише у випадку, якщо звідти вийде Росія. І навіть якби Росія хотіла вивезти звідти сотні танків, які вона туди загнала, я не певен, що Путін дозволить створити ситуацію, коли на деокупований Донбас прибудуть міжнародні слідчі, які розслідуватимуть злочини Росії проти людства. Це дуже невигідна ситуація для Путіна, смертельно невигідна.

Sasha:Чи розділяєте ви той ажіотаж, який виник у нас після рішення американців про надання "Джавелінів"? Чи справді "Джавеліни" здатні аж так суттєво вплинути на обороноздатність ЗСУ?

Мирослав Гай: "Джавеліни" – це тільки "перша ластівка". Передача "Джавелінів" відкриває механізм поставок Україні іншого летального озброєння, і не тільки від США. Тому я дуже задоволений цими рішеннями.

Pavlo:Мирославе, якщо володієте інформацією, чи могли б ви пояснити, що насправді собою являють російські приватні військові компанії? З кого формуються, в яких цілях використовуються і т.д.? Ті "іхтамнєти", що воюють на Донбасі, є представниками саме таких структур?

Мирослав Гай: Є різні приватні військові компанії, у Росії їх декілька. Переважно ПВК виконують охоронні функції, супроводжують кораблі в міжнародних водах, захищають їх від піратів, забезпечують безпеку різних об'єктів. Та останнім часом Росія вигадала для себе новий механізм використання ПВК, який дуже гарно можна побачити на прикладі Донбасу та Сирії. Фактично вони формують ту чи іншу бригаду за принципом побудови бригад спецпризначення. І використовують їх під виглядом ПВК. Тобто назвою ПВК "Вагнер" діють і регулярні військові формування на зразок усіляких козаків, найманців, так і контрактні професійні військовослужбовці. Це дозволяє РФ проводити ті чи інші активні військові заходи, і в разі певних перемог подавати їх як перемоги Російської держави. Ми бачили це під час звільнення Пальміри. А в разі програшу – перенаправляти всю негативну реакцію на якісь ПВК, відверто приховувати втрати, зокрема, серед кадрових військовослужбовців. Тобто лаври переможця Росії, а лаври невдахи – примарним ПВК. Ця тактика може бути ефективною в якийсь період, але згодом вона призводить до стратегічної поразки, бо фактично делегітимізує Росію як державу.

Sidor:Украина практически постоянно в последние годы – в десятке крупнейших экспортеров оружия в мире. По-прежнему. Даже в годы войны. Как такое может быть – своей армии воевать нечем, а продажи за границу растут?

Мирослав Гай: Оборонні замовлення оплачують іноземці. Приходить уряд тієї чи іншої країни і каже: "Ми вам даємо стільки-то коштів – зробіть нам стільки-то танків". Це ж ми не з запасників своїх продаємо. Чи ви думаєте, що ми робимо "Оплоти" за рахунок державного бюджету, потім зберігаємо їх на складах, не даємо армії, а продаємо? Ні. Приходить клієнт, робить замовлення, підписується контракт, і ми виготовляємо те, що користується попитом. В українському ж бюджеті немає таких коштів, щоб самим собі сплатити в достатній кількості того озброєння, що у нас замовляють іноземці. Проте кошти, які ми отримуємо з декількох проданих "Оплотів", яких явно недостатньо для поліпшення обороноздатності армії, ми можемо пускати на ремонт старої техніки, якої у нас достатньо на складах, і, таким чином, більш масово закривати дірки. Завдяки таким оборонним замовленням нам вдається ремонтувати і модернізувати хай старі, але ще достатньо ефективні види озброєння.

danylo_kruk:Чим небезпечне для України потрапляння до складу миротворчої місії білорусів або казахів? Адже, хай там як, але у місії буде конкретний мандат, командування (яке навряд чи буде представлене тими ж білорусами чи казахами) тощо...

Мирослав Гай: Після проведення Білоруссю на своїй території спільних із Росією військових навчань "Захід-2017", після арештів українських активістів та бійців, що потрапили на територію Білорусі, після відмови Білорусі в будь-якій співпраці з Україною у військовому виробництві ми навряд чи можемо говорити про те, що чинний політичний режим Білорусі є другом для України. ФСБ Росії вільно діє на території Білорусі, відповідно наявність миротворчої місії білоруських військових дає широку можливість РФ заводити в Україну свою розвідку.

З Казахстаном – та сама причина. Поставте собі питання – де, скоріше за все, опиниться російський розвідник, серед чиїх миротворців – шведських чи білоруських? Думаю, відповідь очевидна.

danylo_kruk:Чи може Україна погодитися на умову Москви щодо введення миротворців, яка наполягає на тому, аби ці питання були погоджені з представниками "ЛДНР"?

Мирослав Гай: Ні. Представники окупаційних адміністрацій РФ не є суб'єктами міжнародного права. Домовлятися з ними про щось – немає сенсу.

danylo_kruk:Як ви гадаєте, що стримує Росію від застосування у війні проти України таких методів, як у Сирії? Наприклад, чому вона тут не наважується застосовувати авіацію?

Мирослав Гай: Тому що в Сирії вони легітимізували свою авіацію через запрошення Башара Асада та до останнього приховували свої наземні операції. А в Україні їм такого запрошення офіційно ніхто не дасть. Відповідно це було б ще більш кричущим порушенням міжнародного законодавства, прав людини. Це було б неприхованою військовою агресією, за яку б вони моментально отримали б жорсткі санкції від країн Заходу. А так вони мають змогу казати: "Нас там нєт".

liubomir482: Що ви думаєте про вчорашній цирк із допитом Порошенка в суді? Чому він наслідував у цьому приклад Януковича? І що думаєте про цю ганебну історію із доглядом жінок, журналісток, які намагалися пройти в суд?

Мирослав Гай: Я не думаю, що рішення про необхідні заходи безпеки приймає особисто президент. Для цього є відповідні фахівці. Тому ставити питання про доречність таких заходів потрібно на адресу тих, хто за такі речі відповідає. Наприклад, в Управління держохорони. А щодо прикладу Януковича – я з вами не згоден. Бо на проведенні відеоконференції з ним наполягала прокуратура через його відмови з'явитися в суд особисто. У ситуації з Порошенком, я думаю, були достатньо вагомі причини, наприклад, звичайна завантаженість президента. Я думаю, тут все логічно і зрозуміло.

Omega: Після знищення російських найманців у Сирії зменшиться кількість охочих у Росії долучатися до ПВК чи йти воювати, аби заробити на цьому?

Мирослав Гай: Ні. Через те, що у військових компаніях воюють фахові військові. Там воюють люди, які готові до своєї смерті, туди не беруть простих шахтарів чи мийників вікон. Крім того, там платять такі "бабки", які звичайній людині складно заробити в російських реаліях.

Omega:Як думаєте, чи буде Москва відповідати на знищення російської ПВК "Вагнер" у Сирії?

Мирослав Гай: Ні. ПВК "Вагнер" було створено для того, щоб це заперечити.

Olga__:Как изменился оборонный потенциал Украины со времени начала войны? Появление какой техники имело определяющие влияние на обороноспособность нашей страны? При сегодняшних оборонных ресурсах нашей страны Россия бы напала на Украину?

Мирослав Гай: Думаю, що так, напала б. Найголовніше – що сталося за ці чотири роки в армії, це те, що ми почали проводити безпрецедентні заходи за якістю та кількістю разом із країнами НАТО. Через цю війну питання безпеки в Україні стало не приватним питанням українського народу, а міжнародною темою. Відповідно, зараз дуже багато країн, наших друзів, працюють над реформами в Україні та кроками для створення в нас безпечної сильної економічно впевненої держави.

Zetta:Согласны ли вы с прогнозом Нацразведки США, которая считает, что конфликт на Донбассе в 2018 году будет "в тупике" и что, вероятнее всего, Украине не удастся восстановить контроль над оккупированными Россией территориями Донбасса в 2018 году? На сколько лет еще у нас может сохраниться война на востоке?

Мирослав Гай: Так, я думаю, що це абсолютно реальний прогноз. Не знаю жодного експерта, який би вважав, що ситуація зміниться. Звичайно, все можливо в житті, і раптом відбудуться докорінні зміни в правлячій еліті РФ – відставка Путіна або його смерті, тоді процес деокупації Донбасу піде швидше. Навіть зачистка цих територій від парамілітарних формувань забере певний час. Тому думаю, оцінки розвідки США – адекватні.

Kondor:Как думаете, хотят ли жители Донбасса сейчас назад, в состав Украины? Пока что, если верить отдельным людям с тех территорий, они настолько измотаны, что им все равно, кого называть президентом, лишь бы больше не стреляли и дали возможность работать...

Мирослав Гай: Я думаю, що ваша оцінка правильна. Але на прикладі Слов'янська, коли українська армія зайшла туди і деблокувала місто, я бачив картину дуже швидкої зміни соціальних настроїв. І – гігантські черги за сосисками, що привезла українська армія.

Lada:Мирослав, кто, по-вашему, будет отстраивать Донбасс после войны? И будет ли отстроен, учитывая, что Россия будет тянуть с признанием своей ответственности, а в Украине любые деньги, выделенные на строительство инфраструктуры, имеют удивительное свойство - растворяться в воздухе? Сколько лет еще этому региону оставаться "выжженной землей"?

Мирослав Гай: У 2014 році гіршої дороги. ніж в місті Ізюм, я не бачив. Це було повне жахіття, при тому, що місто ніколи не зазнавало бойових дій. Зараз дороги в Ізюмі та дорога Ізюм-Слов'янськ – це найкращі дороги в Україні, які я бачив. На під'їзді до Слов'янська дорога краща, ніж у Німеччини. Принаймні зовні. Потрошку там, де нормально працюють органи місцевої влади, йдуть відбудови шкіл, садочків... Звичайно, не всюди. Але після реформи децентралізації дуже багато чого залежить від громад. Думаю, що після деокупації Донбасу його відбудова буде проводитися із залученням декількох джерел ресурсів: бюджет, міжнародні донори, приватні донори, а згодом і репарації РФ.

Dinka:Мирославе, чи бачили ви фільм "Кіборги"? Ваші враження? Чи вдалося Ахтему Сеїтаблаєву створити переконливу стрічку? Для вас, як для людини, яка бачила війну на власні очі, "війна-з-кіно" виглядає правдоподібно? І які речі жодні фільми, сюжети чи фотографіях не здатні передати?

Мирослав Гай: Так, бачив. Я дуже тішуся кожному українському фільму, який з'являється на наших екранах, особливо – який розповідає про сучасну війну. Бо наразі Україна вже має своїх сучасних героїв, новітні міфи, які, на мою думку, здатні пройти випробування часом. Фільм вартий уваги як явище. Звичайно, бюджет фільму далекий від голлівудського, що до певної міри врізає художні засоби та інструментарій творців картини. Та видно, що робота над ними була щирою. А справжню війну жодне художнє кіно не в змозі передати.

Ekskurs:Десятилетия преследования Советами украинских патриотов не дали властям СССР ожидаемого результата. Как только сложились благоприятные обстоятельства, украинцы свалили. Как вы относитесь к тому, что, если даже вернется в состав Украины Донбасс, то через десятилетия эта "раковая опухоль" не вылезет будущим поколениям новой войной? Ведь, как гласит народная мудрость, сколько волка не корми, он все равно в лес смотрит.

Мирослав Гай: Я не можу назвати 1/8 Донбасу, яка окупована, ні вовком, ні зайцем, ні рибкою. Напередодні початку війни стадіон "Донбас-Арена" вставав під Гімн України після виграшу "Шахтаря" під українським прапором. Тому в разі потрапляння на окуповану територію українських ЗМІ, припинення української пропаганди, завезення туди харчів нормальної якості, вирішення соціальних проблем простих людей, там швидко відбудеться "диво" українізації. Не здивуюся навіть якщо на референдумі про вступ до НАТО саме Донецьк та Луганськ віддадуть найбільше голосів за цей вступ.

Ekskurs:Сайт "Страна.юа" нагло перекрутил высказывание пана Туки в программе "Свобода слова". В ней он, отвечая на вопрос о Майдане, сказал, что не жалеет о своем участии в нем, и что мы пожинаем результаты 2010 года. Сайт преподнес все так, что война – это результат Майдана. Не пора ли СМИ привлекать к ответственности за ложь и манипуляции? Почему в Украине свободу слова принимают как вседозволенность, возможность лгать и перекручивать факты?

Мирослав Гай: В Україні правоохоронні органи щодо таких питань, як робота ЗМІ, діють у межах чинного законодавства. Звичайно, проросійські інформаційні "смітники" давно потрібно було закрити, бо вони є засобом "гібридної війни", а не проявом свободи слова. Для цього потрібно змінювати законодавство, щоб СБУ могло їх "прижучити". А поки що вихід тільки один – самому Туці подавати на них позов до суду. Та боюся, що журналіст "Страна.юа" скаже, що це не перекручування фактів, а таке його розуміння висловлювання Туки. Найліпше покарання для таких сайтів була б відсутність аудиторії, бо існують вони тільки тому, що ви їх читаєте.

Ekskurs:В 2014 году блокпосты на Донбассе укомплектовывались исключительно самыми идейными коллаборантами, готовыми погибнуть за "Новороссию". Сегодня служба на блокпосту рассматривается СБУ, как шалость или недоразумение. Как это понимать? Это недоразумение или попытка отмазать преступников?

Мирослав Гай: СБУ, як я знаю, арештовувала велику кількість людей, які співпрацювали з окупаційними адміністраціями, бо навіть брали участь у парамілітарних утвореннях і регулярних військових. Та часто через недосконалість та прогнилість української судової системи цих людей відпускали. Думаю, після прийняття закону про деокупацію Донбасу, де зазначена наявність окупації та війни, сформульованих термінами міжнародного законодавства (агресія та ефективне управління), ситуація з покаранням колаборантів якісно зміниться в бік справедливості.

Ekskurs:Слежу за вашими публикациями и отношу Вас к одному из немногих, кто адекватно оценивает войну и положение дел на оккупированных территориях. Власть утверждает, что Украину там ждут. Да, ждут единицы, а основной массе либо все равно, какая страна, либо ненавидят нас до мозга костей. Помимо патриотической риторики – там наши люди, есть и другое: они толпами валили на майский референдум с четким пониманием последствий, они по шесть часов стояли,на холоде, в очередях в ноябре (выборы т.н. "президентов" "ЛДНР"), они сознательно предавали Украину. И после всего этого они там считают, что Украина их обязана содержать. Как вы считаете, они должны нести ответственность за свои действия? Почему всю эту толпу временщиков-приспособленцев приравняли к тем, кто реально бросил все на Донбассе, выехал в Украину, работает тут, платит налоги и фактически содержит этих колоборатнов? Может, правильнее все миллиарды, которые туда выплачиваются, направить на переезд и устройство тех проукраинских единиц, а остальных пусть кормит РФ, в которую они стремились?

Мирослав Гай: Я розумію ваш біль і бажання справедливості та вважаю, що люди, які ходили на референдум, уже покарані. Вони витратили свій життєвий час на лайно, яке РФ подавала їм як щось дорогоцінне та глобальне. Вони перетворили Донбас на депресивний регіон поза юрисдикцією будь-якого правового поля, понівечили перспективи своїх дітей та онуків, що залишаться на цій території. Та вони – українські громадяни. І навіть останній злочинець, що сидить у тюрмі на окупованій території і має український паспорт, заслуговує на належну підтримку української держави, бо він – громадянин. Тому, якщо, на відміну від failed state – Росії, ми маємо повагу до себе як до держави, то маємо працювати з цими людьми у правовому полі. А також маємо розуміти, що РФ познущалася над цими нещасними, провівши глобальний соціальний експеримент з впливу на психіку цих людей пропаганди, брехливої інформації, викривлених наративів. У тому, що це стало можливим, є до певної міри провина й української держави, тому ми не можемо тільки звинувачувати цих людей. Ми маємо спитати – що ми зробили, щоб вберегти їх, і дати собі чесну відповідь. А давши собі відповідь, набратися мужності, засукати рукава та почати вирішувати проблеми всіх громадян України. Але це не нівелює тих злочинів, які були скоєні зі зброєю в руках і призвели до жертв та вбивств.

Oleksandr.Sviy: В мене питання, як ефективніше боротися з корупцією, яка тягне країну в прірву... Можливо, об'єднуватися в громади навколо активних громадських організацій і разом ефективніше впливати на всі процеси?

Мирослав Гай: Ви самі дали прекрасну і дуже грамотну відповідь. Громадянська активність в усіх напрямках і сферах життя держави.

Александр Терпило:Свого часу в 1971-1973 роках я проходив військову службу у частині, що була підпорядкована ГРУ ГШ Совєтів. Але навіть 47 років тому така операція, як російська агресія на Донбасі, була би викрита технічними засобами, що були на той час. Це і радіоперехоплення всіх ліній зв'язку, прослуховування відкритих ліній, пеленгування діючих радіостанцій. Не хочу говорити про інші засоби радіотехнічної розвідки суміжних підрозділів, де я не служив, але знав певні деталі. Моє питання: чому, враховуючи наявні сьогодні безпілотники, квадрокоптери, прибори нічного бачення, супутникову інформацію від США, Україна не спромоглася зробити документальне підтвердження вторгнення та проведення бойових дій Росії на нашій території?

Мирослав Гай: Ви не маєте рації. Такі документальні докази – є. Вони зараз формуються в єдину базу і готуються Мін'юстом для передачі до міжнародних судів. Є і радіоперехоплення, є і перехоплені розмови, є і документи, і захоплена зброя, і супутникове спостереження, і безпілотники – все є. Тому не розумію запитання.

Надія Майна

Фото В'ячеслава Ратинського

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред