Блокада Криму: чому громадський протест перетворюється на "ленінську колоду"

Розпочата громадським активістами блокада окупованого Росією Криму хоч і була наперед анонсованою, проте все одно стала несподіванкою. Український політикум, окупаційна кримська адміністрація, Кремль, активна частина нашого суспільства навіть на шостий день акції не зовсім розуміють, що відбувається, не знають, що з цим робити, але відчувають — реагувати треба. Хай думка буде дискусійною, але згадайте: саме так або майже так починався Майдан.

Блокада вже оголошена безстроковою, тож активісти готуються зимувати на лінії розмежування. І можна вже прогнозувати: що довше блокпости стоятимуть там, то більш розмитою стане кінцева мета. За аналогією Революції Гідності, спершу вийшли з вимогою не гальмувати європейську інтеграцію, потім — на знак протесту проти побиття студентів, далі — на захист побитих на Банковій, ще далі — під гаслами: "Банду геть!", і означена банда швидко втратила персоніфікацію. Її членами стали і регіонали з комуністами, і "тітушки", і міліція, і карателі з "Беркута", і працівники ДАІ, навіть державні службовці, котрі звільняли бюджетників за те, що ходять на Майдан. У лютому про те, з чого все почалось, активна частина суспільства взагалі забула.

Якщо не вдаватися в нюанси, котрі є завжди й всюди, блокада Криму в цілому правильна й доцільна акція, нехай почата із запізненням. І, до речі, неповноцінна: світло та воду окупована територія далі отримує з материкової України. Ось тут починається перелік деталей, у яких, всупереч відомій приказці, диявол цього разу не ховається. Натомість кожна з цих деталей для української молодої демократії, котра будується в часи де-факто війни, є симптоматичною. А сукупно являють картину, за якою колись визначатимуть нинішню добу так само, як добу радянську — за зображенням товариша Леніна, котрий особисто взяв участь у першому суботнику та підважив колоду на плече.

Аналогія доречна, бо 1920-ті в новоствореному СРСР були тим коротким періодом відносної свободи та лібералізації суспільства. Не всяка ініціатива спускалася згори й відповідала, як стало потім, генеральній лінії партії. Зокрема, перші суботники організовували на громадських засадах ще 1919 року, і саме в одному такому взяв участь вождь світового пролетаріату. Ленін не організував це, а прийшов на готове, потримавшись за колоду.

Брати участь в одному суботнику із самим Леніним, точніше, говорити про це стало правилом хорошого тону. Фраза "нести колоду з Леніним" перетворилася на фразеологічний зворот, котрий означає — приписувати собі участь у чомусь значному, важливому, бути поруч із великою справою.

Озираючись на кількаденну блокаду Криму, бачимо буквально те саме. Спершу — ініціатива кримських татар. Перекривши три основні транспортні шляхи з материка на свій автентичний півострів, вони тим самим заявили: не розблокують, поки в Криму не припиняться репресії проти кримських татар, корінного населення. Тобто, якщо це подіє і в'язнів випустять, блокаду знімуть — і далі трава не рости.

Дуже швидко і саме тут — доречно підтягнувся "Правий сектор". Він додав до переліку цих вимог іншу, не менш справедливу: протидія контрабанді продовольчих товарів. Значить, якщо небо впаде на землю і окупаційна влада випустить усіх незгодних із нею в'язнів, блокаду все одно навряд чи знімуть. Бо щоб припинити контрабандні потоки, мало падіння неба на землю — треба, щоб верблюд проліз при цьому крізь вушко голки.

Далі вписалася чинна влада. І тепер, окрім припинення репресій та контрабандних практик, чуємо про намір тримати блокаду аж до деокупації Криму. Тобто, спершу звідти випустять російські війська, а потім впустять українські продукти. Цікаво виходить: те, що почалося як втілення задумки небайдужих, уже підхоплено та очолено владною верхівкою. Президент уже взяв свою "колоду", оголосивши про намір скасувати створену раніше вільну економічну зону в Криму. А ті з політичних діячів, хто раніше намагався уникати обговорень кримського питання на інших рівнях, аніж абстрактне обурення "віджимом", тепер стали в чергу до віртуальної "колоди", наввипередки долучаючись до акції та інших громадських ініціатив у різний спосіб. І це ще Петро Порошенко офіційно не підтримав блокаду, заявивши про єдність із протестуючими й відповідності їхніх дій національним інтересам нашої держави.

З ворожого табору — така сама картина. Росія вже має намір позиватися на злочинні дії України в міжнародних судах. В унісон їй окупаційна адміністрація то повторює ті самі мантри про геноцид і гуманітарну катастрофу, то — про те, що Криму все одно, і він обійдеться. Лишається тільки старанно відстежувати, хто і до якої думки приєднається, бо зростання відбувається в геометричній прогресії. Бо якщо в перші дні Росія казала лише про блокаду Криму, тепер захисники прав людини з Кремля роблять собі піар, згадавши про оголошену нашої владою, та поки не втіленою економічну блокаду окупованого Донбасу. Є прогноз: скоро такі протестні заяви теж втратять персоніфікацію.

Описаний стан справ лише підтверджує істину: корисну й доречну справу мусять починати згадані Володимиром Висоцьким вожаки з категорії "справжніх буйних". А почавши, вони мають забути про особисті амбіції. Бо ті, хто мав би це зробити на офіційному рівні, можуть лише приєднуватися.

фото: Facebook.com/e.seitbullaeva

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред