Владимир Лановой

Справа в тому, що розвиток с/г- це наша проблема, а не МВФ. Якщо ми не здатні підняти економіку села таким чином, що розвивалося багатогалузеве господарство і наповнювався внутрішній ринок, а без цього не буде стабільної грошової одиниці, а МВФ та інші партнери бачать таку неспроможність української влади, то, очевидно, вони вважають, що після приходу іноземних господарників буде вищою конкуренція та кращими технології. Проте в сьогоднішніх умовах цього очікувати не треба при запровадженні обігу земель відбудуться лише фінансово-спекулятивні операції, в т.ч. перепродаж мільйонів гектарів земель, що знаходяться в державній власності. Отже, зароблять іноземні інвестори, а злидні в українському селі так і залишаться. Тому моля позиція: здійснити аграрні реформи, підняти сектор малого фермерства і присадибного господарювання, дати кредити селянам, налагодити кооперацію, дати нашим можливості купити землі, і тоді ми в жодному разі не програємо в майбутньому.

Нам важко розібратися в лабіринтах російської публічної і прихованої політики. Владою володіє клас олігархів разом із спецслужбами, і можуть бути різні варіанти виходу для Росії. Не можна виключати організованої цими спецслужбами заміни Путіна на таку ж фігуру зі збереженням самого ладу. В усякому разі, на мій погляд, розпаду Росії не можна очікувати - це ілюзія, тож цей демон ще довго буде псувати життя на нашій планеті.

На мій погляд, вся ця операція по реінтеграції Донбасу сьогодні - це виконання замовлення Путіна, який зупинив фінансування цих територій з російського бюджету і бажає перекинути фінансування на Україну, не змінюючи нічого щодо статусу, підпорядкованості, юрисдикції. На жаль, наша влада відповідає Путіну, що його замовлення буде виконане. Економічно Донбас не буде відновлений без міжнародних інвестицій, дійсно правового статусу, українських інститутів влади, вільного підприємництва, вільних ринків, тобто всього того, чого там немає. Відновлення і відбудови без розвитку вільного підприємництва на Донбасі не відбудеться. Але це не російські правила і не їхня ментальність. Тож ця рана буде ще кровоточити.

Не Україна кинула цих людей напризволяще, а окупаційний режим, який ніби назвав себе республікою з усією повнотою влади, але жодним чином не забезпечує соціальні потреби, в тому числі солідарне фінансування пенсіонерів. Нагадую, що пенсіонерів утримують люди, які зараз працюють в економіці і дають відрахування до Пенсійного фонду. Тому на Донбасі керівництво не забезпечує існування власної солідарної пенсійної системи. Вирішення цієї проблеми - очевидне: треба позбутися цієї кримінальної терористичної влади в Донецьку і Луганську.

Двократне перевищення вартості оренди над середньою заробітною платою пов"язане із вкрай низькою зарплатою в Україні, а не з дорожнечею оренди. А чисельник цього співвідношення і в Україні, і в Європі зростає або зменшується в залежності від стану самого ринку нерухомості, попиту на житло і його пропозиції. У нас попит впав через глибоку економічну кризу, а тому орендна плата теж має напрямок руху до низу. Це співвідношення показує соціальні умови життя, тож порівнювати його між Києвом і іншим світом неправомірно для оцінки вартості оренди житла.

Країна перебуває у вкрай важкому стані, відбувається депопуляція громади. Від нас відривають шматки території. Люди не мають роботи і йдуть за кордон. Пенсіонери викинуті на узбіччя життя. І ми всі обурені. Ця влада має піти у відставку. З нею ми не переможемо ні супротивників на сході, ні внутрішню корупцію, ні нахабство олігархів. Тобто влада не відповідає вимогам і потребам наших людей. Мітинги демонстрації нашого ставлення до влади мають розгортатися по всій Україні, ніхто далі терпіти не буде. Те, що ініцюював Саакашвілі у Києві, є вираженням нашої волі, хоча, можливо, не всі це усвідомили. Мій прогноз: влада сподівається на власну силу, Нацгвардію, обдурення людей через канали інформації, щоб протриматися якомога довше. Водночас супротив людей наростатиме. Я б дуже хотів, щоб влада не пішла шляхом Януковича, тобто арештами, інтернуванням, екстрадицією чи вбивствами. Тому що цей шлях відомо чим закінчиться.

Промислове виробництво має негативну динаміку і за перше півріччя цього року, і за 9 місяців. На жаль, падає і виробництво в аграрному комплексі. Це є наслідком олігархічної моделі функціонування економіки України, яка не базується на конкуренції, розвитку підприємств за рахунок реінвестицій, а випуск старої продукції перейшов до об"єктивного завершення, зовнішні ринки стали недоступними для наших застарілих виробів. Як відомо, внутрішній ринок для промисловості майже не існує, оскільки загублена гривня, немає внутрішніх фінансових накопичень, населення ледь виживає і не має заощаджень, тобто наша промисловість втрачає і зовнішній, і внутрішній ринки. Без модернізації промисловості ми цю кризу не подолаємо. Олігархи все зводять до монополістичного підкорення собі ринків. А це, як відомо, веде до загнивання. Тож мій прогноз: стан промисловості буде і далі погіршуватися. Маємо переходити до підприємницького капіталізму і новаційних систем, оновлення енергетики і сільського господарства на нових ресурсах, не пов"язаних із традиційною вугільною і нафтогазовою промисловістю. Інакше ми просто перетворимося на країну африканського чи латиноамериканського типу, і це не недолугі фантазії, а реальні процеси.

Невігластво і адміністративний зуд домінують у сьогоднішніх політичних елітах. У нас роздуті бюрократичний апарат і його ненажерливі корупційні апетити. Державні банки всі ці роки не виконували функцій ефективного кредитування економіки. В основному вони викопували державні облігації і тим самим фінансували дефіцит бюджету. Господарський комплекс від них практично нічого не отримував. Окрім державних монополій, енергетичного і нафтогазового комплексів. Фактично вони тільки шкодили економіці - вони не фінансували новітнє виробництво, високоприбуткові проекти та інноваційні галузі. Процес націоналізації приватних банків призведе до того, що основна маса кредитних ресурсів буде йти на покриття дефіциту бюджету, а фактично на фінансування забаганок і корупційних оборудок органів державної влади. Навіщо ми йшли від державної централізованої економіки багато років, щоб знову повернутися до централізованого планового господарювання? І це в умовах закриття половини незалежних банків. Банківський сектор в усі часи виводив економіку зі структурних криз, і ми зараз переживаємо таку кризу. На жаль, знищуються такі кредитні установи, які працюють із приватним сектором і підприємництвом, а тому криза лише затягується.

Але це буде без нього. З ним - буде лише падіння.
Уряд нас часто розігріває фейковими обіцянками і заяви. Дуже це нагадує ігри на базарах відомих соціальних груп. Але це не має нічого спільного з реальним управлінням економікою. У нас є потенціал дуже високого зростання (15-20% на рік) протягом тривалого часу (15-20 років). Але для цього потрібно змінити владу і перебудувати економічну модель.

Погоджуюся, що це - спроба збільшити надходження до роздутого високодефіцитного бюджету. Нагадаю, що цього року дефіцит бюджету формально дорівнюватиме 75 мільярдів гривень, а з урахуванням боргів перед "Приват-банком" 180-190 мільярдів гривень. Наступного року нам знову піднесуть такий пустопорожній роздутий повітрям бюджет. А це головна причина інфляції в країні. На жаль, сьогоднішні чиновники розглядають наш український соціум просто як постачальників грошей для їх власних інтересів - їм же потрібно отримувати зарплату в сотні тисяч і навіть мільйони гривень на місяць.

По-перше, динаміка цін на нафту не може бути спадаючою безкінечно. Уже відбувається зміни трендів. Це поправить платіжний баланс Росії. Бачимо також, що РФ уникає загострення відносин із Заходом, щоб хоча б не допустити нових санкцій, які їй реально загрожують. Отже, сподіватися, що ми можемо чекати, поки її економіка сама розвалиться, не варто. Можливо, навіть пік економічних втрат Росії вже позаду. Додам, що люд у нашої північної сусідки готовий терпіти. Отже, ресурс вирівнювання фінансових балансів у Росії ще не вичерпаний. Люди готові голодувати, аби тільки новий Сталін продовжував сидіти в Кремлі. Така реальність себе заспокоювати. Ми втрачаємо час, і замість того, щоб наздогнати і випередити Росію, продемонструвавши і українцям, і росіянам, і донеччанам перспективність нашого напрямку, ми тупцюємося на місці. А тупцювання на місці в економіці - це рух назад. І ми не є привабливими для кримчан і донеччан через такі тарифи і такий низький рівень життя.

Платні експерти і коментатори кожного разу під час протестних акцій народу попереджають про негативні економічні наслідки. Але після Революції 2004 року чотири роки відбувалося найдинамічніше зростання України, а іноземні інвестиції досягали 7 мільярдів доларів на рік. Після Революції Гідності ми маємо лише негативні тенденції, і це доводить, що не революції впливають на економіку, а та влада, яка або допомагає розвитку або руйнує національне господарство.

Цей рейтинг показує можливості для приватного бізнесу в країні. Якщо у нас молодь, яка є потенційним джерелом приватного підприємництва виїжджає за кордон, а число підприємців у країні скорочується, то це показує, що така позиція в рейтингу є вкрай незадовільною Адже треба порівнювати ведення бізнесу не з Африкою чи Азією, а з нашими сусідами: Польщею, Росією, Болгарією, Угорщиною. А у порівнянні з цими країні ми не просто відстаємо, а в провалі. У нас відтік капіталу щорічно становить не менше 12 мільярдів доларів. Прямі інвестиції цього року дорівнюватимуть не більше 1 млрд доларів. Плюс кредити уряду приблизно на таку ж суму, банківських позичок з-за кордону практично немає. А люди, які могли б освоїти інвестиції та позички залишають нашу країну. Все це говорить про те, що наша нація не має економічної перспективи, якщо сьогоднішні умови для бізнесу залишатимуться. Справа ще й в тому, що підприємці для олігархів - класові вороги і суперники. Вони знищують кластери, торговельні комплекси, захоплюють землі у фермерів та селян. Саме це і призводить до втрати нашої економічної потуги. Я буду задоволений, коли ми увійдемо в десятку по цьому рейтингу, як увійшли Грузія та Естонія.

Олігархічні холдинги фінансуються не за рахунок власних прибутків, а за рахунок монополістичних цін і тарифів, які дають їм надприбутки. За рахунок бюджетного фінансування, пільг в оподаткуванні, кредитної допомоги грошового регулятора. Для того щоб їм вистачало грошей, вони скорочують соціальні програми в країні, обмежують ресурси соціального розвитку нації і, як тепер бачимо, сприяють зниженню народжуваності, виштовхують молодь за кордон і скорочують чисельність інвалідів і пенсіонерів. Останні відрізаються від медичних послуг, і це буде призводити до скорочення середньої тривалості життя в країні і депопуляції нації. Очевидно, що це не влада. Це - руйнівна і не наша влада. Економіка існує лише для того, щоб краще жилося людям. Отже, їхня економіка нам не потрібна. 

Передусім нас "ощасливили" повідомленням про подальшу девальвацію валютного курсу гривні. Отже, ціни на медичні препарати, фрукти, енергетичні ресурси будуть зростати. Всеохоплюючий вивіз зерна за кордон уже призводить до його дефіциту на внутрішньому ринку, що підштовхуватиме ціни на м"ясо і хлібо-булочні вироби. А штучне підвищення заробітної плати для частини громадян, зокрема, бюджетників, підштовхуватиме ціни на всю продовольчу групу товарів. Інфляція має властивість прискорюватися. Торік вона була 12%, цього року - 16%, у наступному буде ще вищою. Ми пережили прискорення інфляції від галопуюючої до гіперінфляції у 1992-1996 роках. Але сьогоднішнє керівництво не хоче про це пам"ятати.

Якби у сьогоднішньої влади фінансово-грошова система була у повному розпорядженні, то каскадне падіння гривні було б ще більшим. Міжнародні фінансові організації змусили владу обмежити друкування грошей. І саме тому вже другий рік живемо у більш спокійній обстановці. Але є загроза, що перед відставкою сьогоднішнього владного істеблішменту гривня буде провалена в страшних темпах, бо вони захочуть наостанок захопити з собою ще мільярдні суми і залишити нас у ще гіршому стані. Адже "дно" не має матеріальних меж.

Виникає запитання: люди - для медичної реформи, чи медична галузь - для людей? Адже кінцевою метою економічного розвитку є покращення умов життя, екології і стану здоров"я людей (звичайно, і освіти і культури, але зараз про інше). Цивілізований світ рухається у напрямку зростання соціальних орієнтирів. Американський президент щороку ставить завдання про подовження середньої тривалості життя американців. У Чехії та Словаччині екологічні пріоритети вищі за економічні. Отже, політика сьогоднішнього уряду є вкрай викривленою і шкідливою. Жодна економія бюджетних коштів, на що направлена ця медична реформа, не є виправданою. І радикальні висновки, які лунають з вуст людей про знищення української нації, мають реальні підстави.

На жаль, українська економіка, затягуючи протягом 25 років зв"язки з російськими ринками, гальмувала свою технологічну модернізацію і вихід на широкі світові ринки. З 1992 року не відбувалися процеси переходу на виробництва продукції, конкурентоспроможної у світі. Владоможці в Україні, затягуючи внутрішню модернізацію і підняття конкурентоспроможності, довели нас до величезної залежності від торгівлі з Росією, оскільки тільки вона готова була купувати нашу застарілу продукцію машинобудівного комплексу. Тепер, коли розгорнулася війна, і товарообіг із Росією впав у три рази, ми маємо двократне падіння обсягів усієї зовнішньої торгівлі. Тобто хвороба не лікувалася, а затягувалася. І внаслідок цього ми знаходимося в стані не оздоровлення, а реанімації.

Мені здається, що влада продовжує розігрувати перед нами спектакль щодо свого патріотизму, здатності вивести країну з кризи, захистити нашу територію від агресора. Замість того щоб зосередитися на обмеженні в"їзду в Україну громадян країни, яка розв"язала війну проти нас, і захистити внутрішні об"єкти і громадян від диверсій і терактів, влада посилає сигнал українцям, але це і так зрозуміло. І росіяни не чекають українців у себе. Вони вже ввели квоти для наших заробітчан. Звичайно, наші люди абсолютно незахищені в Росії, і Україна не може їм допомогти у випадках ув"язнення, як це відбувається з нашими найкращими людьми, що інтерновані або перебувають у тюрмах. Донеччани і луганчани і так будуть їхати до Росії, тож жодні закони не стануть їм на заваді. Тобто питання більш серйозне і важливе, ніж просто видання декларативного документу.

Кредити МВФ, отримані за останні три роки, поповнили валютний фонд нашої економіки, а також допомогли профінансувати дефіцит бюджету в ці роки. МВФ цим самим підтримує певний баланс у наших фінансах. Нагадаю, що руйнування нашої фінансової системи призведе до руйнування держави. На жаль, з"являються інформаційні повідомлення по те, що валюта МВФ розкрадається і через нелегальні схеми, оборудки і частково надходить олігархам і корупціонерам. Саме тому, як мені видається, МВФ зупиняє кредитну співпрацю з Україною. Якщо так, то наша подальша співпраця буде зведена лише до видачі нам невеликих сум для сплати відсотків по наших боргових зобов"язаннях перед Фондом, як це робиться в Єгипті та інших країнах-безнадійних боржниках. Такі країни не відзначаються динамічним розвитком. І ми входимо в їх число.

Не варто сподіватися, що іноземці будуть дбати про матеріальний добробут українців. Вони піклуються, щоб у світі не виникали "чорні діри", величезні борги між країнами, тому що існують дослідження, які показують, що Перша і Друга світові війни почалися через невирішення проблеми міждержавних боргів у Європі. Скоріше за все, МВФ піклується, щоб Україна не стала "чорною дірою" у міжнародній торгівлі та платежах. А як досягнути балансів та платоспроможності - це наша справа. Щоб стати членом ЄС, ми маємо виконувати вимогу ЄС про те, що відхилення валютного курсу гривні відносно долару і євро не перевищувало 5% на рік. У світі своя етика виконання фінансових зобов"язань і підтримки балансів курсів валют. Ми бачимо, що особливих відхилень співвідношення долару до євро немає, і це цілеспрямована фінансова політика найбільших економічних союзів світу.
Звичайно, за таких обставин вимоги МВФ не націлені на наше національні інтереси, оскільки це не входить до статутних зобов"язань цього фонду у світовій торгівлі. Якщо наш уряд не здатен проводити реформ, які дають зростання економіки, МВФ вимагає від нас скорочення витрат та економії на людях. І це для нас неприйнятно, як і для інших країн Європи, які не звертаються за коштами до МВФ, бо розвивають власну економіку.

Призупинення співпраці з МВФ призведе до зростання процентних ставок, які потрібно буде сплачувати щороку за приватними боргами України, які вона отримає шляхом розміщення державних облігацій (євробондів) на міжнародних фінансових ринках. Нагадаю, що цього року на оплату процентів за цими боргами наша держава виплатить близько ста мільярдів гривень. Отже, у наступних роках суми на оплату відсотків зростуть, а це значить, що зменшаться інші витрати бюджету, перш за все на соціальні програми. Отже, наслідком буде погіршення матеріального стану наших громадян.
Ми обійдемося без допомоги МВФ, тільки коли вийдемо на високу динаміку зростання.

Політичний процес дуже непрогнозований і містить в собі багато підступних подій. Знаю, що партії, як правило, мають свої цілі і пріоритети і не об"єднуються у найвідповідальніші моменти історії. Ще одна складність - це те, що в нашій країні не обмежується фінансування виборів, підкуп комісій, оплата телевізійних агітацій. Отже, не ми обираємо найкращого, а за нас це роблять товстосуми. Маємо об"єднати зусилля, щоб подолати владу олігархату, і ми це зробимо, як зробили інші країни, в тому числі США. А без цього країна не зможе існувати як суверенна.

Розвал, який відбувається, доведе нас до краю. Є іноземні прогнози, що в Україні через 20 років залишиться 10 мільйонів громадян, будуть спустошені наші міста і села. В історії руйнувалися не тільки імперії, але й феодальні та олігархічні утворення. В такому бурнхливму та жорстокому світі інші народи і країни можуть знехтувати долею окремої держави, тому ці загрози дуже і дуже серйозні.

У нас не проведена реальна децентралізація влади, фінансів і управління. Місцевим громадам спускають більше зобов"язань, ніж фінансів. Тим самим забезпечуючи олігархів додатковими фінансовими вливаннями. За такої влади не варто очікувати соціального підйому в наших населених пунктах. Потрібно не спускати гроші зверху, бо це продовження централізму, а передати на місця податкові, митні джерела надходження коштів, а також права і розпорядження місцевими земельними, природними і трудовими ресурсами. Тоді регіони будуть володарювати на своїй землі і матимуть змогу збільшувати доходи власних бюджетів за рахунок економічних чинників. А децентралізацію треба проводити, бо це єдина можливість підняти соціальні стандарти.

Економічна політика в Україні є, але вона шкідлива для людей будь-якого віку. Окрім тих, хто допущений до владних годівниць. Нахабність бюрократії в Україні не має меж. Людям обіцяти добавку в 100 гривень, а собі нараховувати мільйони - це край зневаги до людей, цинізму і ескалації соціальної напруги.

Пенсійна реформа направлена на скорочення чисельності пенсіонерів в Україні, бо такий звірячий підхід дозволяє зекономити бюджетні кошти для потреб "нафтогазів", "ротердамів плюс", енергетичних магнатів, монополістів житлово-комунальних послуг, латифундистів та інших зрадників наших спільних цінностей та інтересів. Нас ніхто не буде поважати в світі, якщо ми так ставимося до людей, що потребують допомоги від держави і від молоді. У світі це неприйнятно. Там знають, що як молодь ставиться до старих людей, так і до неї будуть ставитися власні діти через 20-30 років.

Відомо, що пенсійне законодавство є диференційованим для різних груп наших громадян, в залежності від того, як ці групи потрібні аморальній державі. А тому одні отримують тисячу гривень пенсії, а інші - сто тисяч. Для силовиків - свій закон про пенсії. Фактично він недоступний для широкого загалу. Ми не знаємо, які там ставки, і за рахунок чого їх накручують. Відомо, що у нас існують й інші касти, що мають в десятки разів більші пенсії.

Пострадянська мораль і ставлення до соціально незахищених - залишаються. Ми не стали європейцями, і на нас у Європі дивляться як на аборигенів, далеких від європейської культури.