Георгий Тука

Начнем с пенсий. Во-первых, выплаты, которые люди получают на оккупированных территориях – это не пенсия, между РФ и Украиной есть договор про невозможность двойных пенсий - если люди получают российскую пенсию, то не могут получать украинскую - и наоборот. Во-вторых, далеко не все живущие на оккупированных территориях люди получают материальную помощь из РФ. Кроме того, пенсия - это не государственные обязательства, это не соцвыплаты. Это деньги, которые человек откладывал всю жизнь в пенсионный фонд, и всеми международными нормами признано, что пенсия является имуществом человека и никто не может лишить человека права собственности на его имущество. То, что эти пенсионные деньги не возвращаются в Украину, не соответствует действительности, деньги эти возвращаются - на них покупаются товары украинские и в Украине. К сожалению, пока нет возможности организовать продажу украинских товаров на линии разграничения. На чем, между прочим, настаивают все международные партнеры Украины. 

bffdg

Начнем с последнего. Есть мировой пример Китая, где показательно расстреливают на стадионах коррупционеров, это уже национальный вид спорта, но количество коррупционеров не уменьшается. Мировая практика утверждает, что от преступлений уберегает не жестокость наказания, а его неотвратимость. Если человек будет знать, что срок, пусть и не самый большой, но получит, а имущество его семьи будет конфисковано - это будет гораздо эффективней, чем показательные расстрелы на Майдане. Коррупция – крайне сложный украинский феномен. В одном из исследований Украина заняла первое место по числу граждан, которые сами дают сами взятки - вольно или невольно. 90% граждан сами принимают в этом участие. Когда летом начали давать биометрические паспорта, после утверждения безвиза, я под окнами своего кабинета видел эти очереди, в которых люди место с ночи занимали, кто хотел заработать, приезжали ночью на машинах, составляли списки и с утра начинали продавать место в очереди. Элементарная вещь, казалось бы, но это такая же коррупция, такое же взяточничество. Принципиально это отличается только масштабами: кто-то берет 500 гривень, а кто-то 500 тысяч. Наши соотечественники сами продают свою свободу - даже за гречку, как это было на последних выборах в Чернигове. Так что, если поменять Порошенко на какого-нибудь Сидоренко - ничего не изменится.

Одразу скажу - президенських амбіцій не маю. Я на власному досвіді склав точку зору, яка людина має йти в президенти. В мене для цього нема команди, яка має складатись щонайменше з кількох сотень людей, яким би я стовідсотково довіряв, щоб ці люди миттєво обіймали якісь певні посади, допомагаючи в реалізації тієї політики, яку я вважатиму за необхідне. Щодо Зеленського та Вакарчука, я вкрай негативно ставлюсь до таких культпоходів і до, на жаль, досить великого рейтингу серед населення та можливого обрання одного чи іншого президентом. Я особисто не буду голосувати ні за першого, ні за другого. Попри всі амбіції Вакарчука, я думаю, що у Володі Зеленського вистачить і здорового глузду і величезного почуття гумору не йти в політику, а перетворювати це все в сарказм, висміюючи сьогодення. Тим паче, що Зеленський вже був "президентом" на екрані, і він знає, що це таке, і розуміє, що йому це не потрібно. 

Вопрос Крыма намного сложнее, чем вопрос Донбасса по нескольким объективным и субъективным причинам. Можно ли было удержать Крым? С моей точки зрения - нет. Стоило ли бороться? Скорее всего, да. Но чтобы быть объективным, нужно знать, как в то время реагировали силовики на приказы из центра, и МВД, и СБУ, и ВСУ. Один пример: 80% СБУ предали Украину и приняли присягу РФ. Были люди, конечно, которые считали Крым Украиной и готовы были биться, но их было намного меньше.
Недавно я смотрел по ТВ проект о Закарпатье. И человек, который родом с Востока, сказал фразу, с которой я полностью согласен.: там, где местная власть предала, мы Украину потеряли. Там, где местная власть дала отпор - мы Украину сохранили. 
Если бы Украина дала отпор в Крыму, события могли бы разворачиваться гораздо хуже, чем произошло в итоге. Если бы там сразу началось вооруженное противостояние, нам бы нужно было отправлять ВСУ в Крым, потому что и по уровню подготовки, и по уровню обеспечения военные РФ имели преимущество. Если бы мы тогда ввязались, я уверен, у нас не хватило бы сил еще выдержать удар на Востоке. Харьков, Днепр, Запорожье – это же все было. Где-то восстали сами граждане, где-то прекрасно отреагировала местная власть. Но если бы нас втянули в конфликт в Крыму, Украины бы на два фронта не хватило. Кроме того, Россия могла бы начать полноценную войну, поскольку на полуострове кроме "казачков" было огромное количество легальных российских войск. И в случае действий против "регуляров" мы бы моментально получили обвинения в том, что "бандеровская хунта пошла на русский мир", и мы бы получили ответ от регулярной армии. 
"Пока я не вижу тенденции по "сливу Крыма", психоз "крымнаш" еще будет несколько лет продолжаться. Хотя все понимают и ощущают последствия от аннексии Крыма. Таких людей все больше, но критической массы пока еще нет. Когда элита РФ прочувствует весь набор проблем от санкций, когда народ почувствует на своей шкуре все последствия от санкционной политики, тогда, возможно, российские народ и элита пойдут навстречу друг другу по вопросу Крыма в духе: "А может он нафиг нужен, этот Крым?". 

Во-первых, не знаком лично с Януковичем, потому мне сложно быть объективным, сравнивая его с Порошенко. Я могу только опираться на сообщения СМИ об уровне этого человека культурном, политическом и т.д. Для себя я сделал вывод, что это соединение хама и клептократа, то, что я видел в его поместьях, не поддается пониманию, даже если ты богатейший человек. Я на Западе никогда не видел, чтобы кто-то на встречу приезжал на "Бентли", тем более - на пяти "Бентли". Все эти картины... Но если человек вешает такую картину у себя в кабинете, где он изображен в роли римского императора, на поле боя в роли Наполеона, значит он этим наслаждается, он ассоциирует себя с историческими гигантами. С моей же точки зрения, такие люди - извращенцы и дебилы,  лучшем случае - люди с очень плохим вкусом. Мне прислали похожую с моим изображением, я попросил такого не делать. А "пшонкам" это нравилось.
С моей точки зрения, чтобы спасти Украину, нужна диктатура. Рада – это коллективная ответственность. Ни одна паскуда не сидит за то, что голосовала за Харьковские соглашения. Упразднить парламент на пять лет и дать право президенту исполнять его обязанности. Но я не могу себе представить Порошенко в роли диктатора. Я бы хотел видеть шаги в эту сторону, но он их не делает. Он человек компромиссов и переговоров, взаимопонимания, и это не всегда идет на пользу государству. Я до сих пор не понимаю, почему "регионалы" до сих пор бегают на свободе и даже полируют стулья в Верхновной Раде.

Я не Ванга и предсказывать не могу, выскажу только свою точку зрения. Я бы не хотел, чтобы этот человек имел политическое будущее в Украине. Я считаю его актером, популистом и, простите - лжецом. У нас своих таких хватает – зачем нам еще иностранные? Я очень разочарован его действиями в Украине и хотел бы, чтобы он ее покинул. Не разочарован ли я Порошенко, который ему дал гражданство и пост губернатора Одесской области? Я не разочарован Порошенко, потому что не очаровывался им. Советовал бы всем соотечественникам взрослеть политически и не очаровываться, чтобы не разочаровываться. Как было с Надей "Наше всё" Савченко. Не очаровывайтесь персоналиями.

Той факт, що місцева влада займається страусиною політикою, замість того, щоб вирішувати питання, кажуть, що загроз не має. Так склалось, що існували певні регіони з моменту незалежності України, були віддані під керування так званих еліт, в обмін на лояність до центральної влади. України ніколи не було - ні в Криму, ні на Донбасі, ні на Закарпатті. Увага зараз прикута до Закарпаття. щодо навності праопрів, вживання мови ....з моєї точки зору це один шляхів прояву мякого сепаратизму.
Щодо можливості сепаратизму на Волині, Галичині, то я не бачу там загрози. По-перше, не в тій стадії стосунків зараз українсько-польські відносини, по-друге, не в стані такої потужності в країні праві націоналістичні угрупування, і в середині Польщі нема такої концентрації прихильників "польского мира" чи відокремлення. вам не завадати подивити в інеті матеріали на львівщ, де молоді людти робили певні акціїї щодо галиц народ республ і пан садовий власною персоною називав це шалостью,. Спецслужби певно досліджують звязки садового з цими маргіналами. Серед переважної більшості галичан нема іденотифікації своєї....Треба це відслудкувати і діяти на випередження

Считаю правильным запрещать выступать в Украине людям, отметившимися украинофобскими заявлениями. Если человек публично высказывает одобрение оккупации части территории моей державы, такому человеку тут делать нечего. Насчет запрета фильмов/сериалов – у меня нет четкого представления, как тут действовать. Если взять, например, "Сваты", то там никакой политики нет, по крайней мере, я ее там не видел. То, что один из исполнителей поддержал аннексию Крыма - это очень плохо, но, с другой стороны, как отделить художественное творение от персоналий я не знаю. Если человек поддерживал Гитлера, но был прекрасным творцом? Давайте вспомним, как после победы в СССР фурор произвела демонстрация немецких трофейных фильмов. Я не специалист и отдам этот вопрос на откуп других людей. Но те, кто требуют запретить в Украине Пушкина и Достоевского - это идиоты. С тремя восклицательными знаками…

Така жорстка українізація - це відповідь на те, що 25 років в країні нічого не робилось, окрім русифікації. Ми втратили цей час і те, що ми зараз спостерігаємо на Сході, в тому числі, це - наслідки відсутності культурно- пропагандистської політики. Тому це - необхідний і вимушений крок. Іншого способу в нас же нема. Я - корінний киянин в шостому поколінні, і як  переважна більшість киян спілкувався і спілкуюсь в побуті російською мовою. Але, водночас, я завжди чинив супротив ідеям впровадження другої державної мови. Людина вільна в своєму виборі, в тому числі в виборі мови спілкування. Я був би вдячний, якщо би ви турбувались долею англійської мови в Україні. Бо якщо дивитись в майбутнє, то це набагато важливіше. І якщо ви маєте дітей чи онуків, то приділяйте більше уваги вивченню ними європейських мов, а не російської. 
 
 

С моей точки зрения - и я неоднократно об этом говорил - западная модель демократии подходит далеко не каждому обществу. Из-за национальных особенностей, исторического опыта.  Не стоит вводить модель управления одного государства в другом. В случае, когда речь идет про Россию, там как была, так и остается "византийщина", никакой демократии там не было, и, как мне кажется, этого никто не требует. Тот факт, что россияне выбирают себе в правители государства правителя, который втягивает Россию в войны, и они этим не наелись, то, возможно, это их картина мира. Несколько лет назад я практически прекратил общаться с россиянами, потому что начал слышать от них "Та че вы там, хохлы, ну чего вы тут выпендриваетесь?" во время революции. И это были самые обычные люди. Это не политическая точка зрения, так они оценивают мир, им кажется злодейским, что "хохлы хотят жить по-другому". Они нас воспринимают как униатов, отколовшихся еретиков, которых нужно вернуть в лоно московского патриархата. Это точка зрения может измениться, но России придется для этого пройти через большую кровь. Я хотел бы видеть распад этого государства на отдельные улусы. Говорить, что распад России невозможен, это не понимать реального состояния вещей. В случае некоторых обстоятельств социальных политических и внешних это может случится. В 90х американцы поддерживали Ельцина, потому что не хотели возникновения десятка государств с ядерным, химическим и бактериологическим оружием. Сегодня миру надо думать о том, не "как контролировать ядерное оружие под началом Кремля", а "как его контролировать после демонтажа власти Кремля".

Наверное, сейчас бы я отказался от предложения вернуться в Киев из Луганска. Я вижу, что там происходит после того, как я ушел. Я вынужден признать, что у меня и у моего коллеги Вадима Черныша, несмотря на все заверения, очень мало союзников во власти и потому всеми правдами и неправдами нам режут возможности для осуществления той политики, которую мы исповедуем. На мое возвращение повлияло сразу несколько факторов, но прежде всего - моя колоссальная физическая усталость. Один раз я утром за рабочим столом просто вырубился - до вечера. Также очень тяжело было находиться без семьи. Но в плане реализации моей идеологии работа в Луганске была гораздо полезней, чем в Киеве. Если бы не было такого сопротивления со стороны моих коллег, мы бы зашли гораздо дальше в ее реализации.

Что касается борьбы с коррупцией, я, как и подавляющее большинство граждан не удовлетворен результатами. Я не то что разочарован, я возмущен отсутствием судебных решений, реальных наказаний для тех людей, которые разорвали нашу страну и сейчас находятся в Раде. Я убежден, что они должны быть наказаны, осуждены. У меня нет понимания, что делает в Раде, например, Бойко, Хомутынник и остальная "армия". Там тьма таких персонажей. Петру Порошенко нельзя приписывать диктаторские устремления. Может это - мудрость, может - мягкотелость. Я знаю точно, что не хотел бы оказаться на его месте и получить в управление разрушенную, разорванную страну. Ожидания у общества были намного выше, но были ли они объективными - другой вопрос.
Что касается Востока, я ненавижу тех, кто говорит, что на Востоке - одни сепаратисты, а в Галичине - одни патриоты. Это обратная сторона сепаратизма. Когда у меня была встреча, заходила группа детей на экскурсию - детей, победителей олимпиады, мы с ними раньше встречались. Они из Луганщины. Это - наши дети, и когда кто-то берет на себя право судить, хочется спросить, а что вы лично сделали для того, чтобы у этих людей поменялось мировоззрение? Как можно осуждать человека, который не выезжал за пределы области, а у нас таких более 80%? Им просто было не с чем сравнивать. Я постоянно общаюсь с переселенцами, военными, самая моя большая симпатия к тем ребятам с Крыма с Донецка, с Луганска, которые не стали бежать от войны, спася себя и свои семьи, а стали защищать свою страну с оружием в руках. Этих ребят тысячи, нельзя всех мазать одной краской. Акценты надо делать на тех вопросах, которые нас объединяют. Когда я приехал в Луганск, у меня не было охраны, я ходил пешком, я ехал с мыслью, что все мечтают меня, "бандеровца" прикончить и вставить нож в спину. Но когда я начал общаться, ездить по городкам, селам, я увидел мировоззрение этих людей, и я не принимаю посыла, что что там все сепаратисты. У нас и здесь много предателей. Там превалируют не пророс настроения, там превалирует желание "совка". Они привыкли к колбасе за пару копеек, к большим шахтерским зарплатам... 

Уменьшилось ли влияние России? Если уменьшилось, то незначительно. Нужно ли запретить гражданам ездить в Россию? Это невозможно, хотя бы потому, что состояние границы с РФ не позволит это сделать. Если Украине выгодно, чтобы газ РФ шел через нашу территорию, если это приносит вклад в бюджет, если это дополнительный рычаг для политического воздействия, только дурак может отказаться от такого решения. Прежде чем рвать на груди волосы и ограждаться от России, подумайте, у кого 70% топлива мы покупаем для АЭС у России, и куда 100% отходов отправляем. Взаимоотношения между Россией и Украиной сложнее, чем у Украины с оккупированными территориями. Мне это не нравится, но я понимаю, что каждый шаг может тем или иным способом отразиться на жизни большого количества наших граждан и не собираюсь спекулировать на уровне эмоций, не беря в расчет экономические и политические факторы. То, что необходимо сокращать экономическую зависимость, проникновение российского капитала я говорил еще в 2014 году. Это фактор soft power, который может в будущем повлиять на Украину. А бредить о закрытии границы - ну, пойдите закройте. Я не верю в то, что это реально возможно.

За даними нашої розвідки і за моїми власними, на Луганщині до 70% мешканців мріють про те, щоб повернутись назад в Україну. Друге - на сьогодні на окупованих територіях мешкає близько 3 млн людей. Якщо населення України за офіційними даними складає 45 млн, ну нехай тільки 40 млн, то 3 млн - це менше 10%. Виникає питання - що ми за така нація, яка так пишається своїми національними ідеями, ідентифікацією і рештою досягнень, що боїмося впливу порівняно невеликої кількості наших співгромадян? Чим вони таким інфіковані, що можуть нашу точку зору змінити? Можливо, навпаки, може краще ми почнемо міняти їх точку зору, тільки не ламаючи через коліно, доводячи, що той кацап не правильний, а я - правильний? Бо я тільки вчора вдягнув вишиванку, квиток комуністичної партії я заховав в городі, а квиток Партії регіонів в мене лежить в сейфі на робочому місці, а портрет Путіна я тримаю в задній кишені в штанах, але зараз я в вишиванці, тому я - патріот. Я, наприклад, не розумію як патріот може бути крадієм, мародером, корупціонером...Тому я проти цих злодійських узагальнень, це - штампи, з якими треба боротись. До речі, за часів моєї роботи в Северодонецьку там були проведені місцеві вибори. На цих виборах Партія Регіонів (Оппоблок)  отримала менше 50% голосів. Я переконаний, у разі розумної політики, в першу чергу місцевої влади, на наступних виборах вони б отримали ще меншу підтримку

Не думаю, что в России есть шанс у ультра-правых прийти к власти. Они маргиналы и могут прийти к власти только в результате переворота. Что касается отношений с Россией, они должны быть в первую очередь прагматичными. Я не понимаю тезисов о "братских народах", "братской любви" и прочих соплях о единых народах. Даже если бы такой маргинал как Жириновский пришел к власти, ничего из того, что он заявляет на ТВ, не было бы. Но политически в перспективе Россия будет оставаться врагом независимой Украины, поэтому наша задача – стремиться раздробить Россию на части.

Частично это проблема, причина которой – не совсем ответственная политика самой Украины. Я не понимаю закона об образовании, содержащий тезисы, которые неизбежно привели к обострению. Сам закон, может, правильный, но стоило ли вводить его сейчас?
Насчет "поссорились" – явное преувеличение: премьера Польши отравили на днях в отставку, и одной из причин было названо ухудшение отношений с Украиной. Венгрия специфическая страна в ЕС и НАТО, она выступает с претензиями ко всем своим соседям. В Венгрии есть "Йоббик", который сотрудничает с Кремлем. Позавчера 11 государств НАТО выступили с осуждением политики Венгрии, которая блокирует сотрудничество Украины с НАТО. ЕС заинтересован в сотрудничестве с Украиной, поэтому там найдут инструменты для влияния на Венгрию. С Польшей мы наладим отношения очень быстро –надо только взять под контроль маргиналов, которые в обоих странах действуют на разжигание розни. 

Разрыв дипотношений – исключительно политический акт. Это не приведет к дискомфорту наших граждан в России, потому что их проблемами занимаются не послы, а консулы. Стоит ли делать этот шаг прямо сейчас? Это компетенция исключительно президента, МИД и тех специалистов, которые там работают и им виднее. Давайте уже начнем доверять специалистам.

Не існує закону ні про реінтеграцію Донбасу, ні про деокупацію Донбасу. Є законопроект про особливості держної політики щодо повернення суверенітету. Я його ще не бачив в остаточному варіанті після того як комітет Пашинського здійснив його аналіз після першого читання. В першому варіанті законопроект містив 14 сторінок, а зараз - 30 сторінок. За тією інформацією, яка є у мене, там є позитивні моменти. Зокрема, передання управління всіма силовими підрозділами від Штабу антитерористичної операції до Об"єднаного оперативного штабу, який входить в структуру Міноборони. Я вважаю це нормальним, доречним, через те, що переважна більшість підрозділів, які воюють з РФ, це все таки підрозділи ЗСУ. Деякі моменти щодо взаємодії військових і цивільного населення в Донецькій і Луганській областях, вони також мають бути врегульовані цих законопроектом, і це теж позитив. 
Разом з тим, наскільки мені відомо, в цьому законопроекті є певні тези, які стосуються АР Крим. Наприклад, я підтримую тезу про скасування ганебної так званої Вільної економічної зони в Криму. Хочеться, щоб читачі знали наступні факти. Насьогодні на території Криму працює лише два підприємства, які зовні зберігають статус українських виробників, обидва належать пану Фірташу. Це - "Титан" і "Кримський содовий". Всю свою продукцію вони постачають на зовнішні ринки. То що ж зробив пан Фіртаж? Після того, як Росія офіційно визнала Крим територією РФ, аби не вступати в конфілікт з окупаційною владою, пан Фірташ зареестував двійників, які діють в рамках російського законодавства, репрезентуючи ці два підприємства, сплачуючи всі податки, всі мита, транспортні збори і тд. Разом з тим, якби ці підприємства не були формально українськими, то вони би підпадали під усі міжнародні санкції, і їхня продукція не мала б можливості потрапляти на зовнішні ринки. Таким чином відбувається колосальне зловживання, коли ці два підприємства під час продажу своєї продукції демонструють українські документи, не сплачуючи при цьому в Україні ніяких податків, бо це Вільна економічна зона. Це колосальне розкрадання бюджету і елементарне зловживання. Ця ситуація зберігається виключно в інтересах однієї фінансово-промислової групи Фірташа. Тому, якщо знайдуться сили зламати це питання після 4 років, я буду аплодувати цьому.

С моей точки зрения минские соглашения не являются уникальными или стопроцентно устраивающими Украину. Вместе с тем есть два тезиса, с которым не будет спорить никто: благодаря этим документам, на основе которых против РФ вводились санкции, нам удалось остановить боевые действия. Да, продолжаются обстрелы, да, есть потери, но по международным стандартам это уже "международный конфликт низкой интенсивности". Эти документы являются уставными для Совета Европы ОБСЕ. Мы не можем заявить об их игнорировании. Никто и никогда не запрещал разрабатывать другие шаги, кто-то надеется на "нормандский формат", ищет спасения в Будапештском меморандуме… Не имеет значение название процесса, но надо понимать, что любой документ, который будет подписан и ратифицирован - это всегда компромисс. Исключающий компромиссы документ называется капитуляция. Капитуляция РФ сегодня невозможна. Есть огромное количество возможностей для уступок и компромиссов, которыми надо пользоваться. Децентрализация, которая идет в течение трех лет, этому поможет. Ничего, кроме общих интересов для возвращения в общее поле украинского законодательства не существует. Военные шаги приведут к многочисленным жертвам, как со стороны наших военных, так и со стороны гражданского населения и разрушения инфраструктуры. И активные действия Украины приведут только к ухудшению отношений с нашими европейскими партнерами. Я сторонник дипломатического пути, что не означает, впрочем, что нам не надо укреплять наши военные силы.

Не будет каких-то стратегических продвижений ни в одну сторону, ни в другую. Будет конфликт низкой интенсивности, может, договорятся о прекращении огня на время праздников, может, как всегда сепаратисты эти договоренности нарушат.

Конфликт между Корнетом и Пасечником с одной стороны и Плотницким с другой продолжался на протяжении двух лет. Единственной причиной были финансовые потоки, никакой политики там нет. Спусковым крючком стали действия Плотницкого, который переоценил свои возможности и публично унизил "министра внутренних дел" Корнета. Эскалация началась, когда в ходе заседания "народного совета ЛНР" выступила женщина, попросившая защиты у Плотницкого. Эта женщина уехала из-за боевых действий, а вернувшись обнаружила, что Корнет поселился в ее доме. Плотницкий стал на ее сторону, а потом под телекамеры выселил Корнета из захваченного дома. Корнет этого не стерпел и начал "народную революцию" Странно, что Пасечник – гораздо более образованный и умный человек, - до сих пор остается в тени, потому что если Корнет – тупой "опер", то Пасечник – человек уровня управленца СБУ. Но у меня нет сомнений, что он стоял за этими процессами. Влияния эти перестановки никого не окажут. Его участники - марионетки, кукловоды находятся в Москве, в квази-государствах происходит только то, чего пожелают в Кремле. Захарченко несколько раз пытался продвинуть тезис об объединении "ЛНР" и "ДНР", но каждый раз против этого категорически протестовал Плотницкий. Так что и "объединения" не будет, так как ни один из бандитов не согласится слезть с финансовых потоков.

По-перше, я не погоджуюсь з узагальнюючими термінами, далеко не завжди все, що відбувається, оцінюється як рука Кремля. По-друге, в більшості такі оцінки дають не кадрові співробітники спецслужб, а в кращому випадку - речники, а найчастіше - радники. Я переконаний в тому, що далеко не все. що відбувається в нас в державі, відбувається завдяки втручанню з боку РФ. Але, разом з тим, як носій певної інформації і як людина, яка з перших днів протидії РФ активно займається вирішенням певних питань, я можу оцінювати ті впливи, які чинить Росія на політичну і економічну ситуацію в Україні. І не дооцінювати ці дії просто не можливо. Це було би злочинно.

Давайте згадаємо елементарний приклад - як починали псуватись стосунки між Україною та Польщею. Невеличка купка маргіналів в Польщі зруйнувала цвинтар, на якому були поховані воїни УПА. Приблизно через три дні невідомі обстріляли з гранатомету польське консульство в Луцьку. А через два дні невеличка кучка людей перекрила міжнародну трасу з величезним банером "Вимагаєм припинити утиск поляків в Україні". Це добре, що в той момент вже працювали спецслужби (польські і наші), відмоніторили всю цю навлолоч і затримали організатора. І цей чудо-хлопчик був настільки самовпевнений, що навіть не соромився по відкритому зв'язку, мобільному телефону, спілкуватись щодо планування акції, щодо отримання винагород, щодо розцінок за участь, зі своїм керманичем, який в цей час знаходився в Ростовській області.

Велика кількість подій, які відбуваються у нас в державі, здебільшого під патріотичними гаслами, досить часто ці дії спрямовуються в першу чергу людьми, які живуть в іншій державі. Один з яскравих прикладів - після того, як Семенченко розпочав так звану блокаду, які були були гасла, що підбурили суспільство підтримати ці дії? Перше - звільнення полонених. Друге - припинення обстрілів. Третє - припинення фінансування тероризму. Перші дві умови вони не виконали. З економічної точки зору ми там втратили контроль на приблизно 50 підприємствах різних форм власності. Частина цих підприємств закрилась, залишивши людей без роботи, відповідно якась частина чоловіків, не маючи альтернативи, підтримала бойовиків, бо там платять хоч якісь кошти. До речі, спочатку клоуни Захарченко і Плотницький оголосили про націоналізацію підприємств, а на другий чи третій день змінили формулювання, і почали розповідати про зовнішнє управління. В чому різниця? Націоналізація передбачає зміну права власності, а зовнішнє управління - ні. Їх кремлівські керівники намагались виглядати перед світом так, ніби вони не грабіжники і не рейдери. Велика кількість підприємств тоді перешла під зовнішнє управління.

Оцінку діям Семенченка нехай дають правоохоронні органи, а я говорю лише про факти. Україна купує дороге вугілля, певна кількість людей поповнила склади незаконних збройних формувань, а покидьки, які втекли з України, отримали контроль над нашими українськими підприємствами. Це факти, проти яких я не чув заперечень. Це все здійснювалось під партіотичними гаслами.

Є інші приклади. На чию користь були погроми Сбербанку? Ви не уявляєте, яка задіяна потужна пропагандистська машина РФ на Заході. Коли на західних каналах починають демонструвати, як в центрі Києва люди в камужляфі б'ють банки, і це супроводжується текстом про те, що київська влада це не контролює, це все формує точку зору пересічного європейця, який здебільшого навіть не знає, де знаходиться Україна. Так формується точка зору европейців. Західні політики потім мають реагувати на цю точку зору. Окрім того, є певні маргінальні організаціїї в тій же Угорщині, Польщі, і всі знали про тісні стосунки цх організацій Росією ще до 2014 року. І, на жаль, той факт, що вся Європа начебто за нас, за Україну, це тішить наше самолюбство, але це не відповідає дійсності. Нашим дипломатам доводиться працювати закордоном дуже обережно, щоб доводити необхідність підтримки нашої держави, аое це не завжди виходить.

Крім того, Європа втомилась від України. Психологія будь-якої людини так влаштована, що вона не може довго існувати в стані стресу. Така втома - це нормальна реакція людини на зовнішні подразники. Але політики діють не на емоційному рівні, а на рівні доцільності, меркантильності по відношенню до своєї держави. Іноді ці дії ідуть всупереч поверхневим інтересам своєї громади. Я не думаю, що величезна кількість європейців в захваті від того, що вони потрепають від санкцій. Не треба забувати, що санкції завжди шкодять також країні, яка їх вводить. Один з яскравих прикладів - німецький Сіменс, який був спійманий на тому, що напівпрозоро поставив обладнання до Криму. Уявіть собі величезну німецьку компанію, в якій працює велика кількість співробітників з родинами. І коли ця компанія втрачає потужні замовлення від такого крупного клієнта як Росія, мова йде про мільярди. Врешті решт це позначається на повсякденному побуті цих працівників і їх родин, навряд чи вони будуть в захваті. Тому німецьким політикам доводиться пояснювати своїм громадянам доцільність таких санкції і їх підтримання. Це непросто, а з кожним днем це ставатиме ще складніше.

До такої ідеї ставлюсь позитивно через те, що давно займаю позицію необхідності пошуку шляхів повернення під контроль центральної влади окупованих РФ територій не військовим шляхом. Але на відміну від очільника Кремля, який намагається втюхати свою ідею про використання миротворців виключно вздовж лінії зіткнення, я вважаю, що єдиний прийнятний для України шлях, на кшталт боснійського досвіду, це - використання міжнародних миротворчих сил на всій неконтрольованій території, включаючи контроль за українсько-російським кордоном.
Я постійно вивчаю досвід всіх балканських країн, аналізуючи можливі шляхи досягнення миру та шляхи постконфліктого врегулювання. Негативних наслідків може бути декілька. Вивчивши досвід Балкан, де були застосовані міжнародні миротворчі сили, на жаль, там були випадки боягузства, самоусунення від виконання місії, які були покладені на миротворчі сили. Щоб уникнути такого, треба робити висновки. В разі прийняття миротворчої місії будуть задіяні певні механізми, які б унеможливили такі дії на території Донбасу.
Щодо кількості. Якщо брати за масштаб Боснію, то там було 60 тисяч миротворців, які забезпечили проведення місцевих виборів, в тому числі перевезення урн з бюлетенями від місцевих дільниць до центральної виборчої комісії, забезпечуючи таким чином об"єктивність виборів та унеможливлюючи провокації. Після завершення виборчого процесу місія була зменшена до 30 тисяч. Тому, коли я чую цифру 20 тисяч, то в мене є побоювання, що такої чисельності не вистачить. Але  застовування такої кількості миротворчих сил потребує величезного фінансування.
Що стосується політичної сторони процесу - необхідно забезпечити дві обов"язкові умови. Перше, Україна має дати дозвіл на це, друге - таку саму згоду має дати і Росія. Сподіваюсь, Захід знайде впливові аргументи, які змінять точку зору Кремля на це питання. Для об"єктивності варто зазначити, що в перший раз вкид про застосування миротворців був зроблений ще в 2015 році Кремлем, і тоді було запропоновано використати в якості миротворців збройні сили РФ. Тому нічого нового в пропозиціях Москви нема, це неприйнятний для нас сценарій, тому переконаний, що Україна на це погодиться

Вернемся в 2014 год. Затулин, Царев, Жириновский – все эти пропагандисты не слазили с телеканалов 24 часа, рассказывая о "Новороссии". В одних проектах эта территория должна была занимать девять областей, в других – всю левобережную Украину. Сегодня вы хоть что-то об этом слышите? Вместе с тем, исходя из прагматизма и понимания, что даже маленькая крыса становится опасной, будучи загнанной в угол, задача наших международных партнеров - найти для Путина выход из Донбасса, но такой, чтобы он не потерял лицо перед своими избирателями. Он сейчас пытается делать вид царя-миротворца, поэтому РФ начала на всех площадках говорить о международных миссиях. У меня есть ощущение, что политически кремлевские начальники не желают расширять территорию - они желают ее покинуть. Но на своих условиях. Тут очень тонкая грань, и нам нужно неуклонно отстаивать интересы державы, но при этом искать компромиссы и на их основе возвращать Донбасс под свой контроль.

В першу чергу я б хотів відпустити тих осіб, які про це кажуть. Чим далі відпустити, тим краще для України. Будь-яка монета має дві сторони, будь-які оплески здійснюються двома руками. Давайте візьмемо за приклад Захарченка, який каже: "Донбас треба від"єднати від України". Сепаратист, гад, негідник, сволота. А тепер є інший діяч - в вишиванці, шароварах з оселедцем і бандурою. І він каже: "Донбас треба відокремити від України". Знайдіть відмінності між ними? Відмінності лише зовнішні. Один ходить в косоворотці і лаптях, а інший - вишиванці і чоботах. В обох теза одна - роз"єднати Україну. Тому я  вважаю ворогами як першого, так і другого. 

У меня прекрасные отношения Игорем Лапиным, который является автором этого законопроекта и подал его, кажется, еще в 2015 году. Кроме того, что до сих пор не определено понятие "коллаборант", есть вопрос - в интересах ли Украины сейчас людей, которые живут в ОРДЛО и из-за разных обстоятельств сотрудничают с оккупационной администрацией, заранее объявлять преступниками, провоцируя их на сопротивление? Да, они ходят с шевронами ЛНР и ДНР, но стоит ли их обвинять, если, например, они занимаются тушением пожара, спасением людей? Можно ли считать врагами сотрудников т.н. "МВД", которое ежедневного занимаются соблюдением гражданского порядка? Должен сказать, что судами в "республиках" за четыре года осуждена 1400 граждан за криминальные нарушения, или теми, какими считает криминальными этот режим. Но если они задерживают воров и мародеров, то стоит ли таких людей осуждать? Или врачей, учителей? Не стоит, походя, в очередной раз делить общество на белое и черное. Сейчас я не могу согласиться с этим законопроектом.

Ситуація непроста, але не критична. Справа в тому, що всі світові організації, які надають гуманітарну допомогу Донбасу, діють в рамках власних бюджетів. Дана програма ООН вичерпала виділений на 2017 рік бюджет. Я не сумніваюсь, що в 2018 році ця програма відновиться, після того як буде схвалено бюджет на наступний рік. Бюджет формується в першу чергу завдяки доброчинним пожертвуванням організацій, урядів і установ. Тому кількість коштів, яка буде надана ООН, буде залежати від результативності співпраці з країнами-донорами, і оцінки ефективності використання вже виділених коштів.

Для Украины это позитивный первый шаг, только шаг, не результат. Это позиция прокурора, а результат будет после решения суда. Остальное будет зависеть от оценки международного сообщества. В случае признания в суде, сторонникам России и тем европейским политикам, которые отстаивают политику Кремля и "Газпрома", станет гораздо сложней отрицать факты и сложней эту позицию защищать. Это мощный фундамент, на основании которого мировое сообщество будет отталкиваться в своем отношении к Российской Федерации. 

Думаю, повернення душ і розуму - це набагато триваліший, складніший і болючіший процес, ніж повернення контролю над територією. У зв"язку з цим, буде виникати велизна кількість загроз. Але це треба робити, до цього готуватись. Очевидно лише одне, і я можу в цьому вас запевнити, на націоналістичних засадах цього не зробиш, бо це буде спричиняти ще більший супротив з боку людей на окупованих територіях.

Группа людей правящего класса не определилась с общей точкой зрения, общей философией и это обычно вредит. Я принимал участие как минимум в пяти круглых столах, международных в том числе, где присутствовали представители местных и властей, и бизнеса с Востока, но даже сотрудники Академии Наук утверждают, что старого Донбасса уже не будет – индустриального сырьевого монстра, живущего в XIX веке. Украина уже туда не вернется. Попытка восстановить старый Донбасс будет преступлением по отношению к Украине, огромной бесцельной тратой денег, это никому не нужно – ни государству, ни обществу, ни самим шахтерам. Нам надо идти в будущее, к статусу постиндустриальной державы. Это потребует огромных инвестиций, политической воли, которая состоит в том, чтобы уничтожить желание мародерить на восстановлении Донбасса. Сейчас есть ощущение, что слишком многие политики на проекте восстановления хотят греть руки.

Там є і зрадники, і жертви ситуації, і колаборанти. Але переважна більшість людей - це жертви, заручники. Треба чесно казати, в ситуації, коли людина стає заручником, існує кілька сценаріїв поведінки. Є так званий синдром заручника, який полягає в тому, що коли влада швидко не звільняє заручника, а терористи поводяться з ним умовно по-людськи (дають воду, їжу, дозволяють в туалет сходити) і розповідають людині: "От бачиш, ця влада - злочинна, вона не йде нам на поступки, не хоче тебе рятувати". То через короткий період часу людина починає симпатизувати терористам. Те саме з населенням окупованих територій.
Вимушений чесно зазначити, що в разі приїзду дорогого Владіміра Владіміровіча в Київ, знайдеться багато дядь і тьоть, які з квітами побіжуть його зустрічати. Тому не треба казати, що в Києві - одні патріоти, а в Донецьку - сепаратисти.
Коли я приїждаю на КПВВ і бачу, які там умови (банально не вистачає води, туалетів), і як українські силовики копирсаються в торбі бабусі, яка все життя чесно пропрацювала, як принизливо викидають її речі на підлогу, то яку іншу реакцію ви від них чекаєте? Звісно, вони ображені, звісно у них йде відторгнення.
Людей не цікавлять георгіївські стрічки, їх цікавлять буденні проблеми - де можна купити сало, як отримати пенсії, як поїхати до лікаря в Харьків. Саме вирішення от таких питань - це шлях до повернення Донбасу в Україну. Той, хто принесе на цю територію мир, порядок, спокій і дасть майбутнє, того і приймуть ці люди. Якщо це не зробить Україна, тоді це зробить Росія.
До того ж нам невідома реальна кількість загиблих, а в них є друзі, родичі. Про це треба думати, а не про те, скільки кілограм ковбаси протягнуть на ту територію.

С моей стороны было бы безответственно называть какие-то сроки. Думаю, Крым вернется в Украину после того, как РФ будет уничтожена как единое государственное образование.

Это позиция всего цивилизованного мира, не только Украины. Когда в последний раз в международных терминах использовался термин "война"? Посмотрите в библиотеке. Это абсолютно нормальная практика, когда то, что происходит у нас, называется "вооруженный конфликт". У этого термина есть несколько градаций. Это не какая-то "зрада" или "предательство", это мировая практика, которой Украина следует.

Это системная ошибка волонтеров, которые отказались идти во власть, ожидая, что изменять страну будет Коля, Вася, Наташа. Относительно Касьянова, то, во-первых, он никогда не был во власти, а во-вторых, более ярого критика власти Порошенко, вы не найдете. Поэтому отождествлять Касьянова с властью, по крайней мере, ошибочно.
По поводу меня, посмотрите мою страницу в Фб, мои выступления, мои интервью, я неоднократно критиковал и парламент, и коллег по Кабмину, и различных деятелей политических. Меня никогда не останавливала занимаемая должность. Я считаю недопустимо большой роскошью бездеятельность власти в отношении таких деятелей, как Семенченко, Парасюк, Соболев, Саакашвили, Деревьянко. Я наверное был первым, кто начал публично выражать свое негативное отношение к дуэту Розенблата-Полякова. Я не устаю говорить о том, что с моей точки зрения на нарах должно сидеть минимум 30% Верховной Рады. Каждый раз когда попадаю под купол, меня тошнит от того сброда, который я там вижу. Не ищите вселенской зрады. Если сейчас во власти больше 4 тысяч вакансий, то идите и меняйте нашу страну, а не ждите, что очередной мессия прийдет и построит Украину.