Ярослава Руденко: концерти на передовій непередбачувані, замість оплесків можуть вдарити "Градами"

"Не зліть мене, бо я — дівчина з полтавським характером", — співачка страхала бойовиків, які спинили її авто під час поїздки з концертами в зоні АТО.

Ярослава Руденко

На сайті "Главред" відбувся чат із Заслуженою артисткою України, солісткою Національної філармонії України та Заслуженого академічного ансамблю пісні і танцю Збройних сил України, яка недавно була нагороджена Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня, Ярославою Руденко. Спілкуючись із читачами, вона розповіла, скільки сотень концертів вона дала в зоні АТО, які зустрічі з бойовиками траплялися, чи страшно виступати на передових позиціях українських військових, коли в будь-який момент їх може обстріляти противник, а також чи правда, що "мистецтво на фронті — як повітря". Крім того, Ярослава розповіла, як ставиться до колег по сцені, які зараз виступають у Росії, як, на її думку, Україна має прийняти на "Євробаченні" учасницю від РФ, а також як її уже під час війни запрошували виступати на Кубані.

Подаємо стенограму чату з Ярославою Руденко.

Malinka:За вашим досвідом і спостереженнями, чи багато на війні жінок, які поруч із чоловіками захищають країну? Якщо вам доводилося з ними спілкуватися, розкажіть, що це за жінки, що спонукало їх взяти до рук зброю, чим вони вас найбільше вражали?

Ярослава Руденко: На фронті дуже багато жінок і більшість із них пішли добровольцями. Вони дуже маленькі, худенькі, але вправно володіють зброєю, смачно готують їжу — встигають усе. І найбільше мене вразило те, що вони нічого не бояться. На моїх очах було поранено бійця, і я бачила, як під обстрілами молода дівчина із ще одним воїном побігли рятувати побратима. Після того, як вони перемістили його в безпечне місце, пані воїн ще й надала допомогу.

Valentyna:Чи правда, що цього року ви плануєте виступити з близько сотнею концертів у зоні АТО? Де саме ви збираєтеся побувати? Це ваше власне бажання, поклик чи посада зобов'язує — солістки ансамблю ЗСУ? Дякую.

Ярослава Руденко: Це мій мега-план. Мій чоловік одразу сказав, що у мене буде більш як сотня концертів, не менше.

Звісно, це поклик душі і серця. Робота роботою, а Україна — понад усе. Ну, і взагалі не можу сидіти вдома: коли в країні йде війна, треба їхати туди, де ти більш потрібна. А мистецтво на фронті — як повітря.

Я планую об'їздити всю зону АТО. І хочу, щоб моя поїздка була корисною не тільки для воїнів АТО, а й для місцевого населення, щоб люди, які живуть там, де проходять військові дії, не думали, що про них держава забула.

Valentyna:Розкажіть про вашу найбільш екстремальну поїздку чи виступ на передовій, будь ласка.

Ярослава Руденко: Ми весь час їздимо по прокладеному маршруту, і нам завжди щастило. Але одного разу нас запросила волонтерська організація, яка надала транспорт і водія, але той був дуже самовпевнений і не прислухався до нас, за що і поплатився. Він хотів скоротити шлях і поїхав лісом, де нас зустріли хлопці не наших кольорів символіки. У нашому автомобілі були чоловіки і одна я — жінка. І вгадайте з трьох разів хто вийшов із машини. :) Звісно, я. Взяла свій диск, плакат і пішла на "аудієнцію". Хлопців було троє на БТРі. Запитали, куди їдемо і хто ми. На що я відповіла, що по нас, напевно, видно, хто ми, звідки ми і за кого ми. І сказала: "Хлопці, не затримуйте нас, ми поспішаємо. Ось беріть мій диск із плакатом і їдьте собі, слухайте. І не зліть мене, бо я — дівчина з полтавським характером". Вони посміялися, попросили весь екіпаж вийти з автомобіля, сказали, що їм пощастило, що я така. І щоб я, в свою чергу, більше манівцями не ходила і не їздила, бо мені на них пощастило, а бувають ще ж інші — вбивці. І щоб такі нас не зустріли, ці бойовики нам показали дорогу, як виїхати з лісу без пригод.

Ми поїхали, всю дорогу мовчали, а потім я показали свій характер водію. Більше він зі мною не їздив у зону АТО.

Ярослава Руденко

Valentyna:Чим вас найбільше вразила війна, яку ви побачили, так би мовити зсередини, на передовій, під час безпосереднього спілкування з нашими військовими?

Ярослава Руденко: Вразила тим, що на фронті воюють хлопці і дівчата різних професій. І це вкотре є підтвердженням, що на сході України воює цвіт нашої держави, цвіт нашого народу. Вони могли б зробити собі кар'єру, сидячи вдома, у затишній квартирі чи будинку, але їхній патріотизм дуже високий, тому вони там, де більш потрібні.

У мене є менша рідна сестра, і у мене мрія, щоб майбутнім її чоловіком став воїн АТО.

Valentyna:Чи доводилося вам під час виступів у зоні АТО потрапляти під обстріли або стикатися з бойовиками, чи обходилося без таких "пригод"?

Ярослава Руденко: Ми виступали не тільки в госпіталях, військових частинах, а й на самісінькій передовій. Звісно, потрапляли в різні ситуації. А обстріли там — звичайне явище. Тому навіть ми, представники мистецтва, до них звикли.

Lika:Что для вас самое сложное во время концертов на передовой?

Ярослава Руденко: Концерти на передовій завжди непередбачувані. Ти не знаєш, чого очікувати з тієї сторони, яка у будь-яку хвилину може замість оплесків обстріляти "Градами". Але ми, бачачи наших бійців, завжди впевнені і ніколи не помилялися в тому, що будемо в безпеці. Дякувати Богу, в зоні АТО я провела більш як 300 концертів, і мене не зачепила жодна куля супротивника — ось такий тил вміють створити справжні українці, професійні військовослужбовці.

Lika:Планируете ли вы со временем отойти от преимущественно народных песен и нарабатывать свой собственный репертуар, выступать на эстраде? Ведь у популярных артистов гораздо шире аудитория... Или вам вообще не интересен жанр поп-музыки и украинский шоу-бизнес?

Ярослава Руденко: Я народній пісні ніколи не зраджувала і не зраджу. У мене у репертуарі є і авторські пісні, але стилістика їхнього виконання — народна. Тому перебудовуватися в інший жанр я не збираюся.

Joker:Як, на ваш погляд, Україна має повестися в ситуації з учасницею від Росії на "Євробаченні"? Чи повинні ми дати змогу брати участь у конкурсі людині, які виступала на окупованих Росією українських територіях?

Ярослава Руденко: Я б заборонила Росії брати участь у будь-яких конкурсах, які проходять на території нашої держави. Країна-агресор — Росія, яка нищить наш народ, не має права стояти на нашій землі. Байдуже, кого вони посилають учасником на конкурс. Важливо розуміти, що ми повинні всьому світові і, в першу чергу, собі не зрадити і вкотре пояснити, що у нас іде війна, і воюємо ми із Росією. І буде дуже нездраво країні-окупанту взяти участь в організованому у нас конкурсі.

Lika:Как вы относитесь к введению квот на украинскую музыку в теле- и радиоэфире? Это разумный и эффективный путь, чтобы сделать украинскую музыку и исполнителей более востребованными?

Ярослава Руденко: Квоти на українську музику — це "зелене світло" для наших виконавців. Багато хто скаржиться, що їхні пісні не беруть у ротацію, але їм треба розуміти, що музичний продукт повинен бути, в першу чергу, якісним: гарний текст, музика, аранжування і запис голосу. Тому квоти квотами, а якість якістю. Наш народ дуже розумний і хоче слухати справжнє живе гарне виконання. Тому бажаю всім успіху — будемо співати.

Ярослава Руденко

vasia_vasilisa:Ярославо, наскільки, по-вашому, виховані музичні смаки українців загалом? Друге. Чи вміємо ми по-справжньому цінувати власну українську культуру, як вам здається?

Ярослава Руденко: Наш народ прокинувся, коли почалася війна, коли Майдан почався. Шкода, що ми не зрозуміли раніше, ким ми є, що не цінували того, що мали. Зараз настали нові часи, і ми — нові. Доля, обставини нам диктують нові правила, які ми повинні виконувати, за якими повинні жити. Народ, який не цінує своєї історії, своєї культури, ніколи майбутнього не буде мати. У нас нині великий шанс будувати майбутнє наших дітей, онуків, держави в цілому. Ще не пізно шанувати тих, хто робив і робить для зміцнення суверенності, неподільності України. Це і науковці, і митці, і лікарі, і представники інших професій. Якщо у кожного із нас буде культура, та українська культура, то нас ніхто не здолає.

Kondor:Ярослава, не боитесь ли вы ездить на передовую? Ведь там стреляют. Ездите ли вы в зону АТО сейчас, когда возобновились обстрелы?

Ярослава Руденко: Так, звісно, їжджу. Бо в такі важкі часи треба найактивніше відвідувати та підтримувати мешканців, які проживають у зоні АТО, та наших воїнів-героїв.

Hunter:Ярослава, как вы относитесь к блокаде торговли с ОРДЛО?

Ярослава Руденко: Я вважаю, що проводити будь-які операції співпраці з країною-агресором не потрібно. Влада повинна дбати про свій народ, а особливо у військовий час. Вона не повинна співпрацювати з будь-якою структурою, яка фінансує вбивство нашого українського народу. Тому я підтримую блокаду. Пора вже речі називати своїми іменами, якщо війна то війна.

Tianna:Ярослава, как вы относитесь к артистам, которые выступают в России? Если бы вам предложили там выступить за приличный гонорар — вы согласились бы? Ведь там любят украинских артистов и украинскую песню.

Ярослава Руденко: Торік мене запросили приїхати з концертом на Кубань. Звісно, я відмовилася. Я абсолютно не підтримую тих артистів, які виступають у Росії. Ну, як це так, громадянин України співає тому народу, який прийшов на нашу українську землю і проливає нашу кров? Таких артистів я називаю зрадниками.

Ігор Тимофєєв:Ярославо, ви кажете: "Я б заборонила Росії брати участь у будь-яких конкурсах, які проходять на території нашої держави". А як ви прокоментували б скандал, що розгорнувся навколо "української" співачки Світлани Лободи, яка не вилазить із Росії і заробляє там у окупантів грубі гроші й навряд чи жертвує їх на потреби АТО?

Ярослава Руденко: Я не підтримую її позицію. Так не можна робити. Сьогодні ти відвернулася від України, а завтра Україна відвернеться від тебе. Ніякій країні не потрібні люди-зрадники. Це повинен розуміти будь-хто, хто за гонорари зраджує своїй державі, своєму народу і своїй рідні. Мені соромно за Лободу, оскільки вона дійсно талановита артистка, але так не можна чинити. Бог їй суддя. Її вчинок більше коментувати не хочу, можливо, в неї заговорить совість, і вона знайде адекватне виправдання своїм діям.

Ігор Тимофєєв:Навздогін до попереднього запитання по Лободу. Ви кажете: "Робота роботою, а Україна — понад усе". Але ж Світлана така не одна, для котрої Україна — пустий звук. Десяток відомих наших артистів гастролюють по РФ, не звертаючи уваги на її агресію на Донбасі. На вашу думку, як потрібно вчинити із такими співаками: позбавити звань заслужених/народних, заборонити в'їзд в Україну, позбавити громадянства, "перекрити кисень" на радіо і телебаченні?

Ярослава Руденко: Дуже гарне запитання. Мене теж хвилює те, що багато наших артистів їздять до країни-агресора, але одні отримують "по заслузі", а інші роблять це начебто непомітно, хоча їх всі бачать. Тому керівництву нашої країни потрібно вводити відповідні санкції до тих людей, які їздять із концертами по Росії: чи то відібрати звання, чи то взагалі заблокувати будь-яку діяльність на території України.

 

Ярослава Руденко

Wrangler:Ярослава, недавно вас наградили Орденом княгини Ольги ІІІ степени. Расскажите, как отметили это событие? За что вручен этот орден? Как вам вручали эту награду? И какие значение она имеет для вас? Расскажите, есть ли у вас другие награды.

Ярослава Руденко: Орден княгині Ольги мені вручили 9 лютого, а указ з'явився на сайті президента 9 листопада. Це для мене дуже велика перемога, адже я до неї завжди йшла. Часто мене запитують, чи не втомилася я своє життя присвячувати поїздкам в АТО, благодійним концертам по селах України. Я відповідаю, що ніколи не втомлюся. Це — моє покликання. Я не зупинюся, і в мене є грандіозні плани. Звісно, поїздки в АТО — як я вже казала, що хочу провести в цьому році сто концертів у зоні АТО, поїздити по селах Чернігівщини. Плюс, звісно, мій всеукраїнський проект — "Захисникам України". Хочу вшанувати родини загиблих воїнів АТО, родини воїнів АТО, які повернулися. Також планую наступного року зробити патріотичний концерт у палаці "Україна". Сподіваюся, що до того часу війна в Україні завершиться, і це вже буде концерт нашої перемоги.

Нагороди дають потужне натхнення артистам, стимулюють їх творити, розвиватися, перемагати. Тому як відповідь на всі запитання, чи потрібні звання заслужених і народних, я кажу: звісно, потрібні. Не забирайте в артистів те, що дає їм сили творити.

Wrangler:Ярослава, был на вашем рождественском концерте в Национальной филармонии. Вы исполняли там песни, которые я нигде не слышал до этого. Расскажите о том, как эти песни попали в ваш репертуар.

Ярослава Руденко: Моя покійна 102-річна прабабуся все життя співала. І я з нею змалечку вчила українські народні фольклорні пісні. Саме вона прищепила мені ту любов до українського слова й пісні, навчила співати душею. Вона завжди казала, що у важкі хвилини пісня її завжди рятувала. Навіть коли на війні вбили її чоловіка, і на руках у неї лишилася маленька донечка, вона рятувала себе піснею. А ще, жартуючи, вона казала, що сто років прожила тому, що співала: "Тому і ти, Ярославо, співай, і будеш жити довго, як я". З її голосу я записала багато автентичних пісень. У майбутньому планую випустити диск із цими піснями. Я хочу, щоб наша українська молодь виховувалася і знала цей пісенний скарб.

Стосовно концерту у Національній філармонії України "Ніч перед Різдвом", це був не просто концерт, а пісенно-театралізоване дійство. У нас була і Солоха, і Чуб, і Чорт, і Дяк, і всі дійові особи, про яких писав мій земляк Микола Гоголь. Наступного року я хочу повторити такий концерт, тому що після його проведення мене запросили із ним відвідати кілька обласних центрів. І, звісно, відгуки глядачів спонукають мене його повторити.

Ярослава Руденко

Paulina:Ярослава, почему бы вам не снять клип? Вы исполняете народные песни. Многие люди их любят. Почему бы вам не популяризировать народные песни? Как вы относитесь к современной обработке народных песен?

Ярослава Руденко: У мене в репертуарі дуже багато народних пісень у сучасній обробці. Багато танцювальних колективів зробили постановки на них, і мені це дуже приємно. Звісно, я мрію відзняти відеокліп, але, на жаль, нема такої фінансової можливості, яка дозволила б зробити все професійно і якісно. У найближчому майбутньому, гадаю, скоро порадую моїх прихильників гарним відеокліпом.

Booklia:Не планируете ли вы сделать какой-то интересный дуэт. Например, с Катей Чили. Она ведь тоже любит аутентичные песни. Вот бы объединились! Было бы интересно!

Ярослава Руденко: Катя Чілі — дуже цікава, нестандартна співачка. В цьому і є її особистий скарб. Звісно, якби була така можливість заспівати з нею дуетом, я б із радістю погодилася. Ми зараз працюємо над репертуаром, щоб можна було б заспівати дуетом із гарним співаком. Це будуть пісні у народній стилістиці — як ліричні, так і патріотичні.

Booklia:Ярослава, как вы относитесь к конкурсам красоты? Не хотели бы поучаствовать? Ведь у вас есть все данные для этого — и красота, и обаяние, и харизма...

Ярослава Руденко: Звісно, мріяла б. Але я низького зросту. Тому всі мої бажання лишаються мріями.

Kukla:В одном из ваших интервью читала, что у вашей бабушки были пророческие способности. Можете рассказать об этом подробнее? Вам не передалось? Говорят, что передается через поколение.

Ярослава Руденко: Моя прабабуся знала день своєї смерті. За чотири роки вона нам сповістила. Та ми до цього поставилися скептично, оскільки не вірили ні в паралельні світи, ані в паранормальні явища. Пройшов час, у переддень смерті прабабуся одяглася у все нове, як називають його в селі "на смерть", і сказала: "Сьогодні я помру, шкода, що тільки не дочекалася Ярослави". А в мене в той час у Полтаві мав бути сольний концерт. Я душею відчувала, що щось вдома не так. Із рідних мені ніхто нічого не казав, щоб не засмучувати.

Коли прабабуся знепритомніла і перебувала в комі два дні, дідусь із бабусею сказали мені цю неприємну новину, і я одразу виїхала з Полтави. Приїхавши вночі, зайшла до прабабусі в будинок, а вона до того часу не реагувала ні на кого і ні на що. Лікарі сказали, що вона в комі, невідомо скільки буде в такому стані і навряд чи прийде до тями. Коли я переступила поріг її будинку, вона розплющила очі і сказала: "Дочекалася". Ми з нею довго розмовляли. Потім прабабусі вже було тяжко зі мною розмовляти, вона сказала, щоб я їхала, збиралася з силами на концерт, і ми із нею попрощалися. Я приїхала в Полтаву, і мені зателефонували й сказали, що прабабусі вже нема. Мені було дуже важко співати на концерті, але я розуміла, що не можу підвести ані організаторів, ані глядачів, а, в першу чергу, свою прабабусю, яка мене просила: "Співай!". Ось така історія нашої бабусі.

Пройшло вже чотири роки, а її будиночок ми зробили міні-музеєм, у якому багато її вишитих картин, рушників, стоять старовинні лави, скриня, з якою, до речі, виходила заміж моя бабуся.

Також вона сказала нам, що після її смерті буде в Україні війна. На той час ми не могли в це повірити, оскільки були впевнені, що сучасний світ не дозволить, щоб у центрі Європи у нас відбулося щось подібне, але маємо що маємо.

Коли я працювала в хорі Верьовки, думала, що це робота всього мого життя, але прабабуся одразу сказала, що я там працювати не буду. Через три роки я звільнилася і стала солісткою Ансамблю Збройних сил, а згодом — солісткою філармонії.

Бабуся навіть передбачила, що мій чоловік буде старшим за мене.

Ярослава Руденко

Ось такі на Полтавщині бувають чудеса... Недарма Гоголь писав, що на Полтавщині всі жінки — відьми. Це я відчуваю і на собі. У мене дуже розвинене інтуїтивне передбачення. Я наскрізь бачу людей. Інколи по життю мені це навіть шкодить. Дивно, але люди в селі, не маючи вищої освіти, були такими мудрими й освіченими, що нинішнім професорам треба було б у них повчитися. Та сільська доброта, вона була потужною і непідкупною. Я дуже сумую за тими часами і тими людьми, які оточували мене, виховували, робили людиною. Моя прабабуся завжди казала: "Люби життя і люби людей". Я з цим кредо і живу. Дуже не люблю несправедливість і нещирість.

Kukla:Читала, что у вас дома живут два котика. Кто за ними присматривает, когда вы на гастролях? Как они к вам попали?

Ярослава Руденко: Я дуже люблю тваринок. Так, у мене вдома два котика — Малиш і Мишко. Вони були бездомними хворими кошенятками, я їх підібрала, вилікувала, і тепер вони проживають зі мною і моїм чоловіком. Мишко дуже талановите кошеня, він уміє носити м'ячик по команді. Ми робили дослідження — скільки найбільше разів принесе котик м'ячик, то він 48 разів приносив, а далі втомися, ліг на підлогу і нас ігнорував. Ось такі маленькі чуда в мене вдома.

Kondor:Ярослава, где можно увидеть в ближайшее время ваше выступление? Не планируете ли вы как-то отправиться на гастроли по Украине?

Ярослава Руденко: Я щодня виступаю на концертах — стежте за моєю діяльністю в соцмережах. Запрошую на всі свої концерти — приходьте, співайте разом зі мною.

Kondor:Ярослава, в интервью вы рассказывали, что работали в ансамбле Вооруженных сил Украины вместе со Златой Огнeвич. Поддерживаете ли вы с ней отношения до сих пор? Может, она вам помогает какими-то советами?

Ярослава Руденко: Раніше ми із нею бачилися у спортклубі, зараз я змінила клуб. Тому стежу за нею тільки по її офіційних сторінках.

eva3:Ярослава, существует ли в вашем коллективе конкуренция между артистами? Я имею в виду ансамбль ВСУ.

Ярослава Руденко: Я думаю, що у нас нема конкуренції. Кожен виконує свою роботу, розвивається, працює. Сподываюся, що так буде й надалі.

Ярослава Руденко

eva3:Ярослава, вы часто выступаете на передовой, где мало женщин. Влюблялись ли в вас мужчины на войне?

Ярослава Руденко: Дякую за запитання. Звісно, військові хлопці приділяють багато уваги дівчатам-артисткам. В тому числі й мені. Але я вже заміжня жінка, у мене є родина. Тому ніякої надії не даю — тільки дружба і співпраця.

Ingeborga:Занимаетесь ли вы домашним хозяйством? Вы же родом из села. Не тянет ли вас к земле? Особенно весной, когда выходят в поле, чтобы садить новый урожай.

Ярослава Руденко: Звісно, тягне земля, бо вона є моїм джерелом енергії. За Києвом у мене є маленька дача, де я насадила багато квітів і дерев, дуже люблю рослини, і мені гарно вдається озеленювати двір. Також ми з чоловіком займаємося сільським господарством. Це радше хобі. А також займаємося обробітком землі.

Ingeborga:Часто ли вы бываете на родине? Помогаете в Киеве односельчанам. Советами или там попасть в какую-то хорошую больницу или к хорошему врачу?

Ярослава Руденко: Я часто допомагаю і односельцям, і родичам, і просто знайомим. Не тільки по лінії медицини, а й по працевлаштуванню. Така вже я.

Надія Майна

Фото Олександра Синиці

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять