Колись у буремні роки я спілкувався із представниками Євросоюзу, а саме – Єврокомісії. У розмові вони зазначили, що чекають від України ухвалення цілої низки законів. А я зауважив: "Але ж ці закони ніколи не будуть виконуватися!". На що мені було сказано: "Ви приймайте! А рано чи пізно закони виконуватися почнуть".
Тож європейці та американці вважають, що, якщо українським парламентом закон ухвалений, то його виконання стає питанням часу.
Те саме стосується і законів, ухвалених 30 квітня Верховною Радою, так би мовити, заради МВФ: закону про банківську діяльність та закону про відкриття ринку землі. Хороші вони чи погані – це поле для дискусій.
У будь-якому разі, закон про землю треба було приймати, це однозначно. Він потрібен. Але, говорячи про ухвалення закону про ринок землі саме зараз, під тиском МВФ, у надкритичній ситуації, згадуються слова про те, що одна справа – це кохання, а інша – кохання під примусом. У даній ситуації ми начебто зробили добру справу, але, коли це сталося під тиском і примусом, виникає багато запитань…
Читайте такжеУтром - деньги, вечером - отмена закона: как Киев может "кинуть" МВФЗакон щодо банків, який дуже хитро назвали "антиколомойським", насправді регламентує діяльність не тільки Приват-банку, але й інших. І в цьому законі є чимало моментів, на які варто звернути увагу, зокрема, через цей закон Україна фактично втрачає принцип верховенства власних судів у банківській сфері. Тобто тепер українські суди не зможуть регламентувати цілу низку моментів, пов’язаних із діяльністю банків. Це підриває і суверенітет України, і довіру до українських судів як таких.
На мою думку, до закону про банки більш суттєві зауваження, ніж до закону про землю.
До того ж, ухвалені на вимогу МВФ закони у майбутньому цілком можуть бути оскаржені у Конституційному суді. Причому не стільки земельний закон, хоча при його ухваленні було багато порушень, які могли б стати підставою для оскарження, скільки "банківський закон", оскільки з його змісту випливає чимало порушень прав людини. Більше того, "банківський закон" у певних пунктах навіть суперечить поняттям національної безпеки України.
Не виключаю і того, що ухвалення цих законів є лише хитрістю нашої влади, на яку вона пішла, щоб отримати гроші від МВФ, а, отримавши їх, закони просто оскаржать в КС та скасують. Це – в українських традиціях, і ми неодноразово бачили подібні приклади.
Читайте такжеУкраине придется выбрать один из двух кошмарных вариантов, чтобы сохраниться
Звісно, МВФ, побачивши рух у такому напрямку, просто не даватиме Україні наступний транш. Але ж Фонд, по суті, виділяє гроші, які підуть на погашення попередніх боргів перед ним же. Та й не зацікавлений МВФ у тому, щоб Україна оголосила про дефолт, а тому на багато речей він закриватиме очі.
Йде гра у "вірю-не вірю" між Україною і МВФ. Фонд каже: "Давайте ви виконаєте наші умови, а ми – дамо вам гроші. Ви ж вірите, що ми дамо вам гроші?". Україна погоджується і каже: "Добре, давайте нам гроші, а ми, в свою чергу, ухвалимо потрібний закон. Ви ж вірите, що ми його ухвалимо?". Насправді при цьому кожна з обох сторін розуміє, що інша легко може "кинути" і обдурити. Адже вся історія стосунків України та МВФ – це історія двох недоговороздатних сторін.
Костянтин Бондаренко, політолог, історик, директор Інституту української політики, спеціально для Главреду
Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред
Читать Главред в Telegram
Главред в Google News
