Чому Україна не оголошує війну на Донбасі

Офіційний військовий стан принесе проблеми...

Після розвалу парламентської коаліції та заяви про відставку Арсенія Яценюка розпуск парламенту й дострокові вибори – питання найближчого часу. Сумнівів у цьому не виникає, це – вимога Майдану. І якби не бойові дії на Донбасі, жодних трагічних прогнозів суспільство б не робило.

Тим не менше, поки що порядок денний в Україні формує АТО. Захід її підтримує, Росія звично називає "каральною операцією української влади проти українського народу, котрий з нею не згоден". Громадські активісти в соцмережах, виступах у пресі та телевізійних ефірах закликають називати речі своїми іменами й перестати цнотливо прикривати терміном "антитерористична операція" фактичне російське військове вторгнення.

Особисто я не здивуюся, побачивши в грядущих виборчих програмах різних партій цілком серйозну обіцянку домагатися введення нарешті на Донбасі військового стану. Складається враження, що за популярністю й очікуваністю військовий стан у Донецькій та Луганській областях вже почав конкурувати з обіцянками сильних світу цього провести нарешті метро на Троєщину.

Політичні спекуляції довкола перейменування АТО абсолютно прогнозовані. Є навіть підозра: бойові дії в такому вигляді навіть вигідні політичним силам. Ще до офіційного старту парламентських перегонів швидке завершення війни стоятиме першим пунктом практично в кожній програмі.

Довкола введення військового стану бої у парламенті точаться вже не перший місяць. Показово, що найбільшими й послідовними прихильниками його проголошення є "Батьківщина" і "Свобода". Якось призабулося, що лише півроку тому все відбувалося з точністю до навпаки. Опозиція, котра нині є владою, всіляко опиралася спробам тодішньої влади, представленої "регіоналами", знайти шпаринку й таки підштовхнути Віктора Януковича до введення цього самого стану війни.

Правда, не на Донбасі, а в межах Києва та прилеглих територій. І називатися він мав не "військовим", а "надзвичайним". Суті це не міняло. Січень і більша частина лютого пройшли в тривожному очікуванні, коли ж на Майдан пустять регулярну армію, включно з танками. Проголошення надзвичайного стану формально давало Януковичу підстави віддати подібний наказ. Не ризикнув, або не встиг. Тепер же залишки Партії регіонів – найбільші миротворці не лише в Україні, а й, без перебільшення, на планеті Земля.

Звісно, армія в центрі Києва, придушення повстання військовими засобами та все, що з цього могло випливти – реальна війна влади проти народу. Мали б військове вторгнення зрадників у власну країну. Здачу символічних ключів від наших міст, тотальну зачистку й швидке перетворення України на аналог Північної Кореї. На щастя, цього не сталося.

Проте навіть якби сталося, український народ, репрезентований не лише київським, а й іншими Майданами, за таких умов скоро почав би формувати повстанську армію. Хоча б за аналогом УПА. Бо всяка війна, навіть дуже коротка – а в історії лише минулого століття таких нараховується кілька, - повинна мати щонайменше дві воюючі сторони.

Ось чому, наважся Янукович свого часу ввести де-факто військовий стан в Україні, мав би повномасштабну герилью. Батальйони, подібні до "Айдару", формувалися б уже в форматі партизанських загонів. Росія так само надавала б допомогу, хіба що війна охопила би значно більшу територію.

Тепер давайте зробимо екскурс у зовсім недалеке минуле. Російське військове вторгнення почалося з майже безкровної окупації Криму. Потім запалав Донбас – теж за майже неприкритої підтримки Володимира Путіна. Проти бойовиків почалася антитерористична операція, а ДНР та ЛНР визнані терористичними організаціями лише після того. Це не завадило нам провести президентські вибори. Той порядок денний, котрий маємо сьогодні, навряд чи завадить провести й вибори парламентські. Хоч так, хоч сяк, велика частина Донбасу не зможе взяти в них повноцінну участь: там або стрілятимуть, або будуть вестися відновлювальні роботи.

Лишається дізнатися, для чого нам за таких розкладів офіційне введення у гарячих регіонах військового стану. Адже від цього терористи швидше не розбіжаться. Й перемогу він не наблизить. Аргументи "за", до речі, цілком урівноважені аргументами "проти".

Не хочу бути запідозреним у найменших симпатіях до попереднього голови нашої держави, проте він у свій час усе ж таки продемонстрував не розум, але звірячу чуйку, до останнього затягуючи з рішенням про надзвичайний (читай – військовий) стан. Янукович шкірою відчув: Майдан – спротив, повстання, бунт, проте народ війни ще не оголошував. Порошенко й разом із ним ті, хто під різними приводами оминає питання військового стану, мають не чуйку, а розум.

Військовий стан означатиме: слово "війна" сказане першою особою держави. Війна, як говорилося вище, неможлива без ворога, противної сторони. Звісно, це Росія. Котра негайно може відреагувати цілком легітимним навіть у очах Заходу введенням військ не через дірки в кордоні – важка техніка разом піде по всій лінії від Новгород-Сіверського до Херсона.

Бо відтоді неоголошена війна, яку веде проти нас Росія, перетвориться на оголошену. Тільки ініціатива, дуельна рукавичка, буде кинута вже Україною.

Треба усвідомити це собі дуже чітко: наша країна за всю свою непросту історію ніколи не оголошувала війну жодній із держав. Тим більше – такій багатій, агресивній, добре озброєній та набагато чисельнішій. Логіка ведення офіційної війни не передбачає виборів узагалі. А заразом – і будь-якої зовнішньої підтримки. Ті, кого ми сьогодні готові вважати союзниками, навіть зітхнуть із полегшенням: "Оголосили війну? Не витримали? Що ж, воюйте, національний прапор вам у руки". 

Тому з двох зол – політичного передвиборчого популізму на закінченні війни чи її фактичного оголошення – країна, зітхнувши, все ж таки готова обрати звичний перший варіант.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять