Форум видавців: що українці читають під час війни

Загальне відчуття після Форуму видавців.

У двадцять один рік настає повноліття. Своє повноліття 21-й Форум видавців у Львові відсвяткував в умовах фактичної україно-російської війни. Тому не дивно, що перший подарунок самому собі іменинник замовив ще за два місяці. Точніше, відмовив російським видавцям у можливості брати участь в головній книжковій та літературній події року. Так локальна культурна спільнота заговорила про "книжкові санкції" й навіть "книжкові війни". Як показала практика цьогорічного Форуму, ця "війна" вийшла чи не єдиною, яка пройшла непомітно й обійшлася без втрат.

Вважалося – відсутність привезеної з Росії книги або маркування її триколорними позначками (чого так і не зробили) різко підвищить попит на книжку, зроблену в Україні. А зведена до мінімуму присутність російських авторів приверне, нарешті, до актуальних українських письменників ту увагу, на яку вони давно заслуговують.

Практика показала: революції не сталося. Одна-єдина Людмила Улицька, російська письменниця з неприхованою проукраїнською позицією, все одно зібрала до себе таку чергу з шанувальників, про яку поки що лише мріють всі актуальні українські прозаїки, зібравшись гуртом. При тому, що всі вони разом і кожен окремо мають позицію ще більш проукраїнську, ніж наша гостя. Отже, йдеться не про підтримку поглядів, а лише про пізнаваність.

Це, своєю чергою, свідчить про мінімальну, порівняно з російськими колегами, присутність в інформаційному просторі України навіть тих вітчизняних авторів, кого ЗМІ періодично визначають лідерами продажів. А отже, найуспішнішими літераторами та властителями дум.

Офіційно кінець української багатовекторності та курс на Європу не додав пізнаваності, а значить - популярності в Україні і європейським авторам. Хоч книги тих, кого видають в Україні, на батьківщині потрапляють до списків бестселерів. На Форумі видавців серед гостей західні творці постійно присутні. Цього року так само не виняток. Але здебільшого достойні колеги мають або стільки ж уваги, як українські автори, а частіше – й того менше. Як виправити цю ситуацію, чи надалі зменшувати список гостей з Росії, збільшуючи присутність європейців та приділяючи значно більше уваги українським громадянам – покаже час.

На виході патріотично, емоційно виправдана ініціатива оголосити на львівському Форумі бойкот російській книзі звелася до дискусії за участю активістів Економічного бойкотного руху, де ініціатори опинилися в меншості. Книга, на думку більшості літераторів та навіть видавців, поки що не той товар, який, на відміну від прального порошку чи шоколадних батончиків, дуже легко замістити. Вилучення з продажу книжок, котрих не вистачає в Україні – вторгнення в інтимний простір культурної людини.

До того ж, самі українські книголюби, без жодних закликів та гасел, все одно в більшості своїй приходили по новинки від українських видавців. Закуповуючись, здається, на півроку вперед.

Тут проявилася інша проблема: читачам запропонували значно менше новинок, ніж зазвичай. Насамперед ідеться про художню літературу. Автори визнали – працювати в повну силу спершу не давав Майдан, потім – війна, яка триває досі. Не в останню чергу через цю обставину конкурентне поле самозачистилося для Василя Шкляра. Автор скандального історичного роману "Чорний ворон", загальний тираж якого станом на сьогодні вже сягнув позначки 200 тисяч, представляв на Форумі видавців "Марусю" - книгу, яку давно обіцяв своїм прихильникам. Розповідь про повстанську отаманшу вже за три (!) тижні після виходу розійшлася тиражем майже в 30 тисяч. Що в умовах війни, коли українцям нібито не до читання, можна вважати абсолютним рекордом.

Читацька жага за "Марусею" задала загальний тон і, якщо хочете, видавничий тренд нинішнього та напевне – кількох наступних книжкових сезонів в Україні. Попит на героїко-патріотичні сюжети зріс у рази. Письменникам доведеться або орієнтуватися на читацькі смаки й потреби, реагуючи таким чином на ринок та доводячи власну професійність – або гуртуватися в своєрідні неформальні об'єднання обурених, котрі незгодні з кон'юнктурою й далі готові тужити за втраченою Україною. Чи, як прийнято в інтелектуалів, виливати на папір потоки рефлексій з будь-якого актуального приводу.

Ледь не вперше з часу, коли видання художньої літератури в країні почало ставати на ноги, лідерські позиції втратили автори, точніше – авторки жіночих драм. Дійшло до того, що учасниці круглого столу, котрий мав обговорювати проблеми любовного роману, улюбленого жанру українців, категорично визнали непотрібність, навіть шкідливість любовної історії. Вона подавалася ледь не як сороміцька, точніше – безсоромна справа, котра відволікає жінку від українських реалій. Насправді ж слід переключатися на драми, бо любовні історії зі щасливим кінцем відволікають українку від нагальних проблем замішаного на війні сьогодення. Натомість історичний чи, як зараз кажуть, історико-патріотичний роман одноголосно визнаний таким, що має право на життя та розвиток. Треба лиш визначитися в деталях, домовитися про терміни й окреслити пріоритетні напрямки.

Загальне відчуття – Форум видавців морально готовий наступного року прийняти дуже багато художніх та нехудожніх книжок на тему Майдану, війни й бажано – перемоги. Поки що бажаючі активно шукали книгу-мартиролог "Небесна сотня", підготовка якої до друку, за словами причетних, супроводжувалася скандалами. А також запитували книги, до авторства яких причетні журналісти. Це - тюремні одкровення Юрія Луценка "По обидва боки колючого дроту" в записах Мустафи Найема, "Межигірський синдром" Сергія Лещенка, й заборонена в Росії "Путінократія" їх німецького колеги Бориса Райтшустера. Вочевидь "акули пера" поки що популярніші за "інженерів людських душ".

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять