"Привітання" від Путіна. Дату визволення України доведеться уточнити

Довкола вшанування пам'яті загиблих під час звільнення України від фашистів, до чого долучився цього тижня Президент Петро Порошенко, вже досить давно виникають скандали. Здебільшого – міжнародні, конкретно – між Україною та Росією на рівні вищих осіб. Та переважно з ідеологічною прокладкою. І все це – через невизначеність поняття "визволення" для самих українців.

Передусім на державному рівні. Погодити та озвучити український погляд на визволення слід на найвищому рівні. Тобто, дати актуальні роз'яснення з приводу того, хто кого від кого визволяв, чи визволяв узагалі, і нарешті – коли визволення України зафіксоване в нашій історії остаточно, мав би особисто Петро Олексійович.

Бо поки що цим займається Український Інститут національної пам'яті. Зокрема, його керівник, відомий історик та активний учасник Революції Гідності Володимир В'ятрович стверджує: сам термін "визволення України від німецько-фашистських загарбників" з огляду на актуальні події останнього часу звучить некоректно. Бо визволення означає надання волі, а заразом – усіх громадянських прав та свобод, передбачених для кожної людини у вільному суспільстві.

Натомість протягом 1943-1944 років, включно з вигнанням німців із Києва, досягнуте ціною неймовірних жертв спеціально під 7 листопада, до чергової річниці більшовицької революції, наше земля не звільнялася. В реальності мала місце чергова заміна окупаційних режимів. Тобто радянська влада знову перетворила рейхскомісаріат "Україна", проголошений 1 вересня 1941 року на тій частині українських земель, котра не прилягала до лінії фронту, на Українську РСР.

А отже, відбулося не повноцінне визволення, а лише вигнання фашистських окупантів. Їх замінили окупанти радянські, комуністичні, і буде величезною помилкою називати їх російськими. Адже серед керівників та активних діячів більшовицького режиму, включно з Микитою Хрущовим, слідчими НКВС, а також рядових укладачів розстрільних списків, донощиків та виконавців смертних вироків було дуже багато етнічних українців. Якщо очільники фашистського окупаційного режиму переважно були саме німцями, проблема режиму комуністичного – саме в відсутності чітко визначених національних ідентичностей. Спершу Ленін, а потім – Сталін створили нову спільноту, якщо хочете – нову національність, особливу людську породу: "радянський народ". Що досі дозволяє ідеологам держави Росія спекулювати на радянських стереотипах. Причому – на найвищому рівні.

Звісно ж, інакше, ніж провокацією майстра навченого подібним речам офіцера КДБ, не можна назвати отримане 28 жовтня привітання від Володимира Путіна. Далі називаючи український та російській народи "братніми", голова держави-агресора побажав країні, з якою воює, миру, процвітання та недопущення відроджень фашистської ідеології. В контексті того, що російська пропаганда вже скоро рік, як називає Майдан, котрий скинув Януковича з посіпаками, та уряд, котрий прийняв пограбовану країну, не інакше, як "фашистами" й "хунтою", привітання Путіна сприймаються не менше, як закликом до повалення чинної влади. Й непрямо натякає на свою підтримку подібним прагненням.

Раніше, вже під час вторгнення російських військ у Крим, українське МЗС відповіло на заяви МЗС Росії з приводу того, що Україна відмовляється відзначати визволення своєї території від фашистів. Так, директор департаменту інформаційної політики міністерства Євген Перебийніс наголосив: "Саме чинна зовнішня політика Росії відроджує ідеї німецького фашизму, котрий прагнув розширити власний життєвий простір за рахунок насильницького приєднання чужих територій".

І додав фразу, котра вже за півроку набула визначального нині змісту: "Як і 70 років тому, тема звільнення нашої країни від окупації лишається, на жаль, актуальною".

Трошки про "звільнення України" зразка 1944 року і надалі. Сотні тисяч арештованих, запроторених у тюрми й табори й депортованих до Сибіру громадян – насправді лише мала частина тих репресій, котрі запустила радянська влада, щойно закріпившись на знову зайнятій землі. Не всіх карали за участь у русі опору більшовицькому режиму. Так само не всі були засуджені за співпрацю з німцями. Мирні громадяни, котрі пережили німецьку окупацію, навіть нічим себе не заплямувавши, завинили перед радянською владою вже самим цим фактом.

Відтоді й аж до ліквідації СРСР словосполучення "був на окупованій території під час війни" вже обмежувало в правах не лише самого громадянина, а й усіх його нащадків, до сьомого коліна. Принаймні, в популярних у Союзі анкетах треба було вказувати, чи був хтось із родичів під німцями. І якщо був, але дані приховані, проблеми з КДБ мав уже той, хто замовчав цю інформацію.

Не мали спокою й герої війни. Були часи, коли на інвалідів буквально велося полювання. Згідно з приписами, їх збирали в спеціальних будинках, виселяючи подалі з міст, передусім – великих. І можна навести ще багато прикладів, котрі підтвердять: ким-ким, а визволителями від фашизму з належним ставленням влада ветеранів точно не сприймала.

З рештою, порівняйте нинішнє ставлення до вшанування учасників війни на Донбасі в Україні та Росії. Наочно побачите, як сприймала радянська влада воїнів – "визволителів". Тож чинній українській владі треба серйозно подумати й уточнити справжню дату визволення України. Цілком можливо, вона збігатиметься з 22 лютого – днем втечі Віктора Януковича з Києва. Або ще краще – з датою переможного завершення україно-російської війни. На нашу користь, звісно.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред