Между Гитлером и Бокассой: кем теперь считать Януковича?

Янукович умудрился из президентского поста достичь не вершины карьеры, а сокрушительного краха.

4 грудня Верховна Рада офіційно визнала: громадянина Януковича Віктора Федоровича віднині не вважати таким, що очолював українську державу від 14 лютого 2010 року по… Власне, проблеми починаються вже з другого рядка: а з якого моменту він перестав бути президентом? І ким він до того моменту був.

Відповідати на це запитання доведеться. І навряд чи Рада завдасть собі подальшого клопорту. Тут, гадаю, слід впрягатися Міністерству освіти та науки разом із Інститутом національної пам'яті. Бо, хоч як би більшості з нас не хотілося, цього персонажа не вийде позбавити жодним голосуванням ані права бути згаданим у підручниках, ані місця в історії України. Хай найганебнішого.

Хоча формальна логіка процесу позбавлення Януковича звання президента була обґрунтована ще в січні 2014 року коментарем відомого соціолога Ірини Бекешкиної: "Янукович не був готовий до посади президента. Бо почав реалізовувати давню мрію – стати найбагатшою людиною України. Для цього почав красти".

Ну, красти майбутній тепер уже не-президент заходився красти в значно молодшому віці. За що відсидів перший строк, а вдруге його посадили вже за завдання тяжких тілесних ушкоджень. Кажуть, міг бути третій строк, за зґвалтування чи спробу зґвалтування, але його начебто "відмазав" друг родини, космонавт Георгій Береговий. З огляду хоча б на це нічого нового Янукович, ставши на чолі нашої держави, не практикував.

Отож, Янукович перестав бути президентом у нашій уяві не тоді, коли здав назад у Брюсселі 28 листопада 2013 року. Й навіть не 30 листопада, коли "Беркут" по-звірячому розігнав студентів. А відтоді за цей злочин не було нікого покарано. Крім хіба самих учасників протестних акцій.

Так, значна частина громадян України не вважала Януковича гідним обіймати посаду президента. Інша, не менш значна частина на тоді ще не окупованому Донбасі кричала на мітингах: "Янукович, дай наказ!"

І за всієї нелюбові, навіть огиди до цього персонажа змушений визнати: серед потоку брехні, яку Янукович лив і ллє на Україну, є крихта щирої правди: він таки був легітимним президентом. Бо навіть його головний опонент на тих вікопомних виборах, Юлія Тимошенко, не кинулася в бій оскаржувати результати – навпаки, замовкла надовго, не в змозі отямитися від шоку. Якщо вже Юлія Володимирівна не змогла підкопатися, обрання Януковича на таку відповідальну посаду було законним.

Так, Янукович не був готовий бути президентом і відповідально керувати такою складною країною, як наша. Але, знаючи його біографію, він не був готовий керувати нічим, окрім автобази в рідному Єнакієвому. Людина без освіти, елементарних базових знань випускника середньої школи, зі специфічними уявленнями про довколишній світ, позбавлена харизми раптом почала небачене й стрімке сходження вгору. При цьому, що парадоксально, Янукович став одним із небагатьох діячів не лише української, а й світової історії, для якого президентська посада стала не вершиною кар'єри, не її вінцем, а нищівним крахом. Він, перефразуючи пані Бекешкіну, почав стрімко котитися вниз, ледь встигнувши здертися вгору.

Порівнювати Януковича з великими диктаторами чи відомими тиранами не варто. Ну який із нього Гітлер, за всієї ненависті до лідера нацистської Німеччини? Між тим, Адольф Алоїзович таки був реальним лідером і свої твори, на відміну від того ж Януковича, писав сам. Володіючи також ораторською майстерністю при непоказній зовнішності. До речі, німці просто називають Гітлера своєю національною ганьбою, але при цьому визнають: був канцлером Німеччини в певний період.

Можливо, Януковича правильніше порівняти з імператором Центральної Африки Жаном-Беделем Бокассою, котрий теж купався в розкошах у той час, коли його країна потопала в злиднях, а самого імператора підозрювали навіть у канібалізмі. Як і Янукович, скинутий імператор утік за межі країні, якою керував на крові. Але ніде нема відомостей про те, що людожера Бокассу офіційно позбавили звання імператора чи президента Центральноафриканської республіки.

Пошук хоча б якоїсь логіки в згаданому рішенні Ради призводить хіба до єдиного позитивного результату: іменем Януковича після його смерті не назвуть жодного провулка в Україні. Ну, і для бюджету важливо, що громадянин Янукович відтепер позбавлений усіх витрат, належних екс-президентам, починаючи з пенсії. Втім, Віктор Федорович, вкравши сотні мільйонів готівкою, взяв собі авансом. Хоча, знаючи його легендарну жадібність, можна було припустити: вимагав би собі пенсії з Москви, з екзилі.

Не бачить сенсу й букви закону в тому, що зробили з Януковичем, і перший президент України Леонід Кравчук. Так, мовляв, усякого можна перестати вважати президентом, але це не вихід. Навряд чи Леонідові Макаровичу треба боятися за власний статус. Як і його колегам Кучмі та Ющенку, котрі теж не підтримали волюнтаризм парламенту. Проте і їм, і народним депутатам, слід визнати інше.

А саме: від грудня 1991 року і до грудня 2013, коли Янукович перейшов межу, інституція президентства в Україні помітно й повільно деградувала. Чи зможе п'ятий (чи четвертий, як тепер вірно?) президент показати градацію – залежить не лише від нього. А й від самих екс-президентів, не кажучи вже про пересічних громадян: чи допоможуть Петрові Порошенку це звання реабілітувати.

Андрій Кокотюха

видео: youtube.com

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять