Від заміни Шкіряка ДСНС не зміниться, або Чому на головного рятувальника повісили всіх собак

Порятунок українців зі зруйнованого землетрусом Непалу став надзвичайною ситуацією сам по собі. Можна було б у майбутньому зробити з цієї події фільм-катастрофу чи бодай героїчний репортаж. Або — книгу в жанрі нон-фікш. Її напевне зміг би написати популярний журналіст та блогер Богдан Кутепов — один із учасників рятувальної місії. У момент, коли військово-транспортний Іл-76 піднявся в повітря, він зробив селфі з керівником групи, в.о. голови Державної служби з надзвичайних ситуацій України Зоряном Шкіряком. І миттю виклав фото на своїй сторінці в Facebook. Ця деталь свідчить про піднесений настрій тих, хто вирушив на порятунок своїх співвітчизників. Заодно підтверджував: українці в біді своїх не покидають, лише тепер порятунком займаються не волонтери, а державна структура.

Але так лягають карти: все, за що береться будь-яка українська державна структура, перетворюється або на трагедію, або, як у випадку з місією в Непал, на комедію. Щоправда, тут думки розділилися. Одні сміються, іншим соромно, ще хтось бачить у цьому трагікомедію.

Погодьтеся, сюжетні повороти ніби навмисне вигадали. Спершу літак ламається. Потім з Києва доставляють іншим літаком не ту деталь. Нарешті, вже завантажений врятованими, він пробиває колесо на злітній смузі. Ось лише основні драматургічні акти. Бо є ще близька подруга пана міністра, яку той узяв на борт чи то за казенний, чи то за власний кошт потішити веселою та героїчною прогулянкою. Хоч головний рятувальник країни й назвав свою супутницю психологом, котра вміє працювати саме в Тибеті, це його не виправдовує ні в чиїх очах.

Проте, на моє глибоке переконання, згаданий інцидент із подругою — єдине, чим завинив Шкіряк перед українським народом. І за це єдине має отримати догану після службового розслідування. Решта негараздів пов'язувати з його персоною не треба. Це — помилка, велика й системна.

У тому, що Зоряна Назаровича Шкіряка безжальні соцмережі висміяли та зробили винним у всьому, що сталося з нашим літаком під час рятувальної експедиції, нічого дивного нема. Його пафосні в своїй неприхованій щирості пости в Facebook під час Революції Гідності реально розряджали обстановку на Майдані навіть коли на Грушевського кипіли бої. Насмішити автор нікого не хотів. Навпаки — у своїх закликах був дуже серйозний. Проте їх цитували як приклад кумедного струсу повітря, за яким не стоять реальні справи. Згодом Шкіряка не раз "фотожабили", останній раз — після того, як він показав себе в спортзалі, сидячи на шпагаті. Тож до цинічних жартів на свою адресу державному службовцеві не звикати.

Відбувається зовсім далекий від реальності та елементарного розумінні справедливості процес: на Зоряна вже повісили всіх собак. Саме главу Служби напевне зроблять особисто відповідальним за те, до чого він жодним боком не причетний: системний, задавнений бардак у Держслужбі з надзвичайних ситуацій. Визначення стосується всіх без винятку державних структур в Україні, від Кабінету міністрів до першого-ліпшого жеку десь у райцентрі за сотні кілометрів від Києва. Хоча столичні комунальні установи нічим не кращі.

До речі, найбільше надзвичайних ситуацій в нашій країні створюють саме комунальники. Для українця відключення гарячої води на кілька тижнів, котре затягується на місяці — аналог стихійного лиха, бо врятувати від нього не здатна жодна експедиція. Прориви каналізацій, фонтани гарячої води з-під землі, автомобілі, котрі під землю провалюються просто посеред вулиць, обірвані ліфти — все це часто призводить до людських жертв або в кращому випадку — каліцтв. І це ще в Україні нема землетрусів.

Зате є повені й снігопади. Один із них, березневий, дворічної давнини, ще свіжий у пам'яті киян. У столиці лише випало більше снігу, аніж треба, а місто на три доби опинилося в сніговому полоні. Не їздили машини, залізничне сполучення заблоковане, громадяни розчищали собі шлях самотужки, організовуючись у соцмережах та заодно спільними зусиллями витягаючи чужі автівки з кучугур.

Можна скільки завгодно сміятися зі Шкіряка, героя Майдану. Але коли на посаді голови ДержНС був його земляк Нестор Шуфрич, людина з абсолютно протилежними політичними поглядами, міністерство не працювало краще. На моїй пам'яті рятувальне відомство не могло до пуття впоратися з жодною надзвичайною ситуацією навіть усередині країни.

Нагадати про Диканівку — головну насосну станцію Харкова, яку прорвало в червні 1995 року внаслідок небаченої сили зливи? Нечистоти залили мільйонне місто в розпал спекотного літа, а води там не було півтора наступних місяця. Чи про залізничну аварію під Ожидовим на Львівщині в липні 2007 року, коли зійшли з рейок 15 цистерн із фосфором — її нарекли "другим Чорнобилем". Не слід забувати про періодичні повені в Прикарпатті та Закарпатті. Надзвичайні ситуації ніколи (!) не вдавалося ані швидко локалізувати, ані — передбачити наперед і вжити заходів для їх уникнення.

Наостанок — згадайте інцидент із судном "Фаїна", захопленим у вересні 2008 року сомалійськими піратами. Держава під особистим контролем її тодішнього голови Віктора Ющенка півроку намагалася врятувати своїх громадян. Здається, українці сиділи б у піратів досі, аби їх не викупила приватна особа — наш вітчизняний мільярдер. У випадку з нинішньою рятувальною експедицією до Непалу втручання його чи когось із інших олігархів було б значно ефективнішим. Літак, споряджений правною небайдужою заможною особою, не поламався б навіть тоді, коли б на його борт ступила нога Шкіряка чи іншого державного службовця.

Альтернативою міг би стати борт номер один — президентський літак. Але про подібні красиві жести так само можна лише мріяти. Тому не треба міняти на посаді Шкіряка. Вкотре слід усвідомити: робити щось треба з системою, кістяк якої тримається на бардаках.

Андрій Кокотюха

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред