Чому патріоти повстають вибірково

Влада демонструє не так безсилля чи небажання карати ворогів народу, як наявність коротких рук.

Про наближення народного повстання попереджає лідер "Правого сектору" Дмитро Ярош. Раніше про приведення вояків у бойову готовність публічно повідомляло керівництво батальйонів ОУН та "Січ". Озброєні патріоти готові звільняти з-за грат своїх побратимів та валити "окупаційну владу" — саме це словосполучення вживається останнім часом найчастіше. Одне уточнення: змітати Ярош та компанія збираються не керівництво ДНР та ЛНР, не кримського гауляйтера Аксьонова і навіть не їхнього керівника й натхненника — Володимира Путіна. Визвольний похід оголошується не на Донбас, Крим чи Москву — бра́ти українські патріоти намірилися Київ, столицю України. А полонені — ті, кого затримали після трагічних подій під Верховною Радою та одеські автомайданівці.

Будьмо відвертими й визнаймо: поки що чинна влада, обрана на хвилі Революції Гідності, покладених на неї сподівань не виправдовує. Її є за що критикувати. Робити це можна й треба. Особливо, коли народ прагне справедливості, торжества закону, покарання злочинців, посіпак поваленого режиму, резонно вимагає знайти й засудити, серед іншого, тих, хто наказував розстрілювати Майдан ы виконував злочинні накази. Попіл Небесної Сотні калатає в наших серцях — тут без жодної іронії.

Натомість влада демонструє не так безсилля чи небажання карати ворогів народу, як наявність коротких рук. Ці руки дотягуються до активістів, котрі порушували громадський порядок під парламентом 31 серпня та кидали в правоохоронців димові шашки й гранати. Довжини вистачає, аби затримати й залишити під вартою тих, хто іменем революції ввірвався в одеський палац Сергія Ківалова та явив українцям чергове Межигір'я, позбавлене художнього й естетичного смаку попри вкладені туди мільйони, явно награбовані. Натомість сам Ківалов не просто не сидить — він не сидить уже 10 років, після "помаранчевого" Майдану, коли він, тодішній голова ЦВК, особисто був причетний до фальшування президентських виборів.

Дмитрий Ярош

Окрім Ківалова, список на неодмінну посадку складає щонайменше десять українських громадян, котрі не втекли разом із верхівкою Партії регіонів до Москви, Ростова чи Сочі. Тут громадськість справедливо назве і Олену Бондаренко, і Петра Симоненка, і Ганну Герман, і Михайла Добкіна в парі з Геннадієм Кернесом, а також — міліцейських генералів, прокурорів і суддів, котрі віддавали злочині накази, ухвалювали вироки та виконували їх. Більше того: частина реальних ворогів не просто мріє про реванш — реально втілює наміри в життя. Проте переважну більшість неприхованих ворогів навіть не викликали на допит й не висували звинувачення. Хто сидить? Мер Слов'янська Неля Штепа і Олександр Єфремов, вірний соратник Януковича, та й то не в загратованій камері.

У закликах Яроша та інших обурених до народного повстання, як бачимо, присутня велика доза логіки поточного часу. Заслужених майданівців і фронтовиків саджають, тих, із ким вони запекло борються — ні. Але є один нюанс, на який розкочегарені прагненням справедливості тут і тепер громадяни не помічають або вперто не хочуть помічати.

А саме: ті ж Ярош та Микола Коханівський, командир ОУНу, активізуються в праведному гніві лише тоді, коли під прес закону потрапляють побратими, з конкретними прізвищами чи геть абстрактні патріоти.

Якщо влада їх не чіпатиме, якщо дозволить робити все, що завгодно, самим установлювати закони, коригувати їх за потребою й вершити правосуддя — "Правий сектор" та подібні озброєні організації ні на що більше не звертатимуть увагу.

Зокрема, якщо станеться диво, і одеських автомайданівців під тиском озброєних патріотів випустять, вони розвернуться й підуть собі геть. Не вимагаючи навіть із половиною витраченої раніше енергії правосуддя для того ж пана Ківалова. Котрий, як говорилося раніше, без жодних на те підстав ходить на свободі вже одинадцятий рік.

Декларативні й напевне щирі патріоти своїми діями втілюють у життя ті ж самі принципи, проти яких активно й запекло протестують. Той-таки Ярош культивує вибіркове правосуддя. Погрожуючи народним бунтом і напевне маючи намір його очолити в разі, якщо затриманих побратимів не випустять, він натомість не закликає вставати й боротися, аби справедливість торжествувала і вчорашніх "регіоналів" посадили у звільнені від патріотів камери.

На носі — місцеві вибори. Рік тому пройшли вибори до парламенту. У областях, наближених до лінії фронту, більшість здобув "Опозиційний блок". Замість сидіти в тюрмах вони сидять у парламенті, самим цим фактом дратуючи активну частину суспільства. Рідна Ярошу та ніби патріотично налаштована Дніпропетровщина дала той самий результат — там регіонали пройшли. І лідер "Правого сектору" поводився тоді так само, як ненависна йому чинна влада. Себто пальцем об палець не ударив, аби не допустити реваншу неприхованих ворожих сил. До речі, ані він, ані його побратими з ОУНу та "Січі" й тепер нічого не робитимуть, аби не пустити до місцевих керівних органів проросійські сили. Попри те, що аналітики вже пророкують їм впевнену перемогу у східних регіонах.

Риторика, що, мовляв, усі на фронті, тому нема кому ефективно боротися з недобитими регіоналами та законспірованими комуністами не витримує жодної критики. Бо про брак особового складу не говорять, коли оголошують похід на Київ та народне повстання. Публічні патріоти чомусь не домагаються ув'язнення ворогів. Їм важливіше прикривати власне безсилля та реальну відсутність стратегії боротьби за нову якість України закликами звільнити побратимів. І нехай вони порушують закони так само активно й безкарно, як згадані й незгадані тут вороги.

Коротше кажучи, самоназвані патріоти хочуть самі встановлювати закони. Та їх уособлювати.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнёров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять