Справи Мосійчука та Корбана: чому українці хочуть вибіркового правосуддя та авторитарного лідера

На думку затятого Facebook, чинний глава держави нічим не різниться від "легітимного", бо практикує вибіркове правосуддя.  

Соціологи роблять висновки на основі погано перевірених даних. А рейтинги — неправдиві, замовлені політичними опонентами. Насправді єдиною персоною, на яку громадяни покладають усі надії і якій найбільше довіряють, станом на сьогодні є Президент Петро Порошенко. Він вважається не просто останнім, а взагалі — єдиним центром ухвалення всіх без винятку рішень у державі Україна.

Помиляються активісти Facebook, нарікаючи Порошенка другим Януковичем. Порівнювати когось із цим скинутим з престолу втікачем — справа взагалі невдячна. Бо насправді громадянин Янукович майже ніколи не був єдиним центром ухвалення рішень в Україні тих часів, коли мав необмежену владу. Аби щось вирішувати, треба мати бодай мінімальну уяву предмет дискусій і тему розмови. Янукович бачив своєю метою не таке-сяке (у форматі "авось") керування державою, а особисте безмежне збагачення. Цим обмежувався його світогляд, хоч би де, коли й ким він працював. Стратегічні рішення по Україні за Януковича ухвалювали в Кремлі, а всередині держава була віддана на відкуп васалам. "Баті" лише заносили частку за "дахування".

Проте, на думку затятого Facebook, чинний глава нашої держави нічим не різниться від "легітимного", бо практикує вибіркове правосуддя. Від 1 вересня до 31 жовтня у зв'язку з цим звучать три прізвища: свободівець Юрій Сиротюк, радикал Ігор Мосійчук та укропівець Геннадій Корбан. Всіх цих громадян Порошенко наказав посадити особисто як небезпечних політичних опонентів. Що виглядає в очах Facebook не меншою, а навіть більшою політичною розправою, аніж "посадка" Юлії Тимошенко та Юрія Луценка за часів Януковича.

Геннадий Корбан (слева), Евгений Терехов и Игорь Мосийчук

Чим обмежувався інтерес "Баті" до державних справ, ми побачили й зрозуміли, коли в Межигір'ї були знайдені "чорні списки".  Але це зайвий раз доводить: Янукович починав цікавитись тим, що відбувається на теренах ввіреної йому держави, коли хтось із небайдужих громадян чіпав його особисто. Його це ображало.

Натомість Порошенко до критики не просто відкритий. Останнім часом здається — він узагалі до неї байдужий. Все, що кажуть люди на адресу чинного Президента, часто — навіть особисто, від нього дивним чином відскакує.

Так, Порошенко — бізнесмен, офіційний мільйонер, якого ще до обрання іменували "президентом перехідного періоду". Проте, по-перше, він жваво цікавиться, чим живе його країна, і, по-друге, не є авторитарним за складом характеру. Про це вже говорять і пишуть всупереч розхожій думці. Подібні висновки не популярні, бо треба знайти винного в загальних українських проблемах. Але він навряд чи має вдома, в броньованому сейфі власні "чорні списки". Тим більше навряд чи сам особисто, в режимі телефонного права, дає команду "фас".

Зате методи, якими активна частина суспільства пропонує їх вирішити, породжують ряд питань уже до самих активістів. А саме: обурені ситуаціями довкола Сиротюка—Мосійчука—Корбана вимагають саме від Порошенка, по-перше, випустити їх, повністю виправдавши, і, по-друге, посадити інших. "Чорні списки" громади додаються: Кернес, Вілкул, Добкін, Бойко, Шуфрич — переважно екс-регіонали, не раз і не два зловлені на сепаратизмі та розпалюванні внутрішньої ворожнечі.

Що означає такий підхід? Прагнення справедливості? Безумовно. Тотальна недовіра до Генеральної прокуратури, судів, загалом правових інституцій нашої держави? Так, звісно. Але, не довіряючи МВС, СБУ, прокурорам і суддям, суспільство вимагає від голови держави взяти це все діло в свої руки. Самому вирішувати, кого саджати й карати, кого — милувати й випускати на волю з чистою совістю. Що неправильно за визначенням, навіть якщо законність на українських теренах тотально не дотримувалася ніколи.

Народ не хоче, щоб пан Порошенко доручав панові Шокіну саджати за грати пана Корбана. І той же самий народ не буде проти, якщо пан Порошенко доручить панові Шокіну запроторити за грати пана Кернеса. До затримання соратниці Януковича — Олени Лукаш — запитань виникає не менше, аніж до затримання Мосійчука. Але з цього тішиться той сегмент Facebook, який не постить щодня котиків, немовлят і квіти.

Значить, громадські активісти підтримують практики вибіркового правосуддя, якщо вона збігається з їхнім, цілком справедливим, до речі, уявленням про те, хто з "попередників" має постати перед судом і сидіти. А для страховки готові визнати Порошенка останньою інстанцією. І пробачити застосування вибіркового правосуддя. Нехай це виглядатиме не інакше, як прояв авторитаризму.

Жити за подвійними стандартами в Україні продовжують ті, хто вимагає від голови держави прийти в парламент, грюкнути кулаком по Яценюку й Гройсману і не так домагатися потрібного для обіцяних реформ голосування. А потім — особисто, як колись Михайло Горбачов, у супроводі дружини, їздити по підприємствах, зустрічатися з колективами і запитувати: "Ну як, у вас тут начальство вже перебудувалося, тобто реформувалося?" Але ж якщо начальник вашого ЖЕКу відмовляється працювати, Порошенко на вашу вимогу його точно не посадить, аби той почав виконувати свої обов'язки. Та й забезпечувати вчасну подачу гарячої води в наші будинки Порошенко не зможе. Хіба накаже посадити тих, хто не реформується.

До речі, Янукович теж не посадив жодного з тих, від кого залежить наше комфортне життя. Ніде в світі глави держав, хоч би якими вони були, не вирішують проблеми окремих громадян одним своїм наказом. Для цього існують відповідні інституції. Створювати їх треба незалежно від того, хто в державі президент. І потім на них же нарікати.

фото: Facebook Евгения Терехова

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять