Український Кабмін без іноземців: "зрада" чи "перемога"

Прихід у попередній уряд іноземців, неформальним фронтменом яких вважали американську громадянку українського походження Наталю Яресько, супроводжували радісні вигуки та широкі обговорення навіть після ста днів роботи. Їхнє зникнення з уряду теперішнього не обговорюється ніяк, ніби Яресько, Квіташвілі та Абромавічуса не було взагалі, вони українцям лише наснилися. Трохи цікавіше, чому одних "варягів" не замінили на інших. Хоча б пояснили: мовляв, іноземці зробили свою справу — іноземці можуть йти.

Хоча висновки як близьких, так і далеких від реальної політики людей не надто втішні. Наприклад, депутат від БПП Мустафа Найєм використовує цей факт, аби вкотре покритикувати українську корупцію. На його думку, відхід попередників і відсутність нових іноземних пропозицій — це повзучий реванш системи, проти якої народ вийшов на Майдан два роки тому. Схожу думку має філософ Сергій Дацюк, уточнюючи: іноземці, якщо їм не заважати, реформи робити можуть, проте незгодні з погано прихованим дерибаном у владних ешелонах. Через це, зокрема, йти в уряд Володимира Гройсмана відмовився екс-міністр фінансів Словаччини Іван Міклош, і в цьому його непрямо підтримала пані Яресько. З її слів, нинішній уряд створений за іншою логікою.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:Кабинет Гройсмана: ремонтная бригада на марше

Сказавши так, екс-міністр фінансів не завдала собі клопоту пояснити, яку логіку мала на увазі і з чим саме не згодна. Хоча, по-хорошому, мусила б. Адже саме її прізвище згадували найперше, коли йшлося про заміну Арсенія Яценюка в прем'єрському кріслі. Зобов'язує до більш детальних коментарів насамперед поширений у ЗМІ факт, що лише чутки про прем'єрство пані Яресько сприяли подорожчанню українських євробондів у березні на 3,7%. Адже тепер ніхто не говорить про ці євробонди. Українці не знають, чи здешевшали вони назад, коли Яценюк лишився в кріслі, тим більше — чи впали вони нижче історичного мінімуму, щойно прем'єром України став Гройсман.

І це — дрібничка. Одна з тих багатьох, котрі сьогодні потребують адекватного пояснення. Бо цими днями співгромадяни, котрі претендують на лідерство думок, вчергове демонструють коротку пам'ять українців. Адже торік політики, політологи, філософи, філологи, громадські активісти й популярні блогери різко висловлювалися щодо присутності в уряді іноземців. Мовляв, це — не допомога, а приниження. Ту ж Яресько іменували "чиказьким бухгалтером". У послужних списках Абромавічуса й Квіташлвілі не знаходили нічого надзвичайного, заслуженого, видатного. Словом, усього такого, що дає надію: іноземці прийдуть — порядок наведуть.

Загалом присутність іноземців в уряді України визначали не інакше, як прикладом зовнішнього керування країною. Від чого наша держава, на думку телевізора й Facebook, поступово й невідворотно втрачає власну суб'єктність. Коли так, відсутності іноземців серед нових міністрів треба радіти. Ми ж таким чином зупинили процес державницької геополітичної деградації і знову стаємо самими собою. Але ж ні: виявляється, варто іноземцеві піти з високої посади, як ті, хто вчора називали "зрадою" їхню присутність, тепер таврують "зрадою" їхню відсутність.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:Куда уходит Яценюк и что будет дальше?

Хоча насправді експеримент із Яресько та компанією не варто оцінювати ніяк. Запрошення їх в уряд нікого ні до чого не зобов'язувало. Наталя Яресько на своїй посаді могла дати потрібну для реформування країни вказівку, яку ніхто не буде виконувати. Та чого вже там: два роки іноземці не з Кабміну, а з Брюсселя, Вашингтона, Оттави і окремо — з Варшави та Вільнюса закликають українську владу проводити реформи. По-перше, цього вимагає народ України, по-друге — грошей не буде, по-третє — Росія агресор, ворог біля наших спільних воріт. Доморощені конспірологи не раз писали, як Петра Порошенка викликали на міжнародні "килими" й в ультимативній формі змушували міняти країну на краще й покласти корупції край, а ліберальним демократичним реформам — дати, нарешті старт. Та скидається, що Порошенко ультиматумів не прийняв, на прохання не відреагував, на народ наплював і нікого не боїться. Хоч батіг йому показуй з-за кордону, хоч пряник.

Відповідно, іноземець-міністр нічого не ладен зробити, якщо його підлеглий — український чиновник-саботажник. Більше того: в тій ситуації, яку ми маємо тепер, Україну не врятує ані іноземний міністр, ані Європейський Союз, ані держдеп США, ані — сам господь Бог. З Генеральної прокуратури однаково сильним ударом викинули як українця Віталія Каська, так і грузина Давида Сакварелідзе. Та система, про яку каже Мустафа Найєм, однаково відторгає литовця, англійця, поляка, американця, японця. І, звісно, нашого брата-українця, котрий сопе, карається, мучиться, але вперто на своєму місці лупає власну скалу.

Вітаючи іноземців і сумуючи за ними, ми мимоволі демонструємо той код нації, який намагалися змінити кращі люди за часів Революції Гідності й вперто роблять так далі. Не ображайтесь, але, за цим кодом, більшість хоче, аби президентом України став іноземець. А Україна в нинішніх кордонах увійшла до складу якоїсь розвиненої західної держави. Або стала для Заходу чимось на кшталт Білорусі й Чечні для Росії: давайте грошей всім порівну і не заважайте, бо будемо бунтувати. Скажете — не так? Гаразд, тоді треба вкотре визнати очевидне: супергерой не врятує, доведеться жити в цій країні, працювати з тими, хто є, і покладатися лише на себе.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред