Які стипендії врятують "велетів думки"

Напередодні початку навчального року групка студентів прийшла на прес-конференцію заступника міністра фінансів Сергія Марченка, почала вимагати "грошей на стипендію, а не на війну", і один кинув у нього заздалегідь купленим тортиком. Після цього соцмережі спалахнули, й помилка організаторів демаршу проявилася миттєво. Якби ті, хто назвав себе активістами, просто придбали кондитерський виріб на останні гроші й кинули ним у чиновника, вимагаючи не скасовувати стипендій, ймовірно зірвали б аплодисменти. Згадка про війну в цьому контексті була зайвою, засвітила "вуха ФСБ" та налаштувала проти тортометальників пасіонарний сегмент Facebook.

Менш, аніж за добу, детективи соцмережі виявили — Станіслав Сергієнко, один із борців за збереження стипендій хизується дружбою з проросійськими найманцями. Також він любить прикрасити себе георгіївською стрічкою і свого часу агітував за комуністів. Аналогічне минуле — у кількох його товаришів по боротьбі.

Та попри це праведний Facebook вимагав відправити цих студентів на війну. Хоча логіка в цьому відсутня: для чого на фронт відправляти очевидних зрадників. Так само не зрозуміла заява самого "потерпілого": пан Марченко закликав опонентів до конструктивного діалогу, вже напевне знаючи про їхній зв'язок із "русским миром". Тоді як жоден діалог із тими, хто працює на ворога і не приховує цього, неможливий апріорі. Нарешті, прем'єр Володимир Гройсман заспокоїв стурбованих, запевнивши — стипендії будуть, зміниться лише принцип нарахування, після чого вчорашні провокатори принесли пану Марченку шоколадку на знак примирення. Проте, як бачимо, річ тут була не лише в стипендіях.

Точніше — зовсім не в стипендіях. Це була чергова спроба нагадати стурбованим: Україна даремно витрачає кошти на військове протистояння з Росією. Країна веде оборонну, та все ж — війну. Говорити, що десятеро протестувальників настільки дурні, що цього не розуміють — помилка. Навпаки, вони чудово розуміють, що і для чого роблять. А протиставляння "дайте стипендії — припиніть війну" красномовно свідчить про замовний характер акції.

Відтак проблема все ж має дві складові. І якщо з першою — фактом проплаченої провокації — розібралися швидко, друга не виглядає простою і скорого вирішення не має й не матиме найближчим часом. Адже частина мешканців Facebook, так само як частина експертів, котрі коментували акцію з тортом два наступні дні, категоричні: провокація засвітила незадовільний стан із виплатами стипендій, та, що важливіше — їхнім розміром. Торти тортами, георгіївські стрічки — то таке, але ж студентам все одно мало. А вони — майбутні спеціалісти, їхньої молодої крові дуже потребує держава, і, значить, повинна гідно оплачувати роки їхнього навчання.

Розмова про розмір стипендій та голодних студентів не нова. За СРСР питання виплат студенту вирішувалося автоматично, щойно він отримував студентський квиток, однак грошей було мало. Можу помилитися, але підвищена стипендія дорівнювалася 60 карбованцям — таку суму отримував бібліотекар, уже готовий фахівець. Крім того, тоді стипендії платили не всім. Варто було схопити "трійку" на екзамені — сиди наступний семестр на бобах, виправляй оцінку, заробляй. Тим, хто ніколи не жив у СРСР, треба знати: там теж платили не всім, а тим, кому платили — не вистачало.

Переходимо до вічної теми: грошей бракує всім і завжди. Відомі на весь світ мільярдери не зупиняються на досягнутому, хоча третини капіталів кожного вистачить не на одне життя. Єдина людина в Україні, котра не раз заявляла, що зарплати вистачає — народний депутат Михайло "Козак" Гаврилюк. За його словами, в 4 600 гривень вкладався, бо зараз платню збільшили. Напевне і тепер дає собі раду. Проте той бюджетник, у якого зарплата від 2 до 3 тисяч гривень, однозначно хоче таку, як у Гаврилюка. Вважаючи його заможним.

Згадується епізод із "Дванадцяти стільців" Ільфа й Петрова, коли аферист Остап Бендер торгується з черговою жертвою, яка від нього відкупається: "Двісті карбованців можуть врятувати гіганта думки! — Скажіть, а сто карбованців не можуть врятувати гіганта думки?" А тепер — із "Золотого теляти" цих же авторів, розмова Бендера з кишеньковим злодієм Балагановим: "Шура, скільки вам треба для повного щастя? — Сто карбованців". Звідси питання: а яка сума врятує "гігантів думки" і скільки грошей їм потрібно для повного щастя? Бо, за підказкою Facebook, максимальний розмір стипендії якщо й перевищує 1000 гривень, то не набагато.

У чому авторитети соцмереж та експерти "з усіх питань" підтримують протестувальників? Треба зберегти для кожного студента тисячу гривень щомісяця — чи збільшити цю суму, наприклад, до 1 500 або навіть 2 тисяч? Варто подумати й розділити гроші на стипендію та витрати на освіту. Й казати про збільшення її якості, а не розміру виплат із державної скарбниці.

Витрачаючи тисячу гривень на місяць, в нинішній Україні можна прожити хіба заради соціального експерименту. Тож стипендія, яку студенти та їхні однодумці вимагають зберегти, не має жодного значення. Студент може підробляти — або принципово не робити цього, бо необхідність працювати заважає зосередитися на науці. А може, і навіть повинен вимагати, аби йому давали більше практичних знать, можливість обирати дисципліни за профілем, загалом більше свобод. Це коштує значно дорожче, аніж подвійна стипендія. Навіть усі стипендії світу.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред