Чому в Мінкульті мораль знову прирівняли до порнографії

Держава знову лізе в ліжка до українців. Саме так небайдужі до культури мешканці Facebook сприйняли поширену на тижні новину про спробу відродити одіозну Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі. З подачі письменника Юрія Андруховича цей орган у січні 2010 року охрестили Нацкоммором, бо діяльність моралістів та, головне, її наслідки сприймалися ліберальною частиною суспільства як наслідки Голодомору. Передусім для розвитку актуальної культури у вільному від цензури світі.

Переповідати безславну історію НЕКу, яка остаточно вкрила себе ганьбою під головуванням консерватора Василя Костицького, тут не варто. Досить нагадати, що початком кінця комісії стала заборона книги Олеся Ульяненка "Жінка його мрії" через нібито порнографію й подальше вилучення накладу з продажів, хоча кольорові видання "Камасутри" та інших "Радощів сексу" в книгарнях лишилися на чільних місцях. Ще один показовий момент: пан Костицький на своїй посаді жодного разу не відреагував на українофобські висловлювання й дії чинного тоді міністра освіти Дмитра Табачника, хоча в положеннях Нацкомісії протистояння українофобії, як і ксенофобії загалом, чітко прописані. Нарешті, коли ініціативна група депутатів ВР почала процес ліквідації НЕКу, її очільник звертався по допомогу й підтримку до різних церков, у тому числі — Московського патріархату. Було це, на секундочку, вже під час російського військового вторгнення в Україну. Тим не менше, в лютому того ж таки 2015 року безглузду комісію ліквідували.

Але 18 січня цього року Міністерство культури України збирає керівників національних творчих спілок, запрошує представників Держтелерадіо та — увага! — Міністерства фінансів, аби заявити про намір створити таку собі Експертну раду з питань захисту суспільної моралі.

Одне уточнення: в розуміння керівництва Мінкульту порушення суспільної моралі зводиться до поширення порнографії. І, відповідно, нова Експерта рада має зосередитись винятково на виявленні порнографічної продукції.

Можете сміятися, але виглядає подібна ініціатива наступним чином: Міністерство культури хоче зібрати докупи всіх сексуально стурбованих людей із різних структур, в тому числі — знайти таких у Мінфіні. Посадити за один круглий стіл. І зобов'язати щодня споживати продукцію, яку Мінкульт запідозрить у порнографічності. Керуватися при цьому профільне міністерство буде, як і в часи НЕКу, листами, дзвінками й просто тривожними сигналами не менш сексуально стурбованих громадян, від політиків до домогосподарок. Кожна кляуза буде братися в роботу, і оголошені експерти уважно переглянуть, даруйте за казенщину, зразок аудіовізуальної продукції, шукаючи там, вибачте за грубість, сіські-піські. Знайшовши, експерти не арештовуватимуть виробника, бо не матимуть на це права. Вони дадуть свій висновок правоохоронцям, а ті почнуть діяти, озброївшись статтею 301 ККУ. Яка переслідує за виготовлення, збут і розповсюдження порнографії та передбачає покарання від штрафів до 12-ти років позбавлення волі.

Соцмережі відреагували шквалом негативу, і маємо той рідкісний випадок, коли негатив виправданий та цілком справедливий. Зокрема, відомий художник Олександр Ройтбурд своїм дописом у Facebook зазначає: "Декомунізація — це коли держава перестає пхати носа в мою "суспільну мораль". Все інше — перефарбований "совок". До речі, творчі спілки теж давно пора розпустити". Нагадавши: йдеться передусім про виділення на роботу такої комісії коштів, що підтверджує згадане вище запрошення людини з Мінфіну. І саме ті кілька мільйонів, які виділяли на функціонування НЕКу "імені Костицького", а зовсім не турбота про нашу з вами "суспільну мораль" стали для очільника структури головним стимулом боротися за її збереження. Загалом дописи з приводу наміру створити Експерту комісію з захисту моралі рясніли традиційними порівняннями Мінкульту з "пральнею".

Цікавою виявилася реакція самого міністерства. Намір створити якусь раду з потенційних цензорів там пояснили… необхідністю якось застосовувати положення закону "Про захист суспільної моралі", який у листопаді 2002 року через парламент протягнув зразковий, вочевидь, з моральної точки зору громадянин Леонід Червновецький. Одіозна НЕК була практичним інструментом цього закону. Після її ліквідації він виявився нікому не потрібним, бо його ніяк не можна виконувати. Проте не можна й скасувати. Здавалося б, у нас безліч законів, які не діють і ми цього не помічаємо, бо користі від того більше, аніж шкоди. Але це не стосується захисту моралі: палкий оборонець хоч і має негативний імідж у соцмережах, також набуває суспільної ваги в очах консерваторів. За великим рахунком, на цьому можна заробити й політичні дивіденди, доведено Черновецьким.

Також Мінкульт відкинув звинувачення в намірах створити цензурний орган. Там наголошують: навпаки, не хочуть брати на себе відповідальність, бо не є компетентними в критеріях визначення порнографії. Тому й закликають творчі спілки делегувати в таку комісію, наприклад, письменника, кінематографіста, художника, музиканта, театрального діяча тощо. Та все одно визначення "моралі" та потребу її боронити все одно звужують до захисту від порнографії. Хоча аморальні вчинки — поняття значно ширше, аніж створення фільму для дорослої аудиторії, учасники якого роблять все за обопільною згодою. Війна, родинне насильство, хабарництво чи систематичні депутатські прогули — значно серйозніші злочини проти нашої "суспільної моралі" аніж те, з чим хочуть боротися сексуально стурбовані. Яких, до речі, треба ще знайти та умовити.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред