Волонтер Виталий Дейнега: купленное волонтерами оборудование воруют и продают – это факт

У сил АТО и боевиков сейчас нет сил для прорыва обороны, однако время играет на Украину, говорит волонтер.

Виталий Дейнега

На сайте "Главред" состоялся чат с основателем и координатором волонтерской инициативы "Вернись живым"Виталием Дейнегой. Он рассказал читателям, почему для украинской стороны целесообразнее продолжать держать оборону и изматывать противника, кто на сегодняшний день дает больше военным – государство или волонтеры, изменилась ли готовность украинцев жертвовать деньги на нужды военных, как приобретенная инициативой "Вернись живым" техника спасает жизни силовиков, в чем больше всего сегодня нуждаются украинские воины, а также охотно ли перечисляют средства для армии политики, "звезды" и прочие деятели.

Представляем стенограмму чата с Виталием Дейнегой.

Pavlo:Віталію, зараз ми спостерігаємо, що протягом останніх днів бойовикивсе частіше і частіше обстрілюють позиції українських військових, що часом має дуже трагічні наслідки, як, наприклад, було із розстрілом маршрутки під Волновахою... З вашої точки зору, скільки це може тривати і у якому вигляді (почнеться широкий наступ за кількома напрямками, чи будуть точитися локальні бої, за той самий аеропорт, наприклад)? І наскільки здатні наші військові, наскільки забезпечені всім необхідним, щоби протистояти активним атакам бойовиків?

Виталий Дейнега:Ми забезпечені достатньо, щоб протистояти атакам. Але, на жаль, у нас не вистачить техніки, щоб перейти у наступ. Зараз склалася ситуація, коли обидві сторони не мають сил для наступу, для стратегічних проривів. Тому, я вважаю, нам треба і далі сидіти в обороні, і далі знищувати живу силу противника, а головне – його техніку. Саме перевага в техніці й буде вирішальною, якщо ми наважимося на наступ. Зараз час грає на нашому боці. Поки економіка Росії спливає кров'ю – бойовики втрачають і втрачають підтримку. Тому нам треба просто заспокоїтися, не вестися на провокації і приготуватися до затяжної оборонної кампанії. Тільки таким чином ми зможемо уникнути дійсно великих людських жертв із нашого боку. Коли тореадор хоче вбити бика, він спочатку його довго виснажує. Ми маємо зробити так, як зробила Хорватія: виснажити супротивника (сепаратистскую "республику" Сербскую Краину, существовавшую в 1991-9994 гг. –Ред.), набратися сил і одним рішучим ударом зламати противника. Думаю, що це займе пару років.

Kinza:Каково на сегодняшний день соотношение: сколько реально дает военным государство, а сколько – волонтеры и небезразличные граждане, перечисляющие деньги и помогающие конкретными вещами?

Виталий Дейнега:Государство дает намного больше, чем волонтеры. Давайте не будем себя обманывать. Государство дает солярку, ремонтирует технику, снимает с экспортных контрактов новую технику и платит зарплату солдатам. Патроны, снаряды и автоматы, слава Богу, у нас есть на складах в достаточном количестве. Волонтеры мне напоминают маленьких рыбок, которые плавают вокруг кита; каждая делает свою мелочишку, которую кит из-за своей неповоротливости не в состоянии сделать. Но иногда эта мелочишка может спасти киту жизнь.

Kinza:Что самое сложное в работе волонтера?

Виталий Дейнега:Мириться с безразличием. Со всем остальным можно жить.

Kinza:Виталий, а помогают ли через вашу инициативу военным украинцы из-за рубежа? А иностранцы?

Виталий Дейнега:Конечно. Около 20% наших поступлений – это диаспора. У нас был случай, когда американский полицейский-снайпер приехал в Украину, привез деньги и экипировку для наших ребят в аэропорту. Он сам пенсионер, но многие его друзья воевали во время конфликтов, к которым была причастна Россия или Советский Союз. И он очень хочет, чтобы россияне не смогли здесь развернуть что-то подобное по полной программе. Он дал нам 1,5 тысячи долларов, зимнюю экипировку, несколько толковых советов; сам вышел на мальчика из 95-й бригады и дал деньги на его лечение и на лечение его онкобольной мамы. Но, в целом, пожертвования от иностранцев – это, скорее, исключение, а не правило.

Ingeborga:Расскажите, оправдала ли себя идея с известными календарями? Удалось ли с их помощью собрать на какие-то нужды наших воинов?

Виталий Дейнега:Очень. Спасибо большое всем, кто их покупал. Надо посмотреть отчетность, сколько собрали. От них был большой результат в том, что мы смогли отблагодарить спонсоров, которые нас поддерживали. Например, я вчера (в среду, 14 января – Ред.) был в Бердянске, где находится наш самый крупный спонсор. Приятно прийти не с пустыми руками, а с чем-то красивым, с подписью того, кому помогли. Важно благодарить людей. Восемь двигателей для БТРов сейчас ремонтируются в Харькове для 95-й бригады, куплены три джипа для этой же бригады. То есть средства пошли тем людям, которые изображены на фото календаря – 95-й аэромобильной бригаде.

Виталий Дейнега

Ingeborga:Что самое дорогостоящее и существенное вам приходилось передавать нашим бойцам?

Виталий Дейнега:Вчера (14 января – Ред.) передал радар на сторожевой корабль "Донбасс" – 15 тысяч долларов с монтажом. Самое ценное – это артиллерийские тепловизионные дальномеры, один из них наделал много шороха в аэропорту. То, о чем вы читали – о потерях России под аэропортом в октябре-ноябре и в первой половине декабря, было благодаря этому устройству.

Павел Иванов:Виталий, правда ли то, что МО полностью наладило обеспечение армии продуктами питания и волонтеры их больше не возят? Также вопрос, правда ли, что не сознательные военнослужащие продают излишки амуниции и продуктов сепаратистам? Как вы с этим боретесь?

Виталий Дейнега:По поводу еды, то волонтеры закидали военных таким ее количеством, что те отказываются принимать. А излишками делятся с местным населением, таким образом, проводя самую эффективную из всех агитаций. По поводу продаж оборудования "сепарам", я в это верю слабо. Но то, что волонтерское оборудование воруется и продается, тем же охотникам, – это факт. Мы наносим гравировки на всё дорогостоящее оборудование, которое передаем. Гравируем наш логотип, номер устройства по порядку и надпись "не для продажи" на украинском и английском языках. Кроме того, все наше оборудование передается по актам приема-передачи, что значительно усложняет его списание и последующую кражу. Мы понимаем, что когда война закончится, в лучшем случае от нашего оборудования останется только половина, но это намного лучше, чем ноль.

Наверное, это все, что мы способны сделать. Если у вас есть какие-то идеи, можете написать нам. Спасибо за вопрос.

Валентин Мелешко:Які, на Вашу думку, заходи з боку держави можуть підвищити ефективність волонтерського руху? Як Ви оцінюєте ті реформи, що здійснюються в МО?

Виталий Дейнега:На жаль, я майже не читаю новин. Тому мені складно оцінювати діяльність органів державної влади. Якщо там відбуваються реформи, то їх результати ми побачимо не раніше травня. А до цього часу ще треба дожити.

Якщо держава хоче допомогти волонтерському руху, то вона має дати нам правила гри, які будуть зручні для спонсорів і волонтерів, але при цьому закриватимуть дорогу для шахраїв. Найпростіше, що може зробити держава прямо зараз – перезапустити "проект 565" (звонки на единый мобильный номер "565" в поддержку украинской армииРед.) під егідою Асоціації волонтерів при МО. Це допоможе залучити великі обсяги надходжень, які швидко і ефективно перетворяться на приціли, прилади нічного бачення, ремонт техніки та медичне обладнання, яке зараз конче необхідне. Якщо для держави це надто великий подвиг, то хай хоча б не заважає.

Sur_Nal:Виталий, знаю, что на многих волонтеров боевики объявили охотувот, недавно об этом рассказывал Роман Доник. Насколько вообще распространена "охота", часто ли "охотникам" сопутствует "удача",как к этому относитесь лично Вы?

Виталий Дейнега:Слава Богу, на крупных волонтеров, работающих в Киеве, серьезных покушений пока не было. Больше всего рискуют волонтеры, живущие в непосредственной близости от зоны АТО. Рома, в частности, живет в Харькове, где к волонтерству относятся не всегда однозначно. Поэтому для него определенный риск, действительно, существует. Слава Богу, пока наши "ватные братья" ограничиваются лишь гневными постами на форумах и криками, что нас за все накажет Бог. Надеюсь, так будет и дальше.

Ingeborga:Ваша волонтерская инициатива сейчас занимается закупкой только техники, защиты, экипировки или вы, в том числе, какие-то чисто бытовые вещи доставляете бойцам также?

Виталий Дейнега:Наша основная специализация – ночная оптика. Это то, чем государство почему-то не занимается вообще. Во вторую очередь мы занимаемся и бытовыми вещами, но это второстепенно.

Ingeborga:Какие регионы Украины активнее всего перечисляют деньги, готовы помогать? Для вас имеет смысл помощь, это существенно, если человек не может перечислить несколько тысяч, но может передать 200-300 гривен?

Виталий Дейнега:Существенна любая помощь, не надо стесняться, если вы не миллионер. У нас нет покровителей, поэтому большинство наших спонсоров – обычные люди. Средний взнос – от 500 до 1000 гривен. Активнее всего нас поддерживает Киев, просто потому, что здесь больше всего денег и людей, у которых есть Фейсбук. Но, как я говорил, наш самый крупный спонсор оказался из Бердянска.

Виталий Дейнега

Konn:Изменилось ли что-то в вашей работе к лучшему после того, как к работе МО были привлечены известные волонтеры?

Виталий Дейнега:Особо нет. Тем, чем мы занимаемся, МО не занималось и, по-моему, не собирается заниматься. Единственная позиция, которую МО стало закрывать – это связь. Поэтому есть вероятность, что для ребят в аэропорту мы не будем покупать радиостанции, а сможем "выбить" их в МО через Таню Рычкову.

Konn:Когда закончится война, будете ли вы заниматься общественной деятельностью?

Виталий Дейнега:Не знаю. У меня была мечта в октябре прошлого года попутешествовать, пока нет семьи и детей. Я хотел сдать здесь квартиру и поездить посмотреть все страны. Но стоимость аренды моей квартиры упала в три раза, а из-за волонтерства я перестал зарабатывать как раньше. Скорее всего, мне понадобится год, чтобы восстановить финансовые силы, и я буду дальше строить свою жизнь.

Dinka:1) Дуже влучна назва вашої ініціативи, справді... Як ідея з'явилася? 2) Про що особисто ви мрієте? І які бажання найчастіше озвучують наші бійці, коли ви до них приїжджаєте(напевно, ви для них щось на кшталт чарівників чи фей, у яких все є, або які можуть дістати що завгодно)...

Виталий Дейнега:1) Ідея з'явилася просто: ми тоді ще купували бронежилети, це був самісінький початок. Мені хотілося написати щось на бронежилеті, щоб розчулило навіть найбільш кремезного десантника. Оскільки місця на бронежилеті мало, не напишеш гімни і вірші, у мене було лише два слова. Думаю, що це два найбільш правильних слова.

2) Я мрію об'їхати весь світ, і щоб моя дуже близька подруга одужала від онкології.

Воїни мріють побачити своїх дружин, зайнятися сексом і прийняти гарячу ванну.

alex_sm:Известны ли вам какие-то случаи, когда конкретно привезенная вами вещь спасла кому-то жизнь? Иногда кажется, что мы далеко не всегда можем осознать весь масштаб и реальную важность того дела, которым занимаетесь вы, волонтеры...

Виталий Дейнега:Нам достоверно известно о спасении более 150 человек с нашей помощью. Это те, кто нам отзвонился. Это из серии: "Передо мной лежат три трупа. Если бы вы не прислали тепловизор, тут лежали бы мы. Самые разные истории... Самая смешная – когда в нашу рацию попала пуля и рация спасла человеку жизнь. Самое масштабное – это то, что рассказывали бойцы из аэропорта: без тепловизоров они не смогли бы аэропорт удержать. С октября месяца каждая бригада, которая туда заходит, очень быстро нами упаковывается как минимум пятью тепловизорами, плюс что-то оставляют предшественники. Буквально пять дней назад я был под аэропортом, и буквально вчера (14 января, – Ред.) туда поехала дополнительная подмога от нас.

alex_sm: Как вы относитесь ко всяческим наградам и благодарностям волонтерам от власти, Президента?

Виталий Дейнега: Нормально. Когда мне дали орден, было приятно.

Александр Полищук: Віталік, що найбільше, з усіх можливих інструментів розповсюдження інформації про необхідність і важливість допомоги допомагає донести її до пересічних громадян?

Виталий Дейнега: Фейсбук, телебачення і інтернет-ЗМІ. Фактично як би ми класно не робили, але от зараз я сиджу і відповідаю на Ваші питання, і це принесе нам десятки тисяч гривень, бо це інтерв'ю прочитають тисячі людей. Тому я дуже вдячний ЗМІ, які в цей час кличуть у студію солдатів і волонтерів, а не "зірок" чи політиків.

Inga: Наскільки, по-вашому, об'єктивно українські ЗМІ подають інформацію про події на Донбасі? Чи не творять вони, як і російські медіа, власні міфи про цю війну?

Виталий Дейнега:На жаль, українські ЗМІ не завжди бачать суть того, що відбувається. Основна провина за це лежить на Міноборони і Генштабі, які забороняють солдатам прямі контакти з пресою. Зараз ситуація з цим стала кращою, але, на відміну від добровольців, солдати ЗСУ не можуть спокійно ходити перед камерами і розповідати, які вони герої. Тому у суспільстві складається думка, що 70% здобутків – це здобутки добровольців. Але насправді я би оцінив їхній вклад у 10-20%. Я бачив справжніх комбатів і комбригів, якими дійсно можна пишатися і, повірте, жодного з них нема у Верховній Раді, і жоден із них не давав жодного інтерв'ю.

Inga:Віталію, що ви думаєте про таке явище в житті української держави і народу, як добровольці? До цих подій складно було навіть уявити, що у нас насправді так багато патріотичних людей, готових заради країни жертвувати життям, здоров'ям, комфортом... А скільки небайдужих людей виявилося тут, в тилу, які готові продати останнє, аби забезпечити наших військових необхідним! А ще, як гадаєте, чому поряд із цим героїзмом, відвагою, самопожертвою лишається "у верхах" так багато людей, котрі просто наживаються на війні, думають тільки про сьогоднішній день – як набити кишені й втриматися якомога довше при владі...?

Виталий Дейнега:Якщо протягом останніх 20 років ми голосуємо за одних і тих самих політиків, то, мабуть, ми на них заслуговуємо. І не варто дивуватися тому, що вони собою являють. Ми мали достатньо часу, щоб розгледіти, хто ці люди.

Для мене теж стало приємним сюрпризом, що у нашій країні так багато справжніх чоловіків. Але мене дивує інше – якщо ми розділимо допомогу волонтерам на кількість працездатного населення країни, то ми отримаємо десь у середньому 30-40 гривень з людини. Це говорить про те, що кілька відсотків людей є справжніми патріотами, які готові позбутися комфорту, грошей, ризикувати життям і здоров'ям, ще кілька відсотків їх активно підтримує, але життям ризикувати не готові. А 90% мовчки ходять на роботу і дивляться на цих або з байдужістю, або просто як на дурнів. Повірте, якби у нас справді була країна патріотів, ми б не просто зупинили цю війну – ми б не дали їй початися. Але 24 роки ми чекаємо на допомогу від кого завгодно, окрім себе самих. І скупий платить двічі.

polit_ua:Віталію, чи бачите ви сенс у цьому так званому "перемир'ї"? Як гадаєте, чи здатні врегулювати ситуацію дипломати й політики, чи все вирішиться тепер тільки у бою?

Виталий Дейнега:Якби ми могли все вирішити в бою, ми б це вже зробили. Але, на жаль, всі війни закінчуються за столом переговорів, за яким оперативна обстановка на фронті є лише одним із аргументів. Як би ми цього не хотіли, але, на жаль, ми зараз заручники політики. І все, що ми зараз з вами можемо робити – це рятувати солдатів. По одному або групами. Поки цей жах не закінчиться.

nat_:Как волонтеров встречают местные жители на Донбассе – как помощников"карателей" или как помощников"освободителей"?

Виталий Дейнега:Мне повезло – я сталкивался только с положительной стороной. Я катался по освобожденному Славянску на БТР и нам клаксонили машины, махали прохожие, бабушки выносили яблоки – было чувство, что мы на параде победы. Это было через месяц после освобождения. А люди все равно нас поддерживают. А все те, кто нас ненавидит, сидят тихонько и максимум, на что их хватает, – писать о нас злобные посты на "сепарских" форумах. Поэтому я желаю им творческого вдохновения и придумать что-нибудь новенькое. А то как-то даже уже не смешно.

Виталий Дейнега

nat_:Отвозя собранные передачи с необходимым в зону боевых действий, приходилось ли вам сталкиваться с противниками? Как реагируют, без проблем ли пропускают, оставляют ли технику, которую везете? Вообще, если сталкивались с "той стороной", то – ваши впечатления?

Виталий Дейнега:Представьте себе мужика, который сел с вами рядом на пляже, стал материться, плеваться вокруг семечками, грубить и дышать на вас перегаром. Где-то такое впечатление у меня оставил один из "сепаров", которого я видел во времена оккупации Славянска. Его сняли с автобуса с детьми, где он выдавал себя за родителя. Сложно это объяснить, но в одном этом человеке было собрано все то, от чего я бы хотел в этой стране избавиться: хамство, наглость, глупость и готовность к насилию, подкрепленные чувством собственной безнаказанности.

Я хотел столкнуться с "той" стороной, я хотел с нашими военными по ротации попасть в аэропорт, но, к сожалению, это было невозможно. Общался с людьми, которые общались с "той" стороной во время ротаций, с людьми, которые общались с российскими солдатами, когда наши попали в плен. Могу сказать, что их можно поделить на такие категории: сами "сепары", состоящие из местного криминалитета, "патриоты" соседнего государства, чеченцы и российская армия. Российская армия у меня не вызывает какого-то негатива – она всю свою историю вынуждена отдуваться за политику своих начальников: она гибла ни за что в Афганистане, Чечне, теперь – у нас. Они выполняют приказы, как и наши солдаты. Но когда наши солдаты попадают к ним в плен, в большинстве случаев  с ними обращаются нормально, иногда бывают случаи, когда возникает дружба, редко, но бывает.

К "сепарам" же лучше не попадать: они расстреливают волонтеров, бойцов добровольческих батальонов и очень жестко обращаются с пленными из армии. Это люди, которые либо имеют склонность к неоправданному насилию, либо действительно искренне нас ненавидят. У наших волонтеров были случаи, когда они убегали от погони. Поэтому я сейчас всеми силами пробиваю для них наградное оружие, чтобы они были хоть сколько-нибудь защищены. К сожалению, многие из тех, кто получили наградные пистолеты от Президента, реально в них не нуждались, а люди, которым они могут спасти жизнь, остались незамеченными.

Petro:Чого зараз найбільше потребують наші військові?Як вдається переправляти посилки "кіборгам" в аеропорт, адже туди прорватися складно.

Виталий Дейнега: Щоб передати посилку в аеропорт, не треба потрапляти в сам аеропорт. Туди регулярно підвозять солдат і обладнання. Тому з цим проблем нема.

Найбільше потребує наша армія зараз техніки і високоточної зброї, а з того, що можуть зробити волонтери – нічної оптики, безпілотників, засобів зв'язку і снайперських гвинтівок.

Проект "Повернись живим"

Приват:

5457 0822 3299 9685 Дейнега Віталій

5211 5374 4662 3360 Стократюк Вікторія

Суми від 5000 грн можна особисто, в руки

Контакти:

Гаряча лінія: (044) 455-9986

Графік прийому дзвінків: Пн-Пт з 09:00 до 20:00; Сб з 09:00 до 16:00

Заявки на допомогу від військових:

Олена 068-796-8557

Наші офіси:

Київ, Жилянська, 12а (пн-пт 10:00-19:30, сб 11:30-16:00)

Київ, Гончара, 52

Безготівка:

Отримувач: БО "БФ "Повернись Живим"

ЄДРПОУ 39335366

Печерська ф-я ПАТ КБ "ПриватБанк"

МФО 300711

р/р грн. 26002052736154

р/р USD 26008052740081

р/р EUR 26000052743859

p/p GBR 26000052727444

Ознака неприбуткової установи - 0005

Голова Правління БО "БФ "Повернись Живим" - Тарасова Олександра Станіславівна

Призначення платежу: Благодійна допомога військовим

Виталий Дейнега

Vopros:Простите за личный вопрос. Насколько я понимаю, ваша общественная (волонтерская) деятельность занимает все ваше время, что не остается его для того, чтобы работать, то как, на что лично вы живете?

Виталий Дейнега:Меня до сих пор не уволили с основного места работы. Там моя зарплата составляет чуть более 9 тысяч гривен. Плюс есть небольшие подработки, которые не отнимают много времени. С декабря я стал получать зарплату в своем благотворительном фонде. Так что жить мне есть на что, а зарабатывать на новые квартиры буду, когда война закончится. Вопрос абсолютно нормальный, мне кажется, что это правильно – задавать такие вопросы людям, которым вы доверяете свои деньги.

Vopros:Если украинским военным помогают различные волонтерские объединения, которых немало, то как обстоят дела с организациями, которые занимаются обеспечением едой, теплыми вещами, медикаментами мирным жителям, ставшим заложниками ситуации и живущим если не на линии огня, то на оккупированных территориях? Помогают ли целенаправленно обычным людям?

Виталий Дейнега:Целенаправленно – нет. По возможности – да. Буквально неделю назад я был в Углегорске, мы отвозили туда новогодние подарки для детей. Углегорск – часть Енакиево и формально оккупированная территория, хотя реально контролируется нашими войсками. Люди там не видели зарплат и соцвыплат уже семь месяцев. Мне очень важно оказывать им поддержку, потому что если к нам будет негативно относиться местное население, то они будет сотрудничать с другой стороной конфликта, и мы будем дальше терять ребят.

Vopros:Виталий! Рядовой украинец уже доказал, что готов едва ли не "последнюю рубашку" отдать на нужды защитников страны, а вот охотно ли помогают наши далеко не бедные политики, "звезды" и прочие деятели?

Виталий Дейнега:Помогают не очень охотно, но это не самое страшное. Самое страшное то, что рядовые украинцы в очередной раз ссылаются на олигархов, власть, бизнес и хотят, чтобы те сделали все за них. Заканчивается это тем, что солдаты снова никому не нужны и гибнут из-за отсутствия далеко не самых дорогих устройств. Мне кажется, что перед тем, как спрашивать с политиков или олигархов, надо задать себе вопрос, а что сделал для них лично я, и не является ли это очередным поводом не сделать свою работу. Если эти ребята 24 года ничего для нас не делали, то, наверное, глупо надеяться, что они проснутся и начнут делать что-то сейчас. А мы с вами действительно способны очень многое изменить. Правда?

Dinka:Як кажуть, не можеш допомогти, то хоча б не заважай... А наша держава не заважає діяльності вашої організації, не стикаєтеся з якимись проблемами, які виникають саме у стосунках із державою (наприклад, якимись бюрократичними, чи якимись іншими)?

Виталий Дейнега:На даний момент держава трошки боїться волонтерів, тому уникає відвертого свинства. Так що вона нам сильно не заважає. Сподіваюся, ми їй теж.

Dinka:Віталію, останнім часом часто говорять, що українці втомилися від війни, постійного напруження тощо і, як наслідок, зараз менше жертвують на армію. За вашими спостереженнями, чи правда це? Як змінилася готовність громадян матеріально допомогти військовим від початку війни до сьогодення?

Виталий Дейнега:Я думаю, що у нас є ще дуже-дуже великі ресурси. Більшість українців ще навіть не намагалися допомагати армії через те, що вони або не умотивовані, або в тисячний раз чекають допомоги від олігархів та влади, або просто не знають, як це можна зробити. Тому якщо волонтери ведуть прозору звітність, готові підтвердити паперами те, що вони роблять, і дати реальні докази того, що вони не є шахраями, то кількість надходжень буде тільки зростати. Це лише питання волонтерського професіоналізму.

Виталий Дейнега

Vfweh:Чи допомоглоб нашій державі,якбими всі знали свою історію і,що найбільш важливо, знали б трагічні сторінки,а саме голодомори і ті всі події,що їм передували, заглиблюватисяв котрі не буду? Чи згодні ви,що велика кількість громадян про це мало що знає,оскільки знаходяться під постійним пропагандистським впливом Москви?Уявіть що Україна зняла якісний фільм про ті страшні події 32-33-х років, до порівняння візьміть фільм Мела Гібсона "Страсті Христові" або навіть інший його фільм "Апокаліпсис". Як ви думаєте,чизміниласяб думка того люду на сході,що зараз налаштованийвсе-таки в більшості проти свого народу?Я гадаю,що так. Іне тільки нашого народу,а й світу взагалі. Якщо держава не може створити такий необхідний продукт для національної свідомості,то цим мають зайнятися громадські діячі, патріоти, ми не маємо правадопустити,щоб "лукавий" знову прийшов на нашу землю, потрібно відкрити затуманені очі тим,хто вірить,що "імперія зла" нам хоче добра. Всю нашу спільну історію відносиніз Москвою, ми були ресурсом, рабами,і саме така роль для нас призначена в цій "імперії зла". Відкриймо очі, інакше є шанс,що закриють їх нам всім!

Виталий Дейнега:Я хочу сказати Вам три речі.

1. Той, хто не знає своєї історії, приречений її повторювати. З цим я абсолютно згоден. Ми дійсно маємо знати і розуміти історію своєї країни і всього світу. Тоді б ми жили набагато краще.

2. Я не впевнений, що в Європі нас чекає набагато краще майбутнє, аніж могло б чекати в Митному союзі. Наша тотальна історична проблема полягає в тому, що ми хочемо до когось приєднатися, замість того, щоб будувати свою країну. Але за нас цього ніхто не буде робити.

3. Ми дуже багато говоримо про минуле. А мені б дуже хотілося, щоб ми говорили про майбутнє. Яку ми хочемо мати державу? Куди ми хочемо йти? Як ми хочемо розвиватися? І найголовніше – що кожен із нас має зробити уже сьогодні, щоб це майбутнє наблизити? Якби ми думали про майбутнє ще в 1991 році і відчували себе відповідальними за нього, цієї війни не було б. Але ми вже 24 роки не можемо вирішити, чи робити російську другою національною, йти в Європу чи Митний союз, копирсаємося у власній історії. Я думаю, що ми всі зараз гарно розуміємо, куди веде цей шлях.

Николай Адаменко:Как бы Вы оценили работу СБУ в области нарушений снабжения наших военнослужащих в зоне АТО?

Виталий Дейнега:А при чем тут СБУ?

Pangelina:Вже не перший раз чуєш: волонтери відновили техніку, волонтери розробили безпілотник. Стосовно тих самих безпілотників – на вашу думку, в Україні нема спеціалістів-професіоналів, що можуть за короткий термін розробити та запустити у серію потужний та ефективний безпілотник, чи у влади нема бажання це робити?

Виталий Дейнега:З одного боку, ніхто не заважає "Автозазу" зробити "Ферарі". Але чомусь у них не виходить. Слава Богу, безпілотник – не настільки складний, і ми можемо його розробити. Але якщо мова йде про справжні військові безпілотники, які можуть наводити керовані снаряди, і які неможливо збити, то виробити їх на території України в стислий термін за умов незрозумілого фінансування буде дуже складно. Робити ж більш бюджетні моделі, які зможуть покрити 60% потреб армії в безпілотниках, можна і волонтерськими зусиллями. Я думаю, що ми до цього скоро підключимося.

Pangelina:Чи бачите ви зміни за останні місяці у забезпеченні військових у зоні АТО? Чи можна дійсно сподіватися на ті зміни, на які натякає Бірюков?

Виталий Дейнега:Запитайте у Бірюкова.

Valeriy Klimov:Вмешиваясь в тыловое, инженерное обеспечение армии (подчеркиваю –именно ВСУ и части МВД),вы, волонтеры,фактически участвуете в ее окончательном разложении и увеличении злоупотреблений и коррупции. Это как подключить,допустим,аппарат "искусственная почка" вместо здоровой (или работоспособной). Вы это понимаете хоть немного?

Виталий Дейнега:Отличный вопрос. Волонтеры действительно являются "искусственной почкой" для нашей армии. Только проблема в том, что если отключить "искусственную почку", пациент скончается, и будут закрыты такие проекты, как украинская армия, украинский народ и, в принципе, Украина. Поэтому если ваш выбор – бездействие, то вы работаете на стороне противника.

Виталий Дейнега

Фото Виктора Ковальчука

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять