Євген Жеребецький: російські війська могли дійти до Києва, але добробати завадили планам Путіна

"Заморожений" конфлікт на Донбасі не вигідний ні нам, ні росіянам, бо зжирає багато грошей, адже Росія тримає більше солдат, ніж ми, до того ж, проти неї діють санкції", — зауважив експерт.

Євген Жеребецький

На сайті "Главред" відбувся чат із експертом з питань міжнародної безпеки, політологом Євгеном Жеребецьким. Спілкуючись із читачами, він розповів, чим відрізняється невдалий переворот у Туреччині від усіх попередніх, якою буде ця країна після путчу, як зміниться стиль правління Ердогана, а також наскільки ймовірна версія, що за організацією спроби державного перевороту стоїть сам турецький лідер. Також політолог розповів, як змінилися цілі Кремля щодо України за два роки, чому псуються українсько-польські стосунки, чому Захід не поспішає допомагати Україні зброєю, а також які позитивні результати мав для України Варшавський саміт НАТО.

Подаємо стенограму чату з Євгеном Жербецьким.

Pavlo:Як ви думаєте, чому Захід не поспішає надавати Україні, допомагати зброєю?

Євген Жеребецький: Стандартне пояснення відмови полягає в тому, що тільки-но Україні дадуть зброю, одразу ж на Україну нападе Росія. Це означає, що логіка мала б виглядати так: якщо хтось на вас нападає, а у вас є палиця або пістолет, то ви маєте негайно віддати це бандиту. Це — нонсенс!

Думаю, що американці якусь зброю нам все-таки зараз надають, скажімо, протиартилерійські радари для того, щоб визначати позиції противника, якусь нелетальну зброю. А так, вони не хочуть надавати навіть свою стару зброю через ту кількість російської агентури на всіх рівнях, в тому числі в Генштабі, яка тут опинилася за роки Януковича, і яку ніхто не вичистив. Якщо у нас голова СБУ, міністр оборони, голова Служби зовнішньої розвідки драпають у Росію, а архіви нашої агентури, архіви СБУ вже тричі вивозилися за 25 роки до Росії, то як такій країні можна надавати зброю?

З іншого боку, у нас немає війни — у нас АТО, де-юре йде внутрішня поліцейська операція, тож мусимо розбиратися самі. Німці зброю Україні не дадуть однозначно, хоча курдам вони постачають зброю. Ми можемо купити зброю і самі. Але ніхто цього робити не хоче. 

Pavlo:Яке значення для нас матиме ЗВТ із Канадою?

Євген Жеребецький: Важко сказати, бо я не економіст. Але, наприклад, наша легка промисловість — на Західній Україні та ближче до центру є чимало виробників класного високоякісного одягу, фурнітури, тканин, за їхніми лекалами це роблять фіни, італійці… Є проблеми зі збутом, тож ми цілком могли би торгувати цим із Канадою. У будь-якому разі зона вільної торгівлі з будь-якою державою, за винятком Росії і Китаю, є хорошою перспективою для місцевого бізнесу.   

Pavlo:Як ви ставитесь до ідеї, на якій наполягає Надія Савченко, про прямі переговори з бойовиками?

Євген Жеребецький: Абсолютно негативно. Це фантастична політична безграмотність. Все просто: у нас всередині є збройний заколот, ініційований російськими спецслужбами, і там є російські бойовики. Якби Савченко сама хотіла поїхати й поговорити з ними, то які проблеми? Вона достатньо була у них у полоні, невже не можна було наговоритися з ними? Натомість зараз Савченко перетворює бойовиків на суб'єктів міжнародного права, сторону переговорів, тобто ми, таким чином, визнаємо, що у нас всередині держави є утворення, які прагнуть отримати незалежність чи особливий статус. Хоча насправді це є озброєні бандити, які розпочали війну, використовуючи російську підтримку, російських бойовиків і солдат.

Тож ця ідея неправильна, цього робити не можна.

oleg45:Як гадаєте, чи вигідно зараз Кремлю вести активні бойові дії на Донбасі, починати наступ, просуватися за якимись напрямками, відвойовуючи більші шматки української території? Чи це буде тривалий тліючий конфлікт?

Євген Жеребецький: Зараз напасти на нас Путіну не вигідно, тому що можна наразитися на додаткові санкції. Але, взагалі, таке може статися, бо дії Путіна в цілому ірраціональні. Скоріше за все, він зачекає до нового року, коли відбудеться наступний саміт країн ЄС. Він спробує зробити все можливе, щоб провалити рішення про продовження санкцій. Власне, навіть ті смішні санкції, які діють зараз проти Росії (персональні санкції проти російських спецслужб), довели до того, що її агентура — депутати — в Європарламенті на прохання російської сторони звернулася з пропозицією скасувати санкції проти Барсукова і Фрадкова, відповідно голови ФСБ та Служби зовнішньої розвідки РФ.

Путіну зараз нападати не вигідно, але, думаю, що кількість атак буде постійно збільшуватися, бо реакції Заходу немає. Якщо санкції і в грудні продовжать, він почне масштабний наступ. Якщо почнеться повноцінна війна, широкомасштабна атака по всіх фронтах, не варто чекати, що хтось із НАТО чи наших європейських союзників прийде нам на допомогу. Хіба що дадуть якусь зброю. Але ніхто не почне воювати з Росією. А раз так, то він спробує кинути серйозну ракету на Донбас чи почату атаку не тільки там, а з півночі, де 250-300 кілометрів і Київ. Крім того, Путін не рахує своїх солдат, своїх "200-тих", а для нас це не так, для нас це моральна травма.

Чому Росія не нападає зараз? Бо зросла боєздатність нашої армії, а також є деморалізація і неготовність російських солдат воювати за ідеї Путіна. Росія наразі доїдає свій резервний фонд. Далі їм просто не буде чого витрачати. Росія змушує нас погодитися на їхні умови — повернення до нас Донбасу на умовах Кремля, а ми будемо його годувати. Якщо не "поламають" тим чи іншим чином Порошенка, то війна неминуча. А якщо "поламають" Порошенка, то війна буде всередині. Тож, так чи інакше, але війна буде.

oleg45:Яка кішка перебігла між українцями та поляками, чому серед останніх зараз ростуть антиукраїнські настрої?

Євген Жеребецький: У частини поляків антиукраїнські настрої нікуди не зникали. Це контингент, який мешкав на кордоні з Україною. І це поле старанно оброблялося російськими спецслужбами. Причин багато, але взагалі це неадекватність польських і наших політиків у ситуації, в якій зараз опинилася Україна и Польща опосередковано. Це базова причина. Раніше, у 90-х років, польська влада, зокрема, Квасьневський, набагато обережніше ставилася до цього питання і намагалися надто суперечливих тем не чіпати.

У 1996 році я був вражений, коли сюди приїхала представницька польська делегація на чолі з Богданом Борисевичем, я відвів його до одного з наших заступників голови Верховної Ради, і шановний чоловік, доктор технічних наук видав фразу, що "Польща — це єдина держава, з якою у нас немає ніяких суперечностей і історичних конфліктів". У поляків тоді "повідпадали щелепи", вони були страшенно здивовані.

Тепер я також починаю розуміти масштаби інфільтрації російської агентури в різні польські сфери. Вона тяжко і системно там працювала.

Наші історики ходять в авторитетах нації, проте врешті-решт розібратися з цим, знайти якийсь історичний баланс, з'ясувати, чому ці конфлікти відбувалися у передвоєнні часи і під час війни вони поки що не змогли. А слабкого завжди б'ють. До того ж, такі складні історичні суперечки треба віддати історикам, аби вони розібралися спочатку. Зрозуміло, що вбивство мирного населення — це злочин проти людяності, який не можна ніяк виправдати.

Я такі речі намагаюся не коментувати з кількох причин. По-перше, цим мають займатися історики. Нехай якась спільна комісія верифікує факти та зробить висновки, адже у нас тепер відкриті архіви, ми можемо оцінити кількість жертв. Можна хоч у 155 раз перепросити поляків, але за нинішнього стану речей це ні до чого не призводить, і всі лишаються при своїх думках. Зараз, коли Україна в війні, коли кожен день гинуть люди, і є загроза взагалі втрати державу, а нас просто постріляють "російські освободітєлі", піднімати такі питання — це просто божевілля, бо далі росіяни прийдуть до них на кордон. Це невідповідально і нечесно.

По-друге, знову буде чергове засідання польського Сейму, який теж визнає якусь нашу провину. Хочемо ми того чи ні, але Польща є нашим природним стратегічним союзником і партнером. Тобто кращого союзника, ніж Польща та Прибалтика, у нас в Європі немає і не буде. Румуни вже змінили своє ставлення до нас, стали нашими союзниками. Добре, щоб разом із нами були і білоруси, і молдовани. Є вже і практичні кроки: створена литовсько-польсько-українська військова бригада. Поляки зараз почали говорити про створення Балто-чорноморської спільноти, вже на рівні дискусій запропонували, аби ми почали будувати торговельний шлях із Чорного до Балтійського моря. Це є стратегічні речі, важливіші. Сподіваюся, із часом переловлять польську агентуру, пересадять польських "совків", і буде спокій. А ті поляки, які зараз приєднуються до цих суперечок, роблять помилку, бо це тактика, розроблена в Кремлі.

oleg45:На вашу думку, які корисні для України наслідки мав Варшавський саміт? Чи стала Україна ближче до НАТО, може розраховувати на якусь більш конкретну осяжну підтримку?

Євген Жеребецький: Не думаю. Це був саміт НАТО для НАТО, а Україна на ньому була присутня в якості "весільного генерала". Вони говорили про посилення військової присутності на східних кордонах. Прибалти та поляки бояться, що на них нападуть, а за них ніхто не заступиться. Адже всі симуляції військових конфліктів, які робили британці та інші, показували, що Прибалтику і Польщу Європа втратить. Тож на саміті НАТО вирішили направити туди три тисячі чоловік. Це означає, що якщо хтось нападає на Польщу чи Прибалтику, то він починає війну з НАТО, Америкою і Канадою. І відповідь буде неминуча. А чи лишиться щось в результаті такої масштабної війни від Польщі чи Естонії – це інша річ…

Але ці рішення нас не стоються.

Засідання комісії Україна-НАТО на вищому рівні — це найбільше наше досягнення. Підтвердили, що будуть працювати трастові фонди, але їх і так було 40 штук. У рішенні щодо надання нам зброї нічого не змінилося, нічого не нададуть. Про перспективу членства навіть не згадали.

Одне з рішень саміту — те, що Росію визнали головною загрозою в Європі. Вони грізно розмахують кулаками і говорять: "Спробуй напасти на НАТО — знатимеш, що це таке!" Але коли ми питаємо, що буде, якщо нападуть на Україну, вони знову повторюють — "Спробуй тільки напасти на НАТО!". Тобто розбирайтеся, хлопці, самі.

Далеко цікавішою є ініціатива Комітету у закордонних справах Палати представників Конгресу США, який схвалив законопроект "На підтримку стабільності та демократії в Україні". Законопроект передбачає, що війну між Україною і Росією можна буде вважати закінченою тоді, коли Президент США повідомить Конгрес про її закінчення і після повернення Криму під контроль України. Але такий законопроект треба ще прийняти.

Yuriy_V.:Теракт у Ніцці, спроба перевороту в Туреччині, потім одразу ж Вірменія.... Що відбувається у світі, чому в межах одного тижня так штормить різні країни?!

Євген Жеребецький: Не думаю, що тут є якась закономірність. Причина, на мій погляд, одна. Особисто я вважаю, що у всьому цьому тероризмі, який є у світі, починаючи від ІДІЛ, який Росія так вперто не бомбить, а чомусь бомбить протиасадівські сили, "стирчать вуха" Путіна.

Щодо Вірменії, я більш ніж упевнений, що Росія не зацікавлена, щоб там відбувалася дестабілізація ситуації. Там є проросійський уряд, який тримається на російських військових штиках, там є і російська військова база.

Щодо спроби перевороту в Туреччині, важко сказати. Але я не бачу між цими подіями якогось зв'язку та закономірності.    

Smilik:Скажіть, з чим пов'язана одна із недавніх заяв Пєскова про те, що наступним президентом у Росії може стати жінка? Російський закон цього не забороняє. І друге. Куди періодично зникає Путін? Так і нещодавно він на тиждень раптово скасував всі заплановані зустрічі і заходи і зник...

Євген Жеребецький: Це питання до тих, хто працює в адміністрації Путіна.

Так, президентом Росії може бути і жінка. Що тут такого? Я не бачу в цьому якоїсь сенсації.

А щодо зникнень Путіна. Так, було таке, що він раптово кудись зникав. Кажуть, що у нього серйозні проблеми з хребтом. Зрештою, можливо, йому треба було підправити обличчя. Версій може бути багато.

Edmon: Чому лідери ЄС кваплять Британію з оформленням її виходу з Союзу після референдуму? Образилися?

Євген Жеребецький: Думаю, так. Процедури виходу з ЄС чітко не виписані. Але зрозуміло, що потрібен значний час, аби Британія вийшла з ЄС. Думаю, це все суто психологічні речі, бажання принизити Кемерона. Але пришвидшити вихід не вдасться, бо на це піде, може, й більше ріку, а "хвости" будуть довго тягнутися, років вісім-десять.

Edmon:Як два роки війни і тиску світу скоригували плани Путіна щодо України?

Євген Жеребецький: Донбас був пороховою бочкою, коли Путін на нього напав. Там був найбільш підготовлений ґрунт — завдяки діям Партії регіонів. ПР, щоб мобілізувати свій електорат на Донбасі, вони мусили знайти ворога. В Радянському Союзі це були євреї, космополіти, Америка, а Янукович не міг чіпати Ізраїль, США, Європу чи, тим більше, Росію. І він придумав внутрішнього ворога — "бандерівці" та "фашисти". Вони стравлювали Донбас, Крим, Херсон з іншими регіонами, тобто схід України з заходом. Путін тим скористався. Коли Янукович прийшов до влади російська агентура сіла на всі посади: Лебедєв, Якименко і т.д. Коли почався Майдан, Росія вирішила запалити східні регіони.

Пам'ятаєте, як до Харкова приїжджали автобуси, а під керівництвом Кернеса и Добкіна виступали проросійські сепаратисти. Антимайдани "закопали" в Запоріжжі, Дніпропетровську українські патріоти і проукраїнські олігархи. Але російська агентура, зрадники запевняли Путіна, що все в порядку, все забезпечено, можна приходити на Донбас, а далі весь схід і південь України опиняться в руках Росії. Взагалі, стратегічно Путіну Донбас і даром не потрібен, бо він у себе в Ростові позакривав шахти, а навіщо йому цей депресивний український регіон? Йому потрібна була Одеса з її портами, Херсон з його елеваторами та Миколаїв, де будувалися авіаносці, Харків із його танками і літаками, Дніпропетровськ із ракетними технологіями, а також Запоріжжя. Так, відрізавши всю індустріальну частину, вони могли і до Києва дійти.
Але у нас з'явилися добровольчі батальйони, бо армії фактично не було. Кремль на таке не сподівався. Ми відбились, бліцкріг не вдався і зараз Путін думає не про захоплення Лівого берегу, а як би так вийти з Донбасу і зберегти лице.

Edmon:Як ви ставитеся до появи в Києві проспекту Бандери, і як вам реакція Московії на це — одразу назвали таке рішення "знущанням", причому на рівні МЗС?

Євген Жеребецький: Що говорить російський МЗС — мене давно не хвилює і не дивує. Іноді — смішить.

Щодо проспекту Бандери, то вважаю, що таке перейменування нормальне. Бандера не  брав участі у погромах і вбивствах. Хоч почав свою кар'єру з планування терористичної операції проти Пєрацького (тодішній міністр внутрішніх справ РП). Зрештою, такими речами займалися і Пілсудський, і єврейські засновники держави. Це була реакція на політику, яку тодішній міністр внутрішніх справ проводив на Західній Україні.

Бандеру оцінювали як провідника нації, який воював із Росією передусім. Не з поляками! Були випадки, коли УПА та Армія Крайова разом визволяли своїх полонених з німецьких тюрем, була велика співпраця. Мені доводилося розмовляти з ветеранами цієї війни, і вони казали, що тоді існували такі норми внутрішнього військового статуту, що якщо вояк УПА мусив сховатися на подвір'ї, коли йшла облава, а поряд із ним була дитина чи жінка, і він би вбив їх, то на нього чекала б смертна кара без реабілітації. Він повинен був сховатися, взявши цю людину з собою, і перечекати, доки все мине.

Впевнений, що іншого моменту, аби так назвати Московський проспект у Києві — проспектом Бандери — у нас би і не було. Семантичне і політичне тло цієї акції полягає в тому, що в нас іде війна з Росією, і оскільки Бандера воював весь час проти російського фашизму-комунізму і був убитий російським агентом, то українці нині сприймають його, як символ боротьби проти московських окупантів. Що стосується реакції поляків на це рішення КМДА, то треба відмітити, що більшість українців навіть не знає різних тонкощів польсько-українського конфлікту під час Другої світової війни. Вони знають тільки те, що Бандера воював проти Росії, тому й підтримали це перейменування. І правильно зробили, що назвали так цей проспект.

liga_:Які перспективи на сьогодні має мінський процес? Чому вся світова спільнота та Росія наполягають тільки на виконанні Мінських домовленостей наче це панацея і єдиний спосіб вирішити проблему Донбасу? Чи справедливі висловлювання про те, що Мінські угоди насправді не вигідні нікому, крім Росії, і що писалися вони у Кремлі? Дякую.

Євген Жеребецький: Це питання не таке однозначне. Річ у тім, що, по-перше, вже немає такого беззастережного захоплення Мінськими угодами ні у кого, крім Штайнмайера і Олланда, які постійно педалюють це. Мінські угоди свого часу були укладені тому, що через бездарність та зраду трапилися трагедії під Іловайськом, Дебальцевим, і ми опинилися у складній ситуації. Нам було потрібно якимось чином це спинити. Тоді, як на мене, це був акт відчаю, треба було припинити це кровопролиття і почати якісь переговори. Не знаю, що там наобіцяв Порошенко, але деякі речі нам просто не вигідні, і вони ніколи не будуть прийняті. Так, у нас була істерія з приводу проведення виборів на Донбасі — думаю, не можна не те що проводити там вибори, але й примати закон про це. Але навіть якщо так станеться, що такий закон ВР проголосує (а я сумніваюся в цьому), не факт, що вони будуть реалізовані насправді. Вже всі говорять, що не можна проводити вибори під дулами автоматів.

Мінські угоди вже давно виконали свою роль, і треба це припиняти. Мають бути якісь рішучі кардинальні кроки.

Якщо перетворити ситуацію на "заморожений" конфлікт, як він зараз і виглядає, то це не вигідно ні нам, ні росіянам, тому що це зжирає величезну кількість грошей, адже Росія тримає більше солдат, ніж ми, до того ж, проти неї діють санкції. Але вони розраховують, що Україна завалиться скоріше, бо її економіка слабка. Ну, і крім того, тут здійснюються усілякі походи блаженних православних московської церкви. Тож Росія буде розгойдувати ситуацію і ззовні, і зсередини.

Мінські угоди вже втратили свій вплив, але ніхто не знає, як діяти далі. Всі знають, що вони не працюють. Якщо противник стріляє з важкого озброєння, значить, треба приймати відповідні рішення. Але всі роблять вигляд, що вони цього не знають. Та в нас погано працює Адміністрація, МЗС, РНБО тощо. Потрібно, щоб Верховна Рада оголосила Росію агресором, і добиватися, аби й інші держави визнали це. Треба назвати війну війною, ввести візовий режим з РФ, до нас приїздить не відомо хто і робить тут не відомо що. Треба збільшувати чисельність контррозвідки (ясно, що її з вулиці не набереш, але це робити необхідно). І так далі. Потрібно, щоб увесь світ зрозумів, що в Україні йде війна.

NVSokol:Зараз активно обговорюють таку версію, що, мовляв, спробу перевороту, цю виставу організовував сам нинішній турецький президент, що саме йому це вигідно. Що ви думаєте про таку версію, наскільки це можливо?

Євген Жеребецький: Це не перший переворот у Туреччині, їх було декілька (в 1960, 1971, 1980, 1997 роках). І всі військові перевороти в цій країні завершувалися успіхом. Після першого вдалого путчу тодішнього прем'єр-міністра Туреччини просто повісили.

Нинішній путч у Туреччині — перший, коли військові зазнали поразки.

Ходять такі версії, що сам Ердоган влаштував цей путч для того, щоб приструнити військових. Така версія цілком має право на життя, оскільки у Ердогана були дуже непрості стосунки з військовим керівництвом. Але, як правило, у всіх судових процесах вони зізнавалися, що це їхня робота. Цього разу, коли показували командувача військо-повітряними силами, який нібито є керівником путчу, був серйозно побитий. У деяких джерелах я читав, що журналісти мають запис його виступу перед ними (його змусили виступати), але він сказав, що не брав участь у цій акції, а десь відпочивав у цей момент і лише з телебачення довідався, що почався путч. Тобто не виключено, що сам Ердоган і провернув цю акцію.  

NVSokol:Пане Жеребецький, чи не могли б ви пояснити — що ж це було в Туреччині? Це суто внутрішня справа країни і чуто її військові вирішили влаштувати переворот, чи у них була якась підтримка з-за кордону? Якою буде Туреччина після путчу, які процеси відбуватимуться в її внутрішньополітичному житті, чи зміниться після цього стиль правління Ердогана?

Євген Жеребецький: З одного боку, є версія про те, що ця спроба перевороту — це робота Ердогана. З іншого — в одній із публікацій йдеться, що навігація для військових літаків, які стріляли під час путчу, надавалася з російського супутника. Не дуже цьому вірю, але така версія є.

Якою буде Туреччина після путчу? Ще більш авторитарна, ніж зараз. Сьогодні концентрація влади в руках Ердогана набагато більше, ніж у Росії. Він уже серйозно зачистив військових. Зараз там буде правити поліція і спецслужби. Це однозначно. І це правління буде змінюватися в бік ще більшої авторитарності.

Ердоган стоїть на межі війни з країнами, де відбувається громадянська війна, і він має 2,7 мільйона біженців. Йому не вдається домовитися з європейцями. У нього стратегічний союзник — Америка, і вона готова Ердогану допомагати. Але — втрутилася Росія. Американці вустами Кіссінджера чи Бжезінського закликали ЄС включити до свого складу Туреччину. Німці були категоричними противниками цього, бо в 60-х роках вони взяли до себе велику кількість турецьких мігрантів, які там осіли. Діаспора дуже потужна. Тож зараз Євросоюз страшенно боїться входження до його складу Туреччини, бо він цього не зможе "перетравити".

Зараз, коли почалося заворушення в Туреччині і жорстка відповідь Ердогана на цей путч, європейські лідери сказали туркам, що безвізового режиму до нового року Туреччина не дістане. Ердоган розуміє, що він може загубити Туреччину. Чим більше "закручуєш гайки" в країні, яка знаходиться поряд з країною, де йде війна, де повно біженців, тим більше загроза, що це розірве Туреччину. Турки претендують бути на Близькому Сході, в Азії країною "номер один", конкурують з Іраном. Ердоган інакше не вміє, він дуже жорсткий чоловік. Ще коли він був прем'єром, а не президентом, він показував свій норовистий характер. Він діяв у тих рамках, в яких уміє діяти: закрутити гайки, навести лад. Але якщо Ердоган надто сильно закручуватиме гайки, все колись рвоне.  

Прапор Едуард: Як Ви вважаєте,чи стане результат недавнього голосування британців тривожним дзвіночком для президента РФ? Адже суб'єкти федерації можуть провести у себе референдум про вихід зі складу РФ.

Євген Жеребецький: Ні. Я б не шукав аж такі прямі аналогії між подіями в Британії та РФ. Росія ніколи не була і, судячи з усього, найближчим часом не буде демократичною державою. Окрім декорацій, вистави для спостерігачів та світу, вибори в Росії нічого не значили і не значать. Ці результати референдуму в Британії не будуть мати жодного впливу в Росії. Путін якоюсь мірою потирає руки, бо Британці відділилися, а це серйозно підірве фінансові та політичні позиції Євросоюзу. Але йому нічого не загрожує.

Константин Романчук: Якщо країни Заходу і США всерйоз налаштовані вести боротьбу з ісламізмом, то чому тоді не припинять відносини з Саудівською Аравією і Іраном? На моє абсолютне переконання, керівництва саме цих країн стоять за цим явищем. Дивіться, в обох цих державах (Саудівська Аравія та Іран) панує шаріат,сунітський і шиїтський відповідно. Саудити негласно спонсорують Аль-Каїду, "братів-мусульман" та інших сунітських екстремістів. ІРІ підтримує Хезболлу, шиїтських сепаратистів у Ємені тощо. То, може, інтереси безпеки мають переважити нафтові, тим більше, в світлі трагічних подій у країнах Заходу?

Євген Жеребецький: Країни Заходу дуже серйозно налаштовані боротися з ісламізмом, тому що те, що роблять теперішні терористи, це абсолютне божевілля.

Тож шукати якісь приховані пружини, що американці і європейці розпалюють ворожнечу між ісламськими державами, — це нонсенс. Бо щоб качати нафту на Аравійському півострові і заробляти гроші, потрібен спокій. Тому мені здається, що це питання не має сенсу.  

Cfyz:На мою думку, внутрішня політика президента Порошенко є більшою загрозою для незалежності держави, ніж Путін. Порошенко є основою "договірняка" з олігархами про те, що їхні гроші будуть і далі спокійно їхати до Панами і т.д. Проблема безгрошів'я в Україні існує тому, що олігархи всі гроші везуть в офшори, і тут нічого не залишається . Хоча я пам'ятаю, коли почався Панамський скандал, Порошенко заявив , що я зроблю так, що в Україні не можна буде користуватися офшорними банківськими рахунками. Ну, це з жанру "і тут Остапа понесло". Нашого президента багато де несе. Наприклад, призначення замісником СБУ Павла Демчини — явного корупціонера, як кажуть, і щуку кинули у річку. Це Порошенко так бореться з корупцією. Влада фактично не змінилася, вона як займалась грабунком держави, так і займається, але грабунок під час війни то є мародерство. Невже потрібне ще силове втручання у владу для того, щоб змінити ситуацію? Але кажуть у нас же демократія. Чого? Безкарного грабування?А на вашу думку, з точки зору безпеки держави, дії президента за цими фактами відповідають безпеці держави?

Євген Жеребецький: Це внутрішнє питання про те, що політика президента є більшою загрозою для незалежної держави, ніж Путін. Я не думаю, що політика Порошенка є більшою загрозою. Я переконаний, що та політика, яку він веде, є загрозою однозначно. Але чи більшою — для відповіді на це питання слід проводити якісь спеціальні дослідження. У нас найбільша проблема полягає в тому, що до влади прийшли люди Майдану, які не мали права туди прийти. Відбулося звичайне рейдерське захоплення влади деким. Коли на Майдан виходила трійця — Кличко, Тягнибок і Яценюк, їх освистували і не давали говорити. Події на Грушевського почалися після того, як ці троє втратили контроль над Майданом. Тому що не було реальних дій, приходили від Януковича і казали "Стоїмо!", а на запитання "що робимо?" відповіді не було. Народ після цього пішов на Грушевського, і почалися сумнозвісні події. Тодішня Об'єднана опозиція розуміла, що демократичним шляхом через вибори вона навряд чи прийде до влади. Спочатку ще треба було підготувати умови для "правильних" виборів. Коли народ носив небіжчиків з Михайлівського, вони домовлялися і ділили посади: це було класичне рейдерське захоплення влади.

Це перша причина того, що ця влада є не тією, якою мала б бути. Вони були 25 років при владі, і результат їхньої діяльності — втрачена територія та ахова економічна ситуація. А Порошенко робить те, що може робити. Він не вірить нікому, він бере своїх людей, яким він довіряє, які продовжують робити те, що вміють, — грабувати країну, лукавити тощо. Вони не роблять те, що мали б: вони не говорять, що в країні війна, вони не поставили країну на військові рейки. Порошенко погано виконує свої обов'язки, він — поганий менеджер і поганий стратег, а це може погано для нас скінчитися.

Pangelina:Великобританія на референдумі проголосувала за вихід з ЄС. Кемерон і уряд кажуть, що треба поважати вибір більшості. Прибічників виходу — 51,9%. Противників виходу — 48,1% То поважати думку практично половини населення не потрібно?! Їх думка — ніщо?! Вам не видається, що мета Кемерона — розвалити Великобританію? Не вийшло з референдумом у Шотландії, давайте спробуємо через вихід з ЄС. І ми вже чуємо про можливість другого референдуму у Шотландії. До речі, на вашу думку яка ймовірність другого референдуму у Шотландії щодо своєї незалежності?

Євген Жеребецький: З виходом Британії з Євросоюзу не все так просто. За останні десять років, особливо це стало помітно тепер, країною номер один у Європі стала Німеччина. Сталося те, чого колись боялася Маргарет Тетчер. Вона казала, що для них проблема в тому, що німці стали європейцями, але вийде так, що Європа стане німецькою. Фактично так і є. Британці просто не хочуть бути під керівництвом своїх постійних суперників. А що зараз хочуть зробити німці? Коли йде війна, вони йдуть до Путіна і пропонують забрати війська з України, відновити кордон, припинити підтримувати сепаратистів, натомість вони з ним укладуть зону вільної торгівлі від Лісабона до Владивостока, бо німці потребують ринків збуту для своїх товарів. Якщо до цієї зони вільної торгівлі приєднається ще й Китай, то це буде така картина — два мільярди населення, яке буде торгувати між собою без мита. Де буде долар, де будуть англосакси — абсолютно зрозуміло. Тому Кемерон зрозумів, що з ЄС треба виходити, лишаючись у НАТО. Далі, на мою думку, Британія почне збирати під мудрим американським керівництвом під своє крило поляків, прибалтів, на нас звернуть увагу.

Що стосується ще одного референдуму, то Кемерон одразу попередив, що ніякого референдуму не буде, що треба поважати вибір більшості.

Pangelina:Чи була у Європи альтернатива щодо розміщення у себе біженців з Сирії? Наскільки отой потік біженців був потоком біженців від війни?

Євген Жеребецький: Як казав Солженіцин, людина в сталінській Росії — це була "лагерная пыль". У путінській Росії людина — теж пил, "груз 200", і все. В Азії теж спокійно людей вішають. Натомість Європа вважає, що найбільша цінність — це людське життя, вони витягають своїх солдатів звідки можна. Тому Європа боїться прямого військового конфлікту з Росією, бо це означає людські жертви. А це дуже дорого і в фінансовому, і в моральному сенсі і т.д.

Тому коли припливають кораблі, вщент наповнені африканцями і арабами, європейці просто не мають іншого виходу, окрім як їх брати до себе. Росіяни їх просто завертали і не впускали до себе на кордон, і ці біженці мерзли на вулиці.

Pangelina:Десь рік тому у китайській пресі була опублікована стаття про те, що Китай до 2060 року має провести шість війн. На вашу думку, наскільки це може відповідати дійсності?

Євген Жеребецький: Я цього не читав. Не виключено, що так може бути. Китайці постійно ведуть війни, але інша річ, що ці війни доволі дивні. Китайці як вели війни з В'єтнамом свого часу? Вони тихенько захопили територію — північ країни у горах, і років п'ять-сім в'єтнамці навіть не знали, що там відбувається. А коли почалися бойові дії, вони серйозно просунулися вглиб В'єтнаму, а потім раптом відійшли назад на території, які вже мали. Те саме з Індією — вони ведуть бойові дії, а потім повертаються назад. Зараз бойових дій вони не ведуть, проте серйозно починають готуватися до війни в Південно-Китайському морі. З сусідами Китай ще може повоювати, а от із США — не вийде.

Pangelina:У розслідуванні по "Боїнгу" Bellingcat у значній частині засновуються на знімках сервісу Гугл. То виходить, Гугл має краще оснащення для фотографування Землі з космосу, ніж американські військові? Важко повірити. Також важко повірити, що військові супутники не зафіксували ані самого збиття, ані руху "Буку"... На вашу думку, таке можливо, ота випадкова "сліпота"?

Євген Жеребецький: Як правило, військові фотографії з супутників намагаються берегти. Болгари і румуни до цього часу не отримують цих даних. Бо по самих фотографіях можна виявити величезну кількість всяких технічних речей. Крім того, не факт, що військовий супутник якраз був там. Військовий супутник відрізняється від стаціонарного тим, що має двигун і певний запас палива. І супутник живе доти, доки є паливо, яке бережуть. Тому не факт, що він був. Також не факт, що американці не мають цих фотографій. Скажімо, зараз випливло те, що під час падіння літака польського президента в 2010 році американський супутник там якраз був і фотографії мав. Чому США не надали фото, або надали, але ніхто не згадав — цього ніхто  не знає. Але Google має хороші фотографії, і коли він вивішує їх у себе на сайті, то техніки Google'а навмисне знижують якість тих фотографій, бо якісні вони продають за великі гроші.

Andrew Yashchuk:Америка та Європа змирилися з тим, що Крим Україні не повернуть — вони не мають важелів впливу на Москву в цьому питанні. Вголос, звісно, про це не говорять, але я промоніторив їхній інтернет та теленовини — як правило, коли показують карту України, то вона без Криму.

Євген Жеребецький: Неправда. Є вже проект рішення американського Конгресу про те, що президент буде визначати, коли з Росії можна знімати санкції, а також коли війна закінчилася. Ніхто про Крим не забув, бо порушуються базові принципи міжнародного права: цілісність території є непорушною, а той, хто її порушив є агресором. Це нам треба говорити про це: Росія — агресор, вона окупувала нашу територію, а також вимагати санкції проти Росії. Якщо росіянам подарувати Крим після підписання Будапештського меморандуму, то це означає, що всі міжнародні угоди — це просто папірці, які нічого не варті. Том у Росіяни будуть змушені віддати Крим і віддадуть.    

Andrew Yashchuk:Коли була спроба окупувати Кувейт, США та інші відреагували миттєво й змусили відступити. Росія — ядерна держава, тому її НАТО боїться. Отже, потрібні інші методи, щоб змусити окупанта відступити. Які? Проте цього не було зроблено ні в Грузії, ні в Україні. Тож світ стоїть перед новими завданнями — як боротися з державами-терористами з ядерною зброєю в руках?Адже після Росії, побачивши безкарність за скоєне, можуть бути інші конфлікти.

Євген Жеребецький: Це абсолютно правильно. Коли Ірак напав на Кувейт у 2003 році, американці відреагували блискавично, бо, по-перше, там була нафта. Але війна була доволі коротка, бо американці швиденько розбили іракську армію і мали йти далі на Багдад, але посередині зупинили свою військову кампанію, згорнули сили і забралися звідти. Бо Буш був доволі слухняним чоловіком: аналітики йому сказали, що не можна знищувати режим у Багдаді і Іракську державу, тому що Іран (Персія) і Ірак (Вавилон) завжди жили, як собака з котом. Якщо ми одного знищимо, то другий автоматично починає проти тебе протистояння. І американці відступили.

Щодо нашої ситуації, то це правда. Світ боїться не лише ядерної війни з Росією (ще роки два тому ніхто всерйоз не думав, що Путін буде комусь погрожувати застосуванням ядерної зброї). Всі боялися, якщо він почне війну, а Європа чи США встануть на сторону противника Росії, то вона дуже швидко розвалиться. ЄС і США хотіли б, щоб у Росії був ліберальний режим, який був би дружнім до США та Європи, який би дозволяв купувати у Росії газові родовища або здавати їх у концесію. Але сталося по-іншому. Коли карлик у Кремлі почав погрожувати тим, що кине бомбу, всі злякалися і ніхто не хоче ризикувати. Тож рецептів, як вирішувати проблему — ніхто не знає.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров

Все новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять
Подписывайтесь на наш
канал в Telegram
Узнавайте первыми все
самое важное и интересное
Подписаться