Блокада і президент: фактори недобровільного союзу

Бути нюзмейкером в українській політиці не легко, цьому вчаться роками. Втім нещодавно і президент України виступив творцем політичної реальності. Зокрема, йдеться про рішення РНБО при президенті України від 15 березня (того ж дня введене в дію президентським указом). Згідно з цим рішенням безпекової інституції, по суті, торговельна блокада ОРДЛО з "підривної антидержавної операції" трансформувалася на значимий елемент державної політики.

"Ваше слово, товаришу маузере"

Довгий час президент зволікав із визначенням своєї політичної позиції щодо торговельної блокади як у загальному вимірі, так і деталізовано — щодо її актуальності та наслідків. На блокадному питанні тим часом піарились окремі опозиційні політичні сили типу "Самопомочі" та Радикальної партії Олега Ляшка. Націоналістичні партії та об'єднання, що становлять позапарламентську партійну меншість теж висловилися з цього питання. Якщо ж говорити про владу, а саме про урядовий її сегмент, то очільник уряду, не сумніваючись у тому, що легітимність і легальність громадської блокади не є компетенцією КМУ, відфутболив вирішення цього питання до кабінетів РНБО, власне, там воно й було "вирішено по-президентськи".

Важливо також зазначити, що одним із реальних факторів, що вмотивував голову держави визнати "необхідність" торговельної блокади ОРДЛО з боку України, були не лише дані закритих соціологічних досліджень АПУ, але й чинник оцінки правоти торговельної блокади регіональною владою.

Показовою в питанні реакції на блокаду і очевидності факту розгубленості влади є позиція силовиків. Так, СБУ, МВС і військові не поспішали виявляти активність. Силовики не хотіли влазити у слизьку історію без рішення РНБО, а його голова не хотів брати ініціативу на себе. Президент як глава держави не лише де-юре, але й де-факто був зобов'язаний продемонструвати владу, але сприятливий для жорстких дій час було втрачено, і силу резонансу не розрахували.

Лишалося єдине — оголосити блокаду офіційно, про що й було прийнято рішення в ніч з 14-го на 15-е березня. Опівночі апарат РНБО розіслав запрошення членам Ради. Проектом рішення зайнявся Турчинов, який оперативно його розробив. Далі вже президент його лише формально затвердив, при цьому не втративши можливості покритикувати первинних організаторів торговельної блокади — демобілізованих військових, партійців.

Що заважало ввести блокаду ОРДЛО?

Важливо зрозуміти, через що Порошенко не хотів легітимізувати торговельну блокаду ОРДЛО, і, взагалі, чи було можливим, щоб це питання стало проблемою для українського політикуму вже сьогодні. Якщо говорити про причини уникнення дій та прямої відповіді зі сторони влади на "громадську ініціативу" — блокаду залізничних шляхів між Україною та ОРДЛО, можна сміливо назвати низку причин.

Перша — призупинення в часі так званого обміну товарами з ОРДЛО серйозно послабляло Ахметова, ситуативного політичного союзника і вигідного бізнес-партнера Порошенка. Крім того, розрив торговельних відносин із неконтрольованими територіями шкодив українській економіці, нехай і не так суттєво, як запевняв прем'єр-міністр Гройсман.

Друге — відсутність постачань з ОРДЛО суттєво послабляла металургів, які є головними державними експортерами в умовах певного поліпшення кон'юнктури ринку. Крім того, мінімізація постачань погіршувала ситуацію в енергетиці.

Найголовніше — проблеми можна було уникнути завчасно, як і слабкості "мінського процесу" для України. Йдеться про рішення РНБО (прийняте ще у 2014 році) щодо диверсифікації постачань критично важливої для економіки продукції та належного зміцнення енергобезпеки країни, яке стало керівництвом до дії. Крім того, чинником, якій призвів до того, що блокада ОРДЛО стала реальністю, була й "гібридна політика" України по лінії боротьби з контрабандою в обидва боки по лінії розмежування між країною та "народними республіками", які й до цього часу ні парламент, ні президент не визнали юридично терористичними організаціями, а самі непідконтрольні території — окупованими. А по лінії політичної словесності українські можновладці вже не раз назвали керівництво ОРДЛО терористами.

Водночас влада, очевидно, почала виправдовуватися перед українцями, зазначивши, що її рішення є реакцією на "націоналізацією" керівництвом ОРДЛО, а точніше Росією, українських підприємств, а також на визнання останньою "паспортів" "ЛДНР". Але це буде відносним за якістю виправданням. Ніхто не знімає відповідальності з двох урядів Петра Порошенка щодо вироблення прагматичної та відповідальної державної політики щодо ОРДЛО та позиції України щодо диверсифікації джерел задля забезпечення енергетичної безпеки держави.

Чи виграє політичний клас від рішення РНБО 15 березня 2017 року?

Якщо давати відповідь чесно, то — лише частково, епізодично. Для влади це рішення є демонстрацією "наявності" державної політики щодо недипломатичних дій керівництва ОРДЛО та Росії, чим вони сміливо будуть рапортувати перед ЄС та американцями. Втім, по-перше, від цього рішення РНБО не зникає той факт, що, правоохоронні органи в Україні станом на сьогодні не можуть повноцінно здійснювати своїх правоохоронних і безпекових функцій. По-друге, рішення РНБО зовсім не перекреслює того, що влада допускала розвиток корупції та контрабанди товарами між Україною і ОРДЛО. По-третє, рішення РНБО від зовсім не знімає з влади, а точніше уряду Володимира Гройсмана,обов'язок розробити, запропонувати парламенту та впровадити в життя державну програму чи стратегію по диверсифікації джерел для забезпечення реальної, а не фейкової енергетичної безпеки України.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред