Письменник Василь Шкляр: російсько-український конфлікт можна заморозити, але війна триватиме довго

На сайті "Главред" відбувся чат із відомим українським письменником Василем Шклярем. Спілкуючись із читачами, він розповів, якою бачить подальшу долю України та ймовірність відновлення її у торішніх кордонах, якою була і є роль добровольців у боротьбі українців за незалежність та цілісність власної держави, чому Донбас не зможе стати українським, які враження залишилися від поїздки на схід країни до бійців батальйону "Азов", а також як Майдан та війна на Донбасі змінили українців. Окрім того, письменник розповів, чи планує описати українське воєнне сьогодення у майбутніх творах, чи є серед сучасних українців герої такого масштабу, як він описував у своїх романах, а також чи впливає на працю письменника зміна влад у країні.

Подаємо стенограму чату з Василем Шклярем.

nat_:Що ви думаєте про таке явищев житті української держави і народу, як добровольці? До цих подій складно було навіть уявити, що у нас насправді так багато патріотичних людей, готових заради країни жертвувати життям, здоров'ям, комфортом... А скільки небайдужих людей виявилося тут,утилу, які готові продати останнє, аби забезпечити наших військових необхідним! А ще, як гадаєте, чому поряд із цим героїзмом, відвагою, самопожертвою лишається "в верхах" так багато людей, котрі просто наживаються на війні, думають тільки про сьогоднішній день – як набити кишені й утриматися якомога довше при владі?

Василь Шкляр: У боротьбі за українську державу на передньому краї завжди були добровольці, люди, котрі воювали насамперед за ідею. Так було в українсько-російській війні 1917-20-х років, так було у 1940-50-х роках, коли воювала УПА. І тоді, як і тепер, наші вояки мали підтримку насамперед від населення. Звичайні громадяни тоді, як і нині, забезпечували своїх оборонців харчами, одягом, зброєю. На вищому командному рівні і тоді були авантюрники, котрі у війні шукали зиску. Сьогодні це явище просто вражає. За законами воєнного часу, багато хто заслужив собі вищу міру покарання. Наша біда в тому, що вони не отримують не лише по заслузі, а й адекватної оцінки їхньої діяльності. Підло користуються сум'яттям, яке охопило суспільство у час війни, і патронатом владної верхівки.

journ_:Якщо дозволите, поставлю Вам кілька запитань не про літературу, а про журналістику, бо ж Ви маєте відповідний досвід, працювали й на війні, у "гарячих точках". 1) Наскільки, по-вашому, об'єктивно українські ЗМІ подають інформацію про події на Донбасі? Чи не творять вони, як і російські медіа, власні міфи про цю війну? 2) Ви бачили війну на сході України на власні очі, тож можете розказати, наскільки побачене в житті й почуте від бійців відрізняється від картинки, сформованої Інтернетом, телебаченням, пресою? У чому основна різниця? 3) І трошки про письменницьку працю... Сьогодні багато говорять про відповідальність журналіста, який подає інформацію про події на Донбасі, українських воїнів тощо, а чи існує поняття "письменницької відповідальності"? У чому воно полягає особисто для вас? Дякую за відповіді.

Василь Шкляр: Сьогоднішні ЗМІ принаймні намагаються об'єктивно висвітлювати події на сході. Міфи? Без них не обходиться жодна війна. Перевага сьогоднішніх ЗМІ у тому, що багато подій ми спостерігаємо он-лайн. Але є, звичайно, і своє осібне військове життя, якого ніхто не побачить ззовні. На сході я бачив благенько, по-літньому одягнутих хлопців на холоді. Їм бракує сучасної техніки і озброєння. Вони самотужки по копійці збирають гроші на путню снайперську гвинтівку. Вони в напрузі чекають завершення "замирення". Але я не чув від них жодного слова нарікання. Це ті мовчазні бійці, які мало говорять. У них тільки очі горять. Декотрих із них я знаю давно. Це ті юнаки, котрі підходили до мене у Кривому Розі ще п'ять років тому і просили показати, де вмерти за Україну. Потім я їх зустрів на Майдані. Власне, там більшість хлопців, які пройшли випробування Майданом. Тут я, здається, відповів і на запитання про відповідальність письменника. Коли після прочитання "Чорного Ворона" тебе запитують, де вмерти за Україну, то Ви можете мене зрозуміти.

Smilik:Один із коментарів у вас на Фейсбуку: "В мене ці книги не викликають бажання жити... А от давити вату – так!". Як ви, як автор, ставитеся до такого впливу ваших романів на людей?

Василь Шкляр: Враження цього читача, скоріше за все, виняток. Для мене воно несподіване. Якщо не брати до уваги, "давити вату".

Tatiana_:Василю Миколайовичу, чи хотіли б ви, аби діти в рамках обов'язкової шкільної програми вивчали ваші твори? Дехто з ваших колег вважає, що така "примусовість" тільки відбиває в дитини інтерес до конкретного твору, автору. Як думаєте ви?

Василь Шкляр: Ніколи над цим не замислювався. Знаю, що деякі вчителі і без шкільної програми включають до читання мої книжки. Одна вчителька сказала мені, що "Марусю" вони читають усім класом по десять хвилин на кожному уроці. Я взагалі вважаю, що викладачам літератури треба дати більше волі у виборі художніх творів для позакласного читання.

Petro:За вашими спостереженнями, що в свідомості українців змінив цей рік, Майдан, війна, втрата Криму? Інколи говорять, що Майдан змінив усе, мовляв, ми стали якісно новими, а чи ви з цим погоджуєтеся, коли бачите а) пересічних українців, б)політиків?

Василь Шкляр: Минулий рік усе-таки змінив українців, хоч не настільки, як би нам того хотілося. Треба було зазнати багато жертв, щоб утричі збільшилося прихильників НАТО. Щоб закортіло в Європу. Щоб вивчити гасло-вітання "Слава Україні!". Але вибори показали, що загалом суспільство змінюється дуже повільно. Звісно, старі "нові" обличчя вправно скористалися природним прагненням людей до миру і витягли з електорату все, що їм було потрібно. Голосування ж на півдні і сході показало, що там досі переважають проросійські настрої. Вони навчилися тільки фарбувати в синьо-жовті кольори мости і паркани. Мізки залишаються у переважній більшості синьо-білі. Тож про нову якість "сірої маси" годі й казати. У той час, коли хай навіть десятки тисяч патріотів виходять на вулицю, ці обивателі п'ють у своїх норах горілку і скаржаться, що "нет на них Сталина". Але не впадаймо у відчай. Історію ніколи не рухала "сіра більшість". Поступ – це привілей кращих із кращих.

Petro:Ви не раз у романах описували справжніх героїв, мужніх видатних українців, воїнів...Скажіть, а чи бачите ви серед сучасних політичних або громадських діячів таких героїв, які мають шанс увійти в історію своєю мужністю та готовністю до самопожертви заради України?

Василь Шкляр: Раніше мене часто запитували, чи бачу я серед наших сучасників таких людей, як Чорний Ворон. Я відповідав, що – ні, але такі люди ось-ось з'являться. Так і сталося, я їх побачив уже на Майдані. Говорити про політичних чи громадських діячів набагато складніше. Буває, сподобається тобі якийсь діяч, а через деякий час виявляється, що він чийсь... проект. Жах, правда ж? Ми живемо в епоху людей-проектів. Подивіться на телевізійні ток-шоу, у яких беруть участь наші польові командири. Прикро про це говорити, але з їхньої риторики одразу видно, котрий уже пішов у політики, а котрий – ні. У цей важкий час для України ми, на жаль, повинні бути готовими до ще багатьох розчарувань. Тому якщо я навіть бачу нині взірцевих героїв, то мушу почекати з остаточними висновками. Наша історія показує, що ламалися і найміцніші.

Pilgrim:Вам довелося спілкуватися тільки з бійцями "Азову" чи і з іншими батальйонами? Яке враження від "Азову"?

Василь Шкляр: Їдучи на схід, я планував відвідати "Азов", "Айдар" і "Правий сектор", але ті 200 примірників "Марусі" і "Чорного Ворона" (принагідно подякую видавництву "Клуб сімейного дозвілля", котре передало для бійців сто примірників книжок) розлетілися уже в "Азові", і далі я не міг їхати з порожніми руками. Тому згодом виправлю цю помилку.

А яке може бути враження від "Азову"? Тут майже всі хлопці з вищою освітою. Рідко кому за 30. Вони вже пройшли найтяжчі випробування, у тому числі й в іловайському "казані".

Я краще розповім вам про Сіроманця (змінюю навіть його позивний-псевдо, далі ви зрозумієте – чому). Сіроманець воює уже півроку. Вдома він сказав, що працює на будівництві. Вечорами дзвонить мати і просить його тепло зодягатися, бо на будові швидко застудиться. Сіроманець її заспокоює, каже, що тепло зодягнутий і не голодний. Схвильована матуся каже, що, незважаючи на тяжку працю, нехай він все-таки її не лишає і не їде додому. Бо йому прийшла вже третя повістка з військомату.

Pilgrim:Як гадаєте, як увійде в історію "Правий сектор"? Чи надихає вас ПС загалом, чи окремі його воїни як письменника?

Василь Шкляр: "Правий сектор" уже став легендою. Не дарма під його "бренд" маскується чимало самозванців. Я вже казав, що ця сила несе в собі психологію переможців. Звичайно, як для письменника, мені цікаві насамперед його особистості. Я мав честь спілкуватися із Сашком Білим, я знаю Дмитра Яроша, давно знаю Ігоря Мазура (Тополю), керівника "Правого сектору" в Рівному Романа Коваля. Це люди, яким я вірю.

Pilgrim:Чи не розчарував вас вибір українців, зроблений 26 жовтня? Що ви думаєте про новий склад Верховної Ради, які очікування маєте? У Раді ще ніколи не було стільки військових – як вони можуть змінити український парламент?

Василь Шкляр: Про розчарування вибором сходу я вже сказав. Але зрозуміло, що новий парламент, попри всі його старі болячки, буде більш українським. Присутність військових (військовими вони стали сьогодні) мусить стати гарантом унеможливлення національних зрад. Особливу надію я покладаю на хлопців, котрі до ВР пішли самовисуванцями. Дехто скептично ставиться до нової іпостасі козака Гаврилюка. Але його народна мудрість "кусай поменше – надовше хватить" переконує мене в тому, що з нього був би кращий міністр економіки чи фінансів за тих мудрогелів, котрі мислять "високими категоріями". Після приходу цієї влади один "експерт" із таких хлопців, як Михайло Гаврилюк, сказав, що тепер у першу чергу треба чекати різкого падіння гривні і космічного підвищення цін на ліки. Бо якщо "риги" вміли тягти гроші з промисловості, бізнесу, то "помаранчеві" (так їх умовно і називатимемо) навчилися заробляти швидкі гроші лише на коливаннях курсу долара та "аптеках".

alex_sm:Как-то девятилетнюю паузу в творчестве, после которой появился романа "Ключ", который нашел и отклик, и признание, Вы объяснили "резкой сменой эпох". Сейчас эпоха даже не меняется, а трещит по швам, ломается – захват Крыма, вторжение россиян на Донбасс... Как нынешняя "смена эпох" отражается на Вас, творчестве, отношении к жизни?

Василь Шкляр: Нинішня ситуація в Україні впливає на мене так, як і на Вас, як на більшість адекватних громадян. Я не борзописець, у своїй роботі мав тривалі, кількалітні паузи, знаю, що вже невдовзі з'являться романи і художні фільми про Майдан, про теперішню війну. Це – не моє. Ми сьогодні повинні на документальному рівні скрупульозно зафіксувати все, що відбувається. Парадокс, але у ХХІ сторіччі на наших очах безвісти пропадають люди, з'являються безіменні могили. Коли ми маємо цю драму перед очима, спостерігаємо за нею по телебаченню, у прямому ефірі, то, мені здається, гріх на цю тему вмикати творчу фантазію. І на Майдані, і на війні дійсність перевершила будь-який літературний драматизм. На початку 1920-х років один із повстанців проти російської комуни сказав, що минуть роки – і про їхній подвиг напишуть золотими літерами. Так і тут. Небесна Сотня, наші герої, заслуговують на твори, писані золотими літерами. Але тому настане свій час.

Cfyz:Є така ідея:в багатьох державах пам'ять воїнів вшановують тим, що на їхню честь будують храм, а там їхні імена вписують золотом. Наші патріоти з часів Майдану, які загинули, теж заслуговують такої шани. Візьміться за цю справу, ви – людина,яка має шляхетність,ви це зможете зробити, народ вам допоможе.

Василь Шкляр: Дякую за довіру. Я вже висловлював деякі міркування на цю тему, зокрема, про зведення тріумфальної арки на Грушевського. У багатьох людей є цікаві задуми і проекти. Де зможу, долучуся до цієї справи.

Ftusia:Як вам працювалося над "Марусею", чи складно цей твір народжувався? Що давалося найскладніше?

Василь Шкляр: Якщо над "Чорним Вороном" я працював 13 років, то "Маруся" забрала лише п'ять. Бо я вже був глибоко у повстанській темі, у тій епосі. Найскладнішим для мене був сам образ Марусі. Важко було збагнути, як це дитина, 16-річна гімназистка, тримала під своєю волею тисячне військо козаків. Я збагнув. Думаю, що мій читач – також.

Ftusia:Наскільки пов'язані з реальними подіями описане вами у "ЧорномуВороні"?

Василь Шкляр: Я вже відповідав на це запитання неодноразово. "Чорний Ворон" написаний на міцній документальній основі. За кожною його подією стоїть історичний факт.

s_67:Ви розповіли про отаманшуМарусю – жінку, що повела за собою велике українське військо.Скільки в описаній вами постатіМарусі справжнього (історичних фактів), скільки – вигаданого вами для виразності образу?

Василь Шкляр: Письменникові іноді важко відрізнити вигадку від факту. Іноді творча фантазія чи уява є більш реалістичною, ніж документ. Інтуїція часом творить дива.

s_67:Увашій "Марусі" є такі слова:"Стережися, сину, мо**аля, коли у тебе похорон, і коли мо**аль оголошує замирення".Цей висновок ви зробили з огляду на всю історію російсько-українських стосунків, чи спостерігаючи за сьогоденням?

Василь Шкляр: Роман був написаний ще до цієї війни. Історія повторюється іноді з такою точністю, що мороз по шкірі. Там, де Осип Станімір (кажу для тих, хто вже читав роман) зупинив на Інститутській денікінців – точнісінько на тому місці - виросла наша перша велика барикада. На вулиці Олександрівській (тепер – Грушевського) було підбито автомобіль нашого генерала Кравса, котрий їхав на перемовини з "білим" генералом Бредовим, точнісінько на тому місці, де виросла наша друга велика барикада...

polit_ua:Поділіться, будь ласка, вашим баченням того, як далі складеться ситуація в Україні, ви вірите у її перемогу, у збереженні держави в кордонах, які були ще на початку цього року? Чи надовго ця війна?

Василь Шкляр: Ця війна надовго. Власне, російсько-українська війна ніколи й не припинялася упродовж століть, тільки набирала різних форм. Нині вона перейшла у гарячу фазу збройного конфлікту. Конфлікт може бути заморожений, але війна триватиме ще довго. Звичайно, я вірю, як і всі свідомі українці, у нашу перемогу. Щодо кордонів, то у мене тут думка непопулярна. Я ще в 1990-х роках казав, що якщо ми не "колонізуємо" Крим і Донбас на культурному рівні, то матимемо від них величезну загрозу. У цьому контексті можна поміркувати над питанням, чому Фінляндія свого часу відмовилася від Карелії, чому литовці не захотіли взяти собі в подарунок Калінінградську область... Таких прикладів історія дає нам багато. Тож про відновлення наших кордонів, про повернення Криму, даруйте за песимізм, говорити сьогодні не доводиться. Все, що вам обіцяють політики, то є брехня. Від лукавого.

Arkadij: Вы были из тех, кто много времени проводил на Майдане, но не рвался к микрофонам... Не могли бы Вы рассказать, что сейчас, спустя почти год, Вы чаще всего вспоминаете о тех событиях, что до сих пор пытаетесь осмыслить и какие выводы о власти, украинцах, политиках сделали для себя? Благодарю за ответ.

Василь Шкляр: Почасти я відповів на це запитання. Влада змінилася, але не змінилася її природа.

Dinka:Як вам, як письменнику, працюється зараз, після зміни антиукраїнської влади на нову, проте в період війни?

Василь Шкляр: На мене не впливає будь-яка влада. Коли я писав, скажімо, роман "Маруся", то всім відповідав, що я живу у 1919 році. Тоді на мене більше впливав Симон Петлюра, ніж будь-який сучасний політик.

Dinka:Неоригінальне питання, проте дуже кортить почути про ваші плани щодо творчості: над чим зараз працюєте, коли чекати нових творів, про що вони будуть?

Василь Шкляр: Працюю, але ще не намалювалося нічого такого, про що б я говорив з упевненістю. Дозвольте мені забобонно помовчати.

Cfyz:Україна як держава не має ідеології. Якось існує, щось робить. Зараз за мету взято шлях до Євросоюзу, але без чітких дороговказів, що ми повинні мати у кінці шляху,і коли це станеться. Від політиків я цього не чекаю –вони не здатні на цю роботу. Все, нащо вони здатні, то це заробити для себе грошей у той час,коли вони при владі. Може,творча інтелігенція візьметься за цю справу – розробити ідеологію для держави Україна і цю ідею донести до широкого загалу населення,а потімвимагати від політиків її виконання. Бо,вибачте, Конституцію так сплюндрували, що про неї вже і згадувати якось неприємно.Основний законне став законом та взірцем для законодавців. Як їм у цьому допомогти? Ви зможете.

Василь Шкляр: Розробляти ідеологію – це не справа творчої інтелігенції. Так, вона може доносити до широкого загалу ті чи ті ідеї, але формулювати ідеологію – прерогатива політиків.

Pangelina:Наші артисти позиціонують себе як аполітичних осіб. Мовляв, їхні виступи десь уРосії чи у тому ж окупованому Криму нічого не означають. Як це можна розцінювати – непатріотичність, продажність, моральну деградацію чи повну відсутність моралі? В той же час досить точно висловився Кікабідзе:"Якщо я поїду туди (вРосію) співати, то я не зможу дивитися онукам в очі". Це після введенняРосією танків до Грузії.

Василь Шкляр: Артисти, про яких ви кажете, не самодостатні. Вони весь час наймалися на підтанцьовки до провладних політиків. А на перший погук самі бігли до того ж парламенту, показуючи, що для них є набагато важливіші вартості за їхню "творчість". Зрештою, всі вони залишилися у фарватері російської "попси".

Mitia:Станут ли когда-нибудь Донбасс и Крым украинскими? Не только в плане того, что вернутся в подчинение центральной украинской власти, но и в идейном плане. Станут ли люди там по-настоящему украинскими, по-вашему?

Василь Шкляр: Ні, тому що в умовах демократії українізувати (маю на увазі не лише мову) територію з іншою ментальністю неможливо. Щодо Криму, то я плекаю більшу сподіванку на татар, ніж на українців.

Mitia:Как вы считаете, если бы сейчас по каким-то причинам россиянам нужно было бы переизбрать президента, но Путин по каким-то причинам не мог бы баллотироваться и вообще влиять на процессы в стране, то каким бы был новый российский лидер, учитывая имперские настроения в обществе? Где гарантия, что нашими соседями не стал бы руководить еще более амбициозный человек, преследующий цель восстановления то ли империи, то ли СССР?

Василь Шкляр: Путін не є лідером нації. Він лише є тим рефлектором, який відображає настрої російського суспільства. Ще вчора ми захоплювалися їхніми опозиціонерами – Навальним чи Ходорковським, а сьогодні ці діячі заявляють, що Крим – їхній. Завтра вони те саме скажуть про Донбас і про будь-який наш край, куди ступить чобіт російського окупанта. Це у них у крові. Тому не чекаймо ніяких змін у Росії. Плекаймо власну потугу, яка гідно протистоятиме московській окупації.

Inga:Чи правильним ви вважаєте рішення влади по припиненню фінансування територій, що знаходяться під контролем сепаратистів? Наскільки воно справедливе по відношенню до тих українців, які там і досі лишаються, не маючи змоги переїхати, і які досі вважають себе громадянами України? Чи не відштовхне це ще більше Донбас від України?

Василь Шкляр: Донбасові нема вже куди далі відштовхуватися. Політика щодо опіки Донбасу мусить бути ще жорсткішою.

Фото Владислава Мусієнка

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред