На сайті "Главред" відбувся чат із політичним експертом аналітичного центру "Democracy House" Анатолієм Октисюком. Спілкуючись із читачами, він розповів, чому Константинополь саме зараз вирішив піти назустріч Україні в питанні визнання української православної церкви, чому для Росії настільки важливо зберігати свій вплив на українську церкву, чи наважиться білоруська церква на боротьбу за автокефалію, і що це означатиме для Росії. Також гість "Главреду" пояснив, чому перенесення дати президентських виборів є малоймовірним, як діятиме Росія з наближенням виборів в Україні, чому виключений реванш проросійських сил наступного року, а також навіщо Москві "вибори" в "Л/ДНР". Крім того, Анатолій Октисюк розповів, за яким сценарієм Україна може повернути Крим, навіщо півострів потрібно відрізати, але при цьому з’єднати каналом Чорне і Азовське моря, а також чи може Угорщина спробувати анексувати Закарпаття.
Подаємо стенограму чату з Анатолієм Октисюком.
polit_ua: Чи можна повертати нині окуповані частини Луганщини та Донеччини в тому самому статусі, в якому вони існували до війни? Який статус Донбасу буде прийнятним і безпечним для України та водночас влаштує Росію?
Анатолій Октисюк: Росію влаштує тільки такий варіант – статус федералізації цих регіонів на правах суб’єктів або окремих адміністративно-територіальних одиниць зі особливими повноваженнями.
Для України найбільш прийнятним варіантом є повернення відносин із цими територіями до такої ж форми, як це було до Євромайдану, до війни і до моменту окупації Донбасу проросійськими бойовиками.
На даний момент ніяких особливих статусів чи автономій, спеціальних пільгових умов не повинно бути для жодних територій.
semen_senia: На ваш взгляд, насколько возможен реванш регионалов на парламентских выборах в 2019 году? Какие цели, по-вашему, преследовались Медведчуком и Рабиновичем при их объединении?
Анатолій Октисюк: Реванш пророссийских сил на будущих парламентских выборах исключен, потому что их электоральная база существенно ограничена (если ми говорим о тех территориях, на которых будут проходить выборы).
Гипотетически пророссийские силы в случае объединения, что опять-таки под вопросом, могли бы максимально набрать не более 30%. Такая политическая сила может быть старшим партнером по коалиции, но, скорее всего, другие субъекты будут стараться сформировать большинство без таких игроков.
Кроме того, внутри пророссийских сил существует множество противоречий и проблем. Внутри этих сил есть разные группировки: Ахметова, Медведчука, газовой группы Бойко и Фирташа и т.д. И у всех есть свои амбиции: и у Новинского, и у Мураева, и у Бойко, и у Вилкула. Каждый из них будет пытаться играть свою собственную роль. Отсутствие лидера, который бы их объединил, будет ставить крест на любых политических амбициях. В первую очередь, все это – бизнес-проекты.
Медведчук же хочет построить на этой некое объединение на идеологической основе. Но, на мой взгляд, это не удастся.
Sonita: На сколько лет может "зависнуть" проблема Донбасса? Через сколько лет и при каких условиях, как вам кажется, Украина сможет вернуть себе свои территории?
Анатолій Октисюк: Данный вопрос может сдвинуться с мертвой точки только после президентских выборов в Украине, да и то, все будет зависеть от геополитической конъюнктуры. Так что раньше 2019-2020 годов рассчитывать на какие-то уступки и продвижение по этому вопросу не стоит.
polit_ua: Як Росія може діяти щодо України у зв’язку з наближенням виборів, які сценарії намагатися реалізовувати? Який із імовірних кандидатів у президенти був би найбільш вигідним Кремлю?
Анатолій Октисюк: На даний момент жоден із найбільш імовірних кандидатів на посаду президента України не вважається "своїм" для Росії, окрім Медведчука, до якого у Москви є стовідсоткова довіра. Наразі в Росії домінує точка зору, що всі українці – "мазепинці", і вони можуть зрадити в будь-який момент. Тому Росія намагатиметься відштовхуватися від більш кон’юнктурних і меркантильних інтересів.
Читайте такжеВіталій Бала: Росія хоче зробити Україну федеративною, і щоб Донбас залишився українськимЯк діятиме Росія? Я думаю, передусім вона працюватиме на створення певної нестабільності в України. На даний момент основне питання для неї – недопущення відриву української православної церкви від російської, недопущення отримання українською церквою автокефалії, щоб українська церква не стала самостійною і не позбулася впливу та контролю Росії. Це топ-задача для Росії зараз – не допустити надання Томосу УПЦ.
Додаткові другорядні задачі, які стоять перед Москвою щодо України: політичний контроль, економічний тиск за всіма напрямками тощо. З реальних загроз, які я бачу сьогодні – можливі кібератаки та спроби впливати на результати виборів в Україні.
natalie_: Якщо дата президентських виборів буде посунута на червень 2019 року, то чи не створить це небезпечний прецедент, коли наступні президенти будуть на власний розсуд переносити вибори? Чи не порушуватиме це Конституцію? І хто повинен буде ухвалити остаточне рішення про перенесення? Наскільки ця ідея про перенесення виборів може бути підтримана іншими політичними силами, це вигідно комусь, крім Порошенка?
Анатолій Октисюк: Думаю, що перенесення виборів не буде, тому що в разі спроби перенести президентські вибори проти Порошенка вийдуть всі політичні гравці, починаючи від "правих" і "лівих" та закінчуючи "реваншистами", "центристами", реформаторами, лібералами і т.д. Тобто це буде дуже ризиковане для Порошенко рішення, яке об’єднає всіх конкурентів, і всі разом вони вийдуть на Майдан, на Банкову.
Я навіть не розглядаю такий варіант, оскільки це суто технологічна заява. Це один із можливих варіантів, яким чином можна виграти час і наростити свої ресурси й краще підготуватися.
Наскільки я знаю, це питання залежить від Томосу і рішення по автокефалії. Якщо Томос буде наданий раніше, до Покрови, тоді вибори переноситися не будуть. Якщо пізніше, тоді команда Порошенка, аби не втратити електоральний ефект, намагатиметься продовжити термін його перебування при владі.
Але, за моєю інформацією, всі будуть дуже агресивно на це реагувати. І це тільки додасть ризиків і проблем Порошенку. Тоді під Банкову прийдуть всі: і "Азов", і Рабинович, і "Опоблок", і Тимошенко. Всі приведуть туди своїх прихильників. І тоді почнеться реальна нестабільність, а це зіграє проти Порошенка.
MistF: Як ви гадаєте, чи доцільно і чи потрібно Порошенку напряму спілкуватися з Путіним, хоча б зідзвонюватися з ним, задля вирішення проблеми Донбасу?
Анатолій Октисюк: Я вважаю, що прямі переговори повинні бути – ніхто краще, ніж два президенти, не домовиться і не встановить комунікацію, щоб обговорювати нагальні питання. Ніхто краще за них не доведе позицію держави.
Але проблема в тому, що і Путін, і Порошенко не можуть вести діалог напряму, не можуть домовлятися. Потрібно зважати на умови, в яких вони знаходяться.
Тож це тільки в ідеалі можливо, щоб переговори вели безпосередньо ті люди, які приймають конкретні рішення.
Крім того, в даному випадку є геополітичний конфлікт між Росією і Заходом. Тому при всіх наших бажаннях єдина лінія, яку ми можемо займати – це те, що й так зараз робить Порошенко – максимально діяти на "заморожування" конфлікту. Без посередництва американців або вирішення певних питань на їхньому рівні поступ неможливий.
Читайте такжеАлександр Сотник: Если Путин пустит танки на Киев, закончится и "русский мир", и он сам в КремлеТамара, Житомир: Поділіться вашими враженнями і висновками після промови Порошенка в Раді.
Анатолій Октисюк: Це був офіційний старт президентської виборчої кампанії Порошенко. Промова була окресленням його основних тез і заяв, на яких буде ґрунтуватися виборча кампанія. Знову пролунали слова про трикутник "мова – віра – армія", закиди в бік уряду та політичних опонентів, які або заважають реформам, або гальмують їх, або готують якийсь реваншизм.
Промова була дуже довгою і важкою для сприйняття. Можливо, вона була зрозумілою для депутатів, але не для пересічних громадян. Всі ті тези, які були озвучені Порошенком, можна було вмістити в 15-20 хвилин. І це було б його концентроване бачення здобутків, планів на майбутнє та переваг над іншими кандидатами.
Основна теза зводилася до такого: "Була війна, були виклики і загрози збереженню української державності, але я їх подолав. Так, я не зміг закінчити АТО за той час, який обіцяв, але вже ситуація стабілізована. Так, економічна ситуація в країні погана, але ви проголосуйте за мене вдруге, і ми будемо жити для людей, будемо проводити реформи і покращувати ситуацію".
Sidor: Когда и при каких условиях Крым вернется в состав Украины?
Анатолій Октисюк: Я думаю, що питання Криму потрібно розглядати комплексно і в прив’язці до Донбасу. Мають бути створені умови для реінтеграції Криму і Донбасу одночасно.
І, звичайно, це буде залежати від геополітичних чинників.
В даному контексті перед нами стоять дві задачі. Перша – зробити Україну привабливою, сильною і спроможною захищатися від агресії, створити такі умови життя, як у наших найближчих сусідів. Друга – створювати умови для відцентрових тенденцій у Росії і чекати на них.
Звичайно, марно сподіватися, що Росія так просто віддасть Крим, але при збігу сприятливих геополітичних умові чинників, як це було, наприклад, перед об’єднанням Німеччини, це може статися. За таких умов повернення Криму може відбутися саме за таким "німецьким сценарієм", коли об’єдналися східна і західна Німеччина. Те саме буде і з Кримом.
Є різні варіанти. Але я схильний думати, що це буде саме така поступова трансформація. Не виключено, що спочатку буде якась сумісна економічна діяльність, потім – в ідеальному випадку – виведення території з-під російської юрисдикції, можливо, передача її в управління ООН або якоїсь іншої міжнародної організації. Далі першочерговий крок – демілітаризація Криму.
Мені здається, що питання повернення Криму буде зав’язане на геополітиці. Бо навіть після реінтеграції Донбасу санкції, запроваджені проти Росії за анексію Криму, нікуди не зникнуть – вони будуть посилені і здійснюватимуть подальший тиск на Москву.
Wrangler: Запитання щодо "виборів" у "ДНР" і "ЛНР", які призначені на 11 листопада. 1) Як вони вплинуть на мінський процес? Якщо вони порушують "Мінськ", чи означає це, що переговори будуть зірвані Росією? 2) Які цілі переслідує Росія, проводячи ці "вибори"? 3) Якими можуть бути наслідки цих "виборів"? Чи зміниться щось у поведінці квазі республік в залежності від того, хто переможе на них?
Анатолій Октисюк: 1) Так, будь-які "вибори" в "ЛНР" і "ДНР" будуть розглядатися як порушення Мінських угод. І вони можуть призвести до нового витка санкцій проти Росії. Крім того, це буде означати, що росіяни намагатимуться сформувати якісь квазідержавні органи на території цих "республік".
Читайте такжеЛеонід Кравчук: Путін "надувається" все більше, вождь з нього так і пре, тому Україна - це лише початокЗ іншого боку, на окупованих територіях "влада" тримається на військових адміністраціях і військових представниках. А щоб вирішувати якісь банальні адміністративно-господарські питання, потрібно, аби були більш-менш легальні, хоча б з їхньої точки зору, органи.
Та в будь-якому випадку, це означатиме зрив "Мінська", в тому числі це трактуватиметься країнами-учасницями "нормандського формату" як зрив мінського процесу.
Проте "Мінськ" і так себе повністю вичерпав. Він від самого початку був нежиттєздатним договором, головним завданням якого було зупинення активних бойових дій. І на цьому його основна задача була виконана.
2) Росія зацікавлення у створенні якоїсь адміністративної вертикалі в "ДНР" і "ЛНР", якої на даний момент немає. В першу чергу мається на увазі – цивільної вертикалі, бо військовослужбовці, ФСБ та різні військові структури там є. Але цивільної структури, яка б була сформована під час "виборів" і спиралася б на лояльних людей, у них немає.
Крім того, потрібно вирішувати певні адміністративні питання громадян, бо рівень невдоволення дуже високий, адже проблеми людей на місцях не вирішуються. За рахунок цього росте незадоволення окупаційною владою, окупаційними військами та Росією в цілому. Тому й потрібні Росії такі "вибори".
А, крім того, це просто хвиля оновлення людей в окупаційних адміністраціях на тих, хто не заплямований кров’ю і не є одіозною фігурою. Нові фігури будуть чистішими за попередні. Немає Плотницького, немає Захарченка, і тепер Росії потрібно, щоб був ще хтось "сірий", технократичний, і хто б не був аж таким подразником для Києва.
3) Ні, абсолютно нічого не зміниться. Єдине, що може змінитися для населення окупованих територій – буде більш-менш налагоджена якась адміністративна система управління, будуть виконуватися якісь базові функції квазісамоврядування, і це певним чином зменшить страждання пересічних громадян. Тільки в цьому є певний позитив для місцевого населення.
Але в будь-якому разі, ці "вибори" будуть прямим порушенням Мінських угод, оскільки вони будуть проходити під прямим контролем Росії.
Tarass: Що ви думаєте про історію з роздачою угорських паспортів українцям? Чим небезпечна така ситуація і які наслідки може мати?
Анатолій Октисюк: Кроки, які зараз здійснює Угорщина, однозначно, є недружніми. Роздаючи угорські паспорти, переслідується мета створення напівлегальних анклавів угорців на території України. Чим небезпечні такі недружні дії для України – зрозуміло.
Tarass: Які цілі переслідує Угорщина, дедалі більше загострюючи стосунки з Україною? Наскільки ймовірно, що вона так само, як і Росія, спробує анексувати в України частину територій, а саме – Закарпаття?
Анатолій Октисюк: Подібні дії Будапешта є підтвердженням продовження імперської політики угорців. Насправді Угорщина проводить дуже жорстку політику по відношенню до всіх своїх сусідів. І так вона поводиться не тільки з українцями, але й зі словаками, румунами, поляками та іншими.
В нинішній ситуації, що склалася між Будапештом і Києвом, Україна програє. Адже рівень привабливості України є значно нижчим, ніж Угорщини, та й економічні блага, які вона може запропонувати своїм громадянам, не ті.
Якщо говорити про ситуацію на Закарпатті, то в даному випадку угорці з кожним роком дедалі більше будуть посилювати свій гуманітарний вплив. І цілком може так статися, що згодом Угорщина почне здійснювати кроки, що сприятимуть сепаратизму на цих територіях або створенню якоїсь культурно-економічної автономії там. Такі ризики існують, вони цілком реальні. А видача угорських паспортів українцям – це перший крок до легалізації таких громадян, які тепер, маючи угорські паспорти, будуть угорськими агентами впливу в Україні і намагатимуться формувати порядок денний в нашій країні.
Український уряд має жорстко реагувати на таку поведінку. Але зараз ця реакція доволі сонна і млява. І це може мати серйозні наслідки для нас.
Єдиний запобіжник тут – НАТО і ЄС, які можуть висловити чітку позицію щодо дій Угорщини. Але не варто сподіватися лише на них – самій українській стороні в даному випадку також слід діяти більш жорстко. Рішення щодо висилки угорського консула з України у відповідь на роздачу паспортів є адекватним і показовим.
Vakula: В історії з Угорщиною цікавий інший момент – ставлення українців конкретного регіону до всіх цих процесів та їхні настрої. Що, по-вашому, змушує українців приймати угорські паспорти? Може, десь недопрацьовує українська влада, раз наші громадяни надають перевагу тому, щоб будувати подальше життя, будучи громадянином іншої країни? І як би ви оцінили сепаратистські настрої на Західній Україні, чи не скаже більша частина людей там: "Орбан, прийди!"?
Анатолій Октисюк: Такий сценарій розвитку подій, про який ви говорите, є цілком можливим. Місцеві ради, що керуються проугорськими українцями, цілком можуть вдатися до таких закликів до Угорщини про надання допомоги їм.
Проте на даний момент, з моєї точки зору, першочергове завдання для Будапешта – не анексія Закарпаття, а отримання певної культурної автономії. Це буде перший крок. Тобто вони намагатимуться домогтися якогось спеціального статусу і спеціальних умов для цих територій зі збереженням їх у складі України, але при цьому суттєво посилити свої позиції тут.
Читайте такжеЭрик Найман: Украинские элиты ведут Украину, как "Титаник", к дефолтуА от це вже може стати основою для наступного кроку Будапешта. Це може бути сепаратизм, відокремлення території, якісь спеціальні економічні умови, федералізація тощо.
В будь-якому разі, угорці чекатимуть більш сприятливих для них умов. Такими умовами можуть стати поглиблення дезінтеграційних процесів в Україні, реваншизм та інші.
Ризики для України дуже серйозні.
Чому самі українці беруть угорські паспорти? Я пояснюю це в першу чергу тим, що Угорщина активно проводила свою гуманітарну політику на Закарпатті. Аде до того були і стипендії, і гранти для вчителів, інтелігенції та творчих людей, відбувалося постійне "викачування мізків" з України. Отже, нинішня проблема виникла не в останні п’ять чи десять років – це був планомірний процес, який тривав останні 25 років на території Закарпаття.
Lorrie: Яку оцінку може дати Європейський союз діям Угорщини на території України? Чи може Київ сподіватися на підтримку європейської спільноти та конкретні кроки у відповідь на роздане українцям угорське громадянство?
Анатолій Октисюк: Ні, я не думаю, що з боку ЄС будуть якісь кроки у відповідь на ці дії Угорщини. Хіба що пролунають заяви з засудженням.
В Угорщини і так складні стосунки з НАТО та ЄС. А ця історія з українцями просто додає додаткове тло цим стосункам. Угорщина і Польща зараз у серйозному клінчі з Брюсселем.
Україні в даній ситуації не варто розраховувати на когось. Українській владі слід думати про те, як посилювати свою присутність на Закарпатті, посилювати військові частини людьми, які не є жителями Закарпаття, щоб не повторилася помилка, якої припустилися в Криму: коли в кримських військових частинах служили люди, які й живуть у Криму. Мають служити люди, які будуть готові відповідати на провокації, застосовувати силу, в тому числі реагувати на проксізагрози, умовно кажучи, "зелених чоловічків". Треба бути і до цього готовими.
Читайте такжеПочему Белорусской церкви автокефалия не светитLorrie: За вашим прогнозом, як далі розвиватимуться українсько-угорські стосунки? Які механізми здатні врегулювати цей конфлікт?
Анатолій Октисюк: Як механізми? Ніякі.
Конфлікт буде і далі поглиблюватися й загострюватися. На даний момент українсько-угорські стосунки і так вже скотилися нижче нема куди.
Угорці сподіваються на зміну влади в Україні, що буде новий президент – Тимошенко або хтось інший, проросійський, бо тоді можна буде задати нову динаміку стосунками між державами і процесам на Закарпатті.
Україні не варто очікувати, що угорці змінять свою політику щодо Закарпаття. Це – марні сподівання.
Але Україні потрібно посилювати власні позиції, діяти більш жорстко. Київ має вживати превентивних заходів, щоб не було недружніх кроків щодо нас. А також – примусово позбавляти окремих людей українського громадянства, в примусовому порядку робити їх апатридами. Має бути певна формула, як діяти щодо тих, хто отримав угорське громадянство. Я думаю, вони мають бути позбавлені українського громадянства: ці люди не повинні мати права голосувати в Україні, користуватися тими ж правами, що мають громадяни України. Хоча в європейській практиці є поширеним, що в людини два громадянства, і для них це не є проблемою, але в Україні за законом заборонено подвійне громадянство. Щодо порушників застосовуються санкції: той, хто має подвійне громадянство, має бути позбавлений українського. Інше питання – як визначити цих людей. Але я думаю, що спецслужби мають доступ до такої інформації.
Lorrie: Чи справді Угорщина має достатньо важелів впливу, аби створити суттєві перепони Україні на шляху до ЄС та НАТО?
Анатолій Октисюк: Угорщина не може принципово стати на заваді Україні на її шляху до ЄС і НАТО. Можуть бути лише певні адміністративні нюанси.
Повірте, якщо буде принципове рішення щодо інтеграції України в ЄС чи НАТО, то маленька Угорщина з її позицією буде дуже просто "задушена" глобальними гравцями. У світової спільноти вистачить всього – і санкційного тиску, і тиску по лінії бюрократії в рамках ЄС і НАТО. Угорщина в разі чого може зазнати відчутних економічних і репутаційних втрат.
Чи може Угорщина щось блокувати? Та ми самі себе блокуємо на цьому шляху!
Тому це – лише "страшилка" про мадярів.
Sidor: Как вы оцениваете решение Львовского облсовета о введении моратория на публичное использование русскоязычного культурного продукта на территории региона? Что думаете о такой норме местного закона?
Анатолій Октисюк: Насправді у нас вже є закони, які регулюють контент радіо і телебачення. Проблема в тому, що ці закони або не виконуються, або виконуються не повною мірою.
А такі рішення місцевих рад є більше політичними й покликані певною мірою розхитати внутрішньополітичну ситуацію. За кожним таким рішенням, зрозуміло, стоять представники конкретних політичних сил, які це просували. БПП, "Свобода" й інші.
Тому я би назвав цей крок провокаційним політичним рішенням.
Повторюся, у нас уже є відповідне національне законодавство, яке регулює і обмежує використання російського інформаційного продукту на радіо і телебаченні, встановлені спеціальні квоти тощо. Питання – чому це не виконується. А все решта – лише елементи політичної конкуренції.
polit_ua: З чим пов’язана спроба Москви перекласти відповідальність за збити МН17 на Україну? Чому саме зараз росіяни вийшли з цими заявами? Які цілі вони переслідують і чого доб’ються?
Анатолій Октисюк: Наскільки я знаю, розслідування катастрофи рейсу МН17 виходить на фінішну пряму. Очевидно, у росіян є більше інформації про можливі наслідки для винних у цій катастрофі. Напевно, тому вони й вирішили завдати якогось контрудару і звинуватити українську сторону в тому, що це вона причетна до знищення цивільного літака.
Читайте такжеКость Бондаренко: Якби війни не було, Порошенку б довелося її придуматиОднак цю заяву зі звинуваченнями в бік України в світі не сприйняли. Принаймні довіри до неї немає. У багатьох західних дипломатів, оглядачів, експертів натомість виникли питання до Росії: чому ця інформація оприлюднюються нею тільки тепер, коли завершується розслідування; чому Москва не надала відому їй інформацію раніше, адже до неї зверталися ще в 2015 році ті, хто розслідував цю справу.
Тому, скоріше, це був превентивний удар Москви, щоб мінімізувати низку репутаційних втрат і провалів росіян.
serzh543: Як ви оцінюєте ефективність такого заходу як "водна блокада" Криму? Наскільки це серйозний удар по підприємствах окупанта, кримській економіці, населенню, окупаційній влади? На які кроки може піти Кремль, аби змусити Україну поновити постачання питної води до Криму? За яких умов Україна могла б на це пристати?
Анатолій Октисюк: Тут питання не в питній воді – питної води їм вистачає. Йдеться про постачання технічної води для підприємств та зрошування. В Криму вистачає води. І Україна в даному разі нічого не порушує, жодної міжнародної конвенції чи своїх зобов’язань. Росіяни самі заявили, що питної води в Криму вистачає. Це була офіційна заява влада. Проблеми є з технічною водою.
На даний момент, я вважаю, це було правильне рішення України. Ми не повинні забезпечувати водою агресора, його підприємства, в тому числі військові комплекси, тим самим зміцнювати економіку окупанта.
На даний момент росіяни не зможуть це рішення якимсь чином оскаржити в міжнародних судах. Від цього рішення не страждають цивільні, не помирають від спраги. Але, звичайно, Росія буде намагатися тиснути на Україну, аби змусити її поновити водопостачання. Тиснути вона буде традиційно: і на Азовському морі, і по інших напрямках, зокрема, в енергетиці. Питання постачання води в Крим завжди буде одним із пріоритетних у порядку денному переговорів.
Pavlo: Як би ви зараз оцінили ситуацію в Азовському морі? Наскільки адекватно загрозам, що склалися в тому регіоні, діє Україна? Яка ймовірність, що Україна втратить контроль над Азовським морем, як уже втратила над частиною своїх територій?
Анатолій Октисюк: Відповідно до договорів, які діють, Азовське море вважається внутрішнім морем України і Росії. По Азовському морю кораблі і судна можуть вільно пересуватися до того моменту, доки вони не запливають в акваторію національної держави.
Взагалі, той у кого є ресурси, щоб патрулювати, той і контролює акваторію. На даний момент у нас немає таких ресурсів, тому, звичайно, росіяни більш активні. А за рахунок Кримського мосту вони обмежили Україну.
Єдиний варіант зараз – повернення до амбітного плану з’єднання Азовського і Чорного морів, тобто відрізання Криму за рахунок каналу на кшталт Суецького чи Панамського. Звичайно, це може бути мега-проектом для України, який з’єднає два моря. А також він дещо убезпечить нас від потенційного наступу росіян. Так, будуть говорити, що ми відрізаємо Крим, але це один із можливих варіантів зберегти важливу водну артерію для нас і наших підприємств. Якщо ситуація буде надалі погіршуватися, Маріуполь і Бердянськ втратять статус портових міст. Нам потрібен прямий доступ до акваторії, а він неможливий через агресивні кроки росіян. Будівництво такого каналу могло б дати в тому числі економічний поштовх.
Інше питання в тому, наскільки це можливо з економічної точки зору, наскільки це обґрунтовано, і які економічні дивіденди дасть. Неодноразово чув заяви науковців, які обґрунтовують можливість побудови такого каналу і з’єднання Азова і Чорного моря.
gf_43: Які наслідки матиме розрив Договору про дружбу з Росією? Яким чином Росія зможе використати цей факт на свою користь? Чи не розв’яже їй це руки повністю, зокрема, в Азовському морі?
Анатолій Октисюк: На даний момент це не матиме жодних наслідків. Йдеться про призупинення договору, тому я не бачу жодних ризиків. Розірвання дійсно мало б багато правових наслідків. А призупинення… Фактично цей договір у нас так уже не діяв. Де-факто у нас не діє великий договір, який регулює і господарську, і економічну, і правову, і культурну, і гуманітарну співпрацю з Росією. В юридичному плані потрібно було б ще й рішення парламенту, а не тільки указ президента. Тому я думаю, що це була суто передвиборча дія Порошенка.
Читайте такжеСергей Фурса: Крах России миру не нужен — никому не хочется видеть 20 халифатов с ядерной бомбойSidor: С какими процессами на мировой арене может быть связана нынешняя благосклонность вселенского патриарха к украинской православной церкви? Почему вдруг сейчас спустя несколько десятилетий борьбы УПЦ за независимость от России, ей решили в этом помочь в Константинополе?
Анатолій Октисюк: Це результат тривалої кризи між Константинополем і Москвою. В дійсності Москва своїми діями уже просто набридла Константинополю. Цей демарш під час критського собору став кульмінацією.
Також є певні геополітичні домовленості і підтримка зі сторони США і Туреччини. Позиція Ердогана тут також є визначальною, і він має вплив на Константинопольський патріархат.
Крім того, є позиція значної частини ієрархів Константинопольського патріархату, які хочуть перетворитися з іграшкової церкви на реальну. А можливість контролювати українську православну церкву автоматично виводить Константинополь на лідируючі позиції. З УПЦ Варфоломій стає реальним гравцем, а не лише духовним і моральним авторитетом та добрим дядечком-арбітром в православному світі. Тепер у нього буде реальна вага.
danylo_kruk: Чому для Кремля так важливо зберігати вплив на населення сусідніх країн за допомогою церкви?
Анатолій Октисюк: По-перше, це дає Кремлю політичні вигоди. Церква дає потужний політичний вплив, оскільки вона є одним із основних інститутів соціалізації і політичної соціалізації. А відрив української церкви стане серйозним ударом по позиціях РПЦ на світовій арені православ’я.
По-друге, це вигідно з економічної точки зору. За різними оцінками, українська православна церква забезпечує близько половини надходжень до каси РПЦ. Саме в Україні третина приходів, які є активними і доволі ідеологічними, на відміну від росіян.
По-третє, після цього зміниться структура вірян, і Росія буде вважатися частково мусульманською країною.
По-четверте, зміняться позиції РПЦ на міжнародній арені православ’я, оскільки першородство православ’я канонічно відійде Україні. Бо наша метрополія створена в 988 році, а московська – на чотири століття пізніше. Питання першородства – дуже потужний удар по ідеології "русского мира".
Коли я аналізував це питання, зрозумів, що в разі отримання автокефалії УПЦ буде входити до п’ятірки найбільших православних церков світу. Це дуже потужна позиція.
danylo_kruk: Як би ви оцінили значення заяви білоруської православної церкви про те, що вона підтримує надання Томосу УПЦ та має намір і сама боротися за автокефалію? Чи означає це, що ідея про створення "русского мира" остаточно провалилася? І чи підтримає білоруську церкву у цих її намаганнях Лукашенко?
Анатолій Октисюк: Йдеться про Білоруську автокефальну православну церкву, яка існує зараз в екзилі в США.
Якщо українській православній церкві буде надана автокефалія, УПЦ вважатиметься материнською для білоруської церкви. Ще в давні часи була Києво-Литовська метрополія, яка підпорядковувалася київському митрополиту. За таким сценарієм, українська церква буде вважатися матір’ю-церквою для білоруської. І тоді БАПЦ зможе отримати автокефалію, тобто стане канонічною.
Але якщо ми говоримо про БПЦ, екзархат на території Білорусії, то там насправді дуже сильні позиції росіян. І нинішній настоятель Білоруської православної церкви є ставлеником росіян. Тому я не думаю, що будуть якісь сильні рухи боротьби за автокефалію.
Для Росії це було б реальним ударом "нижче поясу", ще більш болючим, аніж завдала Україна.
Та, з іншого боку, Лукашенко роозуміє всі загрози і ризики. На нього вже включені потужні економічні преси Росії: обмеження продажів старої нафти, вимога заборонити продавати нафтопродукти Україні і т.п. Йому серйозно "руки крутять".
Читайте такжеТарас Загородний: Война истощает Украину быстрее, чем Россию, мы так долго не выдержимАле також ми бачимо, що Лукашенко вже серйозно працює з католиками Білорусі. Він працює над організацією візиту Папи Римського до Білорусі. Він розуміє, наскільки все це важливо.
Тому я думаю, що білоруси хочуть побачити спочатку, що відбудеться в Україні, щоб моделювати далі свою поведінку.
Bohdan: Як може діяти Москва, аби не допустити втрати впливу РПЦ на українських вірян? Наскільки ймовірні сутички та кровопролиття на релігійному ґрунті в Україні?
Анатолій Октисюк: Насправді у Москви залишилося мало інструментів, як протидіяти процесам, що розпочалися. Ми вже бачимо, що у неї немає можливості по-справжньому протидіяти цьому руху. Немає, і все.
Є якесь політичне лобі, але воно слабке, беззубе і не може організувати протидію.
Якісь силові протести… Якщо Москва вирішить організовувати конфлікті на релігійному ґрунті, то в неї це не вийде – у неї просте немає такого мобілізаційного потенціалу. Ні силового, ні фізичного.
Отже, насправді я не бачу варіантів, як Росія може цьому протистояти.
Наталія, Київ: За вашим прогнозом у що далі виллється конфлікт між НАБУ і САП? Що ви взагалі думаєте про те, як чубляться між собою наші антикорупціонери?
Анатолій Октисюк: НАБУ і САП – це інструменти політичної боротьби в різних руках. На даний момент і Ситник, і Холодницький дискредитували себе. Вони мають піти з займаних посад. Обидва і одночасно. Вони мають піти обидва, щоб жодна зі сторін не відчувала себе у програші. І для того, щоб не знищувати і не підривати довіру до всіх правоохоронних структур.
Якщо цього не буде, то вся боротьба з корупцією в Україні буде дискредитована. Вона перетвориться на "полювання на відьом" напередодні виборчої кампанії, оскільки Ситник обслуговує інтереси одних політичних груп, Холодницький орієнтується на інші.
Вони між собою домовляються, з президентом і Аваковим, а в результаті, як я бачу, вони більше займаються політичним піаром, взаємними звинуваченнями, а не боротьбою з корупцією. Вони втратили довіру, дискредитували цей процес боротьби та розчарували західних донорів.
Роман: Нинішні розмови у Москві про готовність РФ вийти з Ради Європи – це блеф чи справжні наміри? Якщо це станеться, то які матиме наслідки для Росії, Європи, самої організації?
Анатолій Октисюк: Жодних наслідків це не матиме. Згідно зі статутом, кожна країна може долучитися і може вийти до Ради Європи, і це не потягне за собою жодних санкцій проти неї. Хіба що членські внески Росія тепер не буде сплачувати, і все.
Рада Європи – це додатковий майданчик для просування якихось інтересів, здійснення впливу тощо. Якщо Росія це зробить, це буде її черговим кроком до самоізоляції. Відхід від церкви, проблеми довкола ОБСЄ, вихід із Ради Європи…
Росіяни позиціонують себе як окрема цивілізація і окремий регіональний центр. Якщо це їхня позиція, національна в тому числі, то чому б і ні..?
Але тоді вони не будуть позиціонувати себе як Європа.
Для України це, можливо, буде і добре. Тому що росіяни не будуть за допомогою певних дипломатичних методів блокувати наші дії чи поширювати дезінформацію, чи вести проксівійну, чи пропагувати свої погляди. Тож для нас це може бути позитивом.
Dmytro: Як ви оцінюєте новий склад ЦВК?
Анатолій Октисюк: Новий склад ЦВК – це такий внутрішньоолігархічний консенсус, який цементує вплив різних олігархічних груп на основний орган, який забезпечує порядок і організацію виборів.
При цьому відбулися безпрецедентні порушення, зміна закону, аби збільшити квоти для того, щоб задовільнити всі фракції.
З іншої сторони, є й об’єктивні порушення, пов’язані з тим, що посади розподілені непропорційно між гравцями. Це ж нонсенс, що депутатські групи, які, умовно кажучи, не мають статусу навіть фракцій, отримали своїх представників у ЦВК, тоді як той самий "Опозиційний блок" (хоча я не є його симпатиком) отримав на рівні з "Відродженням" і "Голосом народу" одну кандидатуру. І водночас грубо порушується законодавство і збільшується квота ЦВК.
В принципі, це все рівно позитив, що є хоч така ЦВК. Адже термін дії старої закінчився вже кілька років тому. Це краще, ніж те, що було раніше.
Надія Майна
Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред
Читать Главред в Telegram
Читать Главред в Viber
