"Закон Савченко", чи Загрожує Україні хвиля кримінального терору

Рік за два. Такою короткою фразою пояснюється ухвалений парламентом 25 грудня 2015 року закон № 838-VIII, більше відомий як "закон Савченко". Після набуття ним чиності засудженому, котрий почав відбувати покарання, час перебування в слідчому ізоляторі зараховується до строку ув'язнення у пропорції 1:2. Тобто, рік СІЗО дорівнює двом рокам у колонії.

Математика дуже проста, але її все одно треба пояснити. Якщо злочинець із якихось причин провів у слідчому ізоляторі два роки, а суд призначив йому 6-річний строк покарання, реально засуджений "топтатиме зону" два роки. Бо два роки СІЗО множаться на 2 і віднімаються від загального строку. Деякі строки таким чином взагалі можуть скоротитися вдвічі. Частина — взагалі зарахуватися як перебування в СІЗО, і засуджений може вийти на волю просто з судової зали. Та загалом формула "рік за два" працює на скорочення реального строку.

Про недосконалість цієї формули заговорили ледь не наступного дня потому, як "закон Савченко" вступив у законну силу. На волю почали виходити вбивці, ґвалтівники, грабіжники. Але увагу до недосконалості закону вдалося привернути, коли звільнили скандального екс-депутата Віктора Лозінського, визнаного винним у навмисному вбивстві, не менш скандального Ігоря Зварича, відомого як "суддя-колядник" та інших високопоставлених "сидільців". Міністерство юстиції вже звернулося до Генпрокуратури з проханням переглянути норми закон № 838-VIII.

Від себе додам: якщо цього не зроблять найближчим часом, ситуація в країні буде дуже подібною до сумнозвісної амністії 1953-го року. Її, як відомо, дав Лаврентій Берія незабаром після смерті Сталіна. Існує конспірологічна теорія, що в такий спосіб Берія готував державний переворот, дестабілізацію і захоплення влади з метою "навести лад". Так це чи ні, історія не відповіла. Натомість тогочасна кримінальна хроніка й спогади очевидців, описані, в тому числі, в художніх творах, свідчать: після амністії, яку дали переважно кримінальникам, засудженим, у тому числі, за особливо тяжкі злочини, криміногенна ситуація різко зросла не десь окремо, а по всій території Радянського Союзу.

Сьогоднішні шість тисяч злочинців вже вийшли на волю за "законом Савченко". Треба додати цю "армію" до тих, котрі мігрували в наші міста із зони АТО та окупованого Донбасу. Злочинність вже зростає за їхній рахунок, і ось тепер ще збільшиться. Без жодних перебільшень: "закон Савченко" може незабаром спричинити в Україні кримінальний терор. Юристи категоричні в оцінках: застосування цього закону допоможе злочинцям почуватися безкарними, а громадяни, котрі й без того не надто довіряють українському правосуддю, самі перестануть поважати закон. Зокрема, звільнення Лозінського, Зварича та можливе звільнення Андрія Слюсарчука, відомого як "Доктор Пі", активна частина громадян вважає особистою образою, ляпасом, плювком в обличчя.

У зв'язку зі звільненням Надії Савченко є сенс казати про конкретні речі. А саме: чи готова буде сама Надія зрозуміти вади закону свого імені та ініціювати внесення до нього змін. І тут дуже важливо зрозуміти історію появи цього закону. Адже вся вона — суміш некомпетентності, політичного популізму, помножених на реальну людську трагедію.

Тут мова про саму Савченко. Її полон — трагедія. Потрапила вона в полон, бо почалася ще одна трагедія — гібридна війна, збройна агресія проросійських сил, влітку 2014 року вже пішли перші людські жертви на Донбасі. Савченко — військовий льотчик, офіцер української армії. Вона була на Майдані, але навряд чи свій життєвий шлях планувала пов'язати з політикою. Не хотіла бути політиком, і коли Юлія Тимошенко 2014 року під час парламентських виборів легким порухом руки зробила її першим номером списку "Батьківщини". Отримавши імунітет, Савченко автоматично на волю не вийшла, бо Росії на це плювати. Не зважив Путін і на обрання Савченко депутатом ПАРЄ. Подумаєш, ну, сидітиме у нього в полоні депутат ПАРЄ, буде і такий в'язень в колекції, як у карикатурного "повстанця" батька Ангела з відомого радянського фільму про чекістів. Проте Тимошенко вже вирішила за Савченко її подальшу долю. Найближчим часом Надія в авіацію не повернеться.

Ставши депутатом за гратами в чужій країні, і розуміючи, що її утримують незаконно й дадуть на повну котушку (що й сталося в березні цього року), Савченко як активна, навіть гіперактивна особистість вирішує вдосконалити пенітенціарну систему. Бо насправді дуже хотіла вийти на волю. Цього хоче навіть найгероїчніший герой, опинившись у в'язниці без надії на торжество закону. Ризикну ствердити: її законодавча ініціатива щодо розробки закону № 838-VIII своїм глибоким корінням тягнеться до вчення дідуся Зігмунда Фройда. І це можна зрозуміти.

Проте не можна ухвалювати закони "за Фройдом", особливо — ті, котрі стосуються реальної безпеки громадян і на виході конфліктують із поняттям справедливості. До речі, в Україні через корумповане правосуддя десятки тисяч засуджених сидять не за своє. Справи сфабриковані, про це багато говорять і пишуть. Але дуже цікавий і показовий факт: навіть "закон Савченко" не дозволяє незаконно засудженим вийти на волю раніше. Натомість Віктор Лозінський уже крутить на волі дулі своїм суддям і сій прогресивній громадськості заодно.

Коли вже Надію Савченко записали в політики, причому — одразу у важку вагову категорію, вона повинна скласти свій перший іспит. А саме: зрозуміти всю емоційність запропонованого нею законопроекту. Визнати помилку. І виправити її: на особливо тяжкі злочини формула "рік за два" поширюватись не повинна.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред