Скрипаль-віртуоз Василь Попадюк: у Канаді жити легше, але в Україні — цікавіше

"Раніше в Україну не тягнуло взагалі, я просто приїздив на концерти. А зараз, у складні часи, тягне бути з Україною – не в інтернеті, а в самій країні", – зазначив музикант.

Василь Попадюк

На сайті "Главред"відбувся чат зі скрипалем-віртуозом, якого часто називають "українським Паганіні", золотою скрипкою Канади, Заслуженим артистом України Василем Попадюком. Спілкуючись із читачами, він розповів, чи може артист бути аполітичним, коли в його країні війна, чи не планує він після більш як десяти років життя у Канаді повернутися на Батьківщину, чому свого часу залишив Україну, а також чому більшість людей слухають саме поп-музику, наскільки вибагливі у своїх музичних смаках кияни і чому він не любить, коли його називають "українським Паганіні".

Подаємо стенограму чату з Василем Попадюком.

Katt:Розкажіть про ваш концерт у Києві, які сюрпризи слухачам готуєте?

Василь Попадюк: Сюрпризів буде багато, зокрема, будемо виконувати чимало нових речей (зараз ми на репетиційному періоді), тож чекайте багато прем'єр. У нас також з'явився новий музикант. Я його знайшов давно, але тільки тепер він долучиться до виконання програми. Він — циган, народився в Молдові в українському селі. Звуть Сергій Бабуч, грає на акордеоні. Побачив його в електричці: він ходив і грав на акордеоні, збирав гроші...

У нас взагалі цікаві музиканти в колективі. У нас, наприклад, є "моржі". Андрій Шусть, взагалі, йог — годинами медитує, тож ми його будимо, виводимо з того стану. Ігор Закус завжди приносить закусь. :) Нещодавно приніс квашені помідори. Сподіваємося, хоч на сцену огірки не потягне. Назар Зимбович спеціально їде до нас на тур з Нью-Йорку, він барабанщик. Коли у нас концерти у США, ми його залучаємо.

Katt:Наскільки вибагливою вважаєте київську публіку, вона дуже вибаглива до виконавців, як вам здається?

Василь Попадюк:Київська публіка досить тепла, інтелігентна — дуже подобається. Не думаю, що вона вже аж така вибаглива, судячи з білбордів та афіш…

Katt:Як ви ставитеся до форс-мажорів на сцені? Які найбільше запам'ятовуються? Вас вони дратують чи, навпаки, сприймаються як пригода і змушують зібратися?

Василь Попадюк:Життя і є суцільний форс-мажор, тож все сприймається спокійно. У нас дуже хороша реакція. :) Форс-мажори можна віднести до імпровізацій.

Наприклад, під час минулого концерту в палаці "Україна" був форс-мажор на самому початку. Оператор пішов знімати віолончелі і ногами пройшовся по всьому моєму приладді (я граю через радіомікрофон) і розтоптав усе. Мусили терміново тягти шнур, щоб скрипку було чутно.

Я завжди готовий до форс-мажорів.

Natalka:Чи маєте свого учителя, наставника у музиці? Є людина, до порад якої ви обов'язково дослухаєтеся?

Василь Попадюк:Моїм учителем був мій батько. На жаль, його уже з нами нема. До його порад я дослухався завжди. Також я дослухаюся і до порад музикантів із нашого колективу. Адже одна справа, те, що я чую своїм вухом, а інша — як це звучить зі сторони, зі сторони видніше.

Василь Попадюк

Natalka:Пане Василю, на чиїх скрипках ви граєте, хто для вас виробляє? Чи мають ваші скрипки якусь особливу історію?

Василь Попадюк:Дві мої скрипки мають дуже цікаву історію. Одну вкрали в Москві, іншу — в Оттаві. Де мої сироти зараз? Не знаю...

Взагалі, скрипки зроблені в Італії, причому років 200 назад. А зараз я граю на скрипці, яка створена 1770 року. Важко сказати, правда це чи ні, але етикетка така стоїть.

Fanni:У чому найбільший контраст, який ви помічаєте, приїжджаючи на Батьківщину?

Василь Попадюк:Митники розмовляють українською. Зараз, до речі, дуже спростилася ця вся процедура, і це тішить. Бо раніше після літака потрібно було стояти ще дві години на паспортному контролі. Тепер все швидше, на світовому рівні. Мене знають митники, бо вони щоразу мусять задекларувати скрипку.

Fanni:По-вашому, чи має право артист бути аполітичним, коли в його країні війна?

Василь Попадюк:Мабуть, не тільки артист, а ніхто не може бути аполітичним за таких умов. Як можна? Хоча я і зустрічав таких. І бачив людей, які не знають, хто така Надія Савченко. Політика уже настільки увійшла в кров кожного українця, що він не зміг би бути аполітичним, навіть якби й захотів.

borisX:Які спогади у вас лишила співпраця з Deep Purple?

Василь Попадюк:Дуже теплі і яскраві. Це була зустріч із дитинством, бо я був їхнім фанатом у 13-14 років. Я навіть Яну Гіллану казав при знайомстві, що у нас була група в Києві, і ми грали їхні речі, співали "Smoke on the water".

Pavlo:Василю, чи не виникало у вас бажання виступити перед українськими воїнами, ви змогли б поїхати в зону АТО? Чи вважаєте потрібними концерти там?

Василь Попадюк:Я вже виступав перед українськими воїнами у шпиталі в Дніпропетровській області. Також ми завжди запрошуємо на концерти поранених військових. Для них безкоштовний вхід. Так це було у Львові. Маю навіть багато знімків із ними.

Olga__:Завдяки яким артистам Україну знають у Канаді та за кордоном? Чи завжди там відомі справді достойні?

Василь Попадюк:Українська діаспора в Канаді знає топових українських артистів: Руслана, Mad Heads, ТІК, Океан Ельзи, Марію Бурмаку тощо. А саме Канада знає Ансамбль Вірського, Хор Верьовки, Ансамбль ЗСУ, Волинський хор. Ці колективи виступають на широку публіку. Сучасна музика в Україні цікава, але існує мовний бар'єр. Тому канадці відвідують концерти діамантів українського мистецтва — Хору Верьовки та Ансамблю Вірського. Так само київський балет щороку приїздить у Гамільтон на Різдво, там вони представляють балет "Лускунчик" — ходив із дітьми.

До речі, так було і за часів Радянського Союзу: за кордоном пересічного слухача цікавлять академічні класичні колективи та танці. Зараз, щоправда, є проблеми з Ансамблем Вірського, бо тільки в Торонто налічується 12 українських танцювальних колективів, які мають майже ту саму програму, що й Ансамбль Вірського.

Anna_Kyiv:Як сприймаєте те, що зараз відбувається на сході України? Вам болить це, чи сприймається віддалено?

Василь Попадюк:Певно, що болить. Це не може не боліти. Зараз Україна переживає дуже важкі часи. Мабуть, не можна зустріти жодного українця у світі, якому це не болить.

Anna_Kyiv:Які у вас спогади про період роботи в Москві?

Василь Попадюк:Дуже світлі. Вважаю, що це один із моїх найкращих періодів у житті. Тоді я багато навчився у театрі Назарова. Ми з Володимиром Назаровим і досі у хороших стосунках, майже щодня зідзвонюємося. У Москві я також працював і у театрі Вахтангова. Це було моє юнацтво, тож це спогади про період життя.

Anna_Kyiv:Ви в дитинстві охоче займалися музикою чи, як кажуть, з-під палки? Уроки з музики прогулювали?

Василь Попадюк:Охоче, бо навчався у школі Лисенка. Там усі охоче займалися музикою, бо, крім неї, ми нічим більше не займалися.

Ftusia:Пане Василю, якраз під час вашого спілкування в чаті відбудеться затемнення сонця, під час якого, кажуть, слід чекати суттєвого оновлення. Якого б оновлення бажали би ви? І друге — вірите у гороскопи, астрологічні поради, передбачення? Дякую.

Василь Попадюк:Я вірю в гороскопи, бо я грішник. Вірю в астрологічні поради та передбачення. Якого оновлення чекаю? Скинути років 20, бо в душі мені завжди 23 роки. :)

Василь Попадюк

Inga:Що відчуваєте, коли Вас називають українським Паганіні?:) Накладає таке "звання" відповідальність? До речі, яку нагороду, звання, як музикант, хотіли б отримати, аби могли б самому собі сказати, що "от, пік вершини досягнутий!"?

Василь Попадюк:Я ніяковію, бо це занадто пафосно звучить. Всі скрипалі унікальні, у кожного свої штрихи. Паганіні був генієм. Але чи хтось чув його, щоб порівнювати нас? :) Тож не люблю, коли мене так називають.

До звань я ставлюся дуже скептично. Може, це мало сенс за радянських часів, а зараз це тільки пережитки "совєтікуса". У Канаді нема звань. Там є конкурси і перемоги на них — це має значення. А решта — атавізм.

Asia:С высоты вашего опыта и увиденного в мире, в каких странах наиболее комфортно работается артистам музыкантам и почему? Чего не хватает в Украине, чтобы был такой же комфорт?

Василь Попадюк:Думаю, музикантам всюди працюється не дуже комфортно, бо це така професія — "день їж, день не їж". Така вже наша доля. Є концерти — комфортно, нема — не комфортно. Якщо живеш сьогоднішнім днем, як я, то потрібні концерти.

Asia:Время от времени возобновляются споры о театре vs кино, "живой" книге vs электронной, то же касается музыки... Но уже, очевидно, что классика остается востребованной всегда. Тогда — вопрос: почему, на ваш взгляд, в современном обществе (и не только в украинском, а в любой стране) столь популярна попса, где ни текста толком нет, ни музыки, и которая весьма скоро набивает оскомину, однако тут же появляется новая попсовая хитовая песенка? Почему так?

Василь Попадюк:Тому що у людей забагато проблем. А коли слухаєш ритм і чуєш пісню без змісту і проблем, то людям так легше. Думаю, що кожен має право на "їсти" — і попса в тому числі. Якщо вам не подобається попса, слухайте щось інше, щоб не набивало оскомину.

Dinka:До речі, ви як світова знаменитість дуже вибагливі до приймаючої сторони, до організаторів? Які вимоги висуваєте до майданчика, на якому виступатимете, до гримерки, готельного номера тощо?:)

Василь Попадюк:Знаю, що The Rolling Stones замовляють вісім більярдних столів — це для робітників, щоб вони могли грати, поки монтують сцену. У нас нема таких вимог. Більше води і фруктів та й усе. Ми невибагливі. Нам головне — пошвидше дістатися сцени і… скоро звідти втекти. :)

Dinka:Василю Васильовичу, ви є музикантом-віртуозом світового масштабу. Скажіть, що допомагає вам не зупинитися на досягнутому, впиваючись славою та затребуваністю, а продовжувати вдосконалювати свою майстерність, постійно розвиватися? Як вам це вдається?

Василь Попадюк:Якщо порівнювати зі спортом: якщо ви не будете розвиватися, то покотитеся донизу. Я не задумуюся, чи розвиваюся, чи ні — просто завжди хочу освіжити твір, мені цікаво експериментувати, аби чимось відрізнятися.

Skripka:Когда вы выступаете на площадках по всему миру, вас представляют, как украинского или канадского музыканта?

Василь Попадюк:На афішах пишуть: "Український скрипаль-віртуоз".

Skripka:Не возникало ли желания вернуться в Украину? И что в свое время, в 1997 году, стало определяющим фактором, почему вы решили покинуть страну?

Василь Попадюк:Коли я виїжджав, це не була політична еміграція. Наша хвиля, то, скоріше, була "економічна еміграція". Де було більше концертів, там було цікавіше працювати. Мене запросили до Канади, я поїхав виступати і не повернувся.

Василь Попадюк

Skripka:Василий, где для вас дом — в Украине или в Канаде? Насколько Родина для вас вдохновляющее место?

Василь Попадюк:У мене дім усюди: в Україні, в США, в Канаді. Такий я бездомний. :) Мені всюди комфортно. Де є сцена — там і мій дім.

Алексей:Ятаксист, однажды вас подвозил, но, честно говоря, так до конца и не понял, вы это или не вы. Видел по телевизору, знаю, кто вы, но поверить не мог, что вы пользуетесь такси и что вы простой парень! Может, еще и в метро ездите? Расскажите, как вам удалось остаться таким, без звездной болезни, нормальным человеком, может, наши артисты почитают и поймут, что надо быть людьми, а не панами. Спасибо! Придем с женой к вам на концерт, купили билеты.

Василь Попадюк:Вважаю, що всі люди є "зірками" і геніями, тільки кожен у своїй сфері. Бог усіх створив однаковими. "Зірковість" — це дуже немудро і нерозумно, це тупість. Треба бути самим собою. Ти ж не можеш бути на кухні одним, на вулиці іншим, на сцені третім. Я такий, який є. Як і всі люди, я користуюся всім, чим зручно пересуватися.

Мене завжди дивує: от є геніальні лікарі, які могли б бути супер-зірками, які рятують життя людей, але про них знають тільки ті, хто захворів. Всі ми гості тут, і часу бавитися в "зірок" — це тупість.

Антон:Пане Василю, кажуть,палац "Україна" по кишені лише дуже багатим артистам. Ви, мабуть, мільйонер, що будете виступати тамвдруге. Чи про високу ціну — лише чутки? Антон, м. Васильків.

Василь Попадюк:Це — чутки. Навпаки, зараз дирекція палацу нарешті йде назустріч усім українським артистам, радо допомагає. Я не хочу розкривати чиїсь секрети, але оренда палацу здійснюється завдяки проданим квиткам: продали квитки — можете виступати, не продали — не будете виступати. Так що оренду ми платимо разом із публікою. А публіка зараз ходить на українських артистів. Дирекція палацу бере на себе основний ризик, приймає рішення, чи збереться публіка оплатити видатки (адже артист може взагалі нічого не заробляти). Колись усе оплачували спонсори, а тепер все завдяки людям, які йдуть на концерт. Дякую від усіх артистів киянам за те, що вони ходять на концерти, не дивлячись ні на що. Молодці.

А "бізнесмен" з мене цікавий: я можу тільки дорожче купити і дешевше продати. Я ж кажу, день їм, день — ні, тому і виглядаю нормально. :)

Вікторія:Василю, мені 17 років, я була на вашому концерті взимку, і з тої пори ви мій кумир! З подивом дізналася, що вам 49 років: ви виглядаєте значно молодше! Як підтримуєте себе у формі, спортом займаєтесь, дієтами користуєтесь? Однимсловом, що треба робити, аби лишатися молодим?

Василь Попадюк:Брехня, мені не 49 років, а десь 23-24. Я свій день народження не святкую. Ніяких дієт нема, сама класна дієта — це стрес. Я у постійному стресі. А ще, до речі, може, я так виглядаю тому, що багато літаю: коли літак піднімається вгору, час повільніше йде — ці роки в польоті мене законсервували.

Игорь:Василий,что-то вы зачастили в Украину, может, все-таки планируете перебраться сюда окончательно? Или не хотите из-заситуации на востоке? Игорь, Киев.

Василь Попадюк:Через ситуацію на сході, навпаки, я став частіше бувати в Україні. Раніше не тягло взагалі, просто приїздив на концерти. А зараз тягне бути з Україною — не в інтернеті, а в самій країні. Я не думаю над тим, перебиратися в Україну чи ні. Бо у музиканта нема Батьківщини. Я живу і там, і тут. Який сенс переїжджати, якщо я всюди працюю?

Наталія:Пане Василю, чим діаспорні українці відрізняються від нас? Наталія, Чернігів.

Василь Попадюк:У Канаду було кілька хвиль еміграції. Перша — у 1893 році, коли канадські агенти приїжджали в Австро-Угорщину набирати людей на заробітки. Друга — під час Першої світової війни. Багато людей із другої хвилі — це ті, хто служили в австрійській армії. Першим двом хвилям було дуже важко: людей просто кидали в поле і казали "виживайте", і вони жили в землянках, копали, виживали. Тобто не можна сказати, що вони приїхали до раю.

Але потрохи українці зайняли в Канаді своє місце. 25 років губернатором був українець. Зараз багато українців в уряді. Загалом, українці посідають достойне місце в громаді.

У мене по-сусідству живе дочка сенатора Павла Юзика пані Віра. Завдяки йому прийняли закон про багатокультурність і те, що кожна нація в Канаді рівна і має право розвивати власну громаду як захоче. У нього тоді цей пункт не прийняли, але точилися дебати про те, щоб зробити третьою державною мовою українську.

До речі, одна з моїх дочок Софійка вручала квіти прем'єр-міністру Харперу на День Канади. Вона і інші діти-індіанці. Вона у школі тепер герой. Але нам говорили, що не треба національний костюм, і ми вдягли її цивільно. А от індіанці прийшли по-своєму — вбрані у національний одяг. Так що у неї була цікава компанія...

Василь Попадюк

Александр:Василий, только честно: где украинцам жить легче — в Канаде или на Родине?

Василь Попадюк:Не можна сказати, бо ці речі не порівнюються. У Канаді жити легше, в принципі, і не тільки українцям. Не ліпше, не гірше — інакше. Але цікавіше — в Україні.

Лариса:Пане Василю, ми з родиною були взимку на Вашому концерті, всі в захваті, з радістю прийдемо на концерт в "Україні" у квітні. Розкажіть трохи про програму й учасників: хто гратиме, чи будуть нові речі, як Ви їх добираєте?

Василь Попадюк:Будуть нові речі. Назва концерту змінилася — "На біс".

Иван:Василий, у Вас три дочери. У меня теперь тоже три: старшей 16, и недавно родилась двойня. Поделитесь опытом: тяжело ли быть папой троих девочек? Если можно, дайте пару-тройку советов, как в такой семье выжить?

Василь Попадюк:Коли приїжджаю додому, то я — як єврейська мама, у мене дуже щільний графік. Встаю о шостій, їду на каву, потім повертаюся і готую сніданки та ланчі дітям, везу їх до школи, потім готую обід, потім забираю доньок зі школи, везу на гімнастику, фігурне катання тощо. А "виживаю" я, вже коли у п'ятницю ввечері сідаю в машину і їду за кілька сотень кілометрів у Торонто.

На жаль, нечасто буваю вдома з сім'єю. Але дівчат дуже люблю. Змучуюся за перші пару днів із ними, але тільки від'їду пару кілометрів від них — знову хочу назад.

Фото Владислава Мусієнка

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять