На сайте "Главред" состоялся чат с Народным артистом Украины, певцом и композитором Иво Бобулом. Общаясь с читателями, он рассказал, в чём выиграли украинские исполнители и слушатели от прекратившегося потока в Украину российских гастролёров, с кем из российских артистов он продолжает дружить, несмотря на разрушенные российско-украинские отношения, почему музыка необходима военным в зоне АТО, а также о чём пишет песни в нынешние непростые для страны времена. Также Бобул рассказал, сколько хороших артистов достаточно для Украины, как изменился украинский слушатель с начала 90-х годов, почему нашу аудиторию сложно чем-либо удивить, а также посоветовал воздержаться от курения, недосыпания и "винно-водочных перегрузок" всем, кто хочет быть в хорошей вокальной форме.
Представляем стенограмму чата с Иво Бобулом.
Vopros:Иван Васильевич, выиграли ли от прекратившегося потока в Украину российских гастролеров отечественные исполнители, в чем? А украинский слушатель?
Иво Бобул:Украинский слушатель наконец-то получил возможность услышать своих любимых артистов. Когда была такая большая экспансия русских артистов, поневоле люди ходили на эти концерты. При этом для украинских артистов были закрыты многие города и концертные площадки. Поэтому сейчас Украина выиграла на 100%. У нас есть певцы и певицы, которые намного профессиональнее поют, чем артисты "извне". Потому я рад и горд, что сложилось так. Жалко только, что таким методом — благодаря войне. Эта экспансия должны была прекратиться ещё лет 20 назад. Те страны, артисты которых сюда приезжали (речь идёт о "старшем брате"), на свою территорию нас, украинских артистов, не пускали. Мы могли попасть туда, только если были серьёзные встречи на уровне президентов.
Vopros:Как вы относитесь к запрету российских сериалов, о чем было принято решение на днях? Ладно, когда запрещают всяких "Ментов" и "Бандитские Петербурги", но если, к примеру, это кино, снятое по классическим произведениям…
Иво Бобул:Дело в том, что в этих фильмах играют актёры, которые высказываются против Украины нехорошими словами. Таких актёров я видеть не хочу. Потому — правильно делают, что запрещают сериалы. Украина сама в состоянии снимать хорошие фильмы. Теперь поймут, что надо поднимать свой кинематограф. Есть другие страны — Польша, Литва, Венгрия, Чехия, пусть с ними снимают кино.
juliet_:Як артист із іменем ви дуже вибагливий і суворий у своїх вимогах до приймаючої сторони, концертного майданчика, організатора концерту, побутових умов, в яких вам доводиться жити під час виступу в інших містах?
Иво Бобул:Абсолютно ні, все в межах норми. Зелених або блакитних рушників не потребую. Горілчаних виробів не потребую. Мерседесів із вертикальним злетом не потребую. Все в межах норми.
Tilda:Как вы считаете, станут ли когда-нибудь Донбасс и Крым украинскими не только по форме, но и по сути? И способствует ли возвращению в Украину умов тамошних людей нынешняя культурная политика?
Иво Бобул:Вопрос очень сложный. Возможно, всё когда-то вернётся на круги своя. Но то, что был упущен момент Министерством культуры (которое я начинаю ненавидеть) и идеологической системой, которая существовала в Украине, это факт. Проспали очень много времени. Украинское телевидение, радио, музыка, театр на этих территориях были сведены к нулю. А нужно было, наоборот, отправлять в те регионы "культурный десант", который объяснил бы своими творческими проектами, что Украина — едина. Это была очень большая ошибка, и она остаётся до сих пор в тех регионах, которые находятся на границе. А так как и сегодня не существует идеологического фронта, мы имеем, что имеем.
Русское информационное поле переиграло Украину на десятилетия. В Крыму, куда я часто ездил отдыхать, Первый национальный канал нужно было покупать, чтобы посмотреть. И так во многих регионах, которые находятся возле границы с Россией. Исходя из этого, делаем вывод: велась подрывная эфирная работа против Украины. Причём — сознательно. Людьми, которые получали зарплату и жили в Украине, но действовали против неё. Кстати, сейчас тоже некоторые каналы, находящиеся в руках магнатов, работают потихоньку не в пользу культуры Украины и поднятия духа нации. Они выдают что-то с большим скрипом, а так всё осталось, как было, просто в другой упаковке.
Tilda:Как вы относитесь к конкурсу "Евровидение" в его нынешнем виде? Не считаете ли вы, что из вокального конкурса, конкурса песни он превратился в некое фрик-шоу, когда соревнуются не талантом вокала, а странностями (мягко говоря)?
Иво Бобул:Я к этому конкурсу не отношусь никак. Потому что это не конкурс, а непонятно что. Вы задали вопрос и сами на него ответили.
Ruslan:Иво, вы не только певец, но также автор песен. О чем вам сейчас пишется — в нынешнее время? С уважением, Руслан.
Иво Бобул:Последняя моя песня написана для моей студентки Анастасии Лавриненко, и она посвящена бойцам АТО — "Дівоча молитва". Она есть в Фейсбуке, в Ютубе — можете послушать и оценить эту работу. На данный момент готовлюсь к своему концерту, который будет во дворце "Украина" 29 апреля. Очень хотел бы, чтобы вы пришли и послушали. Приглашаю вас. Много новых песен.
Liudmyla:Пане Іво, я читала, у вас чудова родина, підростає син. Він цікавиться музикою? Ким би ви хотіли бачити його у майбутньому? Люда.
Иво Бобул:Да, моему сыну уже 9 лет, учится в третьем классе. Зовут его Даниил. Я назвал его в честь отца Леонида Даниловича Кучмы в благодарность за то, что он поднял Украину в своё время с колен. Потому что до него, если вы помните, думаю, что старшие поколения помнят, были только пустые прилавки, пустые магазины, "кравчучки" и хмурые лица украинцев. Да и не только за это. За его человечность, порядочность, за хорошее отношение к народу Украины, который он любит, несмотря ни на что. Я готов подписаться под каждым сказанным словом. Одно могу добавить — на руках этого человека крови нет, если вы помните, он ушёл с поста президента очень красиво и оставил Украину тем, кто хотел руководить ею. А что мы имели — мы видели.
Сын интересуется музыкой, но сказать, что я его направляю именно в эту сферу, не могу. Он уже взрослый, и сам должен выбрать свой путь. Но со следующего года начну заниматься с ним музыкой. Я дал ему детство, чтобы он наигрался с детьми вдоволь, но теперь наступит момент, когда я должен ему сказать по-взрослому: "Данюша, будем заниматься немножко музыкой". И как пойдет это у него — будет видно. Я не буду настаивать и ругать его, если окажется, что ему это не нравится.
alex_sm:Расскажите, как стать "звездой" и не заболеть "звездной болезнью"? И как вы относитесь к панибратству, которое нередко люди демонстрируют по отношению к артистам?
Иво Бобул:Чтобы стать "звездой", нужно иметь талант. А чтобы не заболеть "звёздной болезнью", нужно, прежде всего, быть человеком.
К панибратству отношусь плохо. Артист — это человек, который всегда на виду. И часто бывает так, что когда ты кому-то доверяешься, тот человек начинает считать, что он с тобой на короткой ноге. Я для себя сделал такой вывод: если к артисту люди имеют доступ, то артист становится им неинтересен. Артист должен быть всегда загадкой, но не в том смысле, чтобы закрыться и сидеть дома. Потому что, бывает, иду по улице, и тут вдруг подходит человек, начинает тянуть меня за волосы: "Это — ваши волосы?".
valeria_: Были ли у вас кумиры, когда вы начинали эстрадную карьеру? Если были, то кто? И какую музыку вы слушаете сейчас?
Иво Бобул:Конечно, были. Они и остались. Первый из них — Том Джонс. Ещё когда я учился в училище в Славянске, которое находилось рядом с музыкальным магазином, на перерывах бегал туда слушать музыку. И продавцы меня знали, говорили, когда появлялась новая пластинка. То была новая пластинка Тома Джонса, где была песня "Delilah". Это один из ярчайших певцов мира, который мне очень импонирует. У него такой голос — баритон, который вырывает сердце, а женщины не знают, что с ними творится.
Слушаю я хорошую музыку. Хорошая музыка не виновата, что у неё иногда родители плохие.
Vasyl:Шановний Іване Васильовичу! Як добре, що українські митці нарешті здобули можливість співати на головній сцені України! Цікаво, що на це вплинуло: те, що російські гастролери перестали їздити, чи що українці нарешті відчули, що вони українці? Розкажіть, чи виступаєте Ви в інших містах України, крім Києва, і як Вас там приймають?
Иво Бобул:Сталося те, що мало статися давно. Все залежить від керівництва палацу: хто ним керував, і хто керує на сьогоднішній день. Сьогодні його очолює людина, яку знає весь музичний світ країни і за її межами — Роман Недзельський. Не подумайте, що я підлизуюся до нього чи хочу "примазатися". Я говорю відверто, що особисто знаю Романа багато років як чудового професійного музиканта, людину, яка може зібрати довкола себе талантовитих людей, яка любить Україну та її професійних виконавців. Дякуючи цим рисам, які поєдналися в цій людині, ми маємо в палаці "Україна" свого керівника, який нарешті зробив те, чого до нього ніхто не робив — подав руку допомоги всім нам, українським артистам. Тому — дай Боже йому здоров'я, щоб він міг і далі робити те, що він задумав: підняти українську культуру та українського виконавця на європейський рівень. Бо є кого і є чим.
OksanaKsiu:Я знаю, что ещё с советских времен вы дружны с Александром Серовым, он часто звал вас в свои концерты. Повлияла ли ситуация между Россией и Украиной на ваши отношения с ним и другими российскими артистами?
Иво Бобул:Что касается Александра Николаевича Серова, он есть, был и будет моим другом, несмотря ни на какие политические или другие перипетии. Он — прямой человек и профессиональный певец. Наша дружба по-прежнему сохраняется, мы общаемся, созваниваемся. Он переживает, потому что выходец из Украины. Больше я ничего не могу сказать, потому что боюсь, чтобы ему не были предъявлены в России какие-то претензии. Нужно быть осторожным в высказываниях относительно того, что касается моих друзей, которые живут там.
Ma_rina:Як ви ставитеся до такого явища, як культурне волонтерство, коли артисти їздять із концертами у зону АТО чи шпиталі або ж запрошують бійців на свої концерти у Києві?
Иво Бобул:Це нормальні речі. В такий час, коли держава перебуває в стані війни, музика повинна бути поруч із нашими бійцями, щоб підтримати їхній дух, щоб вони зрозуміли, що вони не самі. Не потрібно їх залишати на самоті зі їхніми думками. Бо пісня завжди була і є найкращим антидепресантом.
Anna_Kyiv:Иво, вы не только певец, но еще и преподаватель вокала. Вы строгий учитель? Нравится ли вам работа педагога и будет ли кто-то из ваших учеников выступать у вас в концерте?
Иво Бобул:Я никогда не думал, что буду преподавателем. Просто решил попробовать себя и дал себе срок — год: если я за год смогу помочь своим студентам и научить правильно петь, значит, я пойду по этой стезе. А если не получится, значит, уйду и буду дальше заниматься гастрольной деятельностью. Так случилось, что у меня начало это получаться, и довольно профессионально. Я себя не хвалю. У меня есть ученики, которые ездят на конкурсы, привозят оттуда дипломы. Моя самая яркая ученица — Мария Яремчук. Сейчас выпускаю пять студентов, некоторых из них я пригласил в свой концерт.
Iryna:На наших телеекранах одне талант-шоу змінює інше: то "Фабрика", то "Голос", то "Х-фактор". Як ви ставитеся до артистів, які здобувають популярність за хвилину, і чи довго живе така популярність? До речі, в журі російського голосу — Олександр Градський. А вам не пропонували бути одним із тренерів українського "Голосу"? Це було б логічно. Дякую. З повагою Ірина.
Иво Бобул:Начнём с последнего вопроса. Не предлагали — меня просто боятся, поскольку я прямолинейный и говорю всё, что думаю о произведении или певце, а кому-то это, естественно, не нравится. Один раз я был в жюри отбора на "Евровидение" и высказал свое "фе" против неплохого певца Макса Барского, за что меня больше не приглашают в жюри.
У меня складывается впечатление, что живу в "стране дураков" (что касается культуры), потому что сегодня у нас проявляется синдром непрофессионализма, который называется "шоу-бизнес" — такой порнографии мир еще не видал.
А талант-шоу, по моим ощущениям, — это пир во время чумы. Что касается тех, кто выходит оттуда, став за один день "звездой", могу сказать, что как они оттуда "выходят", так обратно и "заходят". Чтобы состояться и стать "звездой", нужно пахать и пахать "по долинам и по взгорьям нашей необъятной родины", тогда, может быть, что-то и получится. А так, талант-шоу — это детские забавы и баловство. Это несерьёзно. И потом, сколько стране нужно хороших артистов? Думаю, человек 20-25 достаточно, потому что боливар, как говорил один умный человек, двоих не выдержит. Есть уйма профессий, которые нуждаются в молодых крепких руках и мозгах. Сцена не каждому даётся, и петь профессионально не каждому дано — это те люди, которые отмечены Богом, так говорят в народе. В каждой профессии можно найти себя и проявить, необязательно рваться на сцену — угомонитесь, люди!
Olena_:Подскажите, как Вы поддерживаете вокальную форму? Что нужно делать и чего категорически нельзя артистам-вокалистам, которые хотят сохранить голос?
Иво Бобул:Прежде всего, это каждодневные тренировки (если голос есть), чтобы голос всегда был в форме. А если его нет, то даже тренировки не помогут. Поэтому советую тем, кто талантлив и имеет Божий дар, просто беречь его. Пока молодой — от курения, в первую очередь, от винно-водочных перегрузок и от недосыпаний, связанных с вышеупомянутым.
Olecia:Розкажіть про сольний концерт, який от-от відбудеться: чим будете дивувати глядача, кого з гостей запросили?
Иво Бобул:Нашого глядача дуже важко чимось здивувати, бо він дуже здивований усіма, здивований по життю. Тому я в своїй програмі виконуватиму ті пісні, на яких виховувалося не одне покоління, ті пісні, які люди люблять, якими живуть, про які вони пишуть у своїх листах, будуть пісні й іншими мовами. Я хочу показати себе не обивателем, а людиною, яка прагне зробити все, що від неї залежить, нехай і у невеликому напрямі, малесеньке вікно до європейського рівня.
Концерт відбудеться 29 квітня у палаці "Україна". Програма концерту має назву "Ліберта", де у своїх піснях хотів би сказати людям про свободу, про любов, що ми є вільний народ, що ми вміємо кохати, поважати своїх батьків, поважати і любити землю, на якій народилися. Тому хотів би всіх запросити на цей шикарний концерт, де ви отримаєте високе естетичне задоволення від гостей і від вашого покірного слуги.
Valentyna:Пане Іво, чому так довго не було концертів у палаці "Україна"? Публіка вже зачекалася!
Иво Бобул:Два роки тому був концерт у палаці. Тоді якраз мені виповнювалося енне "колічєство лєт" — ювілей. До речі, саме тоді було знято телеверсію концерту Першим національним каналом, його музичною редакцією, гарно змонтовано — таких зйомок в Україні ще не було. І цей концерт вже два роки дуже гарно відпочиває на полицях телеканалу. Мені дуже шкода, що таке ставлення до мене особисто як співака, який уже не одне десятиріччя на сцені прославляє нашу культуру і знайомить глядачів із культурами інших країн. Чому так сталося — я не знаю. Я уже втомився кричати, галасувати, бо все одно мене ніхто не чує. Я втомився битися з вітряками. Дякую всім.
Smilik:Пане Іване! За ваш довгий творчий час, без сумніву, траплялося багато найрізноманітніших курйозів на сцені, під час виступів, ефірів. Будь ласка, розкажіть про якийсь такий кумедний випадок, який вам запам'ятався. Наперед вдячний.
Иво Бобул:На жаль, на превеликий жаль, кумедних моментів у мене ніколи не було на сцені. Вибачайте.
Omega:Пане Іване, якщо не помиляюся, ви свого часу навчалися в училищі у Слов'янську — що відчуваєте, коли бачите, яка доля спіткала Донеччину?
Иво Бобул:Мені шкода тих людей, які за стільки років не зрозуміли, де їхній дім. Час стати дорослими, шановні жителі Слов'янська! Не шукайте грушки на вербі — вони там не ростуть. Майте свій дім, майте свою мову (ніхто її не чіпає, нікому вона на потрібна, жодної букви з її алфавіту ніхто не вкраде, бо у нас є свій). Доля дала вам можливість зрозуміти, хто ви є на сьогоднішній день — люди чи "ватники". Тому бережіть те, що ви маєте — свій дім і своїх дітей. І дякуйте Богові, скажіть спасибі всім тим українським хлопцям, які вам дали зрозуміти, що ви є людьми, які живуть в Україні, і радійте тому, що маєте сьогодні шматок хліба, мир, мову і навіть можете нею матюкатися. Це вам моя порада.
Victoria_:За вашою оцінкою та спостереженнями, у чому принципово змінився український слухач, чим сьогоднішній слухач відмінний від того, що був у перші роки незалежності та у 80-ті роки? Як змінилися його смаки, запити — на краще чи на гірше?
Иво Бобул:До речі, слухач, який був у 90-х роках, був найбільш патріотично налаштований, він був налаштований на свою культуру, на все своє. Пам'ятаю часи, коли ми їздили на гастролі країною, і ніхто не забороняв співати українських пісень... А у 1999-2000 роках, коли почали змінюватися політичні уподобання, почало змінюватися і ставлення до культури. Працювали більше не на нашого споживача. Пам'ятаємо всі ці "огоньки": скільки там наших артистів бувало? Один-півтора... Пам'ятаємо, хто приїжджав виступати на дні українських міст — артисти "ізвнє"... Так було і в Севастополі, і в Луганську, і в Києві. Для нас на таких заходах місця не знаходилося. Тому, мабуть, сталося так, що українська культура, вибачте, "злита".
Зараз, коли держава у важкому становищі, люди згадали, що вони є народом України, тим народом, у якого пуповина захована на сто кілометрів під землею, що вони є українцями, які мають свою мову, культуру, історію та надбання дідів і прадідів. Слава Богу, що так є, що згадали... Тому думаю, що зараз народ зрозумів, що є своя культура: пісні, книги, кіно, телебачення, конкурси, які можуть підняти дух і народу, і солдатам і допомогти зрозуміти, що ми є УКРАЇНЦІ.
Natalka:Яку свою пісню чи період творчого життя вважаєте знаковим для себе і чому? Дякую.
Иво Бобул:Перша знакова для мене пісня — композитора Левка Дудківського і поета Михайла Ткача "Якщо любиш — кохай". Друга пісня, яка була для мене потужною і сильною — "На Україну повернусь" Степана Галябарди і Остапа Гавриша. Потім були пісні "Душі криниця", "Місячне колесо", "Скажу вам, дочки і сини" поетів Вадима Крищенка, Андрія Демиденка і композитора Олександра Морозова.
Natalka:Іване Васильовичу, не секрет, що ви маєте чималу кількість нагород і звань, яким будь-який виконавець може тільки позаздрити, ви (абсолютно заслужено) вже давно є легендарним українським артистом… Скажіть, до яких досягнень і нагород ви прагнете ще? Дякую.
Иво Бобул:Найбільша нагорода — та, яку ви щойно озвучили — бути легендою української музики. Це жарт.
Найвища нагорода — це повага народу України, любов до моїх пісень, і, звичайно, я дуже пишаюся званням Народного артиста України. Бо я його не купив. Мені його вручив народ України разом із Президентом Леонідом Кучмою.
Natalka:Іване Васильовичу, Ви, допомагаючи опанувати вокал студентам Академії естрадного та циркового мистецтв та будучи членом журі багатьох музичних конкурсів, скажіть, як оцінюєте рівень молодих українських виконавців, які тільки роблять перші кроки на сцені? Бачите вже таких, хто має потенціал стати згодом справжньою "зіркою"? Дякую.
Иво Бобул:Не буду казати, на якому телеконкурсі помітив одну річ: коли виходять талановиті учасники, більш талановиті, аніж члени журі, настільки талановиті, що коли вони співають той чи інший твір, просто хочеться взяти і поставити цю людину на сцену як готову "зірку", а… їх ніхто не обирає. Постає цікаве питання — чому журі бояться конкурентів? У підсумку виходить, що хороші вокалісти з першого туру вилітають, а лишаються самі середнячки. Це моє особисте враження.
Не можу сказати, що в державі нема кому співати. Але талант завжди голий і босий, як правило. Бо взяти талановиту людину і довести її до такого рівня, щоб вона стала гастролером, щоб її почули люди не тільки на батьківщині, але й за межами, треба вкласти гроші. А ніхто не хоче цього робити. Краще проп'ють ті гроші, або в казино програють. Тому на сьогоднішній день на телебаченні світяться здебільшого слабкі виконавці. Чому? Тому що у їхніх батьків є багато "бабла", а батьки не розуміють, що дітина не може й не вміє співати, і не треба, щоб вона співала. Але поки у них є гроші, вона буде "тіпа співати". Коли гроші закінчаться — наступного дня її ніхто не знатиме.
Тому я раджу молодим хлопцям та дівчатам із гарними вокальними даними не падати духом — йдіть уперед, стукайте у двері, і, може, хтось змилується над вами і допоможе. Тільки не продавайте себе у сексуальне рабство!
Alexandr Sytnik:Планируете ли Вы выпустить новый альбом?
Иво Бобул:Планирую.
Fanni:Якось ви сказали, що "надто добре знаєте цю кухню зсередини", тому не хотіли б, аби ваші діти були пов'язані з шоу-бізнесом… Чим так неприємно вас вразила ця шоу-бізнесова кухня? Що б принципово ви хотіли б в ній змінити?
Иво Бобул:Многое нужно менять. Боюсь, мне это не под силу. Я не отказываюсь от своих слов — в шоу-бизнесе, действительно, много нечистоплотности. Но шоу есть шоу, хто кого знайшов...
Дим Дан:Иво Бобул — важная особа!
Вышел из народа, модным был певцом…
Он артист известный, знает тайну песни,
Быстр и уместен, с правильным лицом!
Очень многих знает, многим помогает,
Близких обожает, любит всех родных.
У него есть сила, — чтоб мечта свершилась!
Лично прочитать хочу Ему мой Акростих!
Иво Бобул: Огромное спасибо за хорошие слова!
Фото Владислава Мусиенко
Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред
Читать Главред в Telegram
Читать Главред в Facebook
