Воєнні журналісти: найскладніше в нашій справі — витримати баланс між "зрадою" і "перемогою"

"Журналіст не має брати до рук зброю. Виконання цього правила якісно відрізняє нас від російських журналістів", — вважає Андрій Стельмах.

Іван Магда та Андрій Стельмах

На сайті "Главред" відбувся чат із воєнним журналістом, ведучим телевізійного проекту "Стежками війни" Андрієм Стельмахом та режисером цього проекту Іваном Магдою. Спілкуючись із читачами, вони розповіли, хто виграє в "інформаційній війні" — Росія чи Україна, як мають діяти українські військові журналісти в умовах жорсткої російської пропаганди та перекручування інформації російськими медіа, що найскладніше в роботі військового журналіста, чи завжди, розповідаючи про війну на Донбасі, вдається витримувати баланс між співчуттям і відстороненим сприйняттям ситуації, як правильно подавати інформацію про війну, аби не нашкодити українським військовим, а також чому і досі тривають воєнні дії на Донбасі.

Подаємо стенограму свята з Андрієм Стельмахом та Іваном Магдою.

Rika:1) Чи доводилося вам колись перетинатися на Донбасі з представниками російських ЗМІ, якщо так, то яким було це спілкування? 2) Хто виграє в "інформаційній війні", на ваш погляд, — Україна чи Росія? Як протистояти російській пропаганді, не стаючи такими самими, як вони, пропагандистами?

Андрій Стельмах: Мені ніколи не до водилося перетинатися з російськими ЗМІ. Адже лінія розмежування розділяє як військових і сепаратистів, так і журналістів.

Іван Магда: Як нам складно потрапити на їхню територію, так і їм — на нашу.

Андрій Стельмах: Військові критично ставляться до журналістів. Якщо вони перевіряють українські ЗМІ і ніколи не покажуть їм позицію, то що можна казати про російських журналістів...

Іван Магда: Хто виграє в "інформаційній війні"? На мою думку, поки що ми відстаємо від Росії. Перш за все, у нас відрізняються можливості, передусім — фінансові. Як протистояти? Робити чесно свою роботу. Крім того, всім потрібно усвідомити той факт, що в країні — війна, а не АТО, і що другою стороною конфлікту все-таки є Росія. Це перше, що ми маємо зробити — визнати це. Тоді буде простіше вести інформаційну боротьбу з Росією.

Андрій Стельмах: В якому плані ми можемо стати "такими самими"? Російські ЗМІ маніпулюють думками людей, створюють постановочні кадри, викривляють інформацію. Для нас лишається одне — подавати інформацію такою, як вона є. Україна не може застосовувати пропаганду, бо вона воює на своїй території. Основне завдання українських ЗМІ — просто показувати те, що відбувається на сході.

Основна проблема — на території Донбасу транслюються здебільшого російські ЗМІ, нашого покриття там немає.

Андрій Стельмах

Simka:Що ви думаєте про нові "мовні законопроекти", зареєстровані в Раді, зокрема, в частині, яка стосується ЗМІ виключно і виключно українською мовою та обов'язковим перекладом усього, крім пісень, українською? То не занадто? Як гадаєте, навіщо знову витягають це болюче для нашого суспільства питання? Дякую.

Андрій Стельмах: Враховуючи те, що я сам зі Львова, за стандартом, як львів'янин, я мав би виступати виключно за українську мову. Але в ситуації, яка склалася сьогодні, я вважаю, що це — далеко не першочергова проблема. Оскільки ми створюємо програму про війну, я бачу, що на передовій немає поділу між людьми, які розмовляють російською і українською — фронт один. Тому я думаю, що проблема російської і української мови — це не настільки проблема українців під час спілкування, скільки привід для політиків розділити українців і нав'язати їм якісь суперечки.

Буквально два дні тому я їздив до Львова, де ми знімали програму про переселенців, і ми повезли туди людину, яка все життя прожила в Алчевську. Українською мовою він не розмовляє, просто не вміє. Він був переконаний, що у Львові його не те, що не сприймуть, а його там ніде не приймуть. Але коли він зайшов у "Криївку" (всі знають це кафе, де не впускають москалів), у нього легко прийняли замовлення російською мовою, і ми, таким чином, зруйнували стереотипи. А його переляк щодо російської у Львові ми зводимо до розмов політиків. Так хто розділяє народ — самі українці чи політики?

Іван Магда: Маю відмінну думку. Може, звучить надто пафосно, але мова формує націю. Тож треба чітко відокремлювати розмовну та державну мови. Будь-якою мовою можна говорити в побуті — хоч німецькою, хоч польською, хоч угорською. Але в ситуації, коли йде війна з Росією, російська мова має бути відокремлена від державної. Чиновники мають розмовляти українською, викладання в навчальних закладах має бути українською…

Андрій Стельмах: Я виключно за україномовні ЗМІ, слід подивитися в корінь назви країни, і мова повинна відповідати цьому кореню.

Green:В які моменти, в яких ситуаціях в АТО вам було найстрашніше, траплялися такі обставини, коли здавалося, що вже не вибратися? І що тоді допомагало опанувати себе та робити далі свою справу?

Іван Магда: Журналістів не пускають в ті місця, де вкрай небезпечно. Навіть за великого бажання туди не потрапити. Більше того, це буде незаконно, якщо ти будеш знаходитися в місці, де відбувається бій. В такі місця ще можна було потрапити на початку війни, коли не було акредитації, і кожен їздив де хотів на власний страх і ризик.

Іван Магда

Андрій Стельмах:  Звісно, страшно бігти по позиції, яка обстрілюється снайпером...

Green: Чи доводилося вам, перебуваючи на "передку" брати до рук зброю? Або допомагати військовим під час бою або обстрілу тощо?

Андрій Стельмах: Категорично — ні. Журналіст не має брати до рук зброю, бо це суперечить всім канонам журналістики. Саме виконання такого правила якісно відрізняє нас від російських журналістів, зокрема, тих, хто приїжджає в зону під знаком "преса", а потім стріляє з кулемета по донецькому аеропорту (це я про Пореченкова).

Dinka: Російський воєнний журналіст Аркадій Бабченко пару років тому дуже яскраво розповів про свою професію одному з українських видань, зокрема, чітко змалював "емоційне вигоряння", з яким, за його словами, неминуче стикається кожен воєнний журналіст після десятка років такої роботи, а потім стає цинічним... Андрію, Іване, чи стикалися ви з чимось подібним? Чи справді, висвітлюючи теми війни з "нулів", журналіст емоційно вигорає? Чи завжди легко вдається тримати баланс між співчуттям та дещо відстороненим баченням ситуації? Дякую!

Андрій Стельмах: Чесно кажучи, я сам по собі цинік. У плані "емоційного вигорання" — тут можна багато описувати, але я наведу лише один приклад. Коли ти днями їздиш по розбитих дорогах повз зруйновані міста і селища, посеред тиші, а потім повертаєшся до Києва, тебе дуже дратує метушня, велика кількість машин на дорогах (оскільки в АТО може бути одна машина за півгодини). Тоді всі прояви мирного життя тобі здаються некомфортними.

Іван Магда: Чи завжди вдається витримати баланс? Не завжди. Ми всі — люди, маємо емоції. Є гучні слова, що журналістика має бути відстороненою, сухою, але ми всі люди. Тяжко втримати цей баланс. Тому, звісно, в моїй роботі є відображення і моїх емоцій.

Іван Магда та Андрій Стельмах

Booklia: Чим справжня війна на Донбасі відмінна передусім від тієї картинки, яку формує в уяві наше телебаченні, ЗМІ загалом? Чого картинка ніколи не передасть?

Андрій Стельмах: Насправді картинка на телебаченні — це всього-на-всього маленьке зображення розширенням 16х9, зокрема, вона не зможе передати емоції, які панують навколо самого кадру. Якщо говорити практично, то коли я повертався до Києва, завжди злився, що на звуку в камері не дуже чутно, як падають снаряди на сусідній позиції, і всі бійці стоять напоготові, бо прилетіти може зараз до них, а камера цього навіть не може "почути".

Booklia:Чи правду говорять, коли кажуть, що якщо людина потрапляє на війну — чи то в якості військовослужбовця, чи то волонтера, чи то журналіста, вона вже ніколи не повернеться звідти такою, як була? В чому саме війна, побачена на власні очі, змінила вас?

Іван Магда: Говорять правду. Ця війна змінила не тільки тих, хто потрапив на фронт. Вона змінила всю країну, всіх нас. Мене вона зробила більш категоричним, більш жорстким.

Андрій Стельмах: Я доповню відповідь Івана. Про себе говорити не хочу, але, за моїми спостереженнями, війна породила в людях загострене відчуття справедливості.

Ірина Скоробогата:Як потрібно подавати інформацію з АТО, щоб не нашкодити нашим військовим?

Андрій Стельмах: Є низка правил. Найголовніше з них — не видати позиції. Також не можна казати кількість військових на позиції та наводити будь-які кількісні дані.

Андрій Стельмах

Halyna Levandovska:Как Вы готовитесь к поездкам в зону АТО морально и физически?

Іван Магда: Ніяк. Зібралися і поїхали. Поспіхом.

Андрій Стельмах: Морально я дуже переживав, коли приїхав на позицію, а сепаратисти були там всього за 200 метрів. У дорозі про це не думаєш. Наступні рази ми не встигали вчасно здавати програму, і коли я вже ходив по позиції, був настільки змученим, що мені було байдуже, і я не думав вже ні про ще — думав, як здати програму.

Mariana Chubata:Какое расследование считаете своим достижением, а какое — шокировало вас больше всего?

Іван Магда: Найкращою ми вважаємо програму про снайперів, снайперську зброю та забезпечення. Це не моя думка — це висновок, зроблений з того, як про програму відгукувалися самі військові. Ця програма була резонансною у військових колах, і це найкраща похвала в нашій роботі.

Іван Магда

Андрій Стельмах: У нашій роботі мало контактів з прес-офіцерами, аби відзняти програму. Якість твоєї наступної програми залежить від якості попередньої і від реакції на неї самих атошників.

Анастасія Сащук:Андрію, є теми, які б Вам хотілось висвітлити, але відчуваєте, що у Вас ще мало досвіду? Чи після "Стежками війни" Вас вже ніщо не зупиняє?

Андрій Стельмах: Мені 22 роки, тож можна говорити, що для всіх тем у мене мало досвіду. Журналіст-розслідувач — це настільки універсальна професія, що кожна тема вимагає вивчення, дослідження та набуття нового досвіду. 

Viktoria Melnik:Андрію, чи після сітілайтів впізнають Вас, як телеведучого, львів'яни/кияни на вулиці? Якщо так, то що найчастіше кажуть?

Андрій Стельмах: Впізнають. Навіть таксисти: "Це ви на тому каналі, що розказує про корупцію? Вам не погрожують?".

Nataliia Yednak:Зараз все частіше серед медіастандартів військової журналістики згадують таке поняття як "мова ворожнечі". Чи погоджуєтеся ви з тим, що ЛНРівців, ДНРівців не можна називати терористами, а наших військових — героями? Бо це не зовсім толерантно...

Іван Магда: Речі треба називати своїми іменами — біле білим, чорне чорним. Якщо людина — терорист ЛНР, то як його маю називати: другом, товаришем, героєм? Звичайно, ні.

Vadym Samar:Як ставляться батьки, дівчина, дружина до Ваших поїздок в АТО? Кажете їм про те, що їдете, чи, навпаки, вони думають, що Ви в Києві?

Андрій Стельмах: Спочатку батьки думали, що я в Києві, поки не вийшла в ефір перша програма. Мама хвилюється, тато сприймає з солідарністю. Дівчини у мене немає…

Владислав Ободовский:Вопрос к режиссеру. Почему именно Вашу программу нужно смотреть среди множества других о войне?

Іван Магда: Перш за все, наша подача відрізняється від більшості інформаційних військових програм: ми намагаємося подавати емоцію, настрій тих людей, які є безпосередніми учасниками подій на сході. Програму придумав молодий хлопець, то ж це бачення війни молодої людини, яка виросла в незалежній Україні і не бачила Радянського Союзу.

Іван Магда та Андрій Стельмах

Ярослав Сівкевич: Розкажіть про стандартні випадки військової корупції, що були Вами виявлені. Що на війні в цьому плані є вже чимось буденним, нормою?

Андрій Стельмах: Найбільш кричущим випадком була закупівля тепловізорів Міністерством оборони, які виявилися для мисливців-аматорів, а далеко не для війни.

Dmytro Saschuk:Вас цензурируют? Говорят, какие темы поднимать нельзя, какие батальйоны не снимать, а генералов не показывать?

Іван Магда: Як такої цензури не існує ні на каналі, ні з боку Міноборони та ЗСУ. Тут доречним було б говорити про самоцензуру. Напрацювавши кілька десятків програм, ти починаєш краще розуміти, кого зі спікерів краще давати в програму, кого — ні. Особливо це стосується медійних політичних осіб. Бо ти маєш відгук від бійців і їхнє чітке розуміння, кого вони хочуть бачити, а кого — ні.

Андрій Стельмах: Приїхавши в АТО, доводилося чути від військових: "Чому ти береш у програму людину, яка представляє нас без нашого бажання, банально піаряться на АТО?" Тому я ретельно відбираю спікерів у програму. 

Oksana Maxymliuk:Як бути з тими воєнними темами, які люди не завжди готові чути, або які на руку проросійським та російським медіа?

Андрій Стельмах: Якщо ми говоримо про корупцію в армії — це вже на руку російським медіа. Тут треба зберегти баланс "зради" і "перемоги". Не потрібно мовчати про проблеми — треба намагатися їх вирішити, бо бездіяльність ще більше на руку Росії.

Oksana Hedz-Cheremshuk:Сьогодні журналісти відкрито говорять про корупцію при мобілізації, про беззаконня в армії, про відсутність елементарних одягу, взуття, харчів на війні, не кажучи вже про зброю й техніку. То чому ж нічого не змінюється — воєнні дії не припиняються, а перші обличчя країни так і продовжують "замилювати" українцям очі?

Андрій Стельмах: Воєнні дії не припиняються, тому що не ми диктуємо умови війни. Якщо говорити про корупцію та відсутність одягу, взуття, харчів, то якраз на ці теми вже вийшла програма в ефір. Але я б не сказав, що нічого не змінюється. На третій рік війни армія суттєво змінилася на краще. От тільки наскільки ефективно і оперативно в умовах війни — тут запитання.

Андрій Стельмах

Mariana Kolomiiets:Что самое сложное в журналистской работе на войне? И какие главные правила работы в АТО Вы для себя выработали?

Іван Магда: Втримати баланс між "зрадою" і "перемогою".

Андрій Стельмах: Найважче, коли ти працюєш в АТО як журналіст, ти ніколи не можеш нічого продумати хоча б на день наперед. Грубо кажучи, ти домовився на завтра з військовими на позиції, а вже зранку ти дізнаєшся, що вони вступили в бій, і відповідно їм зараз не до тебе.

Nastyam:Как изменились Вы с первой до последней поездки на восток?

Іван Магда: Все-таки Андрій подорослішав. Не у всьому. Але в баченні світу — подорослішав, став чоловіком. Я познайомився з Андрієм на його першій роботі, що до ZIKу, і він завжди накидав собі років, казав, що йому 22. І зараз, коли йому дійсно 22, я знаю, що він справжній чоловік.

Андрій Стельмах: Став правильно розставляти пріоритети.

Anton Kyrychuk: Були програми, після яких Вам погрожували чиновники або критикували самі ж військові? До речі, Ви дуже круті розслідування робили про військового прокурора Матіоса...

Андрій Стельмах: Мені погрожував тільки Магда. :) Щоб я вчасно здавав сценарії.

Іван Магда: Військові критикували за спікерів, яких ми брали в програму. Але скільки людей — стільки й думок.

Так, проект про Матіоса мав гарний відгук глядача, набрав розголосу. Думаю, що невдовзі ця історія матиме своє продовження, бо є цікава історія з конкурсом на голову ДБР, участь у якому бере пан Матіос. Це нагадує мені історію "пчелы против меда". Тому ми чітко відслідковуємо розвиток ситуації.

Фото Олександра Синиці

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять