Війна проти слов'янського світогляду. Частина I. Одін і готи, Рим і Візантія

Коли слов'янська Пра́ва охопила всі Балкани, Кавказ і Малу Азію — вона стала реальною загрозою для Візантійської імперії.

Готи, реконструкція

Початок.

Слов'янізація значної частини Європи було визначним явищем у історії людства, а її розгортання стало результатом діяльності системи просвітлення, яка несла людям знання світобудови, готувала їх до духовного зростання та самовдосконалення. Відання основ світобудови допомагало предкам берегти світлу душу від плазування перед хижим антисвітом, який оманою, брехнею, підступом і облудливою окультністю, обкрадав та нищив її.

З часів появи на Землі людства, просвітленням займалась створена духовними Отцями арійська, рахмансько-волхвівська система духовного навчання. Така система, очолювана Першою Троянню, утримувала духовний контакт з керівною та творчою силою Всесвіту, власне Творцем та Світлим Ірієм, та допомагала людству зростати духовно.

Контакт зі Світлим Ірієм та Творцем, який здійснювали Старотці-Рахмани (арії), був єдиним способом донесення вищої волі світлих сил до людства, до народів та громад усіх країв та поселень. І ця воля завжди була єдиновірним дороговказом людству в намаганні жити у гармонії з волею Творця.

Поширення знань світобудови, розуміння ролі рахмансько-волхвівської системи, її Першої Трояні, ієрархії Світлого Ірію, ролі Творця, як єдиного джерела життя у Всесвіті — ось ті знання які отримував кожний, хто шукав осмисленості свого земного буття.

Просвітлення націлювало людей на розуміння цього буття, яке залежало від виконання вищих духовних законів Всесвіту, від тих енергій, якими Творець надихав кожну світлу душу. Проте з певного часу поширенню людського просвітлення почало перешкоджати хиже, вампіруюче, низьковібраційне та вірусоподібне утворення (з позаірійного простору), яке протиставило себе Творцю та Світлому Ірію.

Таке утворення, що назване антисвітом, не має власного джерела енергії. Своє існування воно підтримує виключно завдяки енергіям, вкраденим із явної частини Світлого Ірію. Воно є юрмиськом найогидніших низьковібраційних польових істот (демонічних створінь і потвор), націлених на духовні крадіжки та духовні вбивства.

Істоти антисвіту у своїх хижості навчилися ховатися за масками богоподібності та вдаваної світлості (серед таких — змій, антихрист, бафомет, люципер, диявол, сатана та безліч інших істот). Вони переслідують лише одну мету — обікрасти та духовно вбити світлу душу явленої людини.

Енергетичними крадіжками, вбивствами людських душ, істоти антисвіту оголосили війну Світлому Ірію та Творцю. Вони поставили Всесвіт, а з ним і людство, на межу існування. За останні 80 тисяч років боротьба з антисвітом і його істотами не раз приводила до важливих змін на Землі. Найбільші з таких змін названі в науці земними катаклізмами. Три останні катаклізми сталися у XXV-XXIII тис. до н.е., XVII-XVI тис. до н.е., IX-VIII тис. до н.е..

З "Велесової книги" відомо, що після катаклізму XXV-XXIII тис. до н.е. перед Першою Троянню (у наслідок складних обставин) виникло питання про поновлення втраченого рівня духовних знань. Саме це поновлення і стало метою великого походу Старотців-Рахманів у Загір'я—Семиріччя. Вже після походу, після поновлення духовних знань (Вселенського закону), за згодою вищих сил як вдячність до одного з найшанованіших учителів того періоду, Слави, просвітлені народи починають називати себе слов'янами.

Слов'яни — це вірні послідовники арійського (духовного) світогляду, які живуть у Праві, відають Праву, славлять Праву. Вони шанують Творця та Світлий Ірій (незалежно від мови повсякденного спілкування, від родового походження, місця проживання), і пройшли обряд духовного посвячення. Таке розуміння слов'янства (як вищої людської духовності) існувало в рахмансько-волхвівській системі і в історично осяжну добу. Старотці-Рахмани казали, що тільки зростання духовного рівня людини є головним критерієм в оцінюванні її душі для Творця та Світлого Ірію.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:Давня українська держава Рось та її велесовичні символи

Проте у V-III тис. до н.е. з окультних центрів Африки з переселенцями до Європи та Азії, у середовище просвітлених народів потрапляють адепти антисвіту (маги), які несли з собою темні ритуали та окультизм. Їхніми зусиллями формуються темні центри у Єгипті, Західній Африці, Аккаді, Середній Азії та Скандинавії.

Такими центрами вони намагалися оточити щільним кільцем простір навколо Чорного моря, де діяв головний рахмансько-волхвівський осередок просвітництва, обитель Першої Трояні — місто Арта. Поступово, до середини I тис. до н.е., під темним впливом занесеного адептами антисвіту окультизму, значна частина населення Європи та Азії перестає шанувати Праву і духовно опускається.

Про таких, духовно занепалих представників світлих у минулому народів, Старотці-Рахмани кажуть, що вони є ницими рабами антисвіту, служками темних богів, руйнівниками просвітництва. Самі ж занепалі вважають себе особливими, богоподібними та богообранними. Свою егоїстичну "богоподібність" та "боголюдяність" вони проявляють і у назві — готи.

Поширенню готських ідей сприяє поява на Європейському континенті азійського чорного мага та завойовника Одіна. Вийшовши з глибин Центральної Азії, Одін і його військо потрапили Волгою на береги Балтійського моря, а далі й до Скандинавії (ІІІ тис. до н.е.).

Тут він створює потужній окультний центр, який діятиме не одне тисячоліття. По смерті Одіна, його ідеї оформлюються у певну релігійно-міфологічну систему — одинізм. Вона стає підґрунтям політики агресії, воєн, грабежу, хижості. Кожен із носіїв одинізму прагнув, по смерті, потрапити до Вальгалли — темного скопища істот антисвіту.

Одін

У ІІ-І тис. до н.е. послідовники Одіна (готи) рознесли одінізм у середовище підкорених народів Європи — до кельтів за Рейном, галлів за Роною, західних та східних оріїв у межиріччя Вісли, Одри та Рейну. Але не тільки готи поширювали у Європі окультизм, чорну магію та хижі поняття антисвіту. Паралельно подібну діяльність чинили і скоти — давні переселенці з берегів Західної Африки.

Перетнувши Гібралтар та Піренейські гори у ІІІ тис. до н.е., скоти спрямовують свій рух у двох головних напрямках. Одна їхня частина просувається на північ (на Британські острови), інша — рухається на схід (на Балкани).

Рушійна сила скотів — збройні загони з наявного у них чоловічого населення. Такі загони вчиняють напади на місцеві народи і грабують усі міста та поселення по шляху пересування. Це відповідає ідеології скотів — їхній темній окультності, пріоритету вседозволеності, сили, жорстокості, грабежу та кривавих ритуалів.

У І тис. до н.е. частина загонів балканських скотів переміщається на північний схід, до Артанії—Сукупії (Скіфії) та займає Північне Причорномор'я біля Кримського перешийку. Закріпившись у Причорномор'ї, скоти нишпорять серед навколишніх землеробських та скотарських народів і ходять у загарбницькі походи на Кавказ і у Малу Азію. Вони руйнують зв'язки Артанії—Сукупії з державами Азії (Хетською, Ассирійською) та окремими державами Європи (пеллопонеською Спартою).

Духівники з Причорномор'я та Подніпров'я сповіщають Першу слов'янську Троянь про неочікувану навалу скотів. Вони вказують на жорстокість та криваву окультність пришельців. Старотцям-Рахманам Арти стає зрозуміло — над просвітленими народами, над слов'янським світом, нависає велика небезпека. Носії темної окультності бажають розділити слов'янський простір з метою повного його знищення.

Щоб осягнути складність ситуації, яка виникла у той час, зрозуміти подальші трансформації слов'янського світу, варто оглянути серію тематичних карт під назвою — "Слов'янський світ та його оточення". Карти відтворюють ареали слов'янського просвітництва (за їхньою духовною силою та глибиною) та показують головні чинники, які впливали на ці ареали. На картах відтворені маловідомі рахманські та роські назви, які побутували у той час.

Усі ареали на картах розділені на три основні категорії. Кожна категорія характеризується усередненим ступенем просвітленості населення, узагальненим станом енерго-польових характеристик території (що не виключає наявності місцевих особливостей і вкраплень).

Так, перша категорія — це базові землі просвітлених народів, які на картах показані синьою лінією. Населення таких земель — міцне світоглядно, глибоко відає світобудову, а степінь його духовності є найвищою. Воно рішуче відстоює віру предків, бо живе у Праві, відає Праву, славить Праву.

Це населення самовіддано захищає рахмансько-волхвівські та волхвівські осередки, бо розуміє їх значення. Навколишні землі тут регулярно освячуються Старотцями-Рахманами і є благотворними для світлих душею людей.

Друга категорія — це землі слов'янотворення (просвітлення), які позначені блакитною лінією. Тутешнє населення знаходиться у стані усвідомленого навчання. Рахмани на цих землях здійснюють постійне освячення святилищ та храмів, а духівники провадять духовний захист населення.

Землі таких ареалів регулярно очищаються рахманами і волхвами від принесених ззовні темних сил. Просвітницька система розбудовується, як система міцних духовних центрів та осередків.

Третя категорія — це землі слов'янських впливів, позначені зеленою лінією. Тут переважає активна боротьба з проявами темної ритуалістики та чорної магії, та проходить первинна підготовка місцевого населення до просвітництва. Населення набуває перший духовний досвід та знайомиться з Правою.

На цих землях точиться постійна боротьба з кублами окультизму, які регулярно формують вороги просвітництва, відбувається закладання нових і укріплення існуючих елементів просвітницької системи.

За межами трьох вказаних ареалів показані землі, на яких рахмансько-волхвівська система не вела постійного та організованого просвітлення, де не розміщувалися волхвівські та рахманські осередки. Тут побутували різні релігійні системи, іноді зі значним відсотком спотворених обрядів та темної ритуалістики.

На цих землях часто знаходять собі місце ворожі до рахмансько-волхвівської системи центри, які планують несподівані удари по просвітництву. Тут вони закладають енергетично темні місця (місця чорної сили).

У першій половині І тис. до н.е. ворожі до рахмансько-волхвівської системи центри міцно осідають на заході Європи (понад Ла-Маншем), у Скандинавії, та у Причорномор'ї. Вони намагаються якнайшвидше об'єднати свої зусилля для підступної акції проти просвітництва — руйнування головного осередку рахмансько-волхвівської системи, обителі Першої Трояні, сакрального міста Арти.

Подія планується на 564 р. до н.е. У поході на Арту мають взяти участь великі військові утворення західноєвропейських та скандинавських готів, а також великі загони скотів із Причорномор'я та галлів з-за річки Рони.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:"Сварог і є Отець", або Сакральний напис велесовицею

Рух військ має бути непомітним, з різних боків, у вигляді трьох рукавів, які направлені на Арту. Військам не оголошується (окрім очільників військ) мета нападу, але серед загонів пускають чутки про велику здобич. Усе має статись несподівано для оборонців. Готи та галли з-за Рони рухаються до Арти суходолом. Готи з берегів Ла-Маншу та зі Скандинавії — пересуваються водним шляхом по Балтійському морю, Віслі та Західному Бугу. Скоти Причорномор'я йдуть до Арти спочатку берегом Дніпра, а далі шляхом на захід.

Попри те, що Перша Троянь отримала тривожні сигнали про можливий напад, вона вже не мала можливостей зібрати у короткий час три великі армії, аби зустріти ворога на підходах до Артанії. Священне місто, яке розкинулось на великій території (як система храмів, поселень, садів, парків), мало боронитися лише власними збройними силами та силами ополчення з навколишніх територій.

Гарнізон Арти, головна сила Першої Трояні, та місцеве ополчення стійко утримували оборону по периметру багатокілометрових дерев'яних стін. Бойові дії за Арту тривали значний час. Це дало змогу Першій слов'янській Трояні, усім Рахманам та волхвам, населенню міста, покинути Арту підземними ходами. З міста було забрано всі рахманські святині та тисячолітні раритети.

Захопивши Арту та не отримавши сподіваної здобичі, у шаленстві та ненависті, загарбники спалили усі храми, обитель Першої Трояні та квартал артанських Рахманів. Вони осквернили усі святі місця. Завершивши руйнування Арти, зверхники готів вирішують утворити навколо земель Артанії систему з окремих готських анклавів. Перед поселенцями цих анклавів ставиться завдання унеможливлювати просвітницьку діяльність Першої Трояні, руйнувати державницький механізм Артанії, грабувати місцеве населення.

Так, до Карпат вирушає перша частина готів (так звані бастарни) та всі приведені ними загони галлів. У Причорномор'я, до скотів, рушає друга частина готів, яка має осісти неподалік земель скотів. На північ, за Прип'ять, відправляється третя частина готів (головно скандинавських). Готи та їхні союзники чинять систематичні напади на народи Артанії, грабують і вбивають непокірних, забирають у рабство дітей та молодь.

Перед Рахманами Першої слов'янської Трояні постають дуже складні питання. Як бути далі? Як звільнити Артанію—Сукупію та саму Арту? Як відновити життєво важливий центр Прави? Де взяти необхідні сили, щоб подолати готів та скотів?

Погіршення стану просвітництва у регіоні, осквернення святинь, призупинення діяльності Першої Трояні та артанської влади, усе це може призвести до втрати високих духовних знань, до розриву контакту з Творцем і Світлим Ірієм, та, як наслідок, до поступової загибелі людства.

Перша слов'янська Троянь, після роздумів, виголошує свою волю: для перемоги над ворогом усі просвітлені народи Землі мають об'єднатися у своїх зусиллях. Народи Малої Азії та Закавказзя, які шанують Праву, мусять організувати необхідні для перемоги потужні армії, які разом із силами самої Артанії—Сукупії здолають загарбників і відновлять простір просвітництва.

Троянь нагадує братам із Азії, що колись (XII тис. до н.е.) їхні предки були послані з Артанії до Закавказзя та Малої Азії для призупинення руху окультизму з меж Африки на північ — у Азію та Європу. Вони — єдинокровні та духовні родичі народів Артанії—Сукупії і мають дбати про землю предків, батьківщину просвітництва, Арту — місто Першої Трояні.

Оголошений Рахманами Азії заклик Першої Трояні не залишив байдужими нікого. Молоді та досвідчені воїни краю, волхви та Рахмани, були готові покинути насиджені місця та йти на допомогу Арті та Артанії. Добровольці, воїни та священники, волхви та Рахмани, сприймаючи це як високий обов'язок, казали, що вони готові назавжди залишитися у Артанії, а їхні діти та внуки житимуть саме на землі Великих Предків.

Азійські Рахмани з усіх бажаючих організували два потужні визвольні походи у Європу:

— перший, або карпатський, похід — силами народів центру та заходу Малої Азії (колишньої Хетії) через Балкани на Волинь;

— другий, або сарматський, похід — силами представників народів сходу Малої Азії та Закавказзя (частини колишньої Ассирії) через Кавказькі гори на Волинь.

Сталося так, що обидва ці походи залишили вагомий слід у історії народів Землі. Але з різних причин ці походи виявились майже невідомими для історичної науки.

Якщо з історією карпатського походу, хоча б поверхнево, можна ознайомитись з книги "Велич Дулібії Рось. Суренж" та зі статті "Розточчя: шлях рахманів", то з історією кавказького (сарматського) походу усе значно гірше. Вона ще чекає свого дослідження.

Як і у дулібському, у сарматському поході важлива роль належала Рахманам і волхвам. Духівники із закавказького регіону змогли підійняти на боротьбу з руйнівниками Арти всі народи, які не були байдужими до духовного просвітництва.

Кавказький похід означився створенням великої військової коаліції з представників народів Вірменського нагір'я, Мідії, Кавказу, нижнього Дону, Волги, Уралу, які зібрали головні свої сили у межиріччі Дону та Волги. Наслідком обох походів стали війни проти готів і скотів, та поновлення рахманського контролю над землями усієї Артанії.

Надалі активні дії коаліційних військ були направлені на захід Європи. Їхня мета — викорінення ворожих осередків готського одінізму та окультизму на землях оріїв та їхніх близьких сусідів. Великі битви на Віслі, Одері та Рейні, звільняють орійські народи від готських грабіжницьких набігів. Орії руйнують тутешні окультні центри одінського типу та виганяють чужинських темних жреців-магів.

Під час цих великих подій готи з берегів Прип'яті швидко втікають до Скандинавії, а готи Карпат (бастарни) — рушають до Причорномор'я, де мішаються з залишками скотів. Водночас галли Прикарпаття прагнуть пристосуватись до нових умов, і з відходом готів намагаються не вступати у протистояння зі слов'янами.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:Давньоруські літописи — фальшивки XV-XVI століть

Після вирішальних перемог і повернення усіх військ у Артанію, приходить пора відбудови головного рахмансько-волхвівського центру на Волині. Священне сакральне місто Старотців-Рахманів має постати у іншій іпостасі. Воно носитиме іншу сакральну назву — Соуренж (Суренж).

Рахмани Артанії опікуються розселенням учасників походів. Герої великих випробувань мають стати рівними серед рівних (єдиним цілим із місцевими народами) і надалі боронити великий союз просвітлених народів Артанії. Воїнам, які звільняли Артанію та ходили у Європу, надають землі у Волино-Карпатському регіоні, на Подніпров'ї та лівобережжі Дніпра. Усі вони мають жити єдиною родиною, єдиним слов'янським світом, бути істинними духовними братами — дулібами.

Після освячення Соуренжа (Суренжа) організовується і нова система оборони навколо святого міста. Вона має бути міцнішою і надійнішою, аніж у попередника — Арти. Тому планується у вигляді кола паланок та городів навкруги самого Суренжа.

У цих паланках та городах має поселитись регулярна армія, яка виросла навколо ядра — найкращих воїнів із охорони азійських Рахманів, роксоланів. Тому оборонна структура довкола Суренжа отримує і відповідну назву — Роксолань (Росколань). Перейменовується і держава, яку тепер населятимуть нащадки місцевих народів і азійських побратимів. З І ст. н.е. ця держава носитиме назву Дулібського союзу (союзу духовно єдиних).

Поступово настає час реалізації і більш масштабних рахмансько-волхвівських завдань — остаточне очищення континенту від темних окультних впливів та відновлення діяльності рахмансько-волхвівської, просвітницької системи у можливих межах.

Така система має поширювати просвітницький рух не тільки на землі Подніпров'я та Причорномор'я, а й на захід, північний захід, північ — у бік Альп, Рейну, Балтійского моря, річки Волхов і Дону. Простір слов'янських впливів має повернутись і до регіонів Адріатичного, Північного та Балтійського морів, де він існував колись.

Широке й успішне розгортання просвітницького процесу у Європі зустрічає наростаючий опір ідейних ворогів слов'янського просвітлення. Оговтавшись від невдач, носії окультизму та ритуалістики планують новий наступ на просвітницьку систему.

Під тиском цих носіїв, у Малій Азії та на Закавказзі, на землях де формувались карпатський та сарматський походи, просвітництво значно слабшає. Експансія Персії, а далі Македонії, поява елліністичних держав (у IV-II ст. до н.е.), спричиняє руйнування там великих осередків Прави.

До межі ер (I ст. до н.е. — I ст. н.е.) головним ворогом рахманського просвітництва у Європі стає Римська імперія. Її попередниця, Римська республіка, у IV-II ст. до н.е. ще виявляла дружні наміри до Артанії та не цуралась приймати рахманських порад. Але потрапивши під єгипетські впливи, увібравши ідеологію готів та скотів, Римська республіка дуже швидко переросла у амбітну та хижу імперію, головного супротивника Артанії—Дулібії

Новостворена імперія почала зазіхати на землі просвітлених народів — ноноку (іллірійців), тирасу (карпів), лелегів (митридів), пелазгів (іронців), тубалу (тиверців), сіросу та інших європейських та малоазійських народів.

Перша Троянь розуміла: щоб зупинити агресію Римської імперії на землі просвітлених народів, потрібні значні сили та добре озброєні союзники. Такими союзниками виявились гуни — суміш народів кіммерійсько-яхветичного кореня на Приураллі та Нижній Волзі. Рахманам вдалось переконати очільників гунів у доцільності їхніх походів не на Дулібію, а на агресивний Рим, створивши гунам великий табір на верхній Віслі та гарантувавши дулібську підтримку.

Союз Дулібії з гунами у IV-V ст. н.е. складався досить важко. Але з часом призвів до загибелі Західно-Римської імперії та послабив Східно-Римську імперію, Візантію.

Щоб протистояти дулібам, Візантія підштовхує до походу на слов'ян обрів-аварів, похід яких із Аравії, через Середню Азію та Подоння, завершається на Подунав'ї. Але змагатись із дулібською силою аварам вдається не надто довго. Авари, як і всі народи Балкан, не уникають дії просвітлення, і з часом розчиняються у місцевих народах. Просвітництво знову охоплює усі регіони Балкан, Кавказу, Малої Азії, та стає реальною загрозою існуванню імперському візантизму.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:Діброва — тисячолітнє місто попередник Львова

Зі своїх початків (330 р. н.е.) влада Константинополя бореться з просвітництвом усіма способами. У IV-V ст. н.е. вона намагається взяти під контроль усі релігійні течії імперії та нагнути їх під імперську модель, нищить арійських послідовників (звинувачуючи у єресях) і формує нову імперську церкву під православними гаслами. Ігноруючи Праву, вона бореться з діяльністю Старотців-Рахманів (істинних шанувальників та знавців Прави).

Ця влада докладає всіх можливих зусиль до закриття доступу до духовних знань, розуміння ієрархії Світлого Ірію, будови тонкого тіла людини та ірійної оцінки стану людської душі. Втрату духовних знань вона прагне приховати за складністю церковних літургій, пишнотою нових храмів і вбрань священників, шляхом збільшення числа церковних свят і канонізації осіб, далеких від духовності та святості.

До VII ст. н.е. Візантія призупиняє діяльність великого числа волхвівських осередків на землях імперії. На цих землях офіційно діють лише дозволені Константинополем церковні структури. Починається новий етап боротьби зі слов'янським просвітництвом.

У боротьбі з рахмансько-волхвівською системою ідейні супротивники слов'янського просвітництва, правляча верхівка Візантії та конунги скандинавських вікінгів, намагаються скоординувати свої дії. Виникає ідея використання водних шляхів по річках континенту, з Візантії до Скандинавії, для розділення цими шляхами (а відповідно впливом) слов'янського простору Європи.

Користуватись цими шляхами буде і нова сила, яка стрімко поширює свої впливи у Месопотамії, на Вірменському нагір'ї та на Кавказі — араби. Ідеологічний тиск принесеного ними мусульманства збільшує число духівників, які не бажають відкидати православний світогляд та змушені переселятись на Подніпров'я та Подоння.

Ситуація на сході Дулібії, де постійно нависає загроза нових азійських вторгнень, є ще одним небезпечним напрямком, який турбує Першу Троянь Суренжа. У VI-VII ст. н.е. особливу активність там виявляють яхветичні племена із земель між Каспійським та Аральским морями (яги "Велесової книги"). Вони постійно рвуться на захід.

Дулібія прагне перекрити шлях непроханим гостям та убезпечити себе від появи нових проблем у майбутньому. За настановами Першої Трояні, на річці Урал у VII ст. н.е. створюється нове дулібське розселення, який отримує назву — Єланія. В регіон переселяється частина молодого дулібського населення з Придніпров'я та Лівобережжя Дніпра, яка починає будувати необхідну слов'янам систему захисту

Це непокоїть слов'янських недругів, найперше Візантію та ягів-яхів (яхвету). Візантія протиставляє єланському плану власні заходи, які мають зруйнувати зв'язки Дулібії та Єланії. Вона стимулює рух на північ, через Вірменське нагір'я та Кавказ, до Прикаспійських степів, переселенців із півдня — хазарів.

Хазари, плем'я ідейно вороже до Прави, своєю появою у Прикаспії та активними військовими акціями, підштовхує булгарів, половців, ногаїв до переселень. Програвши війни, ці народи рушають на Поволжжя та у Причорномор'я, де створюють дулібам значні проблеми.

Однак прямий тиск і війни проти Дулібії не дають ворогам бажаного результату. Центр слов'янського світу впевнено протистоїть військовій агресії. Він береже Першу Троянь та шанує рахмансько-волхвівську систему, впевнено відстоює слов'янське світобачення. Тож ідейні вороги починають шукати інші способи руйнування рахмансько-волхвівської системи та Дулібського союзу. У глибинах слов'янського середовища вони намагаються відшукати тих, хто став би їм союзником.

Це мали б бути піддатливі на спокуси, ознайомлені з окультизмом, слабкі у вірі особи та групи осіб, які б у потрібний час, за винагороду, виступили у ролі п'ятої руйнівної колони.

І таких союзників вони знайшли.

Читайте продовження. Війна проти слов'янського світогляду. Частина II. Поляни і варяги, Рюриковичі та Романови.

фото: antropogenez.rulvivmedievalclub.wordpress.com

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять