Соуренж — история возвращения. Часть І

Початок.

Слов'янські Отці минулого з благоговійним трепетом і щирою повагою промовляли святе та величне для них слово — Соуренж. Воно вказувало Отцям на найсвятіше на Землі місце, місце духовного шанування закону Творця (Прави), місце духовної влади роської Трояні, місце святих слов'янських раритетів, місце величних рахманських зібрань, місце історії слов'янського народу та слов'янського паломництва.

Що ж таке Соуренж (або Суренж, за перекладами "Велесової книги") у земному розумінні? Де такий знаходився і що означав для світлодуших людей? Чи глибоко та достатньо правильно ми зрозуміємо глибину та сакральну силу цього слова?

Насамперед, спробуємо зрозуміти історію появи слова Соуренж-Суренж. Поняття Суренж (саме у такому написанні) ми вперше зустрічаємо у "Велесовій книзі" (її копіях, знайдених на Слобожанщині на початках ХХ ст.) — величному даньослов'янському літописі середини ІХ ст. н.е. Вказана книга — це зведення текстів створених Старотцями-Рахманами за тисячі і тисячі попередніх років.

У період зростання тиску духовних ворогів слов'ян — візантійців, франко-германців, норманів, хозарів — "Велесова книга" була упорядкована одним зі Старотців-Рахманів найвищого рівня посвяти. До нас вона дійшла у пізніших копіях на дерев'яних дощечках і, схоже, з пізнішими навмисними правками переписувачів ХІХ ст. з Петербургу чи Москви (це тема окремих досліджень).

Дощечки містять різні світоглядні та духовні повчання, історичні екскурси у десятки тисяч років слов'янської історії(!). Текст вирізнявся присутністю імен конкретних героїв, давніх провідників слов'ян, відтворенням величних молитов, звернень Творця і Прави до слов'янських потомків, віщуваннями майбутнього…

Попри всі колізії, "Велесова книга" наприкінці ХХ ст. усе ж публікується в Україні (1991 року). Це відбувається на сторінках журналу "Дніпро", у четвертому його числі…

Перше прочитання текстів книги вказувало на причини її навмисного утаємничення. "Велесова книга" своїми викладами ставила хрест на всіх академічних теоріях походження слов'янства! Вона ставила під сумнів не тільки загальноприйняту історію слов'янства, а й усього людства!

Книга вказувала на те, що слов'янські духовні очільники, Старотці-Рахмани, мали вселенський світогляд, який відтворював правдивий стан космічної світобудови. Слов'янські Отці мали і найбільш сокровенне в яві — духовний контакт зі Світлим Ірієм, керівною ланкою Всесвіту, найвищими Сутностями у системі Прави — керівному механізмі вселенської світобудови.

В унікальних текстах "Велесової книги" знаходимо і слово Суренж, глибинну суть якого спробуємо зрозуміти трохи нижче…

Поява текстів "Велесової книги" збудила великий інтерес української громади. На початку 90-х автор цієї статті здійснив першу в Україні спробу історичного аналізу "Велесової книги". Її результатом стала поява 1994 року невеликої книжки під назвою "Що було до Русі?".

Дослідження групи ентузіастів з Рівного 2004—2006 років стали важливим етапом вивчення "Велесової книги". Зародилась спроба прив'язування її текстів до українських реалій, намагання пошуку місця розташування Суренжа—Соуренжа. Підбадьорені окремими випадковими знахідками, ентузіасти розгорнули пошук усіляких цікавих давньослов'янських місць, відомостей про слов'янські сторожитності, як у місті Рівному, так і на його околицях.

Цей пошук поступово охопив центральну частину Волинської височини, простір між річками Стир і Случ, інші регіони історичної Волині (Західного Бугу до Тетерева, від Прип'яті до приток Дністра). З часом дослідження набуло системного характеру. Стало зрозуміло, що саме на пагорбах Волинської височини, а точніше — на Погорині, варто шукати відповіді на головні таємниці "Велесової книги". І що саме тут, у центрі Волинських земель, мав знаходитися давній та загадковий Суренж—Соуренж.

Після детального вивчення історичних, географічних, космогонічних, теологічних, геофізичних даних, цікавих знахідок у будівельних котлованах Рівного, на околицях міста, перевірки знайденого біолокаційним методом, стало зрозуміло — територія міста Рівне є тією унікальною місциною!

Саме на пагорбах Рівного і знаходився той самий Суренж—Соуренж — духовна столиця великої слов'янської держави та усього слов'янського розселення!

Стало очевидним, що простір навколо духовної столиці, простір між річками Горинь і Стир, був перетворений на велике духовне та військове утворення (на межі ер), який нагадував острів (осередок) посеред слов'янського розселення. Очевидно, що зібраний матеріал вимагав належного аналізу, опрацювання, упорядкування, систематизації та оприлюднення.

Згодом цей матеріал став основою для системного аналізу та висновків, які завершилися 2006 року виданням книги з промовистою назвою "Велич Дулібії Рось. Суренж". Вихід книги став місцевою подією, яку помітили і небайдужі українці багатьох країн світу.

Уже на першій презентації у Рівному 2006 року дослідники заявили таке:

— "Велесова книга" — це глибинна історія слов'ян і, найперше, українців!

— Ми, українці, геть не знаємо своєї глибинної історії, тому маємо наполегливо шукати і досліджувати.

— Суренж — це не фантазія авторів "Велесової книги", це реальне місто, давня духовно-адміністративна столиця загальнослов'янської держави І тисячоліття нашої ери, яка носила назву Дулібія, а далі — Рось!

Сказано було і те, що місто-столиця Суренж — це особливе утворення, не схоже на більшість міст Європи та Азії того часу — тісних, скупчених, переущільнених, кам'яних.

Суренж — це вільна система збудованих із дерева та саману розселень серед луків, полів та гаїв, які розмежовувались оборонними стінами. Це місто-сад вз численними ошатними зеленими насадженнями та борами, це місце високої слов'янської гармонії.

Вказувалося на те, що чільні місця у Суренжі займали храми-святилища та місця для паломників. Останні були розраховані на щорічний прийом великої кількісті православних прочан (прочани з'являлись почергово, з ранньої весни і до кінця осені).

Паломники з усіх слов'янських земель прагнули стати учасниками величних та священних обрядів, де вони отримували глибоке духовне очищення та посвяту. Саме через це у Суренжі всі прочани намагалися жити значний період (неділями), молячись і постуючи, звертаючись до православних духовних Отців по допомогу.

Підкреслювалося, що у період паломництва число житлів міста значно зростало. Воно могло становити від 100-120 тисяч осіб узимку до 160 тисяч — у літній період.

Для захисту Суренжа—Соуренжа було організовано зовнішнє оборонне кільце військових паланок, земель так званої Роксолані—Росколані (у перекладі "Велесової книги" змінено на Русколань), про яку знаходимо згадки навіть у XV—XVII століттях.

Багаторівневість захисту Соуренжа, три кільця стін самого міста і кільце оборони Роксолані робили столицю фактично неприступною. Таку оборонну систему свого часу не змогли здолати навіть орди гунів. До того ж існував і духовно-польовий захист Суренжа. Він включав велику кількість освячених місць навколо міста та власне у Роксолані, які тримали високі ірійні рівні середовища — священних борів, гір, річок, святилищ.

Важливу роль виконувала і специфічна адміністративно-військова структура Росколані, яка концентрувала на своїй території елітні військові сили слов'янства (професійну армію що тут проживала — роксоланів). Досвід цієї армії був пізніше перенесений на Подніпров'я, після створення волинянами Запорозької Січі.

Дослідники звертали увагу, що арабські та арабомовні історики й енциклопедисти (Аль-Масуді, Ібн Русте, Абед-аль-хай Гадрізі) називали поселенців цього утворення, Роксолані, острова росів, особливим народом, керівним у слов'ян — народом "волінана"…

З виходом книги "Велич Дулібії Рось. Суренж" дослідницька діяльність в історичному напрямі стала ще наполегливішою. Суттєво зросла кількість матеріалу, який розширив розуміння закону Прави, Нави, Яви, структури Світлого Ірію, його символіки, будови світу та антисвіту. З'явилися нові знання стосовно загального устрою Прави, енергетики людини, розуміння ролі людської душі для явлених землян.

Друковані у цей час на сайті "Рівне-Суренж" статті уточнили хронологію подій, історичне значення православної рахмано-волхвівської системи для давньої історії слов'ян.

Так розвідки стосовно Розточчя та Прикарпаття поглибили розуміння обраного шляху та часу повернення рахманів і слов'янських загонів на Волинь (так званого Карпатського походу). Вони показали нам особливе значення Волинського регіону в історії Дулібії, Росі та України.

Вивчення схеми слов'янських духовних центрів відкрило нам таємниці процесу слов'янотворення у Європі. З позиціонуванням таких прийшло усвідомлення того, що поширення просвітлення, як кроку до слов'янотворення на теренах Європи, стало можливе після створення ієрархічно стрункої системи таких центрів та осередків (рахманських і волхвівських).

Історія побудови просвітницької системи та її зв'язок із Суренжом—Соуренжом сформували відповідь на головне питання європейської історії: чому за короткий час, із IV по IX ст. н.е., половина земель континенту стала слов'янським світом.

Вивчення структури духовно-просвітницького центру у Пересопниці відкрило перед нами механізм забезпечення європейської системи просвітництва кадрами. Бо саме вона, Пересопниця, починаючи з IV ст., стала головною школою таких кадрів, майбутніх духівників: рахманів і волхвів, підготовчим центром особливих воїнів — характерників, воїнів духу.

Дослідження з'ясували і послідовність побудови інших духовних центрів Європи (Ростоцького, Подільского, Буського, Кримського, Руянського, Ладозького) та системи духовних осередків (Потиського, Дніпровського, Моравського, Новгородського) у IV-VIII ст..

Осягнення значення Пересопниці та рахмансько-вохвівської системи відкрили нам і глибинний та безпосередній зв'язок історії Дулібії Рось з історією України. Виявилося, що походження назви Україна — це наслідок діяльності на теренах Волині духовних Отців (волхвів-укрів), їхнього подвижництва на землях Дулібії та Росі. Закріплення нової назви, спочатку за Волинню, а далі й іншими землями, стало виявом глибокої шани до духовних учителів народу.

Отримані результати дозволили дослідникам слов'янства кардинально змінити свою думку про історичне та духовне правонаступництво українського народу, починаючи з найдавніших часів до Української держави пізнього середньовіччя. Вдалося побачити історію українського народу як історію духовного наслідування справи предків, слов'ян—дулібів—росів, їхнього свідомого об'єднання навколо Святих Отців (Рахманів і волхвів).

Це дало можливість вважати державу Україну прямою і єдиною спадкоємицею держав Дулібії та Росі І—ХІІІ ст. та Волині-України у XIV—XVI ст..

Дослідження показали, що духовною предтечею Волині—України та, власне України, не може бути візантійського типу авторитарне утворення, відоме нам як Київська Русь (988—1054 рр.).

Київські Рюриковичі з часів Ольги та Володимира, через загрозу втрати узурпованої ними влади у полянському регіоні, побачили у рахмансько-волхвівській системі (від якої вони отримали цю регіональну владу) ворога. Вони оголосили відкриту війну роському оточенню у Середньому Подніпров'ї та почали війни в інших дулібських регіонах: Прикарпатті, Верхньому Подніпров'ї тощо. Знищуючи вірних Праві (православних), вони поставили метою війну з рахмансько-волхвівською системою, яка своєю діяльністю викривала зрадливість таких князів.

Шукаючи союзників, Рюриковичі вступають у родинні стосунки з ворожими до світогляду слов'ян можновладцями по всій Європі (імператорами, королями, каганами). Вони покладаються на силу військових дружин із найманців-чужинців. Князі вчиняють численні порушення правил Прави, заповітів предків і хизуються удаваною цивілізованістю.

Щось подібне роблять і їхні наступники у спадкових державах і уділах ХІ-ХІІІ ст., особливо на півночі, в угро-фінському середовищі. Воюючи між собою, покладаючись на братовбивство, вони не забувають ставати єдиним фронтом проти рахмансько-волхвівського світогляду та рахмансько-волхвівської держави Рось.

У XV—XVI століттях, перебуваючи у системі Золотої Орди, фальшуючи літописи, нищачи роські письмові артефакти, возвеличуючи власні криваві усобиці, Рюриковичі завзято конкурують у привласненні досягнень, що їх мала рахмансько-волхвівська держава Дулібія, а далі Рось, як і їхня правонаступниця — Волинь—Україна.

Тому варто поставити собі наступні запитання.

Чи здатні були такі руйнівники, як Рюриковичі, називатись справжніми духовними будівничими майбутньої України? Чи здатні вони були нести світло, святість, високі і чисті наміри? Чи здатні вони були об'єднувати народ, жити за законами Прави й нести православний світогляд?

Напевно, що ні!

Далі буде.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред