Амністія, нові арешти, вуличні бої: чого чекати Майдану з понеділка

Навряд чи в когось були ілюзії щодо реальної можливості поставити когось перед судом за кривавий розгін Майдану 30 листопада 2013 року. Звісно, оприлюднення версії про причетність до цього екс-голови КМДА Олександра Попова, заступника секретаря РНБО Володимира Сівковича та навіть самого тодішнього секретаря Радбезу Андрія Клюєва давало ілюзорну надію. Проте Клюєв навіть не почухався, а Попов із Сівковичем навіть кількох годин не провели там, де досі сидять повстанці – в тюремних камерах.

Тепер ці чиновники автоматично потрапили під дію так званого Закону про амністію, він же – "закон Мірошниченка", він же – "закон про заручників". Від кримінальної відповідальності вони та інші потенційні винні звільняються повністю. Можна почути у відповідь: так затриманих повстанців теж ніби потрошку випускають. Звісно, є певні здобутки й тут. Але, по-перше, обвинувачення з них не знімаються, люди виходять лише під домашній арешт. А по-друге, вже з понеділка, від 17 лютого, всіх можуть повернути назад за грати.

Фокус, нагадаю, в тому, що "закон Мірошниченка" діє лише два тижні від моменту ухвалення. Він передбачає – людей звільняють паралельно зі звільненням адміністративних будівель. Зокрема, приміщення київської мерії. По суті, відбувається обмін заручників на будинки, про що вже говорили й писали багато разів. Якщо ж повстанці нічого не звільнять, не розблокують вулицю Грушевського, зайняту частину урядового кварталу, а то й весь Хрещатик, амністія автоматично скасовується. Все повертається до стану справ на 28 січня.

Логічно, що напередодні цього виникає ряд запитань як до влади, так і до Майдану. І подальша доля громадян Попова та Сівковича – одне з них. Адже обидва так само потрапили під дію Закону про амністію, як і частина випущених під домашній арешт демонстрантів. Значить, раз із понеділка кримінальне переслідування проти повстанців може відновитися, то цей же закон передбачає поновлення справ також проти амністованих чиновників. Бо сама "амністія" була тимчасовою. Хоча це – юридичний казус і тупик водночас: ніде в світі, навіть у радянському союзі, людей не амністували на короткий термін, аби потім посадити знову.

Значить, перший прогноз – репресії триватимуть. Можете не сумніватися, чиновників якраз ніхто не зачепить. Так само – силовиків, котрі били людей, стріляли в них бойовими, катували й, між іншим, продовжують це робити. Правники наголошують: цим фактом повстанцям розв'язали руки. Наочно продемонстрована безкарність силовиків і чиновників робить легітимним створення загонів самооборони, озброєння громадян та навіть будь-яку спробу чинити опір насильству та свавіллю. Ясно, це вже називають і далі називатимуть незаконним. Проте якщо в країні навіть нібито законна амністія – тимчасова, закон як такий втрачає всяку повагу. Опиняється, вибачте за тавтологію, поза законом.

Отже, другий прогноз, який випливає з першого – силове протистояння може відновитися. Цього, повірте, не хоче ніхто, навіть бійці на Грушевського. Кожен, хто протягом 19-24 січня бачив у самому центрі Києва кров, нового кровопускання не бажає. Повтор теоретично можливий у разі нової хвилі репресій, здатної накрити ще більше людей не лише в столиці, а й у областях. Саме тому ВО "Майдан" заявило про готовність звільнити все ж таки частину приміщень та навіть розблокувати частину вулиць – але лише в обмін на залізні гарантії звільнення всіх заручників та закриття всіх кримінальних справ.

Заходи справді компромісні. Майданівці пояснювали можливість такого кроку тим, що інакше звільняти полонених доведеться штурмом. Альтернативи чинна влада поки що не пропонує. Помилування Попова та Сівковича – плювок у лице. Проте Євромайдан морально готовий поки що втертися, адже в повній мірі відчуває відповідальність за людей, котрих тримають у заручниках. Тому, наприклад, віддати мерію у обмін на повну й невідворотну свободу політв'язням – напевне, не найгірше рішення.

Третій прогноз надиханий розумінням ситуації: чинна влада не збирається рахуватися з вимогами повсталого народу навіть у якійсь частині. Значить, повної амністії чекати не варто, силовиків і чиновників не покарають, навіть нагородять. У відповідь Майдан лишиться там, де є зараз. Ескалація насильства не вигідна нікому. Тож "закон Мірошниченка" просто припинить не дію, а саме своє існування. Якраз дію його цілком можуть продовжити ще на пару тижнів, потім – ще, ще й ще. Всі механізми для банального затягування часу влада в своїх руках має. Це буде подано Майдану та Заходу як конструктивна робота й пошук компромісу.

Звісно, можна ухвалити досконаліший закон про амністію. Але ніхто цього не робитиме. Тим більше, що навіть прийняття більш дієвих та потрібних законів не ліквідує Майдан як такий. Влада ж хоче саме цього. Тоді як повстанці вимоги сформулювали чітко: зміна влади, зміна президента, поступова зміна країни, і аж потім, десь далеко-далеко – європейська перспектива України.

Поки діалог не почнеться напряму з Майданом як сформованим суб'єктом національної політики, лишаються ризики нових арештів, активізації міської герильї та, як наслідок, – збільшення кількості жертв.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред