Чи буде буферна зона Донбасу схожа на Чорнобильську

20 років ціла Україна була буферною зоною між двома цивілізаційними системами.

15 кілометрів від лінії фронту по обидва боки. Саме на таку відстань воюючі сторони домовилися відвести важку техніку та збройні сили, починаючи від 20 вересня. Рішення погодили на черговій зустрічі в Мінську днем раніше, 19-го. Хоча проросійська сторона традиційно не квапиться виконувати будь-які нею ж підписані угоди, все одно на території України в недалекій перспективі де-юре з'явиться перша в нашій історії буферна зона. Нині вона існує де-факто.

Термін має словникове тлумачення. Буферними називають такі зони, котрі слугують для утримання кількох районів на певній відстані один від одного. Не обов'язково через війну чи задля спроби збереження стійкого перемир'я. Хоча все ж таки основними типами буферних територій здебільшого є демілітаризовані зони, контрольовані незалежними спостерігачами, і жителі яких забезпечуються гуманітарними місіями. Поки навіть про початок демілітаризації не йдеться, бо на те нема доброї волі противної сторони. Тим не менше, про створення буферної зони на Донбасі українська влада говорить. Наголошуючи: закріплення позицій орієнтується на існуючу в даний момент рубіж оборони.  

По суті, маємо новий державний кордон, тимчасовий чи постійний – покаже час. Про те, що цей дощ надовго, непрямо свідчать останні заяви влади. Зокрема, віце-прем'єр з регіональної політики Володимир Гройсман пояснив: звільнені і тимчасово зайняті терористами території не фінансуватимуться однаково з держбюджету. На територіях з особливим порядком самоврядування діятимуть спеціальні механізми, які забезпечать вирішення проблем фінансування. І то – це все можливо лише після легітимних місцевих виборів – вони заплановані на "окремих територіях" 7 грудня.

Щоправда, сепаратисти випереджають події, оголосивши про "вибори" до свого терористичного "парламенту" в листопаді

Як помиряться ті, хто контролює всю Україну та її клаптик – невідомо. Проте ще менш відомо, за якими законами й під чиєю опікою житимуть люди, котрі все ж таки опиняться в буферній зоні. 

Перша асоціація, коли чуєш про 30-кілометровий "радіус" – Зона відчуження, більш відома як Чорнобильська зона, або просто – Зона. Нагадаю для повної ясності: від 1986 року окремі райони Київської та Житомирської областей мають особливий статус не внаслідок російської агресії, а через наймасштабнішу в світі техногенну катастрофу. І хоч на території працюють люди, і вона загалом контролюється українською владою, формально згадану територію оголосили Зоною, бо там нема умов для проживання. Звідти евакуювали людей – що відповідає прийнятому статусу буферних зон. У більшості випадків така територія не передбачає (виділено мною – А.К.) постійного проживання там людей. Тим більше – з дітьми. Через безлюдність землі у буферних зонах з часом перетворюються на природні заповідники. Їх ще називають "унікальними утвореннями".

Унікальність буферної зони на Донбасі – в її залюдненні. Український схід у силу особливостей регіону взагалі заселений досить щільно. Оспіваний степ Донецький насправді лишається таким у піснях. Дуже часто донбаське село непомітно перетікає в селище, а селище, своєю чергою – в промислове місто. Але тепер у буферній зоні, на тих самих 30-ти кілометрах, залишаться між двох вогнів, у кращому разі кілька десятків тисяч людей.

Від окремих районів Полісся, що утворили Чорнобильську зону, окремі райони Донбасу, котрі входять до буферної зони, вже різняються. Бо відселення за її межі не проводиться. І, поклавши руку на серце, навряд чи процесом хтось почне опікуватися централізовано. Навіть якщо уряд передбачить окрему статтю витрат на облаштування переселенців із буферної зони, аби ці люди підпорядковувалися хоча б комусь, вони навряд чи знімуться й поїдуть геть.

У Чорнобильській зоні теж живуть люди. Попри те, що радянська влада так-сяк вирішувала питання даху над головою, працевлаштування й соціального статусу для "чорнобильців". Але сімей із дітьми, котрі переселилися в холодні підвали з розбомбленого житла, там нема. Донбаська ж буферна зона обіцяє комплекс проблем не менший, а навіть більший. Школи, лікарні, дитсадки, соцвиплати, можливість працювати – для згаданих десятків тисяч громадян це вже актуально.

І потім, терористи так званих ДНР та ЛНР можуть відновити активну фазу війни в будь-який момент. Це в першу чергу торкнеться тих, хто заселяє буферну зону. Вони захочуть тікати – не буде куди. Бо вже оголошено про посилення заходів щодо захисту держаного кордону, включно з демаркацією його в односторонньому порядку. Кремль не виведе війська за межі України. Майже 200 кілометрів кордону далі контролюватиме ворог. А отже, повертаємося до окресленого тимчасового кордону. А він, нагадаю, буде, серед усього іншого, замінований по периметру. За котрим знаходиться буферна зона. Населення якої ризикує вскочити на мінне поле раніше за тих, для кого міни призначені.

Можливо, прогноз перебільшений, а фарби невиправдано згущені. Проте інші думки не приходять від розуміння, що буферна зона на Донбасі дуже ризикує по факту перетворитися на безлюдний острів, населений людьми. Котрі змушені будуть виживати саме так, як потерпілі на будь-якому великому й позбавленому цивілізації клапті землі в бурхливому океані.

Хоча більше 20 років ціла Україна була такою собі буферною зоною між двома цивілізаційними системами – європейською та неправильною. Зараз така відстань звузилася до 30 кілометрів…

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять